Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/5407/20

Справа № 346/5407/20 Провадження № 22-ц/4808/801/21 Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В. Суддя-доповідач Девляшевський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Девляшевського В.А., суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д., секретаря Мельник О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" на рішення Коломийського міськрайонного суду, ухвалене головуючим суддею Васильковським В.В. 23 березня 2021 року, повний текст якого складено 24 березня 2021 року, в с т а н о в и в: У грудні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись з позовом до ПАТ "Страхова Група "ТАС" про стягнення страхового відшкодування. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26.07.2019 о 22 год. 30 хв. водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки GEELY JL7162, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_4 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події. За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди 27.07.2019 були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки GEELY JL7162 на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у AT «СГ «ТАС». Позивачі вказали, що 26.08. 2019 на адресу відповідача було надіслано заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах сина потерпілого - ОСОБА_2 та дружини потерпілого - ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну водієм автомобіля марки GEELY JL7162. Загальна сума вимоги за шкоду, заподіяну смертю ОСОБА_4 , складає 200 000,00 грн в межах встановлених лімітів. Однак, листом від 04.09.2019 AT «СГ «ТАС» повідомило про те, що строк розгляду страхової справи призупинено та рішення щодо виплати страхового відшкодування буде прийнято після отримання страховою компанією відповідного рішення щодо результатів розгляду кримінальної справи за фактом вказаної ДТП. Вважаючи рішення страхової компанії про призупинення виплати страхового відшкодування неправомірним, позивачі просили суд їх вимоги задовольнити. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 23 березня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі - 25 038 грн, пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 282,17 грн, три відсотки річних у розмірі 755,26 грн, інфляційні втрати у розмірі 629,71 грн, а всього разом - 4210,10 грн. Стягнуто з ПАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 174 962 грн, пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 19 741,85 грн, три відсотки річних у розмірі 5277,62 грн, інфляційні втрати у розмірі 4400,33 грн, а всього разом - 29 419,80 грн. Стягнуто з ПАТ «Страхова група «ТАС» на користь позивачів по 5000 грн понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, а також стягнуто з позивача на користь держави судовий збір в розмірі 2336,30 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» подав апеляційну скаргу, оскільки вважає оскаржене рішення незаконним та необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи. Апелянт з посиланням на ст.ст. 6, 22, 35, 36 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вказав, що АТ "СГ "ТАС" не відмовляло позивачу у виплаті страхового відшкодування, а лише призупинило строк здійснення виплати до отримання документу щодо встановлення винної особи, яке набрало законної сили. Відповідач зазначив, що кримінальне розслідування за фактом спірного ДТП ще триває та особу, винну у скоєному ДТП не встановлено, а тому звернення позивачів до суду є передчасним. На думку апелянта, позивачами не надано належних та допустимих доказів про встановлення судом вини особи, відповідальність якої застрахована, у вчиненні ДТП, тобто доказів цивільно-правової відповідальності. Таким чином, відповідач вважає, що місцевим судом порушено норми абзацу 4 ст. 36.2 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яким безпосередньо врегульовано відносини між страховиком та потерпілою особою. Просить оскаржене рішення скасувати у повному обсязі, судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги стягнути з позивачів. Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляли, що не перешкоджає перегляду справи в апеляційному порядку. Позивачі та представник відповідача в судове засідання не з`явилися, хоча про час та місце судового розгляду були повідомлені завчасно належним чином. Відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін не перешкоджає розгляду справи. Від представника ПАТ «Страхова група «ТАС» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності сторони спору. Виходячи зі змісту заяви про відкладення, причиною неявки до суду апеляційної інстанції представника відповідача є надання переваги участі у розгляді іншої справи. Отже, оскільки поважність причин неявки представника відповідача ПАТ «Страхова група «ТАС» судом апеляційної інстанції не встановлена, відповідач є юридичною особою і може мати не одного представника, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності представника відповідача. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18. Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої загинув пішохід ОСОБА_4 , трапилась за участю водія ОСОБА_3 , який керував автомобілем "GEELY JL7162", реєстраційний номер НОМЕР_1 , що є забезпеченим транспортним засобом згідно полісу № АМ7856012. Дорожньо-траспортна пригода (страховий випадок) трапилась 27.07.2019, а тому позивачі мають право на отримання відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 076,00 грн. Оскільки відповідач не узгодив з потерпілими особами розмір страхового відшкодування і не виплатив його у встановлений ст.36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк, тому у позивачів виникло право на відшкодування пені, 3% річних та інфляційних втрат з 27.11.2019. При цьому суд зауважив, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "GEELY JL7162", реєстраційний номер НОМЕР_1 , в силу вимог ст.ст. 1166, 1187 ЦК України, настає незалежно від вини, а тому відсутність рішення, яке набрало законної сили у кримінальному провадженні не перешкоджає здійсненню страхової виплати. Колегія суддів погоджується з цим висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 26 липня 2019 року о 22 год. 30 хв. водій ОСОБА_3 керуючи автомобілем марки GEELY JL7162, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на ділянці автодороги Н-10 Стрий- Чернівці-Мамалига, по вул. Ольги Кобилянської в селі Лісна Слобідка Коломийського району Івано-Франківської області у напрямку м. Чернівці, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_4 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події. За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди 27 липня 2019 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019090000000467 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. (а.с. 10). Відповідальність водія ОСОБА_3 була застрахована у АТ «СГ «ТАС» згідно полісу № АМ7856012 . (а.с. 11). Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер, наведене підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 30 липня 2019 року(а.с. 12). Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дружиною та сином померлого (а.с. 19, 14-15). 27 серпня 2019 року представник заявників директор ТОВ «ЮК «Центр авто виплат поліс» ОСОБА_5 звернувся до АТ «СГ «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування в інтересах сина потерпілого - ОСОБА_2 на суму 35 038, 00 грн (моральна шкода та витрати на поховання); дружини потерпілого - ОСОБА_1 на суму 175 266, 00 грн (моральна шкода та відшкодування на утримання) за шкоду, заподіяну автомобілем марки GEELY JL7162, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Загальна сума вимоги за шкоду, заподіяну смертю ОСОБА_4 , складає 200 000,00 грн в межах встановлених лімітів. (а.с. 8-9). Листом від 04.09.2019 АТ «СГ «ТАС» повідомили про те, що строк розгляду страхової справи призупинено та рішення щодо виплати страхового відшкодування буде прийнято після отримання страховою компанією відповідного рішення щодо результатів розгляду кримінальної справи за фактом вказаної ДТП.(а.с. 33-34). 23 листопада 2020 року на адресу AT «СГ «ТАС» було надіслано досудову вимогу про виплату страхового відшкодування, належного ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с. 35-40). Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини в цій сфері регламентує, зокрема Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-ІV). Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону № 1961-ІV). Відповідно до статті 5 Закону № 1961-ІV об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-ІV). Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону № 1961-ІV). Згідно з пунктами 27.1-27.5 статті 27 Закону № 1961-ІV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду. Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону № 1961-ІV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Пунктами 1, 3 частини другої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; в інших випадках, встановлених законом. Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. З огляду на презумпцію вини завданої шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними. При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18). Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що шкода, пов`язана із смертю потерпілого ОСОБА_4 , була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, а тому відсутність вироку суду або постанови про закриття кримінального провадження відносно особи, яка керувала транспортним засобом, не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду. Оскільки відповідачем не доведено тих обставин, що потерпілий передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком, і в матеріалах справи немає ніяких відомостей про те, що керував згаданою вище автомашиною не ОСОБА_3 , то місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 червня 2020 року (справа № 345/3335/17). Доводи апелянта про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про встановлення судом вини особи апеляційний суд відхиляє з огляду на таке. У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини. Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. З огляду на викладене, відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. За змістом статей 1166, 1187 ЦК України в разі завдання джерелом підвищеної небезпеки шкоди смертю фізичної особи такі дії визнаються неправомірними за винятком двох випадків: 1) коли шкоди було завдано внаслідок непереборної сили; 2) коли шкоди було завдано внаслідок умислу потерпілого. При цьому наявність зазначених обставин має довести володілець джерела підвищеної небезпеки або особа, відповідальна за нього. Відповідачем в цій справі вказаних обставин не доведено. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права. Тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає. Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381-384,389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 23 березня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту. Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський Судді: І.В. Бойчука В.Д. Фединяка Повний текст постанови складено 17 червня 2021 року.