Постанова 4817 № 607/1522/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/1522/20Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В. Провадження № 22-ц/817/545/21 Доповідач - Сташків Б.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Сташків Б.І. суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б., за участю секретаря Сович Н.А. та сторін позивача ОСОБА_1 , її представника адвоката Боднар О.В., представника відповідача - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу №607/1522/20 за апеляційною скаргою Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації, правонаступником якого є Департамент охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 березня 2021 року, ухвалене суддею Ромазан В.В., повний текст рішення складено 15 березня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний центр громадського здоров`я» Тернопільської обласної ради про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, індексації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,,- ВСТАНОВИВ: У січні 2020 року позивач ОСОБА_3 звернулася з позовом до Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний центр громадського здоров`я» Тернопільської обласної ради про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, індексації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до якого, з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог просила стягнути із відповідача 5712,91грн. компенсації за невикористану відпустку, 16080,70 грн. нарахованої індексації на невиплачену компенсацію за невикористану відпустку, 217338,52 грн. середнього заробітку за час затримки виплати всіх належних сум при звільненні, 588,38 грн. судових витрат за проведення експертно-економічного дослідження, а також 2173,40 грн. судового збору. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач ОСОБА_3 вказувала на те, що з 04.05.1995 року її було прийнято на посаду спеціаліста групи технагляду за капітальним будівництвом та капітальним ремонтом управління охорони здоров`я Тернопільського облвиконкому. 20.06.2000 року група технагляду за капітальним будівництвом та капітальним ремонтом управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації перейменовано у відділ технагляду за капітальним будівництвом і ремонтом управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації. 04 лютого 2004 року позивача було переведено на посаду головного спеціаліста відділу технагляду за капітальним будівництвом та ремонтом управління охорони здоров`я Тернопільської облдержадміністрації. 01 квітня 2008 року відділ технічного нагляду головного управління охорони здоров`я Тернопільської облдержадміністрації був ліквідований та утворено комунальну установу Тернопільської обласної ради - Служба технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об`єктів охорони здоров`я. Зазначала, що у зв`язку з ліквідацією відділу технічного нагляду за капітальним будівництвом та ремонтом, з 01.04.2008 року позивача було звільнено з роботи в порядку переведення в комунальну установу Тернопільської обласної ради Служба технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об`єктів охорони здоров`я за п.5 ст.36 КЗпП України. Вказувала, що при звільненні їй не було виплачено грошову компенсацію за 131 календарний день невикористаної відпустки. Згідно ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки з розрахунку повної їх тривалості. У разі звільнення працівника у зв`язку з переведенням на роботу на інше підприємство, грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник, або виплати під час звільнення, чого на думку позивача зроблено не було. Зазначала, що 02 грудня 2019 року вона звернулась із заявою на ім`я начальника управління охорони здоров`я з проханням виділення коштів для виплати грошової компенсації за невикористані відпустки, однак їй було рекомендовано вирішувати зазначене питання за місцем своєї роботи. Також, вважає, що розрахунок компенсації за невикористану відпустку слід провести наступним чином: 15523,94/356*131+5712,91 грн., де 15523,94 грн. - загальна сума заробітної плати, 131-кількість днів невикористаної відпустки. Зазначила, що розрахунок середнього заробітку за період затримки виплати компенсації за невикористані відпустки слід здійснити наступник чином: 1395,86+153,10/41=71,54 грн.; 71,54*3038=217338,52 грн., де 1395,86 грн. - заробітна плата за лютий 2008 року; 1537,10 грн. заробітна плата за березень 2008 року; 71,54 грн. - розмір середнього заробітку за період затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_3 до Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний центр громадського здоров`я» Тернопільської обласної ради про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, індексації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково. Стягнуто з Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації в користь ОСОБА_3 5 712 грн. 91 коп. компенсації за невикористану відпустку, з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів, 16 080 грн. 70 коп. індексації суми невикористаної відпустки, 5712 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто із Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації в користь ОСОБА_3 588 грн.. витрат за проведення експертно-економічного дослідження, 2173 грн. сплаченого судового збору. У решті позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду від Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації поступила апеляційна скарга, в якій сторона відповідача просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні прозових вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі. У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування усіх обставин справи. Зокрема вказує, що відповідно до наказу Головного управління облдержадміністрації (далі -Головне управління) від 01.04.2008 року № 25-Н на підставі заяви позивачку ОСОБА_3 переведено в комунальну установу Тернопільської обласної ради Служба технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об`єктів охорони здоров`я" (далі - Служба). Звертають увагу суду, що у своїй заяві від 01.04.2008 року ОСОБА_3 не просила виплачувати їх компенсацію за невикористану відпустку. Усі кошти, передбачені у кошторисі для Відділу технічного нагляду за капітальним будівництвом та ремонтом, як структурного підрозділу, на 2008 рік, зняті з Головного управління облдержадміністрації та передбачені для Служби, як окремої юридичної особи, що утворилася (копії кошторисів, довідок про зміни річного розпису бюджету (кошторису) на 2008 рік № 81 та № 82 містяться у матеріалах справи). Зазначає, що чинне законодавство України не передбачає процедури переведення (перерахування) коштів на рахунок підприємства, на яке переходить працівник. Тому управління, як головний розпорядник коштів, передбачило компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5 712,91 грн. у кошторисі Служби на 2008 рік і, таким чином, кошти перераховано на рахунок підприємства, на яке перейшла позивачка. Управління не погоджується із позицією суду про те, що копії кошторисів не є доказом перерахування грошової компенсації на невикористані відпустки на рахунок установи, куди перейшла позивачка працювати, оскільки у них не вбачається закладення коштів безпосередньо для ОСОБА_3 . Дана сума передбачена у графі «Поточні видатки» за кодом 1111 «Заробітна плата» Кошторису Служби на 2008 рік. Звертає увагу суду, що форма кошторису затверджена наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2002 № 57 Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету" і не могла бути зміненою. Зазначення в кошторисі суми окремою позицією (графою) з цільовим спрямуванням безпосередньо для позивачки ОСОБА_3 не передбачено, оскільки форма кошторису не може бути редагована. Із поданих управлінням документів вбачається, що відповідно до штатного розпису на 2008 рік Служби річний фонд заробітної плати становив 113798,00 грн., в той час як кошторисом Служби на 2008 рік для виплати заробітної плати передбачено кошти в сумі 221668,00 гривень. Таким чином, кошти у сумі 107870,00 гривень включають суму компенсації за невикористані відпустки для позивачки. їх більш, як достатньо, для виплати розрахованої компенсації ОСОБА_3 , а також матеріальних допомог, премій та стимулюючих надбавок і доплат працівникам. Зазначає, що кошторис Служби на 2008 рік, в також довідки про зміни річного розпису бюджету (кошторису) на 2008 рік № 81 та № 82 у сукупності повинні бути враховані як докази про перерахування коштів за невикористані відпустки підприємству, на яке перейшла позивачка. Вказують, що позивачка могла використати наявні відпустки або компенсувати при звільненні у зв`язку з переведенням до Центру громадського здоров`я ці виплати, оскільки фінансування даного закладу було належним (підтверджуючі документи містяться у матеріалах справи). Таким чином, апелянт не погоджується із стягненням на користь ОСОБА_3 16 080,70 грн індексації суми невикористаної відпустки, 5 712,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 588,00 грн витрат на проведення експертно-економічного дослідження, 2 173,00 грн сплаченого судового збору, які є наслідком невиплати компенсації за невикористану відпустку та пов`язані із судовим розглядом справи. Крім цього вказує,що відповідно до Закону України „Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Зазначає, що правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (далі - Порядок). Зокрема, пунктом 2 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер. Аналогічна норма закріплена у статті 2 Закону. Крім цього вказує,що пунктом 3 Порядку передбачено, що до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати. Вважає, що таким чином, суми нарахованих відпускних за дні щорічної відпустки та суми компенсації за невикористану відпустку при звільненні працівника є оплатою за невідпрацьований час. Крім цього, така компенсація має разовий характер. Аналізуючи поданий позивачкою розрахунок компенсації за невикористані відпустки, стверджує, що він обчислювався із середньої заробітної плати. При такій умові вважає, що дана виплата не може бути об`єктом індексації. Також апелянт зазначає, що позивачка ОСОБА_3 з моменту переведення з Головного управління до кінця грудня 2019 року працювала на посаді головного бухгалтера Служби. На даний час працює у Центрі громадського здоров`я (який є правонаступником Служби технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об`єктів охорони здоров`я). Вважає,що стягнення середнього заробітку за час затримки виплати є необґрунтованим, оскільки втраченого заробітку як такого не було, а навпаки - позивачка отримувала заробітну плату з окладом за відповідною займаною посадою. Крім цього, понад 11 років, починаючи з 01.04.2008 року, позивачка жодного разу не зверталася про порушення її прав і не навела поважних причин, що перешкоджали їй звернутися за захистом своїх прав до управління чи суду, що свідчить про намір позивача отримати додаткові неспіврозмірні кошти. Звертає увагу суду, що відповідно до пункту 6 частини першої статті З ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, скільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплатою заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. Стосовно неврахування судом твердження про неможливість здійснити виплату вказаних сум позивачці у зв`язку із фінансуванням управління із Державного бюджету України, то апелянт вказує, що відповідно до статті 2 Закону України Про джерела фінансування органів державної влади" органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування (крім випадків, визначених цим Законом) в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування видатків управління на оплату праці з нарахуваннями на неї здійснюється за рахунок коштів державного бюджету: програмна класифікація видатків та кредитування державного бюджету - 7891010 „Здійснення виконавчої влади у Тернопільській області" (копії кошторисів містяться у матеріалах справи). Відповідно до вимог статті 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, не можуть належати видатки для здійснення виплат позивачці. Слід зазначити, що вони були передбачені коштами місцевого (обласного) бюджету. Таким чином вважає, що вимоги про стягнення з управління коштів, які просить сятгнути позивач є безпідставними та порушують бюджетне законодавство та нецільове використання бюджетних коштів. На апеляційну скаргу поступив відзив від представника ОСОБА_3 - адвоката Боднар О.В., у якому сторона позивача просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін. Зокрема вказує, що посилання відповідача на той факт, що позивач ОСОБА_3 у своїй заяві від 01.04.2008 про переведення на іншу роботу не просила виплачувати їй компенсацію за невикористану відпустку, а отже, її роботодавець не був повинен оплачувати їй таку компенсацію є нікчемним, оскільки відповідно до ч.І ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також- додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А І групи. Зазначає, що факт заборгованості відповідача перед ОСОБА_3 по невиплаченій грошовій компенсації за невикористаний нею 131 календарний день відпустки підтверджується Довідкою, виданою відповідачем від 05.05.2008 №1178/5-01, а тому вважає, що Тернопільський міськрайонний суд прийняв законне рішення у цій частині. Щодо стягнення суми індексації суми невикористаної відпустки та суми середнього заробітку за час затримки при звільненні то позивач вважає помилковими твердження апелянта про те, що компенсація за невикористані відпустки позивача не є об`єктом індексації грошових доходів населення, адже такі компенсації мають разовий характер та обчислюються із середньої заробітної плати. Так відповідно до абзацу 5 пункту З вищезгаданого Порядку проведення компенсації, підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення). Компенсація за невикористану відпустку є частиною належної працівнику заробітної плати (така позиція узгоджується із позицією Конституційного суду України, яке висловлене ним у Рішенні від 15.10.2013 у справі №8-рп/2013. відповідно до абзацу 8 пункту 2.1, якого під заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснено нарахування таких виплат). А тому, вона підлягає індексації відповідно до п.З ч.І ст.2 Закону України, відповідно до якого оплата праці (грошове забезпечення) є об`єктом індексації грошових доходів населення. Таким чином позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що сума невиплаченої ОСОБА_3 компенсації за невикористані відпустки підлягає індексації, оскільки є складовою оплати праці. Окрім того, позивач вважає, що суд обґрунтовано стягнув із відповідача суму середнього заробітку за час затримки при звільненні, та вірно визначив, що це є заходом захисту прав працівника та є наслідком порушення відповідачем закону, зокрема ст. 116 КЗпП України. У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 підтримала подану апеляційну скаргу, просила її задовольнити, посилаючись на доводи викладені в ній. Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Боднар О.В. у судовому засіданні заперечили проти поданої апеляційної скарги,просили її залишити без задоволення, зіславшись на мотиви, які вказані у поданому відзиві на апеляційну скаргу. Представник третьої особи КНП Тернопільський обласний центр громадського здоров`я Тернопільської обласної ради подав заяву, у якій просить розглядати дану справу у їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог частково, місцевий суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши доводи сторін спору, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки її виплати. Судом першої інстанції враховано рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, яким роз`яснено, що положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами, необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає вимогам ст.263 ЦПК України та обставинам справи. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За змістом зазначених норм права, суд, шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог. У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Статтями 116, 117 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України). Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці». Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Згідно з пунктом 2.2.12 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, компенсація за невикористану відпустку входить до фонду додаткової заробітної плати. Відповідно до статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України). Аналогічна норма міститься у статті 24 Закону України «Про відпустки», згідно якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А І групи. З аналізу положень статті 24 Закону України «Про відпустки» та статей 47, 83 КЗпП України слідує, що грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку відноситься до сум, які належать до виплати працівникові при звільненні відповідно до вимог частини першої статті 116 КЗпП України. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 на підставі наказу начальника управління охорони здоров`я облвиконкому від 04.05.1995 року №49-Н прийнято на посаду спеціаліста 1 категорії групи технагляду за капітальним будівництвом та капітальним ремонтом. Відповідно до наказу першого заступника начальника Головного управління охорони здоров`я Тернопільської облдержадміністрації від 01.04.2008 року №25Н, ОСОБА_3 звільнено із посади відділу технічного нагляду за капітальним будівництвом та капітальним ремонтом Головного управління охорони здоров`я облдержадміністрації у зв`язку з його ліквідацією в порядку переведення на посаду головного бухгалтера установи Тернопільської обласної ради Служба технічного нагляду за капітальним будівництвом та ремонтом об`єктів охорони здоров`я. Згідно з наказом начальника служби технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об`єктів охорони здоров`я Управління охорони здоров`я облдержадміністрації від 26.12.2019 року №69 «Про звільнення працівників Служби технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об`єктів охорони здоров`я», ОСОБА_3 звільнено із посади головного бухгалтера зазначеної установи відповідно до п.5 ч.1 ст.36 КЗпП України та у зв`язку з припиненням роботи юридичної особи (реорганізації) Служби технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об`єктів охорони здоров`я. Відповідно до наказу №23 від 27.12.2019 року генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський обласний центр громадського здоров`я» Тернопільської обласної ради, ОСОБА_3 прийнято на посаду провідного економіста з 02.01.2020 року. Як вбачається з інформації, викладеній у довідці Головного управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації від 05.05.2008 року №1178/5-01, ОСОБА_3 працюючи в головному управлінні охорони здоров`я облдержадміністрації на посаді головного спеціаліста відділу технічного нагляду за капітальним будівництвом та ремонтом станом на 02.04.2008 року не використала 131 календарний день щорічної основної і додаткової відпустки та не отримала грошової компенсації. 02.12.2019 року ОСОБА_3 звернулась із заявою до начальника управління охорони здоров`я Тернопільської обласної адміністрації про виділення додаткових коштів для виплати їй грошової компенсації за невикористані відпустки. 27.12.2019 року листом управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації за №630/16-01, ОСОБА_3 рекомендовано пред`явити вимогу про виплату їй компенсації за невикористані відпустки до комунального некомерційного підприємства «Центр громадського здоров`я», тобто до теперішнього роботодавця позивача. Як вбачається із даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України стосовно ОСОБА_3 , розмір заробітної плати у ОСОБА_3 становив: за 2007 рік: квітень 990 грн.; травень 994,40 грн.; червень 1176,20 грн.; липень 1901,47 грн.; серпень -1190,25 грн.; вересень -1132,23 грн.; жовтень 1083 грн.; листопад 1264,33 грн.; грудень 1402,90 грн.; за 2008 рік: січень 1456,20 грн., лютий 1395,86 грн., березень 1537,10 грн. Таким чином загальна сума заробітної плати за вказаний період у ОСОБА_3 складала 15523,94 грн. Відповідно до наданих представником відповідача копій кошторису на 2008 рік, на 2009 рік, на 2012 рік Служби технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом Головного управління охорони здоров`я облдержадміністрації фінансування видатків передбачено із обласного бюджету. Згідно із копією Статуту комунальної установи Тернопільської обласної ради «Служба технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об`єктів охорони здоров`я», затвердженого розпорядженням голови Тернопільської обласної ради 18.02.2008 року №27, комунальна установа Тернопільської обласної ради «Служба технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об`єктів охорони здоров`я створена рішенням Тернопільської обласної ради від 13.07.2007 року №221»Про утворення комунальної установи Тернопільської обласної ради «Служба технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом об`єктів охорони здоров`я». Служба є юридичною особою, має самостійний штатний розпис, кошторис, бюджетні та спеціальні рахунки в установах банку, печатку із своїм найменуванням, інші печатки та штампи, відповідні бланки. Як вбачається із наданих представником копій кошторису Управління охорони здоров`я Тернопільської облдержадміністрації на 2008 рік, 2020 рік, 2021 рік, фінансування видатків на утримання установи передбачено із державного бюджету. Відповідно до висновку експерта за результатами проведення експертного економічного дослідження від 07.07.2020 року №873/20-22, індексація суми невикористаних відпусток ОСОБА_3 у розмірі 5712,91 грн. за період з 01.04.2008 року по 07.07.2020 року складає 16080,70 грн. Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно зі статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки. Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у аспекті надання офіційного тлумачення положенням частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку із статтями 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційним Судом України роз`яснено, що працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Зазначені норми трудового законодавства та висновки Конституційного Суду України були правильно застосовані судом першої інстанції під час вирішення цього спору. За змістом статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Відповідно до статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. За приписами статті 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. З огляду на зміст положень статті 2 Закону України «Про оплату праці» компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати, тому звернення до суду за захистом такого права не обмежено будь-яким строком. У абзаці 1 пункту 2, пункті 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, зазначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши доводи сторін спору, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки її виплати. Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги в порядку, встановленому чинним законодавством. Виходячи з установлених обставин справи, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача індексації. Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання коштів, які є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. При цьому, суд враховує, що як з дня звільнення, так і на час розгляду справи відповідач не подав до суду доказів сплати позивачу компенсації за невикористані щорічні відпустки. Посилання представника управління охорони здоров`я на те, що позивачка ОСОБА_3 не зверталася до них про виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки не ґрунтуються на вимогах закону. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі за № 760/21872/17 в подібних правовідносинах зазначав, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Така позиція також узгоджується з постановами Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі за № 760/21872/17 ; у постанові від 11 вересня 2019 року у справі за № 520/10695/16-ц; від 03 лютого2021 року у справі за № 357/1703/18-ц. Враховуючи, що позивачці не було доплачено заробітну плату, то вона має право на стягнення її недоплаченої частини на свою користь. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, врахувавши розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18). За таких обставин, доводи апелянта про те, що компенсація за невикористану відпустку є одноразовою виплатою а тому не підлягає компенсації та індексації відповідно до вимог Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, не стосуються даних правовідносин, оскільки позивачем не ставиться вимога про стягнення компенсації втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати.Компенсація втрати частини доходів щодо несвоєчасної виплати компенсації за невикористану відпустку не є доходами щодо яких може бути застосовано Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», оскільки такі виплати носять разовий характер. Судом встановлено, що відповідач не сплатив ОСОБА_3 компенсацію за 131-кількість днів невикористаної щорічної відпустки в день його звільнення -01 квітня 2008 року, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період . Щодо порядку проведення процедури стягнення заборгованості за невикористану відпустку, на який посилається апелянт, то системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, як невиплачена заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, середній заробіток за період затримки розрахунку, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із указаних сум, присуджених за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню з них при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачені працівнику на підставі судового рішення суми невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за період затримки розрахунку зменшуються на суму податків і зборів. Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із указаних видів виплат не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори (постанова Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі за №357/1703/18-ц( провадження № 61-17100св19).; від 18 липня 2018 року в справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого та правильного висновку про задоволення позову частково в оскаржуваній частині, навівши при цьому обґрунтований розрахунок, який відповідач не спростував. Зазначені норми трудового законодавства та висновки Конституційного Суду України були правильно застосовані судом першої інстанції під час вирішення цього спору. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильного висновку суду по суті спору, не свідчать про наявність підстав для скасування оскарженого судового рішення. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши доводи сторін спору, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки її виплати. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації, правонаступником якого є Департамент охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 березня 2021 року залишити без змін. Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених витрат. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного тексту постанови -15 червня 2021 року. Головуючий: Сташків Б.І. Хома М.В. Судді: Щавурська Н.Б.