Постанова Київський апеляційний суд № 755/2516/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження №22-ц/824/8114/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2021 року місто Київ справа № 355/2516/20 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Гаврилової О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Український страховий стандарт» про відшкодування шкоди, завданої в результаті вчинення дорожньо-транспортної пригоди, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь майнову шкоду у розмірі 131356,71 грн. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 10 листопада 2018 року по бульвару Перова в місті Києві ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом «SsangYong», д.н.з. НОМЕР_1 , порушив Правила дорожнього руху та здійснив зіткнення з транспортним засобом «Renault Laguna», д.н.з. НОМЕР_2 , який в свою чергу внаслідок удару здійснив зіткнення з транспортним засобом «ChevroletAveo», д.н.з. НОМЕР_3 , чим завдав майнової шкоди позивачу. Вказував, що постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Зазначав, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПрАТ «СК «Український страховий стандарт». Посилався на те, що 12 листопада 2018 року нимбуло подано до ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» повідомлення про настання події, яка в подальшому може бути визнана страховим випадком за шкоду, заподіяну транспортному засобу потерпілої особи, а 20 грудня 2018 року він подав дострахової компанії заяву про виплату страхового відшкодування. Вказував, що страховою компанією було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 100000 грн. Зазначав, що відповідно до Звіту №34114/18 про оцінку колісного транспортного засобу «RenaultLaguna», д.н.з. НОМЕР_2 вартість відновлювального ремонту КТЗ складає 231356,71 грн. Вважає, що відповідач повинен відшкодувати різницю між майновою шкодою та розміром страхового відшкодування у сумі 131356,71 грн. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог посилався на те, що суд першої інстанції зазначив у рішенні про визначення збитку у ситуації коли потерпіла особа уже зробила витрати, які необхідні для відновлення свого порушеного права, однак в матеріалах справи відсутні докази, які говорять про відновлення позивачем свого пошкодженого транспортного засобу в повному обсязі. Вказував, що позивач в позовній заяві просив відшкодувати витрати, які йому необхідні для відновлення пошкодженого транспортного засобу. Вважає, що суд першої інстанції грунтував свій висновок на припущенні, що транспортний засіб позивача відремонтовано, більше того, відремонтовано в повному обсязі. Посилався на те, що судом першої інстанції порушено п.п.1.1, 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року, ст.5, ч.2 ст.7, ч.4 ст.8 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». 11 травня 2021 року від представника відповідача на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення залишити без змін. У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для його задоволення, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження розміру витрат на відновлювальний ремонт і того, що вони понесені саме ним. Колегія судів не погоджується в повній мірі з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 10 листопада 2018 року о 12.20 год. по бульвару Перова, 21 в місті Києві ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом «SsangYong», д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної швидкості та дистанції, не зміг вчасно відреагувати на зміну дорожньої обстановки, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом «Renault Laguna», д.н.з. НОМЕР_2 , який в свою чергу внаслідок удару здійснив зіткнення з транспортним засобом «ChevroletAveo», д.н.з. НОМЕР_3 , що призвело до пошкодження автомобілів. Автомобіль «RenaultLaguna», д.н.з. НОМЕР_2 належить на праві власності позивачу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність автомобіля «Ssang Yong», д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована в ПрАТ «Страхове компанія «Український страховий стандарт» на підставі полісу №АК9073594, з лімітом відповідальності на одного потерпілого за шкоду заподіяну майну 100000 грн. 12 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «Страхове компанія «Український страховий стандарт» з повідомленням про настання події, яка в подальшому може бути визнана страховим випадком за шкоду, заподіяну транспортному засобу потерпілій особі. 20 грудня 2018 року, з метою отримання страхового відшкодування, позивач подав доПрАТ «Страхове компанія «Український страховий стандарт» заяву про відшкодування оціненої шкоди. В позовній заяві позивач вказував на те, що страховою компанією йому було здійснено страхову виплату в розмірі 100000 грн. На замовлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 суб`єктом підприємницької діяльності - оцінювачем ОСОБА_4 складено Звіт №34114/18 про оцінку колісного транспортного засобу «RenaultLaguna», д.н.з. НОМЕР_2 , відповідно до якого вартість відновлювального ремонту КТЗ склала 231356,71 грн., вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу - 112436,72 грн. 11 січня 2019 року позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про відшкодування шкоди, в якій ОСОБА_1 просив відшкодувати шкоду завдану в результаті ДТП в розмірі 131356,71 грн. 25 січня 2019 року відповідачемнаправлено на адресу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Більчука О.О. відповідь на вимогу, в якій відповідач не погодився з визначеним розміром шкоди та просив надати пошкоджений автомобіль для проведення автотоварозначого експертного дослідження, проте відповідь на вимогу адвокатом Більчуком О.О. отримана не було, конверт повернувся з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача різницю між виплаченим страховим відшкодуванням та вартістю відновлювального ремонту автомобіля у розмірі 131356,71 грн. (231356,71 грн. - 100000 грн.). Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання, збереження або утримання якого створює підвищену небезпеку. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27 березня 1992 року під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Згідно із роз`ясненнями, викладеними у п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01 березня 2013 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності своєї вини у заподіянні збитків позивачу у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано. Виходячи з того, що автомобіль ОСОБА_1 був пошкоджений внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для покладення відповідальності за завдані позивачу збитки на відповідача ОСОБА_3 . Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача різницю між виплаченим страховим відшкодуванням та вартістю відновлювального ремонту автомобіля без урахування значення коефіцієнту фізичного зносу у розмірі 131356,71 грн. (231356,71 грн. - 100000 грн.). Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). Згідно з ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Частиною 2 ст.1192 ЦПК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості. Пунктом 8.6.2. Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема згідно з підпунктом «а» цього пункту величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується якщо строк експлуатації легкових автомобілів перевищує 5 років для КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших КТЗ. Відповідно до Звіту №34114/18 про оцінку колісного транспортного засобу «RenaultLaguna», д.н.з. НОМЕР_2 , складеного суб`єктом підприємницької діяльності - оцінювачем ОСОБА_4 від 28 грудня 2018 року вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, завданий власникові автомобіля в результаті його пошкодження на дату оцінки КТЗ складає 112436,72 грн. У вказаному звіті зазначено, що 231356,71 грн. - це вартість відновлювального ремонту без урахування значення коефіцієнту фізичного зносу. В даному випадку розмір матеріальної шкоди має визначатися саме як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ. Доводи відповідача про те, що Звіт №34114/18 не може бути визначний судом належним доказом, оскільки є лише попереднім оціночним документом, при цьому розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконаних робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного. Відповідно до ч.5 ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону. Згідно з ст.5 зазначеного Закону, суб`єктами оціночної діяльності є: суб`єкти господарювання, зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону. Статтею 7 Закону передбачено, що проведення оцінки майна є обов`язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Частиною 1 ст.12 Закону встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Відповідно до п.п. д) п.1.4 Наказу МЮУ фонду державного майна України «Про затвердження методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» від 24 листопада 2003 року №142/5/2092 встановлено, що методика застосовується з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ. Пунктом 4.3 Методики передбачено, що за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. Таким чином, аналіз даної норми права дає можливим дійти до висновку про те, що належним підтвердженням розміру оціненої шкоди є звіт або акт оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності. Отже, колегія суддів бере до уваги Звіт №34114/18 про оцінку колісного транспортного засобу «RenaultLaguna», д.н.з. НОМЕР_2 , складений суб`єктом підприємницької діяльності - оцінювачем ОСОБА_4 від 28 грудня 2018 року. Разом з тим, відповідач ОСОБА_3 не погоджуючись з розміром матеріального збитку, не спростував докази, надані позивачем та зі своєї сторони, доказів, які б свідчили про інший розмір спричиненої шкоди не надав. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає різниця між вартістю відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та отриманим страховим відшкодуванням у розмірі 12436,72 грн. (112436,72 грн. (вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ) - 100000 грн. (розмір страхової виплати ПрАТ «Страхове компанія «Український страховий стандарт»). Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 рокупідлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним пропорційно до задоволених вимог стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 310,99 грн. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 рокускасувати та ухвалити нове. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Український страховий стандарт» про відшкодування шкоди, завданої в результаті вчинення дорожньо-транспортної пригодизадовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 на відшкодування матеріальної шкоди 12436 грн. 72 коп. та судові витрати у розмірі 310 грн. 99 коп. В задоволенні решти вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: