Постанова 4857 № 460/1206/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/1206/20 пров. № А/857/5871/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Хобор Р.Б., за участю секретаря судового засідання Лутчин А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року, прийняте суддею Дудар О.М. о 10 годині 14 хвилині у місті Рівне, повний текст складений 14.01.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні,- встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (надалі відповідач) про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року позов задоволено частково: стягнуто з Департаменту патрульної поліції компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 03 серпня 2017 року по 15 грудня 2020 року в сумі 165951 грн. 11 коп. Суд виходив з того, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність. Станом на 15.12.2020 року жодних доказів виплати Департаментом патрульної поліції на виконання рішення суду від 30.04.2020 року доплати за службу в нічний час за період з 19.04.2016 року по 02.08.2017 року відповідачем суду не надано, що підтверджує факт відсутності остаточного розрахунку з позивачем. Суд прийшов до висновку, що середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 03.08.2017 року по 15.12.2020 року становить 331902,22грн: 269,62 грн (середньоденний заробіток) х 1231 (кількість днів затримки розрахунку), що не є співмірним із сумою, що не була виплачена позивачу при звільненні. На думку суду достатньою і справедливою сатисфакцією, що відповідатиме обставинам справи та наведеним вище критеріям, співмірною з невиплаченою при звільненні позивачу сумою доплати за службу в нічний час, буде сума 165951,11грн. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформованому у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16 і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України необхідно враховувати ряд обставин. Судом першої інстанції при обрахунку середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні помножено на кількість днів затримки, а не на кількість робочих днів. Сума, визначена судом, яка підлягає стягненню в розмірі 165951,11 грн., є неспівмірною із визначеною позивачем сумою несвоєчасно виплаченої доплати за службу в нічний час в розмірі 3780 грн, оскільки в декілька разів її перевищує. На думку апелянта, загальна сума розміру ймовірних майнових втрат позивача складає 7779, 25 грн. Звернуто увагу, що невиплачена позивачу станом на день звільнення доплата за службу в нічний час становить приблизно 3780 грн. і є меншою, ніж середній заробіток за час затримки розрахунку (269,62 х 843 = 227289,66), у зв`язку із чим просить провести розрахунки із застосуванням до даних правовідносин принципу співмірності. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 18.04.2016 року №65о/с ОСОБА_1 , рядового поліції, прийнято на службу в Національну поліцію України інспектором. Наказом Департаменту патрульної поліції від 18.04.2016 року №106о/с рядовий поліції ОСОБА_1 призначений інспектором роти №2 батальйону Управління патрульної поліції у місті Рівному, з посадовим окладом згідно зі штатом, із закріпленням спеціального жетона з індивідуальним номером 0014620 (т.1 - а.с.13). Наказом Департаменту патрульної поліції від 02.08.2017 року №287о/с, виданому відповідно п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», ОСОБА_1 (0014620), лейтенанта поліції, інспектора роти №2 батальйону, звільнено зі служби в поліції з 2 серпня 2017 року з виплатою грошової компенсації за 3 доби невикористаної щорічної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році (т.1 - а.с.14). Розрахунок із ОСОБА_1 . Департаментом патрульної поліції проведено у серпні 2017 року (т.1 а.с.15). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 року у справі №460/1206/20, яке набрало законної сили 07.08.2020 року, встановлено протиправність відмови Департаменту патрульної поліції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за службу у нічний час за період з 19.04.2016 року по 02.08.2017 року, викладену в листі від 02.01.2020 року №К-11346/41/5/05-20, та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість з доплати за службу в нічний час у період з 19.04.2016 року по 02.08.2017 року (т.2 а.а.с.192-197). Порядок проходження служби в Національній поліції України врегульовано Законом України «Про Національну поліцію України» від 02.07.2015 року №580-VIII (надалі Закон №580-VIII). Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.94 Закону №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. З метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (надалі Порядок №260). Згідно з п.5 Розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Пунктом 11 Розділу І Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Отже, порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським врегульовано спеціальним законодавством. Поряд з цим, нормами спеціального законодавства не визначено питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні вказаних осіб. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Згідно з статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Вказаний у частині 1 статті 117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 у справі №821/1083/17. Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Також у цьому Рішенні Конституційний Суд України вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Отже для обрахунку строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Встановлення останнього є вкрай необхідним для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, оскільки день фактичного розрахунку є кінцевою датою нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні. Судом із матеріалів справи встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 року у справі №460/1206/20, яке набрало законної сили 07.08.2020 року зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з доплати за службу в нічний час у період з 19.04.2016 року по 02.08.2017 року. Однак, у матеріалах справи відсутні докази виплати Департаментом патрульної поліції Коноплюку Р.І. на виконання рішення суду від 30.04.2020 року доплати за службу в нічний час за період з 19.04.2016 року по 02.08.2017 року, учасниками справи таких не надано, що підтверджує факт відсутності остаточного розрахунку з позивачем. Аналіз статей 116, 117 КЗпП України, які передбачають обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, дають підстави для висновку, що в спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні навіть ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем. Крім того, суд звертає увагу на те, що механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанови Верховного Суду від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16) та від 26 червня 2019 року (справа №761/9584/15-ц). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. На справедливе застосування принципу співмірності та зменшення за таких обставин розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку звертав увагу і Верховний Суд України у постановах від 5 жовтня 2015 року (справа № 463/265/131) та від 27 квітня 2016 року (справа № 6-113цс16). Відтак, для визначення розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку слід відштовхуватися від розміру недоплаченої суми, однак у даному випадку з позивачем не проведено остаточного розрахунку, що унеможливлює визначити суму, яка підлягає стягненню. Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про передчасність заявлення позовної вимоги про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги являються суттєвими і дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити. Скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року у справі № 460/1206/20 та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 18.06.2021 року.