Постанова 4855 № 320/6778/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6778/20 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Судді-доповідача Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити пенсію на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення за призначенням пенсії з 09 червня 2020 року. Надалі справу передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не зараховує трудовий стаж за списком №2, а також не вважає, що позивач досягла необхідного пільгового віку для призначення пенсії. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року позов задоволено, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення за призначенням пенсії з 09 червня 2020 року; зобов`язано відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення за призначенням пенсії з 09 червня 2020 року. Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішенням, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В обгрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на положення чинного законодавства, відсутність підстав для врахування певних періодів роботи позивача до трудового стажу, а також заперечує обставини досягнення позивачем пільгового віку для призначення пенсії. Аргументи апеляційної скарги повторюють довози, викладені у відзиві на позовну заяву, який міститься в матеріалах справи. З цих підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.05.2021 року відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що у законодавстві існує розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення`у редакції Закону України від 02 бередзня 2015 року №213-VІІІ та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03 жовтя 2017 року №2148-VІІІ. Отже, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за списком №2 регламентувалися одночасно двома законами до прийняття Коснтитуційним Судом України рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2017 (746/15), у якому викладено висновки, які дають підстави вважати, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливого для заявника закону. Посилаючись на такі доводи, позивач вважає, що має право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 після досягнення 50 років згідно з пунктом «Б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав. Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою від 09 червня 2020 року № 3904, щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 16 липня 2020 року № 2600-0314-8/97744 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не враховано до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових за Списком № 2, за період роботи з 21 квітня 2005 року по 22 квітня 2005 року - відпустка без збереження заробітної плати; з 03 жовтня 2005 року по 31 жовтня 2005 року та з 02 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року - курси. Такі обставини зумовили звернення позивача до суду з адміністративним позовом, за результатами якого судом першої інстанції ухвалено рішення від 16 березня 2021 року. Переглядаючи зазначене рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду враховує, що спеціальним законом який регулює спірні правовідносини є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. З 01 січня 2004 року таким законом є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення». Оскільки Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють аналогічні правовідносини, пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно з пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали 1 жовтня 1969 року - 31 грудня 1970 року, набували право на пенсію по досягненню 55 років. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII набув чинності з 01 квітня 2015 року. Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Отже, після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким текст Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною першою якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII у новій редакції викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», де передбачалося, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року. У силу спеціальної вказівки у Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року. Таким чином, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII. Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Рішення). Пунктом 1 резолютивної частини цього Рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України від 05 листопада 1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення». Відповідно до пункту 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Згідно з пунктом 3 резолютивної частини названого судового акту застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам». Отже, з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та пункт 2 частини жругої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII. Стосовно позивача правила вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII. Конституційний Суд України у рішенні від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Визнаючи такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» КСУ вказав, що особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для заявника закону. Тому, враховуючи встановлені у справі обставини, позивач після досягнення 50 років, має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, згідно з пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Відповідно до наявної в матеріалах справи копії довідки комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний онкологічний центр», виданої ОСОБА_1 , встановлено, що остання працює в Київському міському клінічному онкологічному центрі на посаді сестри медичної старшої дитячого відділення з 12 лютого 2002 року по теперішній час. Окрім того, з 12 лютого 2002 року ОСОБА_1 прийнята в Київську міську онкологічну лікарню на посаду медичної сестри-анестезистки відділення анестезіології та інтенсивної терапії (наказ про прийняття № 18-к від 01 лютого 2002 року). З 10 грудня 2004 року переведена на посаду старшої медичної сестри дитячого відділення з виконанням роботи сестри медичної стаціонару (наказ про переведення № 152-к від 10 грудня 2004 року) де і працює по теперішній час. Згідно класифікатора професій ДК 003-95 посада старшої медичної сестри змінена на посаду сестра медична старша дитячого відділення (Наказ КМОЛ № 107 від 24 листопада 2008 року). Згідно з Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30 серпня 2010 року № 669/1 Київська міська онкологічна лікарня перейменована в Київський міський клінічний онкологічний центр. Згідно рішення Київської міської ради від 24 жовтня 2019 року № 6/7579 Київський міський клінічний онкологічний центр реорганізовано в комунальне некомерційне підприємство «Київський міський клінічний онкологічний центр». За період роботи з 10 грудня 2004 року по теперішній час на посаді сестри медичної старшої дитячого відділення працює повний робочий день більше 80 % робочого часу на атестованих робочих місцях дитячого онкологічного відділення. Після проведення атестації характер і умови праці не змінювались. За період роботи з 10 грудня 2004 року по теперішній час надавалась: - відпустка без збереження заробітної плати з 21 квітня 2005 року по 22 квітня 2005 року на 02 к. дні (наказ № 64-к від 21 квітня 2005 року); - курси підвищення кваліфікації з 03 жовтня 2005 року до 31 жовтня 2005 року (наказ № 170-к від 30 вересня 2005 року); - відпустка без збереження заробітної плати з 03 грудня 2007 року по 07 грудня 2007 року на 05 к. дні (наказ № 191-к від 03 грудня 2007 року); - відпустка без збереження заробітної плати з 26 квітня 2012 року по 28 квітня 2012 року на 02 к. дні (наказ № 78-к від 24 квітня 2012 року); - відпустка без збереження заробітної плати 01 к. день 01 червня 2013 року (наказ № 254-к від 31 травня 2013 року); - курси підвищення кваліфікації з 01 квітня 2015 року до 30 квітня 2015 року (наказ № 138-к від 31 березня 2015 року); - курси підвищення кваліфікації з 02 грудня 2019 року до 31 грудня 2019 року (наказ № 550-к від 25 листопада 2019 року); За період роботи з 10 грудня 2004 року по теперішній час відпустка для догляду за дитиною не надавалась. За показниками умов праці, враховуючи наявність шкідливих факторів, робота на посаді сестри медичної старшої дитячого відділення відноситься до робіт з особливо шкідливими умовами праці, що підтверджує право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 2, розділ XXIV «Охорона здоров`я та соціальної допомоги» п. 24ж, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36 та Списком № 2, розділ XXIV «Охорона здоров`я та соціальної допомоги» працівники, які безпосередньо обслуговують хворих в онкологічних закладах (підрозділах), центрах, диспансерах: молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у дитячих відділеннях, затвердженого Постановою КМ України № 461 від 24 червня 2016 року відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми пенсії, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку.». Відповідно до розділу ХХІV «Охорона здоров`я та соціальна допомога» постанови Кабінету Міністрів України № 461 від 24 червня 2016 року до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах входять, зокрема, працівники, які безпосередньо обслуговують хворих в онкологічних закладах (підрозділах), центрах, диспансерах: молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри-господині, зайняті у дитячих відділеннях. Оскільки фактичні обставини та матеріали справи свідчать, що з 12 лютого 2002 року ОСОБА_1 прийнята до Київської міської онкологічної лікарні на посаду медичної сестри-анестезистки відділення анестезіології та інтенсивної терапії (наказ про прийняття № 18-к від 01 лютого 2002 року), а з 10 грудня 2004 року переведена на посаду старшої медичної сестри дитячого відділення з виконанням роботи сестри медичної стаціонару (наказ про переведення № 152-к від 10 грудня 2004 року), де і працює по теперішній час, колегія суддів вважає підтвердженими обставини наявності пільгового стажу роботи позивача за списком №2 не менше 10 років на зазначених роботах. При цьому, відповідно до положень законодавства професія (посада) позивача, за якою вона працювала у спірний період, відноситься до Списку № 2 чинному на період роботи позивача, що не спростовано відповідачем ані у відзиві на позовну заяву, ані в апеляційній скарзі. Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18 листопада 2005 року № 383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року № 1451/11731, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року (приклади у додатках 1, 2). Так, пунктом 10 Порядку № 383 передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі - Порядок №637). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати: - трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи; - виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці; - у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку. Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки, позивач з 12 лютого 2002 року по 10 грудня 2004 року прийнята на посаду медичної сестри анестезістки відділення анестезіології та інтенсивної терапії, з випробувальним строком на два місяці (з 13 квітня 2002 року постійний працівник), а з 10 грудня 2004 року по сьогоднішній день позивач працює на посаді старшої медичної сестри дитячого відділення. Згідно класифікатора професій ДК 003-95 посада старшої медичної сестри змінена на посаду сестра медична старша дитячого відділення. Згідно з Розпорядженням КМДА № 669/1 від 30 серпня 2010 року Київська міська онкологічна лікарня перейменована в Київський міський клінічний онкологічний центр. Також в матеріалах справи наявна копія уточнюючої довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній та наказів. Отже, наявна інформація про характер роботи, період роботи, що зараховується до спеціального стажу; професія; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків, куди включається цей період роботи. Щодо атестації робочих місць, колегія суддів зазначає наступне. Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання, згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 (надалі - Порядок № 442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (надалі - Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41 (надалі - Методичні рекомендації). Відповідно до зазначених нормативних актів, основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах. Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій, атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. Виходячи з положень чинного законодавства, якими регулюються питання атестації робочих місць, особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць. Відповідно до пункту 1 частини першох статті 29 Кодексу законів про працю України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме: про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років. Як наслідок, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за не проведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі). Отже, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці. На підставі викладеного, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а вказала, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вказала про неправомірність дій органу Пенсійного фонду України щодо відмови позивачу у призначенні пільгової пенсії у зв`язку з відсутністю доказів проведення роботодавцем атестації робочого місця. За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обгрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, тому, виходячи з аналізу викладеного вище у сукупності, колегія суддів вважає, що підстави для зміни або скасування судового рішення суду першої інстанції відсутні. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2021 року - без змін. Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина Судді: Л.О. Костюк О.Є. Пилипенко