Постанова 4851 № 520/7817/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 р.Справа № 520/7817/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2020, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., м. Харків, повний текст складено 10.12.20 по справі № 520/7817/2020 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення за податковий період - 2016 рік: №0009023-5306-2023-16 нараховане податкове зобов`язання у сумі 452,67 грн., №0009020-5306-2023-16 нараховане податкове зобов`язання у сумі 1553,01 грн., № 0009019-5306-2023-16 нараховане податкове зобов`язання у сумі 578,07 грн., №0009021-5306-2023-16 нараховане податкове зобов`язання у сумі 27,56 грн., за податковий період - 2017 рік: №0009019-5306-2023-17 нараховане податкове зобов`язання у сумі 1342,40 грн., №0009023-5306-2023-17 нараховане податкове зобов`язання у сумі 1051,20 грн., № 0009020-5306-2023-17 нараховане податкове зобов`язання у сумі 3606,40 грн., №0009021-5306-2023-17 нараховане податкове зобов`язання у сумі 64,00 грн., №0009025-5306-2023-17 нараховане податкове зобов`язання у сумі 929,33 грн., за податковий період - 2018 рік: №0009020-5306-2023-18 нараховане податкове зобов`язання у сумі 4196,95 грн., №0009025-5306-2023-18 нараховане податкове зобов`язання у сумі 12978,14 грн., №0009021-5306-2023-18 нараховане податкове зобов`язання у сумі 74,48 грн., №0009023-5306-2023-18 нараховане податкове зобов`язання у сумі 1223,01 грн., за податковий період - 2019 рік: нараховане податкове зобов`язання у сумі 1562,22 грн., №0009019-5306-2023 нараховане податкове зобов`язання у сумі 1750,57 грн., №0009023-5306-2023 нараховане податкове зобов`язання у сумі 1370,83 грн., №0009020-5306-2023 нараховане податкове зобов`язання у сумі 4702,97 грн., №0009021-5306-2023 нараховане податкове зобов`язання у сумі 83,46 грн., №0009022-5306-2023 нараховане податкове зобов`язання у сумі 202,85 грн., №0009024-5306-2023 нараховане податкове зобов`язання у сумі 235,31 грн., №0009025-5306-2023 нараховане податкове зобов`язання у сумі 14542,91 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 р позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без задоволення. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подала апеляційну скаргу , вважає , що суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав до скасування спірних податкових повідомлень-рішень, якими донараховано грошові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 р. та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вказує , що ФО-П ОСОБА_1 дійсно використовує для промислового виробництва всі належні їй на праві приватної власності нежитлові приміщення. В в матеріали справи були надані всі необхідні докази на підтвердження приналежності об`єкту нерухомості до будівель промисловості та викладена правова позиція щодо визначення поняття «промислових підприємств». Зазначає , що законодавцем в наведеній редакції статті взагалі не виокремлюється така ознака як використання будівель промисловості за функціональним призначенням. Саме з цієї причини доказів використання зазначеного майнового комплексу не було надано до матеріалів справи раніше, але враховуючи актуальну позицію Верховного суду та накладений обов`язок з`ясування зазначених обставин, додала до суду апеляційної інстанції докази використання нежитлових будівель, що належать ФОП ОСОБА_1 за функціональним призначенням. Головним управлінням ДПС у Харківській області подано до суду клопотання про заміну сторони відповідача по справі, в якому просило замінити відповідача - Головне управління ДПС у Харківській області на його правонаступника Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України. Відповідно до ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №893 вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, до якого, у тому числі, включено Головне управління ДПС у Харківській області. Згідно з абз.4 п.3 вказаної постанови Державна податкова служба повинна забезпечити утворення територіальних органів Державної податкової служби відповідно до статті 21-1 Закону України Про центральні органи виконавчої влади. Абзацом 3 п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №893 установлено, що територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій. Згідно з абз.4 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №893 права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи. Наказом ДПС України від 30.09.2020 року №529 утворено як відокремлені підрозділи ДПС України територіальні органи за переліком згідно з додатком, до якого, зокрема, включено Головне управління ДПС у Харківській області. 14.12.2020 року було проведено державну реєстрацію створення Головного управління ДПС у Харківській області як відокремленого підрозділу юридичної особи-ДПС України, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за №1000741030008085321. Згідно з наказом ДПС України від 24.12.2020 року №755 розпочато з 01.01.2021 здійснення територіальними органами ДПС України, утвореними як її відокремлені підрозділи, повноважень і функцій територіальних органів ДПС України, що ліквідуються відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №

893. Таким чином, повноваження і функції територіальних органів ДПС України, що ліквідуються відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року № 893 передано територіальними органами ДПС України, утвореним як її відокремлені підрозділи, зокрема, Головному управлінню ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України. На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне клопотання про заміну відповідача у справі задовольнити, замінити Головне управління ДПС у Харківській області на суб`єкта владних повноважень, який представляє інтереси органів ДПС України - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код в ЄДРПОУ ВП: 43983495), як правонаступника. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що ОСОБА_1 , є власником об`єктів нерухомості: - нежитлові будівлі, ремонтно-механічної майстерні, літ «А-1»; складу літ. «Б-1»; лакофарбовочного цеху літ. «В-1», цеху з виробництва шлакоблоків літ. «Е-1», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; - 1/2 (одну другу) частини нежитлових будівель: літ. «Г-1» (склад запчастин) загальною площею 169,2 кв.м., літ. «Д-1» (склад запчастин) загальною площею 34,5 кв.м., літ. «Е-1» (склад запчастин) загальною площею 66,7 кв.м., літ. «В-1» (котельня) загальною площею 38,6 кв.м., літ. «А-2» (гараж) загальною площею 947,9 кв.м., літ. «М-1» (колориферна) загальною площею 32,7 кв.м., літ. «Н-1» (прохідна) загальною площею 12,4 кв.м., літ. «О-1» (трансформаторна підстанція) загальною площею 67,8 кв.м., літ. «И-1» (вагон-столярка) загальною площею 24,2 кв.м. з допоміжними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; - нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_1 . Згідно даних технічних паспортів нежитлові приміщення є виробничими приміщеннями. В позовній заяві зазначено, що протягом 2016-2019 років вищезазначені будівлі використовується ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем у своїй господарській діяльності. Судом встановлено, що контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення, а саме: за податковий період - 2016 рік: №0009023-5306-2023-16 нараховане податкове зобов`язання у сумі 452,67 грн., №0009020-5306-2023-16 нараховане податкове зобов`язання у сумі 1553,01 грн., №0009019-5306-2023-16 нараховане податкове зобов`язання у сумі 578,07 грн., №0009021-5306-2023-16 нараховане податкове зобов`язання у сумі 27,56 грн., за податковий період - 2017 рік: №0009019-5306-2023-17 нараховане податкове зобов`язання у сумі 1342,40 грн., №0009023-5306-2023-17 нараховане податкове зобов`язання у сумі 1051,20 грн., № 0009020-5306-2023-17 нараховане податкове зобов`язання у сумі 3606,40 грн., №0009021-5306-2023-17 нараховане податкове зобов`язання у сумі 64,00 грн., №0009025-5306-2023-17 нараховане податкове зобов`язання у сумі 929,33 грн., за податковий період - 2018 рік: №0009020-5306-2023-18 нараховане податкове зобов`язання у сумі 4196,95 грн., №0009025-5306-2023-18 нараховане податкове зобов`язання у сумі 12978,14 грн., №0009021-5306-2023-18 нараховане податкове зобов`язання у сумі 74,48 грн., №0009023-5306-2023-18 нараховане податкове зобов`язання у сумі 1223,01 грн., за податковий період - 2019 рік: №0009019-5306-2023-18 нараховане податкове зобов`язання у сумі 1562,22 грн., №0009019-5306-2023 нараховане податкове зобов`язання у сумі 1750,57 грн., №0009023-5306-2023 нараховане податкове зобов`язання у сумі 1370,83 грн., №0009020-5306-2023 нараховане податкове зобов`язання у сумі 4702,97 грн., №0009021-5306-2023 нараховане податкове зобов`язання у сумі 83,46 грн., №0009022-5306-2023 нараховане податкове зобов`язання у сумі 202,85 грн., №0009024-5306-2023 нараховане податкове зобов`язання у сумі 235,31 грн., №0009025-5306-2023 нараховане податкове зобов`язання у сумі 14542,91 грн.. Позивачка, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернулась за їх захистом до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову , суд першої інстанції виходив з того , що позивачем не надано жодних документів на підтвердження того, що об`єкти нерухомості використовуються в господарській діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , надані позивачем докази лише підтверджують факт віднесення окреслених об`єктів нерухомості до будівель промисловості, а наявність спеціального статусу будівлі не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову , виходячи з наступного. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України). Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює. Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила. При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків. Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Таким чином, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення. За наведеного тлумачення положень Податкового кодексу України, під час розгляду цієї справи підлягає встановленню - чи відносяться до будівель промисловості об`єкти нерухомості, що належать позивачці, та чи фактично використовує позивачка їх у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво). З`ясування цих обставин є необхідним для висновку щодо наявності чи відсутності у позивача підстав для застосування до нього пільги, передбаченої пунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 200/8504/19-а. Так, згідно інформації, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухому майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 у 2016-2019 роках належить об`єкти: -нежитлові будівлі, ремонтно-механічної майстерні, літ «А-1»; складу літ. «Б-1»; лакофарбовочного цеху літ. «В-1», цеху з виробництва шлакоблоків літ. «Е-1», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;- ? (одну другу) частини нежитлових будівель: літ. «Г-1» (склад запчастин) загальною площею 169,2 кв.м., літ. «Д-1» (склад запчастин) загальною площею 34,5 кв.м., літ. «Е-1» (склад запчастин) загальною площею 66,7 кв.м., літ. «В-1» (котельня) загальною площею 38,6 кв.м., літ. «А-2» (гараж) загальною площею 947,9 кв.м., літ. «М-1» (колориферна) загальною площею 32,7 кв.м., літ. «Н-1» (прохідна) загальною площею 12,4 кв.м., літ. «О-1» (трансформаторна підстанція) загальною площею 67,8 кв.м., літ. «И-1» (вагон-столярка) загальною площею 24,2 кв.м. з допоміжними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;- нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_1 . Надані позивачем докази підтверджують факт віднесення окреслених об`єктів нерухомості до будівель промисловості. Однак , позивачем не надано жодних документів на підтвердження того, що вищевказані об`єкти нерухомості використовуються в господарській діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Колегією суддів було витребувано у позивачки докази в підтвердження використовуються в господарській діяльності вищевказаних об`єктів нерухомості. Відповідно до вимог ч.1 , ч. 4, ч. 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Однак , таких документів до суду позивачкою не надано. Колегія суддів зазначає , що копії договору поставки № 10/05/16-4 від «10» травня 2016 рік , рахунку - фактури № 02/06/16-3 від 02.06.2016 року та видаткової накладної № 07/06/16-3 від 07.06.2016 року до вказаного договору; копії договору поставки № 13/09/16-3 від «13» вересня 2016 року , рахунку фактури № 09/10/16-4 від 09.10.2016 року і видаткової накладної № 16/08/19- 1 від 16.08.2019 року до вказаного договору; копії договору поставки № 04/09/17-3 від «04» вересня 2017 року між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "БУДТЕХНІКС", рахунку-фактури № 02/10/17-2 від 02.10.2017 року і видаткової накладної № 13/10/17-1 від 13 жовтня 2017 року до вказаного договору; копії поставки № 18/03/17-5 від «18» березня 2017 рік , рахунку - фактури № 10/04/17-3 від 10.04.2017 року та видаткової накладної № 17/04/17-1 від 17.04.2017 року до вказаного договору; копії договору поставки № 05/06/18-6 від 05.06.2018 року , рахунку- фактури № 08/07/18-9 від 08.07.2018 р. та видаткової накладної № 17/07/18-1 від 17 липня 2018 р., які надані апелянткою до суду апеляційної інстанції в підтвердження використання в господарській діяльності вищевказаних об`єктів нерухомості не приймаються як належні докази, оскільки укладання договорів лише є наміром здійснення діяльності , а не фактичне здійснення своєї господарської діяльності з використанням при її здійсненні вищевказаних об`єктів нерухомості. Зважаючи на викладене, суд не приймає доводи позивача щодо розповсюдження на неї пільги, встановленої пунктом є п.п. 266.2.2 п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України. Вказані висновки щодо застосування положень п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового Кодексу України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 25.03.2020 у справі № 280/5332/18, від 20 лютого 2020 року у справі №819/1537/17 , від 15.05.2018 року у справі №806/2461/17, а також від 11.12.2018 року у справі №822/2614/16 та повинні застосовуватись до спірних правовідносин відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і ч. 5 ст. 242 КАС України. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що контролюючий орган при визначенні позивачу податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, за наявності підстав для нарахування позивачу, як власнику нежитлової нерухомості, що є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податкового зобов`язання за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, а отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені законодавством України, та обґрунтовано. Доводи апеляційної скарги є ідентичними тим, які були висловлені в суді першої інстанції та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи, інших обґрунтувань в апеляційній скарзі наведено не було. Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації. Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 по справі № 520/7817/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 22.06.2021 року