Постанова 4815 № 569/14731/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2021 року м. Рівне Справа № 569/14731/17 Провадження № 22-ц/4815/231/21 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Шимківа С.С., суддів: Боймиструка С.В., Гордійчук С.О., секретар судового засідання Пиляй І.С., учасники справи за первісним позовом: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Рівненська міська рада Рівненської області, учасники справи за зустрічним позовом 1: позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Рівненська міська рада Рівненської області, учасники справи за зустрічним позовом 2: позивач ОСОБА_4 , відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Рівненська міська рада Рівненської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року (ухвалене у складі судді Кучиної Н.Г.) у цивільній справі за: - позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Рівненська міська рада Рівненської області про поділ житлового будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою; - зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Рівненська міська рада Рівненської області про поділ житлового будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою; - зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Рівненська міська рада Рівненської області про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності в об`єкт самостійної власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою,- в с т а н о в и в : Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Рівненська міська рада про поділ будинковолодіння з надвірними будівлями та встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено частково. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на житловий будинок з надвірними будівлями, що за адресою АДРЕСА_1 . Поділено будинковолодіння з надвірними будівлями в натурі, що за адресою АДРЕСА_1 , між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Виділено ОСОБА_1 , 23/100 частки в натурі будинковолодіння з надвірними будівлями, що за адресою АДРЕСА_1 , який складається з: веранди площею 6,9 кв.м., коридору, площею 7,4 кв. м., жилих кімнат площею 17,6 кв.м., 10,3 кв. м., кухні площею 7,2 кв. м., ванни площею 3,7 кв. м, веранди площею 16,6 кв. м., вхідного ганку площею 1,4 кв.м., сараю « Г», 20% огорожі № 1 та 10% замощення І. У позові ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою загальною площею 1138 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 згідно з їх частками у праві власності на житловий будинок відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа Рівненська міська рада про поділ будинковолодіння з надвірними будівлями та встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено частково. Припинено право спільної часткової власності на 45/100 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Виділено у самостійний об`єкт нерухомого майна для ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в натурі у цілу ідеальну частку житловий будинок загальною площею 58,5 кв.м., житловою площею 33,0 кв.м., до складу якого входять: 3-1 коридор площею 7,4 кв.м.; 3-2 санвузол площею 3,0 кв,м.; 3-3 кладова площею 0,7 кв.м.; 3-4 житлова площею 16,1 кв.м.; 3-5 житлова площею 16,9 кв.м.; 3-6 кухня площею 9,1 кв.м., вхідний ганок ( а1) 80 % огорожі № 1,огорожа № 3, замощення ІІ, 50 % замощення І. У позові ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Рівненська міська рада про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності в об`єкт самостійної власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено частково. Виділено ОСОБА_4 в натурі 32/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями (домоволодіння) АДРЕСА_1 в об`єкт самостійної власності у виді ізольованого домоволодіння із розміром частки 1/1 загальною площею 51,2 кв.м., житловою площею 30,4 кв.м. у складі приміщень: 1-1 коридор площею 6,4 кв.м., 1-2 санвузол площею 7,3 кв.м., 1-3 кухні площею 7, 1 кв.м., 1-4 жилої площею 15, 7 кв.м., 1-5 жилої площею 14,7 кв.м. та господарські будівлі сарай-гараж «Б», альтанка «В». У позові ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 відмовлено. Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі покликаються на не вирішення судом питання щодо матеріальної компенсації особою, у власності якої залишено приналежну річ при виділі, іншим співвласникам пропорційно до часток у майні. Тому, не погоджувалися із висновком суду про необхідність переходу права власності до однієї особи без відшкодування вказаної компенсації. Правовстановлюючий документ, який належить ОСОБА_4 договір дарування від 23 грудня 1988 року, жодним чином не відображає прав останнього на сарай літ. "Б" та альтанку літ. "В", а стверджує про наявність права на 32/100 часток спірного житлового будинку. Так само і свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 11 листопада 1988 року лише вказує про належність ОСОБА_1 23/100 часток спадкового майна, тобто виділ сарая "Г" без компенсації його вартості іншим співвласникам суперечить вимогам закону (ст.ст. 357, 358 ЦК України). Вважають передчасним і твердження суду про відсутність самочинного будівництва, оскільки земельна ділянка не відведена для будівництва, а необхідні дозволи компетентних органів для здійснення будівництва відсутні (ст.ст. 376, 357 ЦК України). Вказують про те, що їм було виділено 80% огорожі №1, огорожа №3, замощення ІІ, 50% замощення І, хоча вони про це і не вимагали і відповідного волевиявлення не висловлювали. Наголошують, що незаконність оскаржуваного рішення полягає також і у тому, що судом не вирішено заявлену трьома сторонами вимогу про визначення порядку користування земельною ділянкою з міркувань відсутності добровільної згоди сторін щодо конфігурацій земельних ділянок. Хибними є посилання суду про відсутність в учасників справи права власності чи користування на земельну ділянку, оскільки визначення порядку користування між сторонами не передбачає наявності такого права. Поза увагою суду залишився і варіант І експерта Рівненського міського бюро технічної експертизи, що земельна ділянка розподілялася між співвласниками і який максимально наближений до варіанту №2 додаткової експертизи від 16 листопада 2018 року. Припускають, що оскаржуваним рішенням встановлено факт користування ОСОБА_4 земельною ділянкою площею 500 м2 з тією метою, щоб спростити процедуру її відведення без дотримання пропорції та без згоди інших співвласників. При цьому судом не враховано положень ст. 120 ЗК України та роз`яснень абз. третього п. 18-1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" щодо порядку визначення розміру земельної ділянки. Переконані, що запропонований варіант №2 додаткової експертизи є найбільш доцільним для усіх співвласників, адже відповідає дійсній пропорції до нерухомого майна та є таким, що спричиняє мінімум незручностей кожному. Тобто, у цьому варіанті кожній стороні запропоновано окрему (цілу) земельну ділянку з можливістю обслуговування свого виділеного нерухомого майна з доступом з усіх боків з мінімальними перетинами земельних ділянок та мінімальними площами землі, що пропонуються у спільну власність. Мотивуючи свої доводи, вказували і про правову позицію Верховного Суду, що висловлена у постанові від 08 травня 2018 року. Виходячи з того, що погодженого чи встановленого порядку користування земельною ділянкою між сторонами визначено не було, вважають, що суд був зобов`язаний вирішити зазначену вимогу і встановити такий порядок відповідно до одного з варіантів судової експертизи з забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном. Подальше існування невизначених прав і обов`язків з приводу користування спірною землею призведе до погіршення стосунків між учасниками справи. З викладених мотивів просили змінити рішення суду першої інстанції, виділивши в самостійний об`єкт нерухомого майна для ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в натурі в цілу ідеальну частку житловий будинок загальною площею 58, 5 м2, житловою 33, 0 м2, до складу якого входять: 3-1 коридор площею 7, 4 м2, 3-2 санвузол площею 3, 0 м2, 3-3 кладова площею 0, 7 м2, 3-4 житлова площею 16, 1 м2, 3-5 житлова площею 16, 9 м2, 3-6 кухня площею 9, 1 м2, надвірна будівля (сарай) (літ. "Г") по АДРЕСА_1 . Стягнути із ОСОБА_4 на користь заявників різницю компенсації за частку сарая (літ. "Б") в розмірі 22 925, 66 гривень. Скасувати рішення Рівненського міського суду від 04 листопада 2019 року в частині відмови в задоволенні вимоги про визначення порядку користування земельною ділянкою і ухвалити в цій частині нове про визначення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 відповідно до висновку експерта №ЕУ-41/18 додаткової оціночно-будівельної та будівельно-земельно-технічної експертизи згідно з варіантом №2, відповідно до якого ОСОБА_2 і ОСОБА_3 пропонується виділити частину досліджуваної земельної ділянки (рис. 2 зелений колір), яка має геометричні розміри по периметру (в метрах): 1-76 7, 95 7, 93 14, 02 3, 40 11, 41 32, 20 2, 00 9, 10 9, 50 7, 77 15, 63 5, 32 1, 39 по будинку 1, 72 2, 05 7, 04 8, 53 2, 97 площею 511, 0 м2. У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 адвокат Курганська О.В., вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін. При цьому покликалася на врахування усіх господарських будівель і споруд при визначенні розміру часток співвласників спірного житлового будинку, а тому їх вартість не може бути компенсована за відступлення від засад рівності часток. Зміна розміру добудов відбулася внаслідок добудов, проведених ОСОБА_1 .. Вважала помилковим твердження заявників про існування об`єкта самочинного будівництва на спірній земельній ділянці. Щодо земельної ділянки, то вона як об`єкт права користування співвласників будинку АДРЕСА_1 не формувалася, а тому не може бути визначено порядок користування нею пропорційно до часток у праві власності на житловий будинок. На її переконання, у разі надання земельної ділянки у спільне користування співвласникам будинку нею має визначатися у розмірі часток на час виникнення спільної часткової власності, тобто 1\2 частина для ОСОБА_4 та 1\2 частина для ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 покликався на її необґрунтованість та на правильність висновків суду попередньої інстанції. Вважав доведеним той факт, що право на сарай "Г" у нього виникло незалежно від інших співвласників, а тому воно не підлягає поділу між сторонами. Щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, то стверджував про відсутність будь-яких правовстановлюючих документів на неї. Тобто визначення порядку користування є неможливим, адже ані учасникам справи, ані їхнім правопопередникам ця ділянка у власність чи користування не передавалася. Постановою Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Рівненська міська рада Рівненської області про визначення порядку користування земельною ділянкою. Зустрічний позов ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у цій частині задоволено частково. Виділено у користування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідно до варіанту №2 висновку експерта №ЕУ-41/18 додаткової оціночно-будівельної та будівельно-земельно-технічної експертизи від 12 квітня 2019 року частину земельної ділянки (рис. 2 зелений колір), яка має геометричні розміри по периметру (в метрах): 1,76-7,95-7,93-14,02-3,40-11,41-32,20-2,00-9,10-9,50-7,77-15,63-5,32-1,39 по будинку 1,72-2,05-7,04-8,53-2,97 і площу 511, 0 м2. Відповідно до варіанту №2 висновку експерта №ЕУ-41/18 додаткової оціночно-будівельної та будівельно-земельно-технічної експертизи від 12 квітня 2019 року вартість сарая (Г), який знаходився у власності ОСОБА_1 , компенсовано останньому за рахунок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_4 22 925, 66 гривень грошової компенсації. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в частині виділення у користування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 частини земельної ділянки скасовано. Справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_4 грошової компенсації за частину сараю літера «Б» - залишено без змін. Скасовуючи частково постанову апеляційного суду Верховний суд звертає увагу, що судом апеляційної інстанції не встановлено чи існували з 1988 року (або раніше) до часу звернення до суду з цими позовами між попередніми та теперішніми співвласниками спірного житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , усталений порядок користування зазначеною земельною ділянкою. При прийнятті постанови апеляційним судом не досліджено питання законодавчого регулювання порядку користування земельною ділянкою станом на дату виникнення права власності на будинок, зокрема, не з`ясовано, чи є усталений порядок користування зазначеною земельною ділянкою, якщо так - чи є підстави для зміни такого усталеного порядку її користування, а також не перевірено, чи забезпечують запропоновані експертом варіанти вільну можливість всім співвласникам користуватися тією часткою нерухомого майна, що знаходиться у їх фактичному користуванні. І лише тоді, коли погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою між всіма співвласниками з дотриманням їх часток у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном. Спір щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою між всіма співвласниками фактично не вирішено. Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Встановлено, що житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності, а саме: ОСОБА_1 23/100 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11.11.1988 року; ОСОБА_2 25/100 частин на підставі договору дарування від 14.06.2017 року № 842; ОСОБА_3 20/100 частин на підставі договору дарування від 03.08.2017 року № 1107. З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що раніше ця частина житлового будинку розміром 68/100 ( 23/100+25/100+20/100) належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Рівненським міськкомунгоспом № 646 від 27.06.1968 року, зареєстрованого 10-86-1310 20.09.1968 року. ОСОБА_4 належить 32/100 частини на підставі Договору дарування від 23.12.1988 року, яка раніше належала ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право особистої власності, виданого Ровенським міськокмунгоспом № 646 від 27.06.1968 року, зареєстрованого 10-86-1310 20.09.1968 року. Право власності на належні сторонам частини житлового будинку з надвірними будівлями зареєстроване, що стверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №140247434. Житловий будинок фактично поділений в натурі і кожний співвласник просив суд виділити в натурі ту частину будинковолодіння, якою фактично користується та яка належить на праві власності кожному. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року розподіл будинковолодіння здійснений наступним чином: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить 45/100 (20/100+25/100) частин житлового будинку з надвірними будівлями, відповідно ОСОБА_4 32/ 100, а ОСОБА_1 23/100. Вказане рішення суду в частині розподілу будинковолодіння набрало законної сили. Щодо вирішення спору про встановлення порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок, апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду про відмову у задоволенні даних позовних вимог, виходячи з наступного. Відповідно до Архівної довідки №452/04-01 від 06.07.2018 року Архівного відділу Рівненської районної державної адміністрації у документах Тинненської сільської ради трудящих Ровенського району Ровенської області у Погосподарській книзі с. Дворець за 1955-1957 роки є відомості про господарство ОСОБА_6 , яке мало у особистому користуванні 0,15 га землі. Згідно Архівної довідки №483/04-01 від 10.07.2018 року Архівного відділу Рівненської районної державної адміністрації у документах Тинненської сільської ради трудящих Ровенського району Ровенської області у Погосподарській книзі с. Дворець за 1955-1957 роки є відомості про господарство ОСОБА_5 , яке мало у особистому користуванні 0,15 га землі. Рішенням Ровенської обласної ради №1005 від 28.12.1957 року до складу м. Ровно було включено населені пункти, зокрема: село Боярка Тиннівської сільської ради Ровенського району в складі Першої, Другої і Третьої Боярки; с. Дворець Тиннівської сільської ради Ровенського району. Рішенням виконкому Ровенської міської Ради депутатів трудящих №45/37 від 18.01.1958 року були перейменовані вулиці у селищі Дворець, зокрема АДРЕСА_2 . Архівною довідкою від 26.07.2019 року за № 102/01-29/19 Державного архіву Рівненської області зазначено, що територія вул. Боярка відноситься до території колишнього с. Дворець Тиннівської сільської ради. Згідно із матеріалами інвентарної справи КП "РОБТІ" на будинковолодіння АДРЕСА_1 первинна реєстрація будинку була проведена на підставі рішення виконкому Ровенської міськради №802 та Свідоцтва про право особистої власності від 26.06.1958 року на 1/2 частину будинковолодіння ОСОБА_6 та на підставі рішення виконкому Ровенської міськради №801 та Свідоцтва про право особистої власності від 26.06.1958 року на 1/2 частину будинковолодіння ОСОБА_5 . На підставі звернень ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у зв`язку із добудовами, проведеними ОСОБА_5 , було перераховано розміри часток співвласників будинку та рішенням № 646 від 27.06.1968 року виконкому Ровенської міськради підтверджено право особистої власності за гр. ОСОБА_6 32/100 і гр. ОСОБА_5 68/100 будинковолодіння, розташованого в АДРЕСА_1 . У попередніх співвласників житлового будинку на АДРЕСА_1 (раніше с. Дворець) ОСОБА_6 та ОСОБА_5 розміри часток у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями на час виникнення права спільної часткової власності становили по 1/2 частині кожного, зміна розміру часток відбулася внаслідок добудов, проведених ОСОБА_5 .. З свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11.11.1988 року після смерті ОСОБА_5 та з договору дарування від 23.12.1988 року на ім`я ОСОБА_4 вбачається, що частини будинковолодіння по АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці, норма якої буде встановлена при обмірі землі. Загальний розмір земельної ділянки на АДРЕСА_1 становить 1136 кв.м., що підтверджено Висновками первинної та додаткової судових експертиз. У фактичному користування ОСОБА_4 перебуває земельна ділянка площею 500 кв.м., решта земельної ділянки площею 636 кв.м. перебуває у фактичному користувані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Зазначені земельні ділянки є огородженими. Із матеріалів інвентарної справи Рівненського МБТІ ( а.с. 47-48) вбачається. що 02.03.1999 р. було підготовлено Висновок про можливість розподілу земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1 , за яким у варіанті ІІ співвласнику-І ( ОСОБА_4 ) пропонувалося виділити земельну ділянку площею 491 кв.м., так як це враховує землекористування, яке склалося на протязі багатьох років та те, що зі сторони власників квартир АДРЕСА_3 ( ОСОБА_1 ) та №3 ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ) немає ніяких претензій на дану частину земельної ділянки. Таким чином, із матеріалів справи встановлено, що у попередніх співвласників житлового будинку на АДРЕСА_1 (раніше с. Дворець) ОСОБА_6 та ОСОБА_5 розміри часток у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями на час виникнення права спільної часткової власності становили по Ѕ частині кожного, зміна розміру часток відбулася внаслідок добудов, проведених ОСОБА_5 .. Також було встановлено, що кожен співвласник будинку мав у окремому особистому користуванні земельну ділянку: 0,15 га ОСОБА_6 та 0,15 га ОСОБА_5 .. Відповідно до Перехідних положень Земельного Кодексу Українита Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якщо відносини виникли до набрання чинності цими кодексами та продовжують існувати після набрання ними чинності, та враховуючи, що у даному випадку слід розрізняти такі юридичні категорії, як "фактичне землекористування" та "юридичне землекористування", а відтак, при постановленні рішення у справі в цій частині, слід керуватися також нормами Земельного Кодексу України 2001 року оскільки правовідносини учасників тривають і після набрання ними чинності. Відповідно до чинного на той час (1958 рік) Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 р. передбачалося утворення дворів, і згідно із ст. 73 Кодексу «кожен двір та зміни у його складі реєструються Сільрадою у подвірних книгах, з поіменним зазначенням всіх членів двору і голови господарства». Статтею 2 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 року, який був чинний на час набуття права власності на будинковолодіння передбачено, що всі землі в межах УРСР в чиєму б віданні вони не були, становлять власність Робітничо-Селянської Держави. Тобто, земельні ділянки відповідно до погосподарських книг, які рахувалися за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 становили державну власність і не передавалися громадянам. Згідно із ст.ст. 90, 91 Земельним кодексом УРСР від 08.07.1970 р. на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. Особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок. Відповідно до ч.2 ст. 87 ЗК УРСР 1970 року земельні ділянки для житлового, промислового та іншого капітального будівництва надаються державним підприємствам, організаціям і установам, а також житлово-будівельним кооперативам та окремим громадянам для індивідуального житлового будівництва у безстрокове користування за рішенням виконавчого комітету міської Ради народних депутатів у відповідності з генеральним планом розвитку і забудови міста. Таким чином, законодавець визначав, що земельні ділянки для громадян мають надаватись у безстрокове користування за рішенням виконавчого комітету міської ради народних депутатів. Таке рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради народних депутатів у матеріалах справи відсутнє та сторонами як доказ у справі не надавалося. У подальшому, у зв`язку із забудовою сусідніх об`єктів бази Спорттоварів та дитячого садочка були вилучені частини земельних ділянок у ОСОБА_6 та ОСОБА_5 із виплатою їм грошових компенсацій за плодові насадження і їх землекористування зменшилися, що сторонами не заперечується. Разом з тим, суд звертає увагу на ту обставину, що сторонами не надано суду жодних доказів (правовстановлюючих документів, рішень органу місцевого самоврядування, цивільно-правових угод тощо), які б підтверджували правомірність їх користування земельною ділянкою, зокрема земельною ділянкою площею 1136 кв.м.. З інформації управління Держгеокадастру у Рівненській області вбачається, що згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка на АДРЕСА_1 обліковується за ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_11 .. Відомості щодо передачі у власність чи користування зазначеної земельної ділянки у відділі у місті Рівному відсутні (а.с. 154, т. 1). Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, що передбачено ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до виключної компетенції сільських, селищних міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно з ч. 1 ст. 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Приписами ст. 22 ЗК України передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. За змістом ст. 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були надані їм раніше у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Статтею 120 ЗК України встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно до ч. ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Пунктом 1 ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад, віднесено до виключних повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Надання земельних ділянок громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування в порядку, передбаченому законом. Згідно з абзацом 1 пункту 12 розділу Х "Перехідних положень" Земельного Кодексу України розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 року №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", з 1 січня 2002р. відповідно до статті 125 ЗК право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 2 травня 2009р. у відповідності із Законом України від 5 березня 2009 р. N 1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно підпункту «г» п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК України до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі ст. 377 ЦК України, а з часу внесення змін до ст.120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 року - і згідно зі ст.120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до ст.377 ЦК України і ст.120 ЗК України. Вказані положення відображені в постанові ВСУ від 14.11.2011 р №3-119гс11 та Інформаційному листі Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №41/0/4-12 від 16.01.2012 р. Разом з цим, судом враховується, що відповідно до вимог пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 12, частини першої статті 116, частини першої статті 122 ЗК України, надання земельної ділянки безоплатно у власність із земель комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради є виключною компетенцією Рівненської міської ради. Як слідує з роз`яснень, наведених у пункті 7 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», при розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов`язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права. Суд вирішує ці питання по суті, якщо це відповідає закону (наприклад, визнає відповідно до частини третьої статті 1 Закону України від 5 червня 2003 р. № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай), якщо районною (міською) державною адміністрацією безпідставно відмовлено у видачі документа, що посвідчує право на земельну частку (пай); вирішує відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України від 19 червня 2003 р. № 973-IV «Про фермерське господарство» питання про надання земельної ділянки у власність або оренду для створення фермерського господарства, якщо відповідна районна (міська) державна адміністрація чи орган місцевого самоврядування безпідставно відмовили в цьому або, незважаючи на рішення суду, що зобов`язує їх розглянути заяву з цього приводу, не розглядають її за наявності необхідних документів). В інших випадках суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема, про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо. У матеріалах справи відсутнє рішення органу влади чи місцевого самоврядування про закріплення за позивачем чи відповідачами або попередніми власниками будинку АДРЕСА_1 земельної ділянки, оскільки доказів про наявність такого рішення сторони не надали. Не здобуто таких доказів і в ході апеляційного розгляду справи. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що встановлення порядку користування земельною ділянкою є неможливим, адже сторони не є ані співвласниками, ані користувачами земельної ділянки, оскільки, у встановленому законом порядку ні їм, ні попереднім власникам будинку земельна ділянка такого розміру ні у власність, ні у користування не передавалася та рішення відповідних органів влади чи місцевого самоврядування у матеріалах справи відсутні. Крім того, як слідує з договору дарування частини жилого будинку ОСОБА_4 від 23.12.88 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11.11.88 р. ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , які знаходяться на а.с.45-47 інветарної справи 3583 КР «МБТІ», вказане майно розташоване на земельній ділянці, норма якої буде встановлена лише при обмірі земель, що свідчить про те, що вказана земельна ділянка не передавалася ні теперішнім власникам ні минулим. Без прийняття органом місцевого самоврядування рішення щодо закріплення за кожним із власників часток будинковолодіння АДРЕСА_1 земельної ділянки, із визначенням її площі, суд не вправі встановлювати порядок користування нею. Земельні ділянки надаються в користування на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а не на підставі судових рішень, оскільки суди вирішують спори лише в межах земельних ділянок, які надані користувачам у відповідності з вимогами чинного законодавства, тобто користування земельною ділянкою відбувається з належного дозволу повноважного на те органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів. Згідно письмових пояснень Рівненської міської ради, сторони по справі та попередні співвласники будинку АДРЕСА_1 до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування з питанням про передачу їм спірної земельної ділянки у власність або у користування, яка належить Рівненській міській раді, не зверталися. Враховуючи вищенаведене, судом достовірно встановлено, що сторони, як співвласники будинку, не оформили свого права користування чи права власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , як передбачено ст. 42, ст.ст. 86-88 Земельного кодексу України. Технічної землевпорядної документації не виготовили, земельна ділянка їм, як співвласникам будинку, в натурі не виділялася та її межі не встановлювалися. Документ, що посвідчував би їх право власності чи право користування земельною ділянкою відсутній, а тому вірним є висновок місцевого суду про відсутність підстав для встановлення порядку користування земельною ділянкою. Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині виділення у користування ОСОБА_3 та ОСОБА_8 частини земельної ділянки. Наведені у апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи, по своїй суті зводяться до незгоди скаржників із висновками суду та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права. Покликання в апеляційній скарзі на те, що відсутність в учасників справи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не є перешкодою для визначення порядку користування між ними є помилковим. Документ, що посвідчував би їх право власності чи право користування земельною ділянкою, а також її площу, є основоположним для вирішення даного питання. Також апеляційним судом враховується, що апелянтами не спростовано факт існування усталеного порядку користування земельною ділянкою її попередніми власниками, спір між якими з даного приводу був відсутній та не наведеного такого варіанту розподілу, який би його не порушував. Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року в частині виділення у користування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 частини земельної ділянки залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 16 червня 2021 року. Головуючий-суддя Шимків С.С. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О.