Постанова КГС ВС № 34-16/17-3683-2011
від 11.06.2021 · ГосподарськаПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2021 року м. Київ Справа № 34-16/17-3683-2011 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючий - Стратієнко Л.В., судді: Баранець О.М., Губенко Н.М. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» на ухвалу Господарського суду Одеської області (суддя - Лічман Л.В.) від 12.02.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду (головуючий - Філінюк І.Г., судді - Бєляновський В.В., Богатир К.В.) від 29.03.2021, за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» про покладення на Татарбунарський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції судових витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко- Тайс», до Приватного підприємства «Анастасія-Г», про стягнення 1 457 066,33 грн, В С Т А Н О В И В: ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.01.2021 задоволено скаргу ТОВ ,,Компанія ,,Ніко-Тайс" на дії державного виконавця Татарбунарського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № 51153845 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 26.12.2011 у справі № 34-16/17-3683-2011. Визнано дії державного виконавця Татарбунарського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № 51153845 щодо винесення постанови від 07.12.2020 про повернення наказу Господарського суду Одеської області від 26.12.2011 у справі № 34-16/17-3683-2011 без виконання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України „Про виконавче провадження" протиправними, передчасними та незаконними. Визнано недійсною (скасовано) постанову Татарбунарського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07.12.2020 у виконавчому провадженні № 51153845 про повернення наказу Господарського суду Одеської області від 26.12.2011 у справі № 34-16/17-3683-2011 без виконання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України „Про виконавче провадження". 01.02.2021 ТОВ ,,Компанія ,,Ніко-Тайс" звернулось до Господарського суду Одеської області з заявою про стягнення з Татарбунарського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції судових витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6700,00 грн. Заява обґрунтована тим, що під час розгляду господарським судом скарги на дії органу державної виконавчої служби, ТОВ ,,Компанія ,,Ніко-Тайс" понесено витрати на професійну правничу допомогу адвоката. Додатковою ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.02.2021, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2021, заяву ТОВ ,,Компанія ,,Ніко-Тайс" задоволено частково. Стягнуто з Татарбунарського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ТОВ ,,Компанія ,,Ніко-Тайс" 4 136,36 грн витрат на професійну правничу допомогу. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, частково задовольняючи заяву ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, вказав на часткову обґрунтованість заявлених судових витрат. У квітні 2021 року ТОВ ,,Компанія ,,Ніко-Тайс" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови у стягненні 2 563,64 грн витрат на професійну правничу допомогу і прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Татарбунарського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ТОВ ,,Компанія ,,Ніко-Тайс" 2 563,64 витрат на професійну правничу допомогу. Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Вказує, що судами не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №910/4858/19, від 22.10.2020 у справі 910/9187/19, від 13.01.2021 у справі №922/267/20, від 06.04.2020 у справі №910/4783/19, від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, від 04.06.2019 у справі №910/21516/17, від 24.07.2018 у справі №918/560/16, від 06.03.2019 у справі №910/15357/17, від 03.05.2019 у справі №910/10911/18, від 20.11.2020 у справі №910/4783/19, від 25.06.2019 у справі №904/66/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, від 08.04.2019 у справі №922/619/18, від 23.04.2019 у справі №924/632/18, від 24.11.2020 у справі №911/4242/15, від 25.04.2018 у справі № 922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 у справі № 923/567/17, від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 25.09.2019 у справі №19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі №906/194/18, від 19.02.2019 у справі №917/1071/18, у постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 06.12.2019 у справі №910/353/19 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 25.06.2019 у справі №924/1473/15. У відзиві на касаційну скаргу Татарбунарський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вважає ухвалу місцевого суду та постанову апеляційного суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Зазначає, що господарськими судами всебічно, повно та об`єктивно досліджено обставини понесення ТОВ ,,Компанія ,,Ніко-Тайс" витрат на професійну правничу допомогу при розгляді скарги товариства на дії органу державної виконавчої служби. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України). Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України). За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог). Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічні висновки викладені у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19. Ці висновки було підтверджено і в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами). Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: 1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21); 2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29); 3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44). У цій справі, що переглядається, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ТОВ ,,Компанія ,,Ніко-Тайс" надало договір про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 14.08.2020 № 14-08-2020/3, акт прийому-передачі документів від 14.08.2020, акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 28.01.2021. На підставі вказаних документів господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ ,,Компанія ,,Ніко-Тайс" був укладений договір про надання адвокатських послуг (правової допомоги) № 14-08-2020/3/4 від 14.08.2020 з адвокатом Грищенком О.М., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3888. Відповідно до умов договору, виконавець зобов`язується надати замовнику правову допомогу щодо аналізу правовідносин між замовником, ПП «Анастасія-Г» (код ЄДРПОУ 34890552) та Татарбунарським районним відділом державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, котрі виникли у виконавчому провадженні №51153845 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області у справі №34-16/17-3683-2011 від 26 грудня 2011 року. Згідно з пунктом 3.1 та 3.2 договору, сторони погодили, що вартість виконання передбачених цим договором комплексу правових послуг та робіт визначається в актах здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) щодо надання адвокатських послуг, виходячи з того, що вартість однієї години роботи виконавця складає 400,00 грн (включаючи всі витрати (поштові, комісійні, банківські, транспортні, тощо) підготовки матеріалів у відповідності до пункт 1.1 договору. Окремо, сторони дійшли згоди, що вартість послуг та роботи виконавця, зокрема, та не обмежуючись, становить: ознайомлення з матеріалами справи, отриманими у суді відповідної судової інстанції - 700,00 грн; судові засідання - від 800,00 грн до 1 200,00 грн/судове засідання у суді відповідної судової інстанції; побудова правової позиції, аналіз судової практики, вивчення первинної документації, складання процесуальних документів, надсилання їх та документів до них сторонам та до суду; інші види правової допомоги у межах судового розгляду справи - із розрахунку 400,00грн/год., про що буде складено відповідний звіт; витрати (квитки, добові тощо) - згідно підтверджуючих документів. Згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 28.01.2021 ТОВ ,,Компанія ,,Ніко-Тайс" прийняло виконані та надані адвокатом Грищенком О.М. роботи і послуги, а саме: зустріч з замовником з метою з`ясування обставин справи № 34-16/17-3683-2011 (1 год.); надання консультації з питань практичного застосування норм законодавства України (2 год.); аналіз та дослідження переданих адвокату матеріалів (документів) та самостійно отриманих даних/документів/довідок (1 год.); здійснення пошуку, аналіз та дослідження судової практики (правової позиції) Європейського суду з прав людини та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1 год.); аналіз та дослідження судової практики судів різних інстанцій у аналогічних правовідносинах (1 год.); складання тексту скарги та проведення робіт щодо її надсилання учасникам процесу (3 год.); ознайомлення з запереченням/відзивом Татарбунарського РВДВС Південного МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса) (2 год.); участь в судовому засіданні 28.12.2020 та надання пояснень з урахуванням обмежувальних заходів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 (800,00 грн); участь в судовому засіданні 26.01.2021 та надання пояснень з урахуванням обмежувальних заходів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 (1200,00 грн); передбачений п. 3.8 договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 14.08.2020 № 14-08-2020/3 гонорар адвоката (1300,00 грн). Внаслідок власної оцінки зазначених доказів господарські суди встановили, що документально підтвердженими та обґрунтованими є надані послуги та витрати на суму 4 136,36 грн (аналіз та дослідження переданих адвокату матеріалів (документів) та самостійно отриманих даних/документів/довідок; складання тексту скарги та проведення робіт щодо її надсилання учасникам процесу; участь в судових засіданнях 28.12.2020 та 26.01.2021; гонорар адвоката, передбачений п. 3.8 договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 14.08.2020 № 14-08-2020/3). У задоволенні заяви ТОВ ,,Компанія ,,Ніко-Тайс" у частині стягнення витрат на послуги адвоката Грищенка О.М. в сумі 2 563,63 грн відмовлено, оскільки: - витрати в розмірі 400,00 грн за участь в судовому засіданні 26.01.2021 є безпідставно заявленими до стягнення (ТОВ ,,Компанія ,,Ніко-Тайс" не обґрунтовано та документально не доведена відмінність вартості участі адвоката в судовому засіданні 26.01.2021 від вартості участі в судовому засіданні 28.12.2020, тому суд обмежив вартість участі адвоката в засіданні 26.01.2021 до 800,00 грн); - у стягненні витрат в сумі 2 163,63 грн щодо частини зазначених у акті робіт відмовлено (зустріч із замовником з метою з`ясування обставин справи; надання йому консультації з питань практичного застосування норм законодавства України; пошук, аналіз та дослідження судової практики Європейського суду з прав людини та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; аналіз та дослідження судової практики судів різних інстанцій; ознайомлення із запереченням/відзивом виконавчої служби) з огляду на необґрунтованість таких витрат, відсутність підтверджень реальності надання такої правової допомоги і її практичної необхідності. Значна частина зазначених робіт адвоката є складовими та за своєю суттю дублюють одну послугу - складання скарги на дії Татарбунарського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Судом враховано, що ТОВ ,,Компанія ,,Ніко-Тайс" неодноразово зверталось зі скаргами на дії Татарбунарського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо виконання рішення у цій справі, нормативно-правове обґрунтування скарг не змінювалось, як і не змінювався представник товариства - адвокат Грищенко О.М. З матеріалів справи та змісту оскаржуваних рішень вбачається, що суди під час вирішення питання про розподіл судових витрат, керуючись зокрема такими критеріями, як пов`язаність цих витрати з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність (пункти 1-2 частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України), а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц), дійшли висновку не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони з огляду на таке. У цій справі Татарбунарський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції судових витрат клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, не заявляв. Проте, беручи до уваги те, що суд має право під час вирішення питання про розподіл судових витрат з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, колегія суддів вважає, що висновки судів про частково відмову ТОВ ,,Компанія ,,Ніко-Тайс", на користь якого ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Детально проаналізувавши всі докази, враховуючи конкретні обставини справи, суди зазначили про наявність підстав для часткового задоволення вищезазначеної заяви і стягнення з органу виконавчої служби на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 136,36 грн. Іншу частину витрат нестиме позивач. Такий висновок прямо відповідає висновку, викладеному у пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19. Окрім того, колегія суддів враховує, що 12.05.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 904/4507/18, в якій підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц), і зробила висновок, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44). При касаційному перегляді додаткової ухвали місцевого суду та постанови апеляційної інстанції Верховний Суд не виявив в діях суду першої та апеляційної інстанцій порушень приписів статей 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень. За твердженням скаржника судами попередніх інстанцій не було враховано висновків щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №910/4858/19, від 22.10.2020 у справі 910/9187/19, від 13.01.2021 у справі №922/267/20, від 06.04.2020 у справі №910/4783/19, від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, від 04.06.2019 у справі №910/21516/17, від 24.07.2018 у справі №918/560/16, від 06.03.2019 у справі №910/15357/17, від 03.05.2019 у справі №910/10911/18, від 20.11.2020 у справі №910/4783/19, від 25.06.2019 у справі №904/66/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, від 08.04.2019 у справі №922/619/18, від 23.04.2019 у справі №924/632/18, від 24.11.2020 у справі №911/4242/15, від 25.04.2018 у справі № 922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 у справі № 923/567/17, від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 25.09.2019 у справі №19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі №906/194/18, від 19.02.2019 у справі №917/1071/18, у постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 06.12.2019 у справі №910/353/19 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 25.06.2019 у справі №924/1473/15. Верховний Суд, проаналізувавши вказані постанови, висновки, в яких, на думку скаржника, не було враховано судами при ухваленні оскаржуваних рішень, встановив, що застосування судами попередніх інстанцій норм права в оскаржуваних рішеннях не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції. Застосування судами статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України у вказаних справах залежало від доведеності надання адвокатами послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та від обставин обґрунтованості і співмірності відповідних витрат. Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судами доказів щодо обставин надання послуг правничої допомоги зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а тому підстав для їх скасування немає. Зважаючи на те, що судовий збір за подання касаційної скарги на додаткову ухвалу та постанову про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу не сплачується, відповідно судом касаційної інстанції не розподіляється. Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В : касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.02.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 у справі за № 34-16/17-3683-2011- без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Л. Стратієнко Судді О. Баранець Н. Губенко