Постанова Кропивницький апеляційний суд № 398/1058/20

ПОСТАНОВА Іменем України 10 червня 2021 року м. Кропивницький справа № 398/1058/20 провадження № 22-ц/4809/563/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Черненка В.В. суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І. секретар Гончар В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький без участі сторін цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22.12.2020, суддя Коліуш Г.В., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 27.12.2010. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку» складає між ними договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. 27.12.2020 відповідачем також була підписана Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». В цій довідці відповідач власним підписом підтвердив, що з фінансовими умовами надання Кредитки Універсальна, 55 днів пільгового періоду і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлений. Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 50 000 грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Позивач зазначив, що відповідач належним чином не виконує зобов`язання за кредитним договором, в результаті чого станом на 12.03.2020 року має заборгованість у розмірі 132941,15 грн., яка складається: 74178,45 грн. заборгованість за тілом кредиту, 74178,45 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 27963,32 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.. 625, нарахована пеня 23992,66 грн., 500 грн. штраф (фіксована частина), 6306,72 грн. штраф (процентна складова), яку просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22.12.2020 позов задоволено частково. В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено, що розмір кредиту, який ОСОБА_1 брала у Банку складав 1000 грн. Вказану суму коштів повністю поверла Банку. Банк не надав в суд першої інстанції інформацію щодо обґрунтованого детального розрахунку суми заборгованості, згідно умов договору б/н від 27.12.2010 із зазначенням дат, коли саме відповідач припинив виконання зобов`язання чи неналежним чином їх виконувала, з зазначенням формули за якою нараховувалися відсотки за договором від 27.12.2010, докази переоформлення кредитних карток за підписом відповідача, підстави збільшення кредитного ліміту та відсоткової ставки. Крім того, у анкеті-заяві позичальника від 27.12.2010 процентна ставка не зазначена. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 05.04.2021 по справі відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 11.05.2021 справу призначено до розгляду. Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені доводи спростовують висновки суду першої інстанції. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив, що 27.12.2010 року відповідач підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. Своїм підписом на анкеті-заяві відповідач підтвердила факт ознайомлення з договором про надання банківських послуг до його укладення, та погодилася з його умовами, а також з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Приватбанку. Таке приєднання відповідачем вчинено у письмовій формі, що ґрунтується на положеннях ст. 634 ЦК України. За цим договором відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який був згодом збільшений до 50000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, що підтверджується довідкою про умови кредитування, підписаною відповідачем, за умовами якої базова відсоткова ставка в місяць становить 2,5%. Згідно з розрахунком, наданим позивачем, зобов`язання за кредитним договором відповідач не виконувала, в зв`язку з чим станом на 12.03.2020 року виникла заборгованість в розмірі 132941,15 грн., яка складається з: 74178,45 грн. - заборгованість за тілом кредитом; 74178,45 грн. -заборгованість за простроченим тілом кредита; 27963,32 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 23992,66 грн. - нарахована пеня, 500 грн. штраф (фіксована частина), 6306,72 грн. штраф (процентна складова). Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки на день розгляду справи, зі сторони відповідача не надано доказів про виконання свого обов`язку в частині сплати заборгованості за тілом кредиту відповідно до положень договору, тому позов в цій частині є обґрунтованим, обставини, викладені в ньому, знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, а тому з відповідача слід стягнути 74178,45 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 27963,32 грн. суд зазначив наступне: З наданого позивачем розрахунку вбачається, що Банком з 01.10.2019 року по 12.03.2020 року нараховувались проценти відповідно до ст. 625 ЦК України з розрахунку 84% річних. В той же час, як ст. 625 ЦПК України передбачає можливість нарахування відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі три проценти річних від простроченої суми. Доказів встановлення кредитним договором іншого розміру процентів позивачем не надано, ані про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 27.12.2010 року, ані довідка про умови кредитування від 27.12.2010 року не містять умов про встановлення відповідальності позичальника в розмірі 84% річних відповідно до ст.625 ЦК України. Крім того, із наданих позивачем доказів на обґрунтування позовних вимог неможливо встановити строк виконання основного грошового зобов`язання відповідача, дату виникнення прострочення боржника, суму простроченого грошового зобов`язання та період прострочення. Суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 27963,32 грн. задоволенню не підлягають. Щодо вимог про стягнення з відповідача заборгованості за пенею та штрафами суд зазначив наступне. Суд першої інстанції зазначив, що у разі порушення боржником зобов`язання він, відповідно до ст. 549, 1050 ЦК України, зобов`язаний сплатити неустойку (штраф, пеню). Щодо стягнення штрафів суд зазначив, що умовами кредитного договору передбачено обов`язок відповідача сплатити штраф в розмірі 500,00 грн. + 5% від суми позову, тому з відповідача підлягає стягненню штраф (фіксована частина) в розмірі 500 грн. та 5% від 74178,45 грн. (заборгованості за тілом кредиту), що становить 3708,92 грн. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 78387,37 грн., яка складається з: 7417 8,45 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 3708,92 грн. штраф (процентна складова). Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам процесуального права. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. За загальними положеннями ЦПК Українина суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною 4 ст. 10 ЦПК Україниі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись у суд із позовом позивач зазначив, що відповідно до анкети-заяви №б/н від 27.12.2010 відповідач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач зазначив, що відповідно до частини другої статті 1054, частини другої статті 1050 ЦК України, наслідками порушення Боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є правом заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. Зазначено, що оскільки відповідач не виконав умови договору то відповідно станом на 12.03.2020 року має заборгованість в розмірі 132941,15 грн., яка складається з: 74178,45 грн. - заборгованість за тілом кредитом; 74178,45 грн. -заборгованість за простроченим тілом кредита; 27963,32 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 23992,66 грн. - нарахована пеня, 500 грн. штраф (фіксована частина), 6306,72 грн. штраф (процентна складова). На підтвердження позову позивач посилається, як на належні та допустимі докази: розрахунок заборгованості за договором №б/н від 27.12.2010 станом на 31.05.2015, розрахунок заборгованості за договором №б/н від 27.12.2010 станом на 30.09.2019, розрахунок заборгованості за договором №б/н від 27.12.2010 від 27.12.2010 станом на 12.03.2020, виписку за договором станом на 16.03.2020, виписку за договором станом на 30.10.2020, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , довідку про видані картки, копію анкети - заяви позичальника, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів льготного періоду», Умови та Правила надання банківських послуг, копію документу, що посвідчує особу відповідача. Відповідно статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені закономяк істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за закономнадані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи, та відповідно брав на себе саме на цих Умовах зобов`язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись у суд із позовом позивач надав на підтвердження позову, копію анкети-заяви №б/н від 27.12.2010 (а.с. 33 т.1). Суд апеляційної інстанції перевірив зазначений доказ і встановив, що у заяві позичальника, яку підписав відповідач вказано, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку» становить між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Суд апеляційної інстанції встановив, що в заяві-анкеті відповідач визначився з типом платіжної картки «Платіжна картка «Універсальна» та з бажаним лімітом у розмірі 1000 грн.. Однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач отримав картку,а сторонами відповідно узгоджувався термін дії надання банківських послуг, зокрема термін дії картки. Позивач на підтвердження позову надав копію довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , (а.с.31 т.1). Суд апеляційної інстанції перевірив зазначений доказ і дійшов висновку, що зазначена довідка не є належним та допустимим доказом, оскільки вбачається, що старт карткового рахунку розпочався 27.12.2010. Кредитний ліміт в подальшому змінювався у бік збільшення. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження, що сторони узгоджували умови збільшення кредитного ліміту. Крім того, зазначена копія не завірена відповідно до норм діючого законодавства. Позивач приєднав до позовної заяви довідку про те, що між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем був підписаний кредитний договір № б/н за яким було надано картки 27.12.2010р , 18.02.2014 р., 17.01.2017, 08.07.2017 (а.с. 32 т.1). Суд апеляційної інстанції перевірив зазначений доказ і дійшов висновку, що зазначена довідка не є належним та допустимим доказом на підтвердження позову, оскільки відповідач 27.12.2010 підписуючи Заяву на умовах приєднання погодила з банком, видачу їй наступних карток з зазначенням терміну дії карток. Крім того, зазначена копія не завірена відповідно до норм діючого законодавства. На підтвердження позову позивач надав розрахунок заборгованості. Суд апеляційної інстанції перевірив зазначений доказ дійшов висновку, що зазначений розрахунок не є належним та допустимим доказом на підтвердження позову. Суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження, що сторонами узгоджувалась відсоткова ставка за надані банківські послуги. Крім того позивач по справі в односторонньому порядку змінив початкову відсоткову ставку за користування кредитними коштами, відповідно розрахунок не відповідає тим умовам договору на який посилається позивач, що як наслідок вплинуло на порядок зарахування платежів здійснених відповідачем. Крім того,зазначений розрахунок не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Висновок щодо оцінки односторонніх документів банку відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6-16цс15. У постанові Верховного Суду від 16.09.2020 (справа №200/5647/18) касаційний суд зазначив, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту у сукупності з іншими доказами і повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами. Суд апеляційної інстанції зазначає, що в постанові Верховного Суду у справі № 595/290/17 від 16.08.2019 звертається увага на те, що відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішення справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Аналіз зазначених обставин свідчить проте, що суд при розгляді справи незалежно від заперечень відповідача на позовні вимоги, повинен перевірити доводи позивача у частині позовних вимог і дати оцінку зазначеним доказам наданих позивачем на підтвердження позову. Суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені обставини. Встановлені обставини дають підстави зробити висновок, що позивачем не надано належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Приймаючи до уваги встановленні обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції при розгляді справи не встановив дійсні обставини по справі, допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким в у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22.12.2020, скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України. Головуючий: Судді: