Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/12643/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 16 червня 2021 року м. Дніпросправа № 160/12643/20 (суддя Віхрова В.С., м. Дніпро) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі №160/12643/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 08 жовтня 2020 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, згідно з яким просить: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які виразилися у відмові в проведенні перерахунку пенсії за вислугу років в розмірі 90 відсотків заробітної плати на підставі довідки прокуратури Полтавської області від 07.04.2020 року № 18-339 вих 20; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 13 грудня 2019 року перерахунок пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з розрахунку 90 відсотків від заробітної плати згідно довідки прокуратури Полтавської області від 07.04.2020 року №18- 339 вих20 без обмеження пенсії максимальним розміром та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії за вислугу років. Позов обґрунтовано тим, що позивач 23.09.2020 року звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії на підставі довідки прокуратури Полтавської області від 07.04.2020 року №18-339 вих-20, однак відповідач протиправно відмовив у такому перерахунку. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року позов задоволено частково. Суд, визнав протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку позивачу пенсії за вислугу років (лист від 24.09.2020 за №0400-0323-8/86157) та зобов`язав відповідача з 13.12.2019 року здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII на підставі довідки прокуратури Полтавської області від 07.04.2020 року №18-339 вих20 з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії. В іншій частині вимог позову відмовив. Рішення суду мотивовано тим, що надана позивачем довідка прокуратури Полтавської області від 07.04.2020 року №18- 339 вих20 складена на виконання Рішення Конституційного Суду України №7-р (ІІ)2019 від 13.12.2019 року, а тому відповідач повинен був перерахувати позивачу пенсію з 13 грудня 2019 року. Відмовляючи у задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача виходячи з розрахунку 90 відсотків від заробітної плати та без обмеження пенсії максимальним розміром, суд першої інстанції виходив з того що ці вимоги є передчасними. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права під час відмови у задоволенні позову в частині вимог щодо відсоткового розміру пенсії та обмежень у виплаті перерахованих сум пенсії, оскаржив його до апеляційного суду в цій частині. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що зменшення відсоткового розміру пенсії із заробітної плати згідно з довідкою прокуратури Полтавської області від 07.04.2020 року №18- 339 вих20 та встановлення обмежень пенсії максимальним розміром є порушенням Конституційних прав позивача. Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, відповідач, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та зупинити провадження по справі. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, розглянувши клопотання про зупинення провадження, яке є безпідставним та задоволенню не підлягає, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач з 28.10.2002 року перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати посади прокурора прокуратури (а.с.30). 23.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про перерахунок пенсії за вислугу років згідно з довідкою про заробітну плату від 07.04.2020 за №18-339 вих20, виданою прокуратурою Полтавської області (а.с.41). Листом від 24.09.2020 за №0400-0323-8/86157 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відсутність підстав для перерахунку пенсій (а.с.12-13). Свою відмову відповідач мотивував тим, що п.7 постанови КМУ № 1155 від 11.12.2019 року «Про умови оплати праці прокурорів» встановлено, що зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури, передбачених цією постановою, не є підставою для перерахунку пенсій, що призначені згідно з Законом України «Про прокуратуру». При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції за наслідками розгляду заяви позивача від 23.09.2020 року, відповідач рішенням №912380140820 від 24.09.2020 року відмовив ОСОБА_1 у перерахунку пенсії (а.с.43-44). Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем виключно в частині визначення відсоткового розміру пенсії та обмеження її виплати пенсії максимальним розміром, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції лише в цій частині. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача. Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №687/1539/16-а та від 4 лютого 2020 року у справі №320/7969/17. Колегія суддів, зауважує, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Відповідно, дії суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку. Враховуючи те, що відповідач не здійснював перерахунок пенсії позивача з урахуванням довідки прокуратури Полтавської області від 07.04.2020 року №18-339 вих20 як наслідок на час звернення позивача до суду з цим позовом не визначав відсотковий розмір пенсії та не обмежував її виплату граничним розміром, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо передчасності цих позовних вимог, оскільки в адміністративному судочинстві захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду в оскаржуваній частині не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі №160/12643/20 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 16 червня 2021 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко