Постанова Дніпровський апеляційний суд № 216/2980/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5029/21 Справа № 216/2980/19 Суддя у 1-й інстанції - Гринь Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П., сторони позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянув у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 березня 2021 року, яке постановлено суддею Гринем Н.Г. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 17 березня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: В травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, в обґрунтування якого зазначила, що 05.10.2018 року між нею та ОСОБА_3 був укладений договір в усній формі про надання послуг, відповідно до якого вона передала відповідачу грошові кошти в сумі 500 доларів США, для складання бізнесплану по відкриттю «торгівельного острівця» в торгівельному центрі, який відповідач зобов`язався скласти впродовж трьох тижнів. Крім того, 13.12.2018 року відповідач отримав від позивача грошову суму в розмірі 800 доларів США в якості позики, яку зобов`язався повернути до 21 грудня 2018 року. На неодноразові намагання позивача вирішити дане питання в досудовому порядку, відповідачем проігноровано дзвінки та прохання про зустріч. У зв`язку із чим, позивач була змушена звернутись до Криворізького відділу поліції із заявою про вчинення шахрайських дій, проте розглянувши звернення їй було надано відповідь про відсутність в діях відповідача ознак кримінального правопорушення, та що дане питання може бути вирішено в порядку цивільного судочинства. У зв`язку із викладеним, позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 35 545 грн. 24 коп. з яких: 34 286,34 грн. сума грошового зобов`язання, 427,24 грн. 3% річних, 831,70 грн. інфляційні витрати та судові витрати. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 17 березня 2021 року позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення по справі про задоволення її позовних вимог посилаючись на те, що факт отримання грошових коштів відповідачем в сумі 1300 доларів США є доведеним та не підлягає доказуванню, оскільки визнані відповідачем у відзиві на позовну заяву. Так як, відповідач у відзиві на позов підтвердив факт отримання грошових коштів та укладання договору про надання послуг, даний факт є доведеним, а тому доказуванню не підлягає. Скаржник вважає, що між сторонами укладено консенсуальний договір , відповідно до вимог ст. 640 ЦК України. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Справа розглядається без повідомлення учасників справи в порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що 05.10.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено усний договір про надання послуг для складання бізнес-плану по відкриттю «торгівельного острівця», відповідно до якого позивачка передала відповідачу 500 доларів США. Крім того, ОСОБА_1 13.12.2018 року було передано ОСОБА_2 800 доларів США в якості позики, які він зобов`язався повернути до 21 грудня 2018 року. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів вчинення усного правочину про надання послуг між сторонами. Сам по собі факт визнання відповідачем факту отримання грошових коштів не може бути беззаперечним доказом укладення договору про надання послуг. Колегія суддів погоджується з такими висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Згідно із частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. За статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України). Таким чином, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та в постанові Верховного Суду України від 8 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16 У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У відповідності до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Таким чином, суд першої інстанції встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обставин укладання між нимнею та ОСОБА_2 договору позики та відсутність правових підстав для стягнення з відповідача боргу за договором позики. Позивачем не надано суду будь-якого письмового документу (незалежно від найменування цього документа), який би посвідчував правову природу укладеного договору позики - підтверджував би факт укладання договору та передачі грошової суми позичальнику, містив би умови та дату отримання позичальником ОСОБА_2 у борг грошей від ОСОБА_1 із зобов`язанням їх повернення. Доводи апеляційної скарги щодо укладення між сторонами консенсуального договору, колегія суддів до уваги не бере, з огляду на наступне. В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року в справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. З огляду на вищевикладене, договір укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в усній формі не можна вважати консенсуальним. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Відповідно до ухвали Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року позивачу ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору за розгляд апеляційної скарги до ухвалення судового рішення. Згідно із статтею 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011р. №3674-VI судовий збір справляється за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України Згідно п.8 ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Відповідно до ч.1, п.п. 1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ( в редакції на час подання позову) за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною-особою підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на місяць на 01 січня 2019 року становив 1921 грн. тобто за подання позовної заяви з вимогами майнового характеру судовий збір не може бути меншим за 768,40 грн. та не більше 9605,00 грн. Враховуючи наведене, з позивача ОСОБА_1 на користь держави підлягає сплаті судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1152 гривень 60 копійок (768,40 грн. - судовий збір, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви за вимоги майнового характеру, виходячи з оспорюваної суми 35 545, 18 грн.) Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 березня 2021 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1152 гривень 60 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 17 червня 2021 року. Головуючий: Судді: