Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 906/943/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 року Справа № 906/943/19 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л. при секретарі судового засідання Першко А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області, ухвалене 10 лютого 2020 року (суддя - Соловей Л.А.) в справі №906/943/19 час та місце ухвалення рішення: 23 грудня 2020 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; вступна і резолютивна частина проголошена о 17:11 год; повний текст рішення складено 30 грудня 2020 року за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради про стягнення 23369166 грн 36 коп.. за участю представників сторін: від Позивача - Незнамова Т.О.; від Відповідача - не з`явився ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі Позивач) звернулося в Господарський суд Житомирської області з позовом до Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» (надалі Відповідач) про стягнення з Відповідача: 12 295 628 грн 97 коп. пені, 3 666 378 грн 03 коп. трьох відсотків річних та 7 707 159 грн 36 коп. інфляційних втрат. В обгрунтування позовної заяви Позивач посилався на несвоєчасне виконання Відповідачем умов договору №5119/1718-ТЕ-10 постачання природного газу від 12 вересня 2017 року в частині оплати природного газу, отриманого в період з жовтня 2017 по квітень 2018 року. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 10 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки розрахунки за укладеним між сторонами договором здійснювались в порядку та на умовах визначених Постановою КМУ від 18 червня 2014 року №217 та Постановою КМУ №256 від 4 березня 2002 року, Відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває Відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Суд вказав, що Відповідач не може керуватися загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов`язань з безперебійного забезпечення споживачів теплопостачанням, оскільки повинен діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь. Таким чином, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішення прийшов до висновку, що у Відповідача відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з Позивачем за поставлений природний газ, що, зокрема, виключає можливість застосування до Відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних. Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задоволити позовні вимоги. Мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач зауважує на помилковість висновків суду щодо Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженому постановою КМУ № 256 від 4 березня 2002 року. Відмічає, що положення постанови КМУ № 256 регламентують виключно порядок розпорядження коштами з цільовим призначенням, що надходять на рахунки газопостачальних та газорозподільних компаній, як реалізація державних соціальних гарантій певним категоріям громадян і не передбачають обов`язку зміни умов договірних зобов`язань сторін та підписання спільних протокольних рішень. Поряд з цим звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12 березня 2019 року в справі № 910/3657/18, яким не відповідає рішення Господарського суду Житомирської області у даній справі. Також вказує, що суд дійшов неправильних висновків стосовно наявності перешкод у Відповідача здійснювати самостійні розрахунки з огляду на положення постанови КМУ № 217 від 18 червня 2014 року "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" (Порядок № 217). Апелянт зазначає, що в даному випадку сторони прямо передбачили в договорі обов`язок Відповідача здійснювати оплату власними коштами за відсутності або несвоєчасності надходження грошей через рахунок зі спеціальним режимом використання (п.п.3 абз. 2 п. 6.2 Договору). Також Позивач вказав, що за умовами статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення останнього від відповідальності за порушення зобов`язання. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу Позивача задоволено. Рішення Господарського суду Житомирської області від 10 лютого 2020 року в справі №906/943/19 скасовано. Прийнято нове рішення. Позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача пеню в сумі 12295628 грн 97 коп., три проценти річних в сумі 3366378 грн 03 коп., інфляційні втрати в сумі 7707159 грн 36 грн.. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 876343 грн 75 коп.. Відповідач посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу, в якій просив суд касаційної інстанції скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду, а рішення Господарського суду Житомирської області залишити без змін Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 1 квітня 2021 року касаційну скаргу Відповідача задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 листопада 2020 року в справі № 906/943/19 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду. Верховний Суд зауважив, що: «виходячи із предмета та підстав позову щодо стягнення з теплопостачальної організації пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із простроченням в оплаті вартості поставки природного газу на користь гарантованого постачальника, а також з урахуванням особливостей правового регулювання спірних правовідносин відповідно до статей 19, 19-1 Закону України "Про теплопостачання", статей 11-13 Закону України "Про ринок природного газу", Порядків №20, №217, №256, №483, до предмета доказування у цій справі входять такі обставини: · яку частину оплати за придбаний природний газ у спірний період відповідач-споживач здійснив власними коштами; · який розмір вартості поставки газу погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між гарантованим постачальником, споживачем та іншими учасниками розрахунків з боку держави через процедуру, визначену Порядком №20 та Порядком №483, шляхом підписання спільних протокольних рішень; · чи дотримано відповідачем порядку і строків внесення виділених йому з державного бюджету коштів, як субвенцій, на погашення вартості наданих ним послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення відповідно до умов спільних протокольних рішень; чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов`язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період. Втім, суд апеляційної інстанції, обмежившись висновком про відсутність підстав стверджувати щодо неможливості оплати відповідачем отриманого природного газу власними коштами з огляду на застосування Порядку № 256, дійшов передчасного висновку про задоволення позову без повного, об`єктивного та всебічного з`ясування фактичних обставин справи що підлягали доказуванню відповідно до вимог статей 86, 269 ГПК України». Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 квітня 2021 року в справі №906/943/19 було прийнято до провадження апеляційну скаргу Позивача та запропоновано Позивачу і Відповідачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду письмові пояснення з врахування висновків, викладених у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 1 квітня 2021 року по даній справі. На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Відповідача надійшли письмові пояснення в яких Відповідач вказав, що згідно порядку №256 Відповідачем сплачено 43327289 грн 86 коп., вся інша заборгованість була сплачена за рахунок власних коштів Відповідача. Також Відповідач акцентував увагу на тому, що у відзиві на позовну заяву Відповідач заявляв клопотання про зменшення судом розміру штрафних санкцій (том 6, а.с. 124-127). Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 травня 2021 року було задоволено клопотання Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, з огляду на зайнятість представника в іншому судовому засіданні (том 6, а.с. 148). Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 травня 2021 року, з підстав, наведених у даній ухвалі розгляд справи було відкладено на 16 червня 2021 року об 14:00 год.. На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 15 червня 2021 року від Відповідача надійшли письмові пояснення в яких Відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій, покликаючись на те, що Відповідач перебуває у скрутному фінансовому стані, збитки підприємства згідно звіту про фінансовий стан станом на 31 грудня 2020 року складають 260 337 грн. Основними причинами такого фінансового стану є заборгованість споживачів за спожиті послуги з теплопостачання, у зв`язку із неплатоспроможністю деяких верств населення. Також, на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, з огляду на зайнятість представника в іншому судовому засіданні. Окрім того, на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 16 червня 2021 року від Позивача надійшли заперечення щодо задоволення заяви Відповідача про зменшення штрафних санкцій, зокрема, Позивач вказує, що відповідно до консолідованого звіту про фінансовий стан за 9 місяців 2018 року торгова дебіторська заборгованість (основним видом діяльності Позивача є продаж газу) становила 42663 грн.. Також, представник Позивача зазначив, що при поданні позовної заяви, в частині позову, що стосується «додатків до позовної заяви», помилково було зазначено, що до позову додаються копії спільних протокольних рішень, проте це є опискою і така описка не впливає на правильність нарахування штрафних санкцій на кошти, які були сплачені на підставі інших нормативно-правових актів, серед яких відсутня постанова №20. В судове засідання від 16 червн 2021 року представник Відповідача не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений у встановленому законом порядку. Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду від 19 травня 2021 року, сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 ГПК України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 ГПК України). З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Відповідача 2 за наявними в матеріалах справи доказами, тим більше з огляду на закінчення стоку розгляду апеляційної скарги. Частинами 11, 12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі. При цьому суд констатує не лише закінчення строку розгляду апеляційної скарги, але й повторність неявки Відповідача 2, що в силу дії частини 3 статті 202 ГПК України дає право суду винести судове рішення незалежно від причин неявки такої сторони. З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду відхиляє клопотання Відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги та вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Відповідача за наявними в матеріалах справи доказами. В судовому засіданні від 16 червня 2021 року, яке було проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та ухвали нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі. Представник Позивача вказав, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що Порядок №217 усуває Відповідача як теплопостачальну організацію від розподілу грошових коштів, що надходять на відкритий ним поточний рахунок із спеціальним режимом використання як кошти кінцевих споживачів теплової енергії, виробленої з ресурсу (природного газу) Позивача, не врахували доводів Позивача про відсутність встановленої нормотворцем заборони для відповідача сплачувати вартість природного газу поза механізмом автоматичного розподілу коштів, що визначений Порядком №217 для грошових коштів споживачів, що надходять як оплата за проставлену їм теплову енергію, та не взяли до уваги погодженого сторонами спору у пункті 6.3 Договору. Також, представник Позивача заперечив щодо задоволення заяви Відповідача про зменшення штрафних санкцій, зокрема, вказавши що вся заборгованість Відповідача по договру була погашена за рахунок державних коштів, а не власними коштами Відповідача. Також, представник Позивача зазначила, що при поданні позовної заяви, в частині позову, що стосується «додатків до позовної заяви», помилково було зазначено, що до позову додаються копії спільних протокольних рішень, проте це є опискою, яка не впливає на правильність нарахування штрафних санкцій на кошти, які були сплачені на підставі інших нормативно-правових актів, серед яких відсутня постанова №20. Представник наголосив, що до даних правовідносин не підписувалися і не укладалися спільні протокольні рішення. Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Позивача стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким задоволити позов частково. При цьому колегія виходила з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 12 вересня 2017 між Позивачем та Відповідачем укладено договір №5119/1718-ТЕ-10 постачання природного газу (надалі Договір; том 1, а.с. 30-39). Пунктом 1.1 Договору сторони передбачили, що Позивач зобов`язався поставити Відповідачу у 2017-2018 роках природний газ, а Відповідач зобов`язався оплатити його на умовах цього Договору. У відповідності до пункту 1.2 Договору, природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Згідно пункту 3.7 Договору: приймання-передача газу, переданого Позивачем для Відповідача у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі; обсяг використання природного газу Відповідачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу. Як визначено пунктом 5.2 Договору: ціна за 1000 куб.м газу на дату укладання Договору становить 4 942 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%; усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930 грн 40 коп.; загальна сума вартості природного газу за цим Договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу. Відповідно до пункту 6.1 Договору: оплата за природний газ здійснюється Відповідачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу; остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 Договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови КМУ від 11 січня 2005 року №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим Договором. Додатковою угодою від 15 січня 2018 року №1 до Договору сторони, керуючись Законом України "Про ринок природного газу", Положенням про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу, постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256, іншими нормативно-правовими актами, виклали абзац третій пункту 6.1 Договору в наступній редакції: "Сторони погодили, передбачили в пункт 6.1 Договору додати останній абзац наступного змісту: "Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 Договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим Договором". Також сторони Додатковою угодою №1 погодили викласти пункти 8.2 та 8.3 Договору в наступних редакціях: "У разі прострочення Відповідачем оплати згідно пункту 6.1 Договору він зобов`язався сплатити Позивачу пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється Позивачем на суми оплат, проведені Відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256". "Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 Договору, підписання Відповідачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення та за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256 не звільняє Відповідача від обов`язку сплатити на користь Позивача платежі відповідно до статті 625 Цивільного Кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором". Додатковою угодою від 1 квітня 2018 року №2 до договору сторони погодили пункт 2.1 викласти у новій редакції. У даному пункті сторони дійшли згоди щодо обсягів поставки природного газу в період з 1 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року (включно). На виконання умов Договору в період жовтень 2017 - квітень 2018 року Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 335 154 931 грн 07 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які містяться в матеріалах справи (том 1, а.с. 43-49). В обґрунтування своїх вимог, Позивач надав розрахунок позовних вимог, в якому відображено дати надходження від Відповідача платежів та хронологію їх зарахування Позивачем в рахунок погашення заборгованості. Згідно з даним розрахунком, Відповідач здійснив повну оплату за природний газ за вказаний період, основний борг відсутній, остаточне погашення здійснено 19 лютого 2019 року. В свою чергу Відповідач свої зобов`язання з оплати отриманого природного газу в період жовтень 2017 - квітень 2018 року виконав у повному обсязі, сплативши Позивачу всю суму заборгованості, однак при цьому порушив встановлені Договором строки для оплати, у зв`язку з чим Позивач звернувся з даним позовом про стягнення з Відповідача пені у сумі 12 295 628 грн 97 коп., 3 % річних у розмірі 3 666 378 грн 03 коп. та 7 707 159 грн 36 коп. інфляційних втрат. Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із відповідальністю за порушення строків оплати за переданий природний газ, регулювання яких здійснюється Законом України Про засади функціонування ринку природного газу, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України. Як установлено частиною 1 статті 12 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором. Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. В силу дії частини 6 статті 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Статтею 655 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. За статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб`єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам. Так, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" перебачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником. Положеннями частини третьої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов`язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання. Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, частиною 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій. Водночас, частинами четвертою, п`ятою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу. В свою чергу, стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановленні сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. В той же час, у частинах 4 та 5 статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України. З доказів долучених до матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору Позивач передав Відповідачу газ на загальну суму 355154931 грн 07 коп. за актами приймання-передачі природного газу: акт приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2017 року на суму 24662831 грн 58 коп.; акт приймання-передачі природного газу від 30 листопада 2017 року на суму 48239313 грн 87 коп.; акт приймання-передачі від 31 грудня 2017 року на суму 56195331 грн 77 коп.; акт приймання-передачі природного газу від 31 січня 2018 року на суму 69862169 грн 84 коп.; акт приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2018 року на суму 67314333 грн 61 коп.; акт приймання-передачі природного газу від 31 березня 2018 року на суму 65476336 грн 60 коп.; акт приймання-передачі природного газу від 30 квітня 2018 року на суму 3404713 грн 80 коп. (том 1, а.с. 43-49). Колегія суддів зважаючи на вказівки, котрі були зазначені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 1 квітня 2021 року при новому розгляду справи, виходячи із предмета та підстав позову щодо стягнення з теплопостачальної організації пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із простроченням в оплаті вартості поставки природного газу, а також враховуючи особливості правового регулювання спірних правовідносин відповідно до статей 19, 19-1 Закону України "Про теплопостачання", статей 11-13 Закону України "Про ринок природного газу", Порядку №20, №217, №256, №483, досліджує обставини щодо того: · яку частину оплати за придбаний природний газ у спірний період відповідач-споживач здійснив власними коштами; · який розмір вартості поставки газу погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між гарантованим постачальником, споживачем та іншими учасниками розрахунків з боку держави через процедуру, визначену Порядком №20 та Порядком №483, шляхом підписання спільних протокольних рішень; · чи дотримано відповідачем порядок і строки внесення виділених йому з державного бюджету коштів, як субвенцій, на погашення вартості наданих ним послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення відповідно до умов спільних протокольних рішень; чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов`язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період. Колегія суду наголошує, що відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Що ж стосується дослідження питання щодо частини оплати за придбаний природний газ у спірний період власними коштами Відповідача, то колегія суду дослідивши розрахунок Позивача та докази долучені до матеріалів справи зазначає, що поставлений на підставі укладеного між сторонами Договору природний газ на загальну суму 335 154 931 грн 07 коп. був оплачений у період з 30 листопада 2017 року по 19 лютого 2019 року у тому числі: · 268 847 254 грн 06 коп., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 року №217 (з розподільчого рахунку із спеціальним режимом використання); · 66 307 677 грн 01 коп., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256 (за рахунок відшкодування з державного бюджету пільг та субсидій). При цьому, колегія суддів зазначає, що за спірний період державою профінансовано пільг та субсидій на суму 66 307 677 грн 01 коп., які спрямовано Позивачем на проведення розрахунків за спожитий природний газ за договором постачання природного газу. Разом з тимё на виконання вимог ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 квітня 2021 року, Відповідачем були надані письмові пояснення в котрих зазначено, що за спірний період з поточних рахунків із спеціальним режимом використання Відповідачем сплачено 129693091 грн 70 коп. (копія картки рахунку за жовтень 2017 квітень 2018 року по Договору; том 1, а.с. 61-249). Згідно банківських виписок Позивача про операції за Договором за період з 30 листопада 2017 року по 14 березня 2019 року, заборгованість була погашена Відповідачем в повному обсязі 19 лютого 2019 року (том 1, а.с.61-249; том 2, а.с.1-249; том 3, а.с.1-249; том 4, а.с.1-248), що також підтверджується довідкою Позивача про операції за Договором за період з 1 вересня 2016 року по 31 травня 2019 року (том 1, а.с.52-59). Здійснення ж Відповідачем оплат з порушенням термінів, визначених пунктом 6.1 Договору (остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу) стало Позивачу підставою для нарахування і стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат з Відповідача. Що ж стосується вказівок, зазначених в постанові Верховного Суду від 1 квітня 2021 року щодо дослідження при новому розгляду справи питання визначення розміру вартості поставки газу, який погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між гарантованим постачальником, споживачем та іншими учасниками розрахунків з боку держави через процедуру, визначену Порядком №20 та Порядком №483, шляхом підписання спільних протокольних рішень, то колегія суддів дослідивши матеріали справи зауважує наступне. Як зазначає Відповідач, згідно Порядку №256, було сплачено 43327289 грн 86 коп. (платіжне доручення №11 від 22 березня 2018 року на суму 18192353 грн 96 коп.; платіжне доручення №16 від 23 квітня 2018 року на суму 25088546 грн 01 коп.; платіжне доручення №15 від 28 березня 2018 року на суму 46389 грн 89 коп.; том 6 а.с. 137-139). В той же час, колегія суддів дослідивши докази, долучені до матеріалів справи, зазначає, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256 (за рахунок відшкодування з державного бюджету пільг та субсидій) було сплачено 66307677 грн 01 коп., а саме: 22 березня 2018 року сплачено 18192353 грн 96 коп.; 28 березня 2018 року сплачено 46389 грн 89 коп.; 23 квітня 2018 року сплачено 25088546 грн 01 коп.; 3 травня 2018 року сплачено 16936 грн 64 коп.; 23 травня 2018 року сплачено 9034129 грн; 29 травня 2018 року сплачено 6845 грн 37 коп.; 25 червня 2018 року сплачено 2678500 грн; 1 липня 2018 року сплачено 2265 грн 47 коп.; 25 липня 2018 року сплачено 3657 грн 11 коп., 4224 166 грн 47 коп.; 22 серпня 2018 року сплачено 3040825 грн 72 коп.; 26 серпня 2018 року 2032 грн 65 коп.; 24 вересня 2018 року сплачено 2893266 грн 28 коп.; 26 вересня 2018 року сплачено 1938 грн 64 коп.; 25 жовтня 2018 року сплачено 1071835 грн 32 коп., 1137 грн 86 коп.; 25 листопада 2018 року сплачено 2850 грн 62 коп. (том 1, а.с. 52-60). Що стосується застосування до розрахунків, проведених по даному Договору Порядку №256 (на підстав якого було сплачено 66307677 грн 01 коп.), то апеляційний господарський суд зазначає таке. Статтею 12 Господарського кодексу України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», статтею 9 якого встановлено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Згідно з частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Пунктом 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України. В силу дії підпункту б пункту 4 частини 1 статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України, видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, пільги окремим категоріям громадян проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Статтею 7 Господарського кодексу України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності і є визначений Порядком № 20 механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Укртрансгаз». Окрім цього, частина 2 статті 95 Конституції України передбачає, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. За цим конституційним приписом, у разі якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі відшкодування витрат за наданні громадянам послуги на пільгових умовах, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України на відповідний рік Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні. Фінансування субвенції щодо пільг і житлових субсидій населенню з 1 січня 2018року відбувалося уже згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» у відповідній редакції. Згідно з Порядком № 256 головні розпорядники місцевих бюджетів готують щомісяця інформацію про суми нарахованих соціальних виплат, пільг та житлових субсидій населенню та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій. Фінансові органи районних держадміністрацій на підставі інформації, зазначеної у пункті 5 Порядку № 256, щомісяця готують реєстри сум, що підлягають перерахуванню, та подають їх Міністерству фінансів. Казначейство перераховує протягом місяця, але не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом, субвенцію для виплати пільг та житлових субсидій населенню на оплату. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів в межах отриманих коштів за відповідним видом послуг (витрат) здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з підприємствами, установами та організаціями, що надають житлово-комунальні послуги, і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій). Розрахунки за надані пільги та субсидії на оплату природного газу, послуг з транспортування, розподілу та постачання природного газу, теплопостачання з підприємствами-надавачами здійснюються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в органах Казначейства. Як встановлено з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у зв`язку із втратою з 1 січня 2018 року чинності Порядком № 20, розрахунки між сторонами проводилися Відповідачем шляхом перерахування на рахунок Позивача коштів субвенції з державного бюджету, саме відповідно до Порядку №256 згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню. При цьому, наказом Міністерства фінансів України від 4 січня 2018 року № 1 затверджено Порядок проведення органами Казначейства розрахунків, передбачених пунктами 8, 8-1 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, та взаємодії учасників таких розрахунків. Пунктом 4 розділу ІІ вказаного Порядку передбачено, що погашення заборгованості за фактично надані послуги (енергоносії), що утворилася на 01 січня поточного року, здійснюється протягом бюджетного року в межах бюджетних призначень на поточний рік за окремим рішенням Мінфіну. З наведеного вбачається, що правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності Відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. А тому на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 915/789/16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3013/18). Відповідно до порядку №256 механізм і строки розрахунків здійснюються так: - органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби; - отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків; - головні розпорядники коштів у п`ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг. Колегія суду зазначає, що пунктом 6.3 Договору сторони спору погодили, що Відповідач в будь-якому випадку зобов`язався своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ; відповідно до пункту 6.1 Договору, у разі якщо на поточний рахунок Відповідача із спеціальним режимом використання надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу. Упродовж строку дії Договору в частині реалізації природного газу зміни до пункту 6.3 Договору постачання сторонами не вносилися. Пунктом 6.1 Договору у редакції Додаткової угоди №1 сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 Договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором (том 1, а.с. 40-41). Отже, сторони спору у Договорі визначили порядок та умови проведення розрахунків за переданий Позивачем Відповідачу природний газ і передбачили обов`язок Відповідача здійснити своєчасний розрахунок незалежно від обставин надходження на відкритий Відповідачем як теплопостачальною організацією в уповноваженому банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання грошових коштів кінцевих споживачів як оплати вартості теплової енергії, виробленої Відповідачем із природного газу Позивача. Виходячи з вищеописаного, вбачається, що положення Порядку № 256 регламентують виключно порядок розпорядження коштами з цільовим призначенням, що надходять на рахунки газопостачальних та газорозподільчих компаній, як реалізація державних соціальних гарантій певним категоріям громадян і не передбачають обов`язку зміни умов договірних зобов`язань сторін. Відтак, з усього вищеописаного вбачається, що процедура сплати боргу Відповідача за рахунок державних коштів на підставі Порядку №256 не передбачає укладення, підписання спільних протокольних рішень, тобто спільні прокольні рішення не є елементом процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету при застосування Порядку №256, а тому у колегії суду відсутня можливість дослідити та описати спільні протокольні рішення в даній справі, з огляду на їх відсутність та не підписання саме в даних правовідносинах, які виникли в площинні застосування до розрахунків Порядку №256. Що ж стосується зазначення в додатках до позовної заяви в пункті 3 (докази, що підтверджують обставини, на яких грунтуються позовні вимоги) «спільні протокольні рішення», то представник Позивача в судовому засіданні від 19 травня та від 16 червня 2021 року (так само як і в письмових поясненнях від 16 червня 2021 року) пояснив, що зазначення в додатках до позовної заяви про спільні протокольні рішення є нічим іншим як опискою, адже зі змісту Порядку №256 не прослідковується підписання та укладення спільних протокольних рішень. Описка була зумовлена тим, що всі договору Позивача по своєму змісту є типовими та містять пункт, який передбачає укладення спільних протокольних рішень, в разі застосування до правовідносин з постачання природного газу відповідного порядку №20, № 493, які по своїй суті передбачають підписання спільних протокольних рішень. Відтак, зважаючи на вказівки наведені в постанові Верховного Суду від 1 квітня 2021 року щодо дослідження при новому розгляду справи питання визначення розрахунків з боку держави через процедуру, визначену Порядком №20 та Порядком №483, шляхом підписання спільних протокольних рішень, дотримано Відповідачем порядку і строків внесення виділених йому з державного бюджету коштів, як субвенцій, на погашення вартості наданих ним послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення відповідно до умов спільних протокольних рішень, то колегія суддів зауважує таке. Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні. Таке регулювання визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11 січня 2005 року (далі Порядок №20), який діяв на час укладення договору постачання 12 вересня 2017 року і втратив чинність з 1 січня 2018 року. Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині теплопостачальними організаціями, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання правовідносин, що склалися між гарантованими постачальниками природного газу та теплопостачальними організаціями на підставі укладених між ними договорів постачання природного газу для виробництва теплової енергії. Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами договору постачання природного газу в цій частині (щодо розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Відтак, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить Порядок №20 та Порядок №493. За змістом Порядку №20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання з відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов`язаних з виробництвом і постачанням теплової енергії та гарячої води населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме на оплату послуг тепло-, водопостачання. Пунктом 6 Порядку №20 визначено, що органи Державної казначейської служби України на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків. Підставою для стягнення з відповідача нарахувань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, та застосування до нього штрафних санкцій (пені) у погодженому у договорі поставки розмірі за порушення грошового зобов`язання, може бути наявність у відповідача, як споживача природного газу, суми основного боргу за розрахунками за отриманий від позивача природний газ, яка не була предметом регулювання спільних протокольних рішень та несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів. З усього вищеописаного вбачається, що строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання теплової енергії певним категоріям населення фактично регулюються Порядками №20, №493, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. Однак, як уже було зазначено вище в даній постанові, до даних правовідносин щодо проведення розрахунків за поставлений по Договору природний газ був застосований механізм, передбачений Порядком №256 (що вбачається із доказів, долучених до матеріалів справи та не заперечується самим ж сторонами по даній справі). При цьому, механізм та основні елементи (укладення та підписання спільних протокольних рішень з боку держави та інших учасників), визначені Порядком №20 та Порядком № 483 у порядку фінансування пільг та субсидій населенню за споживання теплової енергії, з огляду на врегулювання відносин в даній справі щодо перерахування коштів з державного бюджету на підставі Порядку №256, зміст якого не передбачає підписання та укладання спільних прокольних рішень. Саме тому колегія суду ще раз констатує відсутність можливості дослідити та описати спільні протокольні рішення в даній справі, з огляду на їх відсутність та не підписання саме в даних правовідносинах, які виникли в площинні застосування до розрахунків Порядку №256. Що ж стосується застосування до даних правовідносин «Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки», затвердженого постановою КМУ від 18 червня 2014 року № 217, то колегія суддів звертається до правових висновків, викладених у постанові від 16 жовтня 2020 року Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду зі справи № 903/918/19. Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між гарантованим постачальником природного газу та теплопостачальною організацією, визначений Порядком №217, держава гарантує відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов`язаних із постачанням теплової енергії населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг відповідно до Порядку №20. Держава офіційно визнає неспроможність теплопостачальних організацій забезпечити своєчасні розрахунки у цій частині (залежно від рівня отриманих пільг і субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності). Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності. Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу. Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (пункт 8.2 Договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат. З приводу вказаного, колегія суддів зазначає про відсутність встановленої нормотворцем заборони для Відповідача сплачувати вартість природного газу поза механізмом автоматичного розподілу коштів, що визначений Порядком №217 для грошових коштів споживачів, що надходять як оплата за проставлену їм теплову енергію. Водночас суд наголошує на погодження сторонами спору у пункті 6.3 Договору обов`язку Відповідача здійснити своєчасний розрахунок за поставлений природний газ незалежно від надходження грошових коштів споживачів на спецрахунок, відкритий в уповноваженому банку та вносити на рахунок Позивача власні кошти, виручені від здійснення господарської діяльності чи кошти, залучені як позику, кредит, шляхом проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог тощо. Апеляційний господарський суд ще раз зазначає, що із розрахунку Позивача та доказів долучених до матеріалів справи вбачається, що поставлений на підставі укладеного між сторонами Договору природний газ на загальну суму 335 154 931 грн 07 коп. був оплачений у період з 30 листопада 2017 року по 19 лютого 2019 року, зокрема, 268 847 254 грн 06 коп., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 року №217 (з розподільчого рахунку із спеціальним режимом використання ). При цьому, колегія суддів зазначає, що здійснення розрахунків відповідно до Порядку № 217 жодним чином не впливає на порядок виконання зобов`язань сторін за Договором постачання природного газу. Колегією суддів також приймається до уваги, що Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2018 року у справі №918/1395/18, від 21 лютого 2018 року у справі №910/16072/16, від 27 лютого 2020 року у справі №921/12/19 зауважив, що порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затверджений постановою КМУ від 18 червня 2014 року №217 визначає виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку з спеціальним режимом використання, і жодним чином не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та ніяк не впливає на них. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 передбачені законодавством соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання (чи усунення) реальним загрозам економічної безпеки України, що згідно із частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення Відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу Позивача). Відтак, положення Порядку №217 не виключає можливість теплопостачальних організацій впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, тому є можливим застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат. Виходячи із предмета та підстав позову щодо стягнення з теплопостачальної організації трьох відсотків річних та інфляційних втрат у зв`язку із простроченням в оплаті вартості поставки природного газу на користь Позивача, судова колегія досліджує позовні вимоги щодо стягнення 3 666 378 грн 03 коп. трьох відсотків річних та 7 707 159 грн 36 коп. інфляційних втрат. Так, за статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Розглядаючи позовні вимоги Позивача, саме в правому полі норм вищезазначених норм діючого законодавства України, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується прострочення Відповідача по сплаті отриманого природного газу (в розрізі того, що Порядок №217 не змінює порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, що не позбавляє теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до Відповідача відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат), колегія суду вважає, що вимоги щодо стягнення річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та нормам чинного законодавства. Дослідивши розрахунок Позивача, перевіркою за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" розрахунку 3% річних та інфляційних втрат (шляхом виключення нарахувань, здійснених на суми, погашені у спосіб, визначений Порядок №256), колегією суддів встановлено, що підставними та арифметично вірними є 3% річних в розмірі 3366378 грн 03 коп. та інфляційні в розмірі 7707159 грн 36 коп. Відповідно апеляційний господарський суд задоволює позов в даній частині. Приймаючи таке рішення, апеляційний господарський суд скасовує судове рішення в частині відмови в стягненні трьох відсотків річних в розмірі 3366378грн 03 коп. та інфляційні в розмірі 7707159 грн 36 коп.. Що стосується позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача 12295628 грн 97 коп. пені та заперечень апеляційної скарги Позивача з-приводу зменшення розміру пені, то колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною 1 статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. У рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність. В силу дії частин 2-4 статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою. У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. В силу дії частини 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). За частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відповідно до пункту 8.2 Договору, у разі прострочення Відповідачем оплати згідно п.6.1 цього Договору він зобов`язався сплатити Позивачу пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Додатковою угодою №1 від 15 січня 2018 року сторонами погоджено та змінено розмір пені, який становить 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання Позивач, керуючись пунктом 8.2 Договору, нарахував Відповідачу пеню в сумі 12295628 грн 97 коп.. Наданий Позивачем розрахунок пені перевірено судом та визнається арифметично вірним. Водночас, колегія суддів зауважує, що Відповідачем у відзиві на позовну заяву одночасно з викладенням своєї процесуальної позиції відносно позовних вимог, було зазначено про зменшення розміру пені про що представник Відповідача також зазначав і в письмових поясненнях. У відзиві на позов та клопотанні про зменшення розміру пені (заявленому у судовому засіданні) Відповідач зазначав, що Відповідач використовує природний газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Відповідач працює за тарифами для населення, бюджетні установи та госпрозрахункові підприємства, які не покривають витрати виробництва. Порушення порядку та строків розрахунків відбулося не з вини Відповідача, оскільки зумовлене збитковістю господарської діяльності підприємства у зв`язку з наявністю значної заборгованості споживачів за надані послуги. На підтвердження вказаного Відповідачем долучено розрахунок заборгованості з різниці в тарифах, баланс підприємства та звіт про фінансові результати за 2018 рік (том 5, а.с. 9-12). Вирішуючи подане клопотання колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з наявних матеріалів справи, природний газ, який закуповував Відповідач у Позивача, використовувався виключно на постачання теплової енергії для потреб мешканців будинку, Відповідач подав докази в підтвердження об`єктивності причин прострочення виконання договірних зобов`язань з оплати за газ, та документи, які свідчать про спрямованість Відповідача на врегулювання спору мирним шляхом. Зазначена стаття кореспондується і з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, згідно якої, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, колегія суду об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступень виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, процесуальна норма щодо зменшення розміру пені може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом. Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Положення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року в справі № 703/1181/16-ц). Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Приймаючи рішення про зменшення розміру пені колегія суддів враховує наступні обставини: отриманий природний газ Відповідачем оплачено в повному обсязі та строки прострочення оплати природнього газу є незначними; ступінь виконання зобов`язання Відповідачем та поведінка винної сторони: Відповідач не ухилявся від виконання взятих на себе зобов`язань за Договором, оскільки прострочення зумовлене несвоєчасним надходженням на рахунок коштів від споживачів; предметом розгляду спору є стягнення пені та передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом Позивача і не може впливати на його господарську діяльність; розмір заявленої до стягнення пені є явно неадекватним спірним правовідносинам, враховуючи погашення станом на момент розгляду спору заборгованості відповідачем за Договором в повному обсязі ще в січні 2019 року; Позивач застосував до Відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів; відсутність понесення Позивачем збитків пов`язаних з несвоєчасним виконанням Відповідачем зобов`язання за Договором; підприємство Відповідача не є прибутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками; пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат; Крім того, апеляційним господарським судом враховано і самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Враховуючи все вищевстановлене, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені до 50 %, а саме до 6147814 грн 48 коп. від заявленої суми 12295628 грн 97 коп. та стягнути її в сумі 6147814 грн 48 коп. (частково задоволивши заяву Відповідача щодо зменшення пені) З огляду на викладене вище, в задоволенні позову в частині стягнення з Відповідача пені в сумі 6147814 грн 48 коп. слід відмовити. Враховуючи вказане апеляційний господарський суд скасовує оспорюване судове рішення в частині відмови в стягненні пені та приймає нове рішення, яким задовольняє позов частково (задоволивши при цьому апеляційну скаргу Позивача). Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Враховуючи усе вищевстановлене в даній постанові, зважаючи на вказівки, котрі були зазначені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 1 квітня 2021 року при новому розгляду справи, виходячи із предмета та підстав позову, Північно-західний апеляційний господарський прийшов до висновку, щодо частково задоволення позовних вимог (в зв`язку із зменшенням пені до 50%) з огляду на їх підставність та доведеність. Відповідно приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд задоволює апеляційну скаргу Позивача. Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та про порушення норм процесуального права, що в силу дії пунктів 1, 2 та 4 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України. З огляду на все вищевказане, суд скасовує рішення Господарського суду Житомирської області від 10 лютого 2021 року та приймає нове рішення, яким позов задоволює частково. Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд апеляційної скарги суд покладає на Відповідача . Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволити.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 10 лютого 2020 року у справі №906/943/19 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов задоволити частково.

4. Зменшити розмір пені до 50%, а саме до 6 147 814 грн 48 коп..

5. Стягнути з Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, вул. Київська, 48, код. ЄДРПОУ 35343771) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01061, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 6 147 814 грн 48 коп. пені, 3 366 378 грн 03 коп. три проценти річних, 7 707 159 грн 36 коп. інфляційних втрат, 350 537 грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

6. Відмовити в стягненні 6 147 814 грн 48 коп. пені.

7. Стягнути з Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, вул. Київська, 48, код. ЄДРПОУ 35343771) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01061, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 525 806 грн 25 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Господарському суду Житомирської області видати відповідні накази.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

10. Справу №906/943/19 повернути Господарському суду Житомирської області. Повний текст постанови виготовлено 18 червня 2021 року. Головуючий суддя Василишин А.Р. Суддя Бучинська Г.Б. Суддя Філіпова Т.Л.