Постанова 4818 № 632/2147/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «15» червня 2021 року м. Харків справа № 632/2147/20 провадження № 22ц/818/2868/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Хорошевського О.М. за участю секретаря Дмитренко А.Ю. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , відповідачка фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , представник відповідачки ОСОБА_4 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 04 березня 2021 року в складі судді Библіва С.В. в с т а н о в и в: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заподіяних збитків та просив стягнути на його користь заподіяні збитки у загальній сумі 206 601,00 грн, з яких: 126 000,00 грн - сплачена ним сума за непрацездатний двигун для автомобіля AUDI SQ5 3.0 TF SI CWGD, 3497,00 грн за доставку (перевезення) двигуна, 181,00 грн за обмір шийок колінчатого валу, 108,00 грн за обмір циліндрів, 603,00 грн за обмір діаметру і координат вісі опор колінвалу, 76 212,00 грн за поточний ремонт монтаж/демонтаж двигуна, розібрання/зібрання двигуна, перевірку фаз газорозподілу, діагностику VAS, проведену діагностику двигуна, а також моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн та неустойку у розмірі 1% за кожен день прострочення з 10 листопада 2020 року по дату прийняття рішення суду. 04 березня 2021 року відповідачка фізична особа-підприємець ОСОБА_3 через представника звернулась до суду з клопотаннями про закриття провадження у справі та направлення її до Господарського суду Львівської області, оскільки підставою позову є договір поставки товару від 18 червня 2020 року, укладений між нею та ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 04 березня 2021 року клопотання представника відповідачки щодо закриття провадження у справі задоволено; провадження у справі закрито та роз`яснено позивачу його право на звернення до суду з вказаними позовними вимогами у порядку господарського судочинства до Господарського суду Львівської області, клопотання представника відповідача щодо передачі справи до Господарського суду Львівської області залишено без задоволення. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, у якій просив ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що справа має розглядатися в порядку господарського судочинства. Він уклав з відповідачкою договір поставки двигуна для автомобіля, який належить йому як фізичній особі. Двигун він придбав не для здійснення підприємницької діяльності, а для власних потреб. Оплату за отриманий двигун проведено ним як фізичною особою, будь-яких платежів як підприємець він не робив. Він дійсно зареєстрований як фізична особа-підприємець, проте до його діяльності не віднесено ремонт та використання легкового автомобіля. Договір поставки товару від 18 червня 2020 року ним не підписаний, тобто фактично не укладений. Відповідачкою не надано жодного документу, який підтверджує зміну матеріальних активів у сторін за господарськими зобов`язаннями у даній справі, зокрема, доказів складання та надання бухгалтерських документів, які підтверджують існування взаємовідносин між двома суб`єктами господарювання. Оскаржуваною ухвалою суду позбавлено його права на доступ до правосуддя. 21 квітня 2021 року до суду апеляційної інстанції від відповідачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона вважала судове рішення законним, а апеляційну скаргу необгрунтованою. При цьому посилалася на те, що відносини між сторонами склалися на підставі договору поставки між фізичними особами підприємцями, що свідчить про те, що цей спір повинен розглядатися в порядку господарського судочинства. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, ухвалу суду скасувати. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на неналежному виконанні з боку відповідачки договору поставки від 18 червня 2020 року, укладеного ним як фізичною особою-підприємцем, у зв`язку з чим справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, що є підставою для закриття провадження. Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи. Пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24). Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Європейський суд з прав людини у рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) наголосив, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту. Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Частиною 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Положення статті 20 ГПК України передбачають визначення юрисдикції господарських судів у справі як за суб`єктним, так і за предметним критерієм. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18. Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10). Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні суду першої інстанції перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заподіяних збитків. Предметом спору у цій справі є стягнення збитків, спричинених позивачу у зв`язку з тим, що придбаний ним у відповідачки двигун для автомобіля виявився неналежної якості. Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на неналежному виконанні відповідачкою договору поставки від 18 червня 2020 року, укладеного ним як фізичною особою-підприємцем. Дійсно, з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 06 вересня 2015 року (а. с. 44). Як вбачається з копії договору поставки від 18 червня 2020 року № 12-06/2020, він укладений між постачальником фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та покупцем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на поставку товару двигуна AUDI SQ 5 3.0 TESF CWGD вартістю 126 000,00 грн, з яких попередня оплата 31 500,00 грн, наступна 94 500,00 грн у момент одержання товару (а. с. 15). Однак, зазначений договір містить лише підпис постачальника. Покупець ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець цей договір не підписував, відбитку його печатки як фізичної особи-підприємця він також не містить. Двигун доставлений поштовою службою «Meest Express» на ім`я ОСОБА_5 як фізичної особи, що підтверджується копіями поштових накладних щодо відправлення № 712-2533457 від 16 липня 2020 року (а. с. 17). З наявних у матеріалах справи копій квитанції від 19 червня 2020 року на суму 31 500,00 грн та договору доручення від 24 липня 2020 року, яким ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_6 здійснити оплату грошових коштів за відправлення №712-2533457 у сумі 97 997,00 грн вбачається, що ОСОБА_1 оплачував поставлений товар як фізична особа, а не як суб`єкт підприємницької діяльності (а. с. 16, 18). Доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності покупця. Відповідний висновок викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 804/15389/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 925/291/18. За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання. Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 909/146/19. Проте, будь-яких первинних документів, які б свідчили про оплату ОСОБА_1 товару як фізичною особою-підприємцем, матеріали справи не містять. У подальшому ОСОБА_1 звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Харків Восток» з метою заміни двигуна автомобіля Audi SQ 5 та до Товариства з обмеженою відповідальністю «СП В.М.С.» для здійснення обміру циліндрів, діаметрів і координат вісі опор колінвалу та шийок колінчастого валу з метою встановлення працездатності двигуна. У наряді-замовленні, акті здачі-приймання передачі робіт (надання послуг), актах виконаних робіт ОСОБА_1 теж вказаний саме як фізична особа (а. с. 19-24). У листопаді 2020 року ОСОБА_1 також як фізична особа звертався до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з претензією щодо неналежної якості двигуна (а. с. 27-31). Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між позивачем як фізичною особою та відповідачкою як фізичною особою - підприємцем. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 не посилався на вищезазначений договір поставки, а вимагав відшкодування збитків, завданих товаром неналежної якості у відповідності до законодавства про захист прав споживачів. Позов ним пред`явлений саме як фізичною особою. Виходячи з вищевикладеного, оскільки у спірних правовідносинах позивач виступає як фізична особа, колегія суддів дійшла висновку, що спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, провадження № 14-150цс18. Доводи відповідачки щодо використання поставленого товару у господарській діяльності позивача, судова колегія відхиляє, оскільки вони не знайшли підтвердження у матеріалах справи. З відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що основним видом діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 є виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості. Також він займається іншими видами роздрібної торгівлі поза магазинами; роздрібною торгівлею в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; вантажним автомобільним транспортом; оптовою торгівлею іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; оптовою торгівлею зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; наданням в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; наданням в оренду інших машин, устаткування та товарів; виробництвом макаронних виробів і подібних борошняних виробів (а. с. 44). Доказів того, що придбання автомобільного двигуна ОСОБА_1 здійснено саме для ведення підприємницької діяльності та автомобіль, для якого придбано запчастини, використовується ОСОБА_1 як фізичною особою підприємцем, належними доказами не підтверджується та є лише припущенням відповідачки. У зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо того, що спір між сторонами має розглядатися в порядку господарського судочинства. Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу судді постановлено з порушенням норм процесуального права, тому зазначене судове рішення слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Оскільки наразі вирішується лише процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, питання щодо розподілу судових витрат за подання апеляційної скарги не вирішується. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 04 березня 2021 року скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді А.В. Котелевець О.М. Хорошевський Повний текст постанови складено 18 червня 2021 року.