Постанова 4803 № 204/1456/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/284/21 Справа № 204/1456/20 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д. Л. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк, на заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 19 травня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- ВСТАНОВИЛА: В березні 2020 року до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 19 травня 2020 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк, просить скасувати заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 19 травня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ ПриватБанк задовольнити в повному обсязі. Відзивів на апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк на заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 19 травня 2020 року від інших учасників справи до суду не надходило. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 16 серпня 2018 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. Однак, у вказаній анкеті-заяві відсутні будь-які позначки про видачу позивачем відповідачу будь-якої картки, в тому числі кредитної карти (а.с. 11-12). Крім того, вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, крім особистих даних та підпису відповідача. Згідно з наданих банком розрахунків, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 23.12.2019 року відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 35 792,03 грн., яка складається з: заборгованість за тілом кредиту 25 201,46 грн., заборгованість за простроченими відсотками 1 798,00 грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 6 612,00 грн., штраф (фіксована частина) 500,00 грн., штраф (процентна складова) 1 680,57 грн. Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Положеннями статті 638 ЦК України закріплено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Однак, жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що 16 серпня 2018 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № б/н саме із встановленням відповідачу кредитного ліміту у розмірі 15 000,00 грн., стороною позивача до суду не надано. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У позовній заяві позивачем зазначено, що договір № б/н від 16 серпня 2018 року складається з заяви відповідача, «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. Але, «Умови та правила надання банківських послуг» підпису відповідача не містять. Доказів того, що «Умови та правила надання банківських послуг», які додані позивачем до позовної заяви, є складовою укладеного між сторонами договору, матеріали справи також не містять, як відсутні і докази, що саме такі умови та правила надання банківських послуг діяли на момент підписання відповідачем 16 серпня 2018 року анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, та в подальшому такі умови не змінювались. Крім того, не надано доказів того, що позивач надав відповідачу кредит у розмірі та на умовах, зазначених позивачем у позовній заяві, а відповідач відповідно взяв на себе зобов`язання з повернення кредиту, сплати винагороди та неустойки у разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, а також не доведено, що саме такі умови та правила надання банківських послуг і тарифи банку, як зазначені позивачем у позовній заяві, розумів відповідач підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанк. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначає позивач. Підписом у анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, що є договором приєднання, відповідач погодився з умовами та правилами, однак з цієї анкети-заяви не вбачається суми наданого кредитного ліміту, тому застосування умов та правил надання банківських послуг в будь-якій редакції не є можливим. Матеріали справи не містять також доказів на підтвердження видачі відповідачу кредитної карти, її виду та строку дії, а також розміру наданого кредиту, що позбавляє суд можливості перевірити розмір нарахованої суми боргу, процентів та штрафів. Виписки з рахунку, у випадку, якщо він був відкритий на ім`я відповідача, до позовної заяви також не надано. Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу, оскільки позивачем не доведено факту укладення кредитного договору. Крім того, на переконання суду, в даному випадку неможливо застосувати до вищевказаних правовідносин ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки «Умови та правила надання банківських послуг», які розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з даним позовом. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Подання позивачем доказів на підтвердження обставин справи є обов`язковим, оскільки в цій частині між сторонами виникає спір про право та такі докази мають значення для ухвалення рішення по справі. Відмовляючи повністю у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що заявлені банком позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 35 792,03 грн. є недоведеними. Доводи апелянта, що будь-яких доказів, які б свідчили про неправомірність укладеного між сторонами правочину матеріали справи не містять і відповідач їх не надав до суду першої інстанції та не звернувся до суду з вимогою про визнання його недійсним, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в справі що розглядається в першу чергу потребує доказування наявність кредитних відносин і обов`язок по доказуванню цієї обставини лежить саме на позивачеві. Сторони в цивільному процесі мають протилежні матеріально-правові та процесуальні інтереси. Незважаючи на зацікавленість сторін у справі, законом зазначається, що вони зобов`язані добросовісно здійснювати свої права і виконувати процесуальні обов`язки. Принцип змагальності, в свою чергу, надає особам, які беруть участь у справі, рівних можливостей в процесі доказування, а особливо сторонам в позовному провадженні. Цей основоположний принцип закріплений і у Конституції України. Стосовно доказової діяльності (подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості) сторони, треті особи та їх представники наділені рівними правами, чого не можна сказати про сукупність наданих їм обов`язків. Брати участь у доказовій діяльності можуть всі особи, які беруть участь у справі, однак доказування кожної обставини, що має значення для ухвалення рішення у справі, в силу закону стає обов`язком певного суб`єкта. В цьому випадку доказування наявності між сторонами у справі кредитних правовідносин, умови таких правовідносин, факт їх порушення позичальником, а також розмір, складові заборгованості, період їх існування і нарахування, тощо (підстави і предмет позову), є обов`язком саме позивача у справі. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк - залишити без задоволення. Заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 19 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова