Постанова 4824 № 753/12301/20

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 753/12301/20 Номер провадження 22-ц/824/6444/2021 Головуючий у суді першої інстанції Т.О. Трусова Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 18 червня 2021 року місто Київ Номер справи 753/12301/20 Київський апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І., сторони: позивач Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 21 жовтня 2020 року, ухвалене у складі судді Трусової Т.О., в приміщенні Дарницького районного суду міста Києва, відомості про дату складення повного рішення відсутні, - в с т а н о в и в : У липні 2020 року ТОВ «Експрес Страхування» звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, в якому просило стягнути з відповідача 50 358,45 грн. по відшкодуванню шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та 2 102,00 грн. судового збору. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що з вини відповідача 13.01.2020 сталася дорожньо-транспортна пригода, у якій було пошкоджено автомобіль марки «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 і застрахований у позивача. Відповідно до умов договору страхування, позивач сплатив власнику автомобіля «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_1 , суму відшкодування в розмірі 180 358,45 грн. та отримав право регресу до відповідача ОСОБА_1 . Станом на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ТДВ СК «Альфа Гарант» за полісом обов`язкового страхування, яке здійснило виплату страхового відшкодування в межах ліміту відшкодування у розмірі 130 000,00 грн. Відповідачу було направлено претензію з проханням відшкодувати 50 358,45 грн. у добровільному порядку, але на день звернення до суду дана вимога відповідачем не виконана. Посилаючись на наведене позивач просив задовольнити позов. Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 21 жовтня 2020 року позов ТОВ «Експрес Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Експрес Страхування» завдану майнову шкоду в сумі 50 358, 45 грн та судові витрати в сумі 2 102,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким направити справу до суду першої інстанції для проведення повторної товарознавчої експертизи автомобіля «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_1 , за документами, які містяться у матеріалах справи. В обґрунтування зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. Суд у порушення вимог процесуального права здійснив розгляд справи без повідомлення учасників справи, чим допустив неповне з`ясування обставин справи. Суд не взяв до уваги, що огляд пошкодженого автомобіля «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_1 , оцінювачем ОСОБА_3 відбувся у відсутність відповідача, а матеріали справи не містять будь - яких даних про виклик ОСОБА_1 для проведення огляду автомобіля належного ОСОБА_2 , пошкодженого внаслідок ДТП з його вини. Вказав, що проведення повторної автомобільної - товарознавчої експертизи за документами, які містяться у матеріалах справи дозволить всебічно та об`єктивно з`ясувати розмір заподіяних збитків та ухвалити законне і обґрунтоване рішення. У відзиві на апеляційну скаргу ТДВ «Експрес Страхування» зазначило, що відповідач помилково вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на незгоді відповідача із відшкодуванням позивачу шкоди, у заявленому у позов розмірі. Натомість, в апеляційній скарзі викладено лише один довід, а саме: відсутність відповідача під час огляду автомобіля «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_1 , проведеного оцінювачем ОСОБА_3 07.02.2020. Проте, присутність заінтересованих осіб не є імперативною вимогою, а забезпечується лише у разі наявності відповідної потреби. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, ухваленим у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відповідності до вимог п.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Так, відповідно до ч.2, ч.4 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч.1, ч.2 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 21.11.2019 між ТОВ «Експрес Страхування» та ОСОБА_2 було укладено договір №202.19.2499857 добровільного страхування наземних транспортних засобів, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та/або розпорядження транспортним засобом «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_1 , строком з 22.11.2019 по 21.11.2026. 13.01.2020 о 08 год. 42 хв. ОСОБА_1 по вул. Привокзальній, 10 в м. Києві, керуючи транспортним засобом «Lexus RX 350», д.н.з. НОМЕР_2 , не врахував дорожньої обстановки, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, не вибрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_1 , від чого останній здійснив зіткнення з транспортним засобом «Атаман», д.н.з. НОМЕР_3 , що призвело до пошкодження транспортних засобів. У результаті зазначеного ДТП, автомобіль марки «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , та який застраховано позивачем, отримав механічні пошкодження. Відповідно до постанови Дарницького районного суду м. Києва від 07.02.2020, ОСОБА_1 визнано винним у зазначеному вище ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності. Вказана постанова набрала законної сили 17.02.2020. У відповідності до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, вина ОСОБА_1 у скоєнні 13.01.2020 ДТП є доведеною та не підлягає доказування при розгляді даної справи. Дорожньо - транспортна пригода, яка мала місце 13.01.2020, визнана страховою подією, з настанням якої виникає обов`язок страховика виплатити страхове відшкодування. Цивільно - правова відповідальність власника автомобіля «Lexus RX 350», д.н.з. НОМЕР_2 , станом на 13.01.2020 була застрахована у ТДВ СК «Альфа Гарант» на підставі полісу ЕР/130992700. З метою визначення розміру матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові застрахованого автомобілю, 10.02.2020 суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Укравтолізинг», на підставі заяви ТДВ «Експрес Страхування», проведено оцінку та складено звіт №1403, відповідно до якого розмір матеріального збитку завданого автомобілю марки «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_1 , складає 186 381 грн. 68 коп. Згідно умов договору страхування, страхова компанія відшкодовує фактичну вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, тому на підставі рахунку - фактури від 28.01.2020, ТДВ «Експрес Страхування» було виплачено ОСОБА_2 страхове відшкодування, відповідно до страхового акту № 3.20.132-1 від 29.01.2020 та страхового акту №3.20.-132-2 від 31.01.2020 в загальному розмірі 180 358 грн. 45 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №ЦО00582 від 29.01.2020, №ЦО00648 від 31.01.2020 та №ЦО00583 від 29.01.2020. Задовольняючи позовні вимоги, оцінюючи належність, допустимість, а також достатній зв`язок доказів у їх сукупності, зважаючи на те, що загальна сума матеріальної шкоди завдана автомобілю марки «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_1 , становить 180 358,45 грн., а ТДВ СК «Альфа Гарант» виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі 130 000,00 грн, та оскільки зазначена сума не покриває реальний розмір завданих збитків позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, що складає 50 358,45 грн. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам, з огляду на таке. Так, згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Відповідно пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18). Позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі. У зв`язку з виплатою позивачем страхового відшкодування, до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завдання шкоди відповідачем, в порядку суброгації. Відносини ж між відповідачем та його страховиком (ТДВ СК «Альфа-Гарант») регулюються умовами, визначеними у договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та правилами статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно з частиною першою зазначеної статті у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу в межах ліміту відповідальності. Таким чином страховик відповідача (ТДВ СК «Альфа-Гарант») виконав свої зобов`язання, відшкодувавши витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу в межах ліміту відповідальності за шкоду заподіяну майну за полісом страхування. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). У зв`язку із заміною сторони кредитора у деліктному правовідношенні у межах фактичних витрат до позивача перейшло право вимоги у відповідній частині до відповідача, оскільки страхова виплата страховика відповідача є недостатньою для повного відшкодування завданої ним шкоди. Отже, за змістом статті 993 ЦК України у системному зв`язку зі статтею 990 цього Кодексу та статтею 27 Закону України «Про страхування» можна дійти висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди у межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 вересня 2018 року у справі № 464/1937/16-ц (провадження № 61-4756св18). Установивши, що вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталась з вини ОСОБА_1 , перевищує виплачений ТДВ СК «Альфа-Гарант» позивачу розмір страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідача, як з винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром понесених витрат та отриманим страховим відшкодуванням, що складає 50 358,45 грн. Визначаючи розмір такого відшкодування, суд першої інстанції вірно взяв до уваги як належний та допустимий доказ у справі - Звіт №1403 від 10.02.2020, складений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Укравтолізинг», на підставі заяви ТДВ «Експрес Страхування», проведений оцінювачем ОСОБА_3 . Із вказаного Звіту вбачається, що оцінка вартості відновлювального ремонту автомобіля «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснювалася згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092. Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. На спростування зазначених у відзиві висновків, ОСОБА_1 не надано жодного доказу. Також не надано доказів невідповідності ремонтних робіт пошкодженням, належного ОСОБА_2 автомобіля. Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що виклик відповідача для огляду автомобіля був обов`язковим, але не здійснювався оцінювачем, з наступних підстав. Як вбачається із матеріалів справи (а.с.114) експертом було здійснено 05.02.2020 повідомлення ОСОБА_1 про огляд транспортного засобу, який проводився 07.02.2020 об 11год 30 хв. за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 179, «Автосаміт ЛТД». У вказаному повідомленні експерт зазначив, що у разі неявки ОСОБА_1 дослідження буде проведено без його участі. Крім того, пунктом 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 передбачено, що у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. Отже, присутність заінтересованих осіб не є імперативною вимогою, а забезпечується лише у разі наявності відповідної потреби у виклику таких осіб. Натомість відповідачем не наведено об`єктивного підтвердження того, що відсутність його під час огляду пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_1 , призвела до неправомірності наведених у висновку автотоварознавчого дослідження розрахунків щодо визначення вартості відновлювального ремонту вказаного транспортного засобу. Крім того, колегія суддів зазначає, що ДТП сталася 13.01.2020 за участю ОСОБА_1 , а характер пошкоджень та їх локалізація, отриманих автомобілем «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_1 , була відображена на обороті схеми ДТП. Отже, у суду були відсутні підстави ставити під сумнів висновки, викладені оцінювачем у Звіті №1403 від 10.02.2020. Крім того, згідно актів виконаних робіт №2020002135 та №2020004628 вартість ремонту автомобіля «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_1 , склала 184 452,75 грн. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду першої інстанції у даній справі ухвалено відповідно до вимог норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування суд не вбачається. Також хибними є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції всупереч вимогам закону розгляду справу без повідомлення учасник справи, позбавивши відповідача права заявити клопотання про призначення повторної автомобільної - товарознавчої експертизи за документами, які містяться у матеріалах справи. Так, із матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав позовну заяву із доданими до неї матеріалами та ухвалу про відкриття провадження у справі 29.09.2020 (а.с.77). Суд розглянув справу по суті спору та ухвалив рішення 21.10.2020. Отримавши позовну заяву та ухвалу суду, у якій зазначалося про розгляд справи без виклику сторін, відповідач у встановлений судом строк будь - які заяви, заперечення, клопотання до суду першої інстанції не подавав. Зокрема, відповідач не скористався своїм правом на подачу клопотання про призначення у справі відповідної експертизи, не погоджуючись із розміром шкоди, вказаної позивачем у позові. Ураховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд вірно дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (їх представників). За правилами ч.1 ст.20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Таким чином, законодавством України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту, а тому посилання на те, що суд позбавив його права на захист колегією суддів відхиляються як такі, що суперечать наведеному вище. Отже, твердження ОСОБА_1 про незаконність ухваленого судом рішення, порушення норм матеріального права, невідповідність висновку суду дійсним обставинам справи, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, на думку суду, є необґрунтованими, а обставини, на які посилається відповідач - недоведеними, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. У кожному конкретному випадку суд повинен ретельно оцінити докази й мотиви заявника, уважно вивчити обставини справи та надати мотивований висновок щодо судового спору. При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Суд у своєму рішенні навів достатні мотиви з яких прийняв до уваги доводи позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав вірну оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 21 жовтня 2020 року залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повна постанова складена 18 червня 2021 року. Судді: Л.Д. Поливач А.М.Стрижеус О.І. Шкоріна