Постанова Рівненський апеляційний суд № 562/2097/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2021 року м. Рівне Справа № 562/2097/20 Провадження № 22-ц/4815/643/21 Головуючий у Здолбунівському районному суді Рівненської області: суддя Кушнір О.Г. Рішення суду першої інстанції ухвалено 16 лютого 2021 року (фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось). Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2021 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У вересні 2020 року в суд звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладений між сторонами 03 березня 2016 року кредитний договір б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте у зв`язку із тим, що позичальник порушувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 16 липня 2020 року складалась з: 24 765,79 гривень прострочене тіло кредиту; 6 073,49 гривень прострочені відсотки. З наведених підстав просило стягнути на свою користь з відповідача заборгованість у розмірі 30 839,28 гривень за кредитним договором №б/н від 03 березня 2016 року станом на 16 липня 2020 року. Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за договором №б/н від 03 березня 2016 року в сумі 24 765,79 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" 1 688,12 гривень судових витрат. У решті вимог відмовлено. На рішення суду відповідачем подано апеляційну скаргу, де вона покликалась на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що 03 березня 2016 року нею було одержано кредитну картку позивача, якою вона користувалась і у травні 2019 року повністю погасила кредит. Підтвердженням цього є й банківська виписка по рахунку, що містять матеріали справи. Однак згодом відповідач дізналась, що банк без її згоди 29 червня 2019 року оформив послугу "Миттєва розстрочка", через що вона в грудні 2019 року звернулась до Національної поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Щодо стягнення заборгованості за послугою "Миттєва розстрочка", то заявник вважала, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність підстав для задоволення цієї позовної вимоги. Покликалась на те, що банком не було надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів укладення між сторонами угоди щодо користування такою послугою, а будь-які письмові пояснення цього приводу не є доказами, що в розумінні процесуального закону підтверджують дану обставину. З викладених міркувань просила рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. У поданому відзиві банк просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Зазначав, що "Миттєва розстрочка" не є окремим кредитним договором, а фактично є лише додатковою послугою для власників кредитних карт і для її надання підписання окремих договорів не вимагається. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, з огляду на те, що відповідачем фактично оскаржується рішення суду в частині задоволених позовних вимог, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд не перевіряє законність рішення в частині, яка не оскаржується. Матеріалами справи з`ясовано, що 03 березня 2016 року відповідач підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у позивача, в якій, зокрема, зазначено, що вказана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими у рекламному буклеті, складають між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення, банк посилався на те, що в порушення умов договору від 03 березня 2016 року та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов`язання за договором не виконувала, а тому станом на 16 липня 2020 року мала заборгованість, яка складалась з: 24 765,79 гривень прострочене тіло кредиту; 6 073,49 гривень прострочені відсотки. На підтвердження узгодження умов договору АТ КБ "Приватбанк" додано до позовної заяви копію підписаної відповідачем анкети-заяви про приєднання до банківських послуг, розрахунок заборгованості, виписку по рахунку, витяги з Умов та правил надання банківських послуг і тарифів обслуговування кредитних карту "Універсальна", довідки про зміну умов кредитування та видані картки. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За правилами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. В силу ст. 10561 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою-другою ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до з ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Тобто у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). Між тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач розуміла, ознайомилася та погодилася з Умовами, Правилами, Тарифами банківських послуг, підписуючи заяву про надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів та штрафів за користування кредитними коштами саме у нарахованих банком порядку і розмірі. Відтак відсутні й підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, провадження №14-131цс19. Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну, рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Інше не відповідало б принципу справедливості, добросовісності, розумності та уможливило покладання на слабшу сторону невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Ухвалюючи своє рішення, суд попередньо інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять доказів, що саме доданий банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розуміла відповідач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, а також, що документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах розмірах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Суд вказав, що надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви на підтвердження правильності нарахування відсотків. При цьому суд встановив, що обставини щомісячного списання коштів з карткового рахунку відповідача за послугою "Миттєва розстрочка", починаючи з 08 жовтня 2019 року по 01 липня 2020 року підтверджується банківською випискою по рахунку. Як видно з виписки по рахунку, до списання коштів за послугою "Миттєва розстрочка" заборгованість відповідача перед банком була відсутня. Тому суд першої інстанцій зробив суперечливий, та такий, що ґрунтується на припущеннях, висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та стягнення грошових коштів, які списувались банком за послугою "Миттєва розстрочка", тоді як умов щодо користування цим сервісом сторони не погодили. Тобто суд за відсутності обґрунтованих засобів доказування прийняття відповідачкою відповідних умов фактично визнав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг складовою частиною спірного кредитного договору, адже саме в цих умовах йдеться про таку послугу як "Миттєва розстрочка". Між тим, Умови і правила надання банківських послуг Приватбанку з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Як убачається, суд першої інстанції уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним. Мотивом для ухвалення нової постанови - про відмову в задоволенні позову повністю, відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, що потягло неправильне застосування норм матеріального права. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2021 року скасувати. Відмовити Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570. Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М. Ковальчук С.С. Шимків