Постанова Львівський апеляційний суд № 446/1024/20

Справа № 446/1024/20 Головуючий у 1 інстанції: Костюк У.І. Провадження № 22-ц/811/3195/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Мікуш Ю.Р. суддів :Приколоти Т.І., Савуляка Р.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 вересня 2020 року, ухвалене в складі головуючого судді Костюк У.І., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и л а: Позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просив стягнути на користь банку заборгованість у розмірі 139738,52 грн. за кредитним договором № б/н від 25.06.2013 року та судові витрати в сумі 2102,00 грн. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 25.06.2013 року відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, в подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 4 000 грн. В порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов`язання не виконує, внаслідок чого станом на 31.03.2020 року виникла заборгованість у сумі 13 9738,52 грн., з яких тіло кредиту - 3773,43 грн., відсотки-134330,97 грн., пеня 1634,12 грн. Оскаржуваним заочним рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 вересня 2020 року року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість в розмірі 3773,43 грн (двадцять сім тисяч сімсот сорок вісім дванадцять копійок), в задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 56,75 грн. (п`ятдесят шість гривень сімдесят п`ять копійок) сплаченого судового збору. Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову, оскаржив позивач АТ КБ «Приватбанк». В апеляційній скарзі зазначає, що рішення в частині відмови у стягненні відсотків та пені є незаконним, ухваленим без повного, всебічного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи та з порушенням норм процесуального та матеріального права. Вказує на те, що суд першої інстанції не навів жодних правових підстав існування у відповідача права на користування коштами банку без сплати відсотків. Вважає безпідставним посилання суду на висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17-ц, оскільки в матеріалах справи наявні витяг з Умов та Правил надання банківських послуг(в редакції, що діяла на момент підписання анкети-заяви). Тобто суду надано конкретну редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєдналася відповідач при підписанні анкети-заяви та укладенні договору, разом із наказам про її затвердження. Відповідно, вважає, що в даній справі суд повинен був відступити від висновку викладений у постанові від 03 липня 2019 року, оскілки правовідносини у цій справі не є подібними. Встановиши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув , суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків та пені, оскільки такий висновок суперечить ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст.1047 ЦК України, якою передбачено, що в разі якщо розмір процентів не встановлено договором, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Фактичне користування кредитними коштами підтверджується розрахунком заборгованості та Випискою по рахунку. Стверджує, що відповідач користувалася коштами та частково погашала заборгованість, що свідчить про те, що вона погодилася з умовами на яких їй надано кредит. Просить скасувати рішення суду в частині відмови у позові та задовольнити позов в повному обсязі, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 139738,52 грн., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заявляючи позовні вимоги, АТ КБ «Приватбанк» посилався на те, що 25.06.2013 року відповідач ОСОБА_1 підписала Анкету -заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Підписавши зазначену Анкету відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що визначений довідкою,який згодом був збільшений, що не суперечить умовам договору з яким відповідач погодилася. Відповідач скористалася кредитним коштами, однак не виконала зобов`язань щодо їх повернення та сплати відсотків за користування кредитними коштами. Відповідно до наданого АТ КБ «Приватбанк» розрахунку станом на 31 березня 2020 у ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 139738 грн. 52 коп. грн., з яких: 3773,43 грн. заборгованість за тілом кредиту; 134330,97 грн. - заборгованість відсотками; 1634,12 грн. заборгованість по пені. Задовольняючи позов в частині стягнення тіла кредиту в розмірі 3773,43 грн., суд першої інстанції виходив з того, що зазначені кошти повинні бути повернуті. Рішення суду в цій частині не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не має повноважень на його перегляд. Відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення відсотків і пені, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що укладений у вигляді заяви-анкети кредитний договір від 25.06.2013 року б/н, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Окрім того, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, зміну розміру кредитного ліміту за рішенням та ініціативою банку зі сплатою річних, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (справа №6-16цс15). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що їх не спростовують. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першоїстатті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1048 ЦК України). Частиною другоюстатті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістомстатті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами та заборгованість по пені. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, у тому числі розмір заборгованості і порядок її нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті:https://privatbank.ua,як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк». Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. З врахуванням наведеного суд першої інстанції правильно виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, яку суд першої інстанції вірно застосував відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України. Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За правиламист. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані АТ «КБ «Приватбанк» документи не містять, а відтак і не підтверджують умови кредитування. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача. Анкета-заява містить лише анкетні дані відповідача, її контактну інформацію, і в той же час, в такій зазначено, що відповідач бажає отримати пенсійну, а не кредитну картку, а у рядку щодо бажаного кредитного ліміту за платіжною карткою «Універсальна» зазначено 0 грн. (а.с.13 зворот) . З виписки по рахунку судом встановлено, що кредитний ліміт відповідачу надано на картку № НОМЕР_1 , кошти зняті з картки № НОМЕР_2 , а відсотки нараховані на первинну картку. Відомостей про втрату первинної картки та необхідності видачі іншої матеріали справи не містять. Крім цього, відповідач жодного разу особисто не вносила платежі на погашення кредиту, оскільки з Анкети встановлено, що відповідач не мала мети отримувати кредит. З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що доводи позивача щодо розміру нарахованої заборгованості по відсотках та пені не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині. Щодо доводів апеляційної скарги в частині стягнення відсотків на рівні облікової ставки НБУ, то такі правильності висновків суду не спростовують, оскільки позивач не пред`являв вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами, з підстав та у розмірах, встановлених статтею 1048 ЦК України. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. В оскаржуваній частині рішення, суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини спору, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Керуючись ст. ст. 374 ч.1 п.1, 375, 383,384, 389- 391 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 вересня 2020 року року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст.389-391 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 27 травня 2021 року. Головуючий Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк