Постанова 4857 № 300/3386/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3386/20 пров. № А/857/5819/21 №А/857/7410/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Івано-Франківського адміністративного суду від 08 лютого 2021 року, ухвалене суддею Панікар І.В. у м. Івано-Франківську о 11:06, повний текст якого складений 15 лютого 2021 року, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТПРОЕКТ 2012" та Галицької митниці Держмитслужби на додаткове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року, ухвалене суддею Панікар І.В. у м. Івано-Франківську в порядку письмового провадження, у справі № 300/3386/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТПРОЕКТ 2012" до Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації та рішення про коригування митної вартості товарів,- ВСТАНОВИВ: 20 листопада 2020 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТПРОЕКТ 2012" звернувся до суду з позовом до відповідача Галицької митниці Держмитслужби, у якому просив визнати протиправними та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації № UA209300/2020/00064 від 17.08.2020 та рішення про коригування митної вартості № UA209300/2020/000028/2 від 17.08.2020. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що митну вартість імпортованого товару визначено за основним методом та до декларації додано достатній пакет документів на підтвердження кількісних і вартісних показників імпортованого товару, повноти і достовірності митної вартості товару, визначеної за умовами контракту. Однак, відповідачем було надіслано митному брокеру повідомлення про надання додаткових документів. За неможливості надати ТОВ «Інвестпроект 2012» додаткові документи за відсутності таких та у зв`язку з імпортуванням товару, що швидко псується, був змушений випустити товар у вільний обіг. Карткою відмови відповідачем оформлено відмову у митному оформленні імпортованого товару "банани свіжі зелені". Відповідач обставини формування картки відмови мотивував прийняттям рішення про коригування митної вартості. Позивач не заперечує права митних органів на здійснення контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, однак вказує, що такі повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема витребовування документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце лише за наявності обгрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Згідно доводів позивача, виходячи з аналізу положень ст.55 Митного кодексу України, у рішенні про коригування митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, відповідач повинен був зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувались митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів. Проте, жодних таких дій відповідач не здійснив, що вказує на протиправність оскаржуваного рішення та картки відмови. Рішенням Івано-Франківського адміністративного суду від 08 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено. 11 лютого 2021 року позивач звернувся до суду із заявою про стягнення з відповідача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу 7000,00 грн, на проведення перекладу 2590,00 грн, на проведення експертизи 4800,00 грн. Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року задоволено частково вимоги заяви. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестпроект 2012" сплачені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестпроект 2012" витрати на оплату послуг перекладача в сумі 2590 грн. У стягненні решти витрат - відмовлено. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями відповідач оскаржив їх в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягають скасуванню з підстав, викладених у апеляційних скаргах. Просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову та вимог заяви про розподіл судових витрат відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги в частині скасування рішення суду зазначає, що при здійсненні митного контролю правильності визначення митної вартості товару відповідно до ч.5 ст. 54 Митного кодексу України митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості. Під час здійснення митного контролю за митною декларацією від 17.08.2020 №UA209300/2020/007192 було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення документах. За результатами опрацювання виявлено наступне: до митного офомлення поданий інвойс №2020081201, датований 13.08.2020, вартість товару за інвойсом склала 6480 Євро, однак у графі 22 CМR відсутній підпис віправника; надано рахунок від 14.08.2020 №16, виставлений ТОВ «Захід-Логістик», який містить посилання на договір №081215 від 08.12.15, однак такий до митного оформленя не подавався; на момент здійснення митного оформлення декларантом не надано документів, що б підтверджували наявність договірних відносин між ТОВ «Захід-Логістик» та «Arti Artur Kaminski». Таким чином, інвойс має ознаки фіктивності та поданий до митного оформленя пакет документів не містив основного документу, що підтверджує складові митної вартості, а саме договір про надання послуг з транспортного експедирування, а тому сумніви митниці у достовірності заявлених даних є обгрунтованою. Декларантом на вимогу митного органу надіслано відмову в поданні додаткових документів. За результатами розгляду всіх наданих документів Галицька митниця Держмитслужби дійшла висновку, що відповідно до ч.6 ст.54 Митного кодексу України митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій- третій статті 53 Митного кодексу України. Митним органом проведено консультації з декларантом згідно з ст. 57 Митного кодексу України та для визначення митної вартості було обрано метод за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів. Джерелом інформації слугувала МД №UA 209300/2020/005366 від 01.07.2020, за якою було здійснене митне оформлення бананів свіжих сортів Кавендіш походженням з Колумбії. На спростування доводів позивача, наведених у позовній заяві, що митна декларація, яка слугувала джерелом інформації для коригування митної вартості, не містить жодних даних, зокрема країни виробника, кількості, умов продажу, транспортування та ін., митний орган вказує на те, що такі твердження не відповідають дійсності, а також наголошує, що одержувачем за митною декларацією щодо імпортування подібних товарів виступає також ТзОВ «Інвестпроект 2012». В обґрунтування апеляційної скарги в частині вимог про скасування додаткового рішення суду відповідач вказує на те, що з наданого позивачем розрахунку сум гонарару за надану професійну правничу допомогу прослідковується, що ряд послуг, які навались позивачу, є недоцільними, дублюють одна одну, не мали пливу на хід розгляду справи та не потребують спеціальних професійних навиків. Крім того, при ухваленні додаткового рішення судом не враховано, що ч.3 ст. 132 КАС України віднесено до витрат, пов`язаних із роглядом справи витрати, пов`язані із залученням перекладачів. За приписами ч.5 ст. 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Разом з тим, ч.2 ст.71 КАС України визначено, що перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням учасника справи або призначається з ініціативи суду. Тобто, залучення перекладача до участі в адміністративній спративному судочинстві здійснюється виключно ухвалою суду на підставі клопотання учасників справи або з ініціативи суду. В ході судового розгляду даної справи питання щодо залучення перекладача судом не вирішувалось. Таким чином, на думку скаржника, витрати позивача на переклад документів без залучення перекладача судом не можуть вважатись витратами, пов`язаними із розглядом справи, а відтак такі не підлягають розподілу. Крім того зауважує, що із поданих документів не можна встановити їх зв`язок із розглядом даної справи, оскільки такі не містять зазначення конкретного переліку документів, переклад яких здійснювався. Не погоджуючись із додатковим рішенням в частині відмови у стягненні судових витрат, пов`язаних з отриманням експертного висновку, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване додаткове рішення у цій частинв ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати додаткове рішення в частині відмови у стягненні судових витрат та ухвалити нове, яким стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь ТзОВ «Інвестпроект 2012» судові витрати, понесені ним на оплату за отримання висновку спеціалізованої експертної організації «ДП «Держзовнішінформ» від 01.09.2020, в розмірі 4800,00 грн. В обгрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що у повідомленні про надання додаткових документів митний орган вимагав надання висновку спеціалізованої експертної організаці, а саме ДП «Держзовнішінформ». Такі дії відповідача суд визнав незаконними та скасував рішення, що були винесені на підставі таких дій. При цьому, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції робить у рішенні посилання на згаданий висновок від 01.09.2020, як на вагомий доказ у справі. Відтак, понесені витрати, на думку позивача, однозначно є витратами, пов`язаними із розглядом справи. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг та відзивів на них, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з наступних підстав. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції Українита частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 04.05.2020 між позивачем та компанією LHM Holland укладено зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу товарів за № 0405/20 (а.с. 21-24). Позивачем на виконання умов цього контракту та доповнення до нього (специфікація) №8 на митну територію України відповідно до рахунку-фактури №2020081201 від 13.08.2020 ввезено товар банани свіжі, зелені, врожаю 2020, сорт кавендіш, на загальну суму 6480,00 EUR. Для здійснення митного контролю та митного оформлення відповідачу була подана декларація митної вартості № UA209300/2020/007192 від 17.08.2020, згідно якої заявлено митну вартість товару, визначену за першим методом визначення вартості товару - за ціною контракту, у розмірі 6480,00 EUR (а.с. 14-15) та пакет документів на підтвердження заявленої митної вартості. Судом встановлено, що згідно з повідомленням від 17.08.2020 під час митного оформлення, у зв`язку з перевіркою наявної інформації ЦБД та з метою підтвердження числових значень складових митної вартості, відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України позивачу запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості: якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару, виписки з бухгалтерської документації, каталоги, прейскуранти, прайс-листи виробника товару, висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією ДП Держзовнішінформ (а.с.32). Декларант повідомив відповідача про неможливість інших додаткових документів крім наданих для підтвердження заявленої ним митної вартості товару (а.с.33). У зв`язку із вищенаведеними обставинами, Галицькою митницею Держмитслужби винесено рішення про коригування митної вартості товарів за № UA209300/2020/000028/2 від 17.08.2020, зі змісту якого слідує, що вартість товару визначена за методом визначення митної вартості щодо подібних (аналогічних) товарів (стаття 60 Митного кодексу України). Перший метод не застосований у зв`язку з ненаданням додаткових документів відповідно до частин 2 та 3 статті 53 Митного кодексу України. 2 метод визначення митної вартості товару (стаття 59-63 Митного кодексу України) не застосовані у зв`язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні товари (стаття 59 Митного кодексу України). Джерело інформації: МД UA209300/2020/005366 від 01.07.2020, рішення про коригування митної вартості UA209300/2020/000018/2 від 23.07.2020. Проведено консультацію з декларантом, доведено інформацію про право декларанта вчиняти дії, передбачені пунктом 5 частини 2 статті 55 та Главою 4 Митного кодексу України (а.с.10-11). Також, у відповідності до частини 6 статті 54, частини 12 статті 264 Митного кодексу України, Івано-Франківською митницею ДФС винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA209300/2020/00064 від 17.08.2020, відповідно до якої декларанту відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів з підстав коригування митної вартості товару (а.с.12-13). Позивач, вважаючи видану Галицькою митницею Держмитслужби картку відмови в прийнятті митної декларації № UA209300/2020/00064 від 17.08.2020 та прийняте рішення про коригування митної вартості №UA209300/2020/000028/2 від 17.08.2020 протиправними, звернувся до суду з вимогою про їх скасування. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного. В розумінні пунктів 23 та 24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. Відповідно до статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Згідно з частиною 1 статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи. Відповідно до статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення. Згідно із статтею 264 Кодексу митна декларація реєструється та приймається органом доходів і зборів у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій. У випадках, коли з причин, визнаних органом доходів і зборів обґрунтованими, окремі документи, визначені цим Кодексом, не можуть бути представлені разом з митною декларацією, дозволяється подання таких документів протягом часу, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. З моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації. Орган доходів і зборів не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом. За визначенням, викладеним у статті 256 Митного кодексу України, відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження. Згідно зі статтею 264 Митного кодексу орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.3 ст. 335 Митного кодексу України разом з митною декларацією митному органу подаються рахунок або інший документ, який визначає вартість товару, та, у випадках, встановлених цим Кодексом, декларація митної вартості. У встановленому цим Кодексом порядку в митній декларації декларантом або уповноваженою ним особою зазначаються відомості, зокрема у разі необхідності - документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів та обраний метод її визначення відповідно до статті 53 цього Кодексу. У разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі (частина 12 статті 264 МК України). Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення про коригування митної вартості товарів, виходив з того, що зміст поданих разом із митною декларацією до митного оформлення документів, що за назвою і змістом відповідали вимогам пунктів 1,3 ч.2 ст.53 МК України, підтверджував заявлену митну вартість ввізного товару та дозволяв відповідачу встановити дійсну митну вартість товару за ціною рахунку-фактури №2020081201 від 13.08.2020. Суд також зазначив, що вказане підтверджується інформацією ДП «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» від 01.09.2020 (а.с.29). Так, зі змісту оскаржуваної в межах спірних правовідносин картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209300/2020/00064 від 17.08.2020 слідує, що причиною відмови у митному оформленні є: здійснено коригування митної вартості; рішення про коригування митної вартості №UA209300/2020/000028/2 від 17.08.2020, ст.ст. 53, 54, 55 МК України. Згідно доводів відповідача, митна вартість товару не могла бути визнана за вартістю, визначеною декларантом щодо товарів, що імпортуються, у зв`язку із неподанням декларантом додаткових документів, витребуваних органом доходів і зборів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині третій статті 53 Митного кодексу України. Тобто, наданими до митного оформлення документами не підтверджено заявлену до митного оформлення ціну імпортованого товару та на вимогу митного органу додаткових доказів декларантом не надано. За змістом статей 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частини 1 та 2 статті 51 МК України). Згідно з частиною першою статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та главою

8. За приписами частини другої цієї статті декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації. Як встановлено частиною першою статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6 статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч.2 ст. 53 МК України). Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Згідно з частиною п`ятою цієї статті забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. При цьому, положеннями частини шостої цієї статті передбачено, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. Відповідно до частини першої статті 54 МК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Отже митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом. Разом з тим, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України). Так, разом із декларацією митної вартості позивачем подано наступні документи: рахунок-фактуру (інвойс) № 2020081201 від 13.08.2020, автотранспортна накладна (CMR) № NL QV/2020/38042467 від 13.08.2020, фітосанітарний сертифікат EC NL/PCNU 198242307 від 13.08.2020, сертифікат про походження товару S104756496 від 13.08.2020, рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконання договору про надання транспортно-експедиційних послуг № 16 від 14.08.2020, зовнішньоекономічний договір № 0405/20 від 04.05.2020, доповнення до зовнішньоекономічного договору № 8 від 12.08.2020, інформацію про позитивні результати проведення державних видів контролю № 5828404, копію митної декларації країни відправника № 20NL00051012DE9423 від 13.08.2020. Розрахована декларантом митна вартість товару (продукт банани свіжі, зелені, врожаю 2020 р, сорт - кавендіш, клас 1, мінімальна довжина 19 см) згідно наданих документів становить 6480,00 EUR. Зазначена позивачем митна вартість товару не визнана митним органом. Відповідачем поставлено під сумнів правильність визначення митної вартості декларантом. Митні органи наділені виключною компетенцією в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. З цією метою їм надано повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товарівв разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України. Митниця може вимагати, а суб`єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності заявленої митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог митниці щодо підтвердження митної вартості товарів. Водночас позивач не заперечує факту неподання на вимогу митного органу документів, відтак судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам митного органу про відсутність таких документів на час винесення оскаржуваного рішення про коригування митної вартості та картки відмови. Суд апеляційної інстанції зауважує, що судом при дослідженні правомірності оскаржуваного рішення та картки відмови підлягають врахуванню лише документи, що подавались декларантом безпосередньо суб`єку владних повноважень, який приймав відповідні рішення. Так, у статті 5 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезенні вантажів (підписана у Женеві 19 травня 1956 року, Україна приєдналась 01.08.2006) передбачено, вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. З огляду на наведену норму графи 22 і 2 поданого інвойсу №2020081201 від 13.08.2020 повинні містити підписи і печатки відправника та перевізника, однак у графі 22 СМR відсутній підпис відправника. Також надані до митного оформлення документи містять розбіжності. В міжнародній товарно-транспортній накладній (СМR) перевізником вказано «Arti Artur Kaminski», а у рахунку-фактурі на транспортування перевізником вказано вже ТзОВ «Захід-Логістик». Також надано рахунок від 14.08.2020 №16, виставлених ТзОВ «Захід Логістик», що містить посилання на договір №081215 від 08.12.15, однак такий до митного оформлення не подавався. Також на момент здійснення митного оформлення декларантом не надано документів на підтвердження існування договірних відносин між ТзОВ «Захід-Логістик» та «Arti Artur Kaminski». Наведене зумовило направлення декларанту електронного повідомлення про надання додаткових документів на підтвердження числового значення заявленої митної вартості. Тобто, за результатами опрацювання документів, долучених до митної декларації, відповідно до положень статей 53, 54, 368 МК України, декларанту направлено письмову вимогу про необхідність подання додаткових документів, визначивши їх чіткий перелік, а саме: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, щостосуються оцінюваного товару; - за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквіити, необхідні для його ідентифікації; виписки з бухгалтерської документації; каталоги, прейскуранти, прайс-листи виробника товару; висновок про якісні та вартісні характеристики товару, виготовлені спеціалізованою експертною організацією ДП «Держзовнішінформ», однак на вимогу митного органу належних документів декларантом не надано. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку, що у зв`язку з наявністю умов, визначених ч.3ст. 53 Митного кодексу України, у митного органу були наявні правові підстави для витребування у декларанта додаткових документів. Слід зазначити, що саме позивач на стадії декларування товару (подання декларації та інших документів) зобов`язаний довести та надати докази (відповідні документи) того, що має право декларувати товари за самостійно обраним методом, і лише у разі надання таких документів, контролюючий орган за наявності у нього сумнівів може витребувати додаткові документи, що передбачені ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України. При цьому, за змістом пункту 2 частини 6 статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості слідує, що його прийняттю передувало проведення митним органом консультації з декларантом. За результатом проведеної процедури консультації із декларантом та у зв`язку з відсутністю у декларанта та митниці прийнятної до застосування (згідно положень глави 9 МК України) інформації щодо вартості операцій стосовно ідентичних товарів (стаття 59 Кодексу), митну вартість імпортованого товару визначено на основі вартості подібних товарів (статті 60 та 61 МК України), митне оформлення яких здійснено за митною декларацією від 01.07.2020 № UA209300/2020/005366; рішення про коригування митної вартості UA209300/2020/000018/2 від 23.07.2020.Зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості слідує, що митна вартість товару визначена за третім методом (стаття 60 Митного кодексу України). Тобто, митна вартість відповідачем визначена за третім методом (ст60 Митного кодексу України. Відповідно до частини першої статті 60 МК України, у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. В розумінні ч.2 ст.60 МК України подібними (аналогічними) є товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними. Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку (ч.3 ст.60 МК України). За правилами, встановленими ч. 4 ст.60 МК України, ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари. При цьому, згідно з положеннями статті 61 МК України, товари не вважаються ідентичними або подібними (аналогічними) оцінюваним, якщо вони не вироблені в тій же країні, що і товари, які оцінюються. Товари, виготовлені не виробником оцінюваних товарів, а іншою особою, беруться до уваги лише у разі, якщо немає ні ідентичних, ні подібних (аналогічних) товарів, виготовлених особою - виробником товарів, що оцінюються. Визначаючи спірну митну вартість за митною декларацією від 01.07.2020 № UA209300/2020/005366 та рішення про коригування митної вартості UA209300/2020/000018/2 від 23.07.2020, митниця діяла у відповідності до приписів статей 60, 61 МК України, позаяк час експорту за вказаною декларацією та декларацією від 17.08.2020 №UA209300/2020/007192 є максимально наближеними. Більш того, згадані декларації містять найменування одного і того ж одержувача ТзОВ «Інвестпроект 2012» Таким чином, висновок про неможливість визначення митної вартості за першим основним методом за ціною контракту з підстав ненадання декларантом документів, які є достатніми для визначення митної вартості товару за ціною договору та в повній мірі підтверджують заявлену митну вартість товару, та про застосування при визначенні митної вартості імпортованого позивачем товару на основі вартості подібних товарів (за третім методом) колегія суддів вважає правомірним. Наведені обставини в своїй сукупності під час вирішення спірних правовідносин залишилися поза увагою суду першої інстанції, що має наслідком його скасування. Таким чином, оскільки митний орган діяв підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), оскаржувані картка відмови в прийнятті митної декларації № UA209300/2020/00064 від 17.08.2020 та рішення про коригування митної вартості № UA209300/2020/000028/2 від 17.08.2020 є правомірними, а позовні вимоги про їх скасування є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Відповідно до пункту 2) частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині постанови суду першої інстанції зазначається про розподіл судових витрат. Згідно з ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Тобто, наведеною нормою визначено, що додатковими судовими рішеннями є додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням. Водночас, додаткове судове рішення за юридичною природою є засобом доповнення вже ухваленого судового рішення, не може змінювати суті основного судового рішення та перелік підстав, за яких суд може прийняти додаткове судове рішення, є вичерпним. Частинами першою та третьою статті 143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі; якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Згідно з ч.5 цієї статті у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу. Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Слід зазначити, що позивачем заявлено про стягнення понесених витрат у позовній заяві, розмір якого уточнено заявою від 25 січня 2020 року, тобто відповідну заяву представником позивача подано до суду з урахуванням порядку та строків, визначених ч.7 ст.139 КАС України. Крім того, позивачем заявлено до суду апеляційної інстанції вимоги про стягнення з відповідача судових витрат, понесених ним у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції Разом з тим, оскільки за приписами ст.139 КАС України розподіл понесених позивачем судових витрат можливе лише за умови задоволення позову позивача, колегія суддів приходить до висновку про скасування додаткового рішення, що в межах апеляційного розгляду даної адміністративної справи є предметом перегляду в апеляційному порядку та про відмову в задоволенні заяв позивача про стягнення цих витрат за рахунок суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановленні статтею 309 КАС України. Керуючись статтями 139, 242, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задовольнити, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТПРОЕКТ 2012" -відмовити. Рішення Івано-Франківського адміністративного суду від 08 лютого 2021 року та додаткове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі № 300/3386/20 скасувати. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТПРОЕКТ 2012" до Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації та рішення про коригування митної вартості товарів відмовити. В задоволенні заяв Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТПРОЕКТ 2012" про розподіл судових витрат відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська