Постанова 4801 № 143/1424/18

Справа № 143/1424/18 Провадження № 22-ц/801/1438/2021 Категорія: 23 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко А. В. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 рокуСправа № 143/1424/18м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Ковальчука О.В., Міхасішина І.В., за участю секретаря судового засідання Кузьменка Б.І., за участю сторін: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №143/1424/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО Захід» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО Захід» на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року, яке ухвалене суддею Бойко А.В. в Погребищенському районному суді Вінницької області, повний текст рішення складено 30 квітня 2021 року, в с т а н о в и в : В жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ «ТАС АГРО Захід» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, мотивуючи позовні вимоги тим, що між ним та ТОВ «Концерн Сімекс-Агро» 05 січня 2006 року було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 3,9786 га, кадастровий номер 0523483800:02:000:0155, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказаний договір зареєстровано у Вінницькій філії державного підприємства «Центр ДЗК» 14 вересня 2006 № 040683800307 терміном на 10 років. Згодом позивачу стало відомо, що 17 вересня 2010 року за № 041005100126 було зареєстровано додаткову угоду до договору оренди землі строком на 20 років. Позивач стверджує, що не підписував з відповідачем додаткової угоди, а про її наявність дізнався лише після закінчення терміну дії договору, тому просив суд визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі, площею 3,9786 га, кадастровий номер 0523483800:02:000:0155, що розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн Сімекс-Агро», що зареєстрована в Вінницькій філії ДП «Центр ДЗК» 17 вересня 2010 року за № 041005100126 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення №38878578 від 21 грудня 2017 року). Ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 24 жовтня 2019 року було замінено первісного відповідача ТОВ «Концерн Сімекс-Агро» на належного відповідача ТОВ «ТАС АГРО Захід» (т.2 а.с.11). Ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 15 жовтня 2020 року прийнято заяву представника позивача про зміну предмета позову та позовні вимоги визначені наступним чином (т.2 а.с.55 56): «Скасувати запис про проведену реєстрацію Погребищенським відділом Вінницької філії ДП «Центр ДЗК» від 17 вересня 2010 року за № 041005100126 та запис в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення №38878578 від 21 грудня 2017 року про державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, площею 3,9786 га, кадастровий номер 0523483800:02:000:0155, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Віницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та зобов`язати ТОВ «ТАС Агро-Захід» повернути ОСОБА_1 , земельну ділянку, площею 3,9786 га, кадастровий номер 0523483800:02:000:0155, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Віницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року позов задоволено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ «ТАС АГРО Захід» подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Просило рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи являється недопустимим доказом у справі, порушено право відповідача на доказування та принцип змагальності сторін, суд першої інстанції прийшов помилкового висновку, що додаткова угода є неукладеною, а також судом не застосовано строки позовної давності. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Путілін Є.В. зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, висновки суду відповідають нормам матеріального права та враховано правові позиції Верховного Суду з подібних правовідносин, тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку належить земельна ділянка, площею 3,9786 га, кадастровий номер 0523483800:02:000:0155, яка розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області (т.1 а.с.137). 05 січня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн Сімекс-Агро» було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 3,9786 га, кадастровий номер 0523483800:02:000:0155, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказаний договір зареєстровано у Вінницькій філії державного підприємства «Центр ДЗК» 14.09.2006 № 040683800307 терміном на 10 років (т.1 а.с.132 133). Отже строк користування земельною ділянкою відповідачем мав закінчитись 14 вересня 2016 року. Як вбачається з матеріалів справи, 17 вересня 2010 року за № 041005100126 у Вінницькій філії ДП «Центр ДЗК» була зареєстрована додаткова угода до вказаного договору оренди, строком на 20 років (т.1 а.с.134). Вказана угода була також зареєстрована разом з договором і в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення №38878578 від 21 грудня 2017 року), що вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (т.1 а.с.12). Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України). Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 зазначив, що його волевиявлення на укладення додаткової угоди до договору оренди землі було відсутнє, і він такої угоди не підписував. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, керуючись нормами статей 16, 203, 215, 261, 638 ЦК України, враховуючи висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 15 липня 2019 року №2416/2417/19-21, згідно якого підпис у додатковій угоді до договору оренди землі від 05 січня 2006 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, що відсутнє волевиявлення позивача на укладення додаткової угоди до договору оренди землі, тому його позовні вимоги є обґрунтованою. Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не пропустив строки позовної давності. Колегія суддів, погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Позивач ОСОБА_1 стверджував, що оспорювану додаткову угоду він не підписував, підпис у ній вчинено іншою особою. Згідно висновку судової-технічної та почеркознавчої експертизи ВВ КНДІСЕ від 15 липня 2019 року за №2416/2417/19-21 (т.1 а.с.217 221), підписи від імені ОСОБА_1 в додатковій угоді до договору оренди землі, площею 3,9786 га, кадастровий номер 0523483800:02:000:0155, розташованої та території Очеретянської сільської ради Погребищенського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, - виконанані рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Підписи від імені ОСОБА_1 в додатковій угоді до договору оренди землі, площею 3,9786 га, кадастровий номер 0523483800:02:000:0155, розташованої та території Очеретянської сільської ради Погребищенського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, - виконані не самим ОСОБА_1 , а іншою особою. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі. За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга статті 15 Закону України «Про оренду землі»). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. На підтвердження вказаних обставин щодо неукладення спірного договору належним доказом є висновок експерта, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_1 у графі «орендодавець» додаткової угоди до договору оренди землі, виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Додаткова угода була зареєстрована в Вінницькій філії ДП «Центр ДЗК» 17 вересня 2010 року за № 041005100126 та в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення №38878578 від 21 грудня 2017 року). Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Власником спірної земельної ділянки (кадастровий номер 0523483800:02:000:0155 на час подання позову є ОСОБА_1 . Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України). Разом з тим, реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою, площею 3,9786 га, яка розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Отже, реєстрація права оренди на вищевказану земельну ділянку за відповідачем по справі, коли додаткову угоду до договору оренди позивач фактично не підписував, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права. Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди (запису про проведену державну реєстрацію), проведеної Вінницькою філією ДП «Центр ДЗК» 17 вересня 2010 року за № 041005100126 та в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення №38878578 від 21 грудня 2017 року) про реєстрацію іншого речового права - права оренди. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у справах № 125/702/17 постанова від 05 серпня 2020 року та №358/815/17 постанова від 19 серпня 2020 року. Враховуючи викладене, колегія суддів, приходить до висновку, що суд першої інстанції встановивши, що спірний договір, укладений від імені орендодавця підписаний не ним, а іншою особою, тобто є неукладеним, та враховуючи висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи, прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог. Згідно частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які інші дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюється таким засобом, серед інших, як висновок експерта, що узгоджується з приписами частини другої зазначеної статті. Статтею 79 ЦПК Українивстановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно ч.2 ст. 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Так, з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції за клопотанням позивача було призначено судову почеркознавчу експертизу, висновок якої міститься в матеріалах справи. Однак заперечуючи позов, відповідач звертався до суду з клопотанням про призначення додаткової судової почеркознавчої експертизи, оскільки у нього виник сумнів у висновку експерта, в задоволенні якого ухвалою суду від 21 квітня 2021 року йому було відмовлено (т.2 а.с.113 114). Відмовляючи в призначенні додаткової судової почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції вірно виходив із того, що відсутні підстави для визнання необґрунтованим висновок або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності. Скаржником у відповідності до ч.2 ст. 113 ЦПК України не наведено виняткових обставин, що дають підстави для призначення додаткової експертизи судом апеляційної інстанції. Зокрема, ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 червня 2021 року у задоволенні клопотання ТОВ «ТАС АГРО Захід» про призначення додаткової почеркознавчої експертизи відмовлено. Щодо доводів апеляційної скарги про застосування строків позовної давності. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. При цьому позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше. Факт отримання орендної плати не є визначальним при обчисленні строків позовної давності, якщо особа, права якої порушено, вважала, що правовідносини виникли з інших підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) не знайшла підстав для відходу від такої правової позиції. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги, що початок перебігу позовної давності необхідно обчислювати з моменту підвищення орендної плати, а саме з 2010 року є безпідставними, оскільки із довідки наданої відповідачем вбачається, що розмір палати за користування земельною ділянкою підвищувався неодноразово, однак будь-яких угод з цього приводу відповідачем надано не було. Крім того, є обґрунтований висновок суду першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, що перебіг позовної давності починається не з моменту, коли сторони домовились про тимчасове користування земельною ділянкою позивача та отримання останнім плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто про укладення від його імені договору. Так як, підставами позову є не підписання позивачем спірної додаткової угоди, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах, для правильного вирішення вказаної справи, зокрема, у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права, а саме про факт укладення саме з відповідачем, саме письмового договору оренди та саме на тих умовах, що зазначено у цьому договорі. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов при ухваленні судових рішень у справах № 145/374/17 від 06 березня 2019 року та № 145/1089/17 від 13 лютого 2019 року, від 17 жовтня 2019 року справа № 136/276/18, які є аналогічними за установленими фактичними обставинами та підставами позову справі, що є предметом перегляду. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 зазначив, що дізнався про те, що було зареєстровано додаткову угоду лише 19 червня 2018 року, що підтверджується адвокатським запитом та відповіддю на нього (т.1 а.с.13, 14), з позовом до суду звернувся в жовтні 2018 року, а тому є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанцій не застосовано до позовних вимог позивача строк позовної давності. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО Захід» залишити без задоволення. Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 16 червня 2021 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Ковальчук О.В. Міхасішин І.В.