Постанова КЦС ВС № 212/7115/16-ц

Постанова Іменем України 26 травня 2021 року м. Київ справа № 212/7115/16-ц провадження № 61-2332св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Покровський відділ державної виконавчої служби м. Кривого Рогу Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Приватне підприємство «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» в особі Дніпропетровської філії, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Дніпропетровська обласна дирекція Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Криворізького регіонального відділення, третя особа - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепа Наталія Миколаївна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 21 квітня 2017 року у складі судді Тимошенко Т. І. та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Покровського відділу державної виконавчої служби м. Кривого Рогу Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» в особі Дніпропетровської філії, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Дніпропетровської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Криворізького регіонального відділення, третя особа: приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепа Н. М., про визнання договору іпотеки недійсним, визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, визнання недійсними прилюдних торгів, свідоцтва про право власності на квартиру, договору купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 13 березня 2003 року його баба ОСОБА_4 придбала однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яку за договором дарування квартири від 21 лютого 2007 року, подарувала його матері - ОСОБА_9 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла, ІНФОРМАЦІЯ_2 він звернувся до державного нотаріуса Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиної О.В. із заявою про оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_9 , та дізнався, що квартира АДРЕСА_1 відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстрована за іншою особою - ОСОБА_3 . В подальшому йому стало відомо, що 22 березня 2013 року були проведені прилюдні торги з реалізації зазначеної квартири у зв`язку з примусовим виконанням виконавчого напису № 4530, вчиненого 22 грудня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу про звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_9 . Переможцем прилюдних торгів та власником зазначеного нерухомого майна став ОСОБА_2 , який 07 грудня 2013 року продав квартиру ОСОБА_3 . Посилаючись на те, що договір іпотеки № 014/08/11-04/00/07 від 26 лютого 2007 року, на підставі якого було вчинено виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на спірне нерухоме майно, у якому проживає неповнолітня ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , укладений без попередньої згоди органу опіки та піклування; виконавче провадження за виконавчим написом відкрито державним виконавцем після спливу строку пред`явлення його до виконання; прилюдні торги проведені з суттєвими порушеннями діючого законодавства України, оскільки зазначена квартира ніколи не була предметом договору іпотеки, власник майна не був повідомлений в установленому порядку про оцінку майна, час та місце проведення прилюдних торгів, а реальна ринкова вартість майна, реалізованого на прилюдних торгах, була визначена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та значно занижена, просив: - визнати недійсним договір іпотеки № 014/03-03/1616/1 від 05 травня 2006 року, укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі - АППБ «Аваль») в особі керуючого Криворізьким філіалом АППБ «Аваль» Онищенко О. В. та ОСОБА_9 ; - визнати виконавчий напис № 4530, виданий 22 грудня 2008 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. про звернення стягнення на однокімнатну квартиру, загальною площею 39,0 кв. м, в тому числі жилою площею 17,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_9 , на задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райфайзен Банк Аваль») таким, що не підлягає виконанню; - скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 25099787 від 12 березня 2011 року; - визнати прилюдні торги (договір купівлі-продажу квартири) від 22 березня 2013 року, проведені Приватним підприємством «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», згідно яких ОСОБА_2 придбав у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , а також свідоцтво про право власності на вищевказану квартиру, видане на ім`я ОСОБА_2 - недійсними, скасувати його реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; - визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири від 07 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Мазепою Н. М., реєстраційний № 2801, скасувати його реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 07 грудня 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 35165512110. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 21 квітня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернувся до суду поза межами позовної давності, оскільки про порушення своїх прав йому та членам його родини стало відомо на момент відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ураховуючи, що зі спірної квартири вони були виселені у квітні 2013 року при здійсненні виконавчих дій з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 4530, виданого 22 грудня 2008 року. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 21 квітня 2017 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Апеляційний суд вважав правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , однак не погодився з мотивами відмови з підстав спливу позовної давності. Зазначив, що суд першої інстанції застосував позовну давність, не встановивши обґрунтованість позовних вимог та за відсутності заяви іншої сторони про застосування позовної давності. Перевіривши доводи сторін, надавши наявним у справі доказам належну оцінку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 . Апеляційний суд встановив, що спірна квартира була предметом договору іпотеки № 014/08/11-04/005/07 від 26 лютого 2007 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») та матір`ю позивача - ОСОБА_9 , який відповідає вимогам чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки пред`явлено у межах встановленого статтею 91 Закону України «Про нотаріат» трирічного строку, позивачем не доведено порушень встановлених правил проведення прилюдних торгів з реалізації 22 березня 2013 року квартири АДРЕСА_1 , а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 21 квітня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга обґрунтована посиланнями на те, що підставою для вчинення оспорюваного виконавчого напису нотаріуса став договір іпотеки від 26 лютого 2007 року № 014/08/11-04/005/07, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_9 . На момент укладення зазначеного договору у спірній квартирі проживала неповнолітня ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що встановлено рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2010 року у справі № 2-38, у зв`язку із чим відповідно до вимог законодавства необхідна попередня згода органу опіки та піклування. Ураховуючи відсутність такої згоди, що призвело до порушення права неповнолітньої ОСОБА_8 на користування житловою площею, оспорюваний договір іпотеки є недійсним. Додатково зазначив, що оспорюваний договір іпотеки ОСОБА_9 не підписувала, а тому він є недійсним. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що виконавчий напис, вчинений 22 грудня 2008 року, був поданий до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції 12 березня 2011 року з порушенням строку, визначеного статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, що діяла на час відкриття виконавчого провадження, а тому відповідно до статті 24 цього Закону державний виконавець зобов`язаний був відмовити у відкритті виконавчого провадження. Крім того, державний виконавець в порушення вимог статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» не повідомив власника арештованого майна про результати визначення вартості чи оцінки майна. Ринкова вартість майна визначена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та значно занижена, а Приватне підприємство «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» в порушення вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 68/5 від 27 жовтня 1999 року, не повідомило боржника про дату, час та місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна. Строк пред`явлення виконавчого напису нотаріуса до виконання становив 1 рік, а тому вважав, що виконавчий напис нотаріуса від 22 грудня 2008 року, який пред`явлено до виконання 12 березня 2011 року, є таким, що не підлягав виконанню з підстав, передбачених статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження». Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що надана Покровським відділом державної виконавчої служби м. Кривого Рогу Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області довідка від 28 березня 2017 року № 5437, відповідно до якої матеріали виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого напису нотаріуса від 22 грудня 2008 року № 4530 про звернення стягнення на предмет іпотеки, знищені у зв`язку з закінченням терміну зберігання, суперечить вимогам Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5, згідно положень якого у випадку повідомлення державної виконавчої служби про проведення розгляду справи у суді, до якої можуть бути залучені документи виконавчого провадження, виконавче провадження, яке було передано на зберігання, підлягає поверненню державному виконавцю та може бути знищено лише після прийняття рішення у відповідній справі. Суд апеляційної інстанції витребував матеріали виконавчого провадження з поліції м. Кривого Рогу, яка вилучала їх з відділу державної виконавчої служби при розгляді звернення ОСОБА_4 , однак не дослідив зазначені докази та не надав їм правової оцінки. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду. Справа надійшла до Верховного Суду 22 березня 2019 року. Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами. За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій Судами попередніх інстанцій установлено, що 21 лютого 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 укладено договір дарування квартири, посвідчений державним нотаріусом Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиною О. В., зареєстрований в реєстрі за № 2-482, за умовами якого ОСОБА_9 набула у власність однокімнатну квартиру, загальною площею 39,0 кв. м, в тому числі жилою площею 17,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 21 лютого 2007 року КП ДОР «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» зареєструвало право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_9 , номер запису 398 в книзі 140П-398. 26 лютого 2007 року між ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_9 укладено договір іпотеки № 014/08/11-04/005/07, предметом якого є однокімнатна квартира, загальною площею 39,0 кв. м, житловою площею 17,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 1 договору іпотеки він забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору від 26 лютого 2007 року № 014/3836/31556/82, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_11 , за умовами якого позичальник зобов`язувалась повернути банку до 25 лютого 2017 року кредит у розмірі 9 000,00 дол. США, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 13,75 процентів річних, а також можливу неустойку у розмірі та у випадках, передбачених кредитним та цим договором. Згідно з пунктом 2.1.4 договору іпотеки, правочин не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста статті 203 ЦК України). 22 грудня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. на підставі статті 87 Закону України «Про нотаріат» вчинено виконавчий напис № 4530, за яким звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 014/08/11-04/005/07 від 26 лютого 2007 року, укладеним між ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_9 , а саме однокімнатну квартиру, загальною площею 39,0 кв. м, житловою площею 17,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 12 березня 2011 року Жовтневим відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 25099787 з примусового виконання зазначеного виконавчого напису. Згідно акту переоцінки майна від 15 лютого 2013 року, складеного державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Свистуном П. О., стартова ціна зазначеної квартири при проведенні прилюдних торгів складала 51 352,50 грн. 22 березня 2013 року у рамках виконавчого провадження ВП № 25099787 проведено прилюдні торги з реалізації квартири АДРЕСА_3 , переможцем яких став відповідач ОСОБА_2 , який придбав квартиру за 51 500,00 грн. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла. 07 грудня 2013 року ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу зазначеної квартири з ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Мазепою Н. М.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Щодо вимог про визнання недійсним договору іпотеки Оспорюючи договір іпотеки, позивач посилався на неможливість його укладення за відсутності дозволу органу опіки та піклування, оскільки у ньому проживала неповнолітня дитина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що встановлено рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2010 року у справі № 2-38/2010. Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України). Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Відповідно до частини другої статті 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12 (провадження № 61-6301св18). Власник спірної квартири, яка є предметом іпотеки, ОСОБА_9 не була матір`ю чи особою, яка її замінює, неповнолітній на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_8 , і сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним за відсутності доказів, що укладення договору іпотеки призвело до порушення охоронюваних законом прав та інтересів дитини, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного позивачем договору недійсним. Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_9 не підписувала оспорюваний договір іпотеки є неспроможними, оскільки такі обґрунтування ОСОБА_1 у позовній заяві не наводив, суди попередніх інстанцій їх не розглядали, а тому відповідно до частини другої статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не повноважний їх перевіряти. Щодо вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна (звернення стягнення на іпотечне майно). Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Оспорюючи виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. від 22 грудня 2008 року, позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець іпотекодавця ОСОБА_9 , зазначав про те, що спірна квартира ніколи не була предметом іпотеки. Перевіряючи зазначені доводи, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про безпідставність таких доводів позивача, оскільки зазначене спростовується нотаріально посвідченим договором іпотеки № 014/08/11-04/005/076 від 26 лютого 2007 року, укладеним між ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_9 . Доказів на підтвердження відсутності заборгованості за кредитним договором, на забезпечення виконання якого спірна квартира була передана в іпотеку, чи на спростування її розміру, позивач на виконання частини першої статті 81 ЦПК України не надав. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що виконавчий напис від 22 грудня 2008 року, за яким звернуто стягнення на спірну квартиру, вчинений згідно вимог чинного законодавства, не суперечить нормам ЦК України, а тому відсутні підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню. Щодо вимог про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання на момент вчинення спірного виконавчого напису, встановлювалися статтею 21 Закону України «Про виконавче провадження», згідно до пункту 5 частини першої якої передбачалось, що інші виконавчі документи (ніж ті, що передбачені у попередніх пунктах: виконавчі листи та судові документи; посвідчення комісій по трудових спорах; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення) пред`являються до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Спеціальним законом, який регулює діяльність нотаріату в Україні, є Закон України «Про нотаріат», стаття 91 якого (у редакції, яка була чинною на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису) передбачала, що виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є громадянин, може бути пред`явлено до примусового виконання протягом трьох років, а з усіх інших вимог - протягом одного року з моменту вчинення виконавчого напису, якщо законом не встановлено інших строків. Ураховуючи, що оспорюваний виконавчий напис було вчинено 22 грудня 2008 року, боржником та іпотекодавцем є громадяни, а виконавче провадження відкрито 12 березня 2011 року, суд апеляційної інстанції правильно відхилив аргументи заявника про те, що державний виконавець безпідставно відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса. Щодо вимог про визнання прилюдних торгів та договору купівлі-продажу недійсними, скасування їх реєстрації Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Правила проведення прилюдних торгів визначені Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі - Тимчасове положення), відповідно до якого прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (пункт 2.2 Тимчасового положення), та передбачені певні правила проведення цих торгів, а саме: по-перше, правила, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна) (розділ 3); по-друге, правила, які регулюють сам порядок проведення торгів (розділ 4); по-третє, ті правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 6). Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за їх результатами відповідного акта є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином, у якому покупцем є переможець торгів. Враховуючи, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою, третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу). Спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна (пункт 3.11 розділу 3 Тимчасового положення). Розглядаючи питання дотримання при проведенні торгів вимог пункту 3.11 Тимчасового положення, суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу. Проте сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто встановити не тільки недотримання норм закону при проведенні прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, що їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Отже, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, позивач повинен довести, що такі порушення призвели до порушення його прав та законних інтересів. Аналогічні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12. Звертаючись до суду із вимогами про визнання прилюдних торгів недійсними, позивач зазначав, що вони проведені з суттєвими порушеннями діючого законодавства України, оскільки зазначена квартира ніколи не була предметом договору іпотеки, власник майна не був повідомлений в установленому порядку про оцінку майна, час та місце проведення прилюдних торгів, реальна ринкова вартість майна, яке реалізоване на прилюдних торгах, не була визначена згідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та значно занижена. Разом з тим, неповідомлення власника майна про проведення прилюдних торгів та оцінку майна саме по собі не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними, оскільки на час проведення оспорюваних прилюдних торгів позивач не був власником спірного нерухомого майна і не мав щодо нього жодних майнових прав. Відповідно до частини третьої статті 12 та кореспондуючій їй частині першій статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Апеляційний суд сприяв позивачу в наданні необхідних для розгляду справи, на його думку доказів, витребував за клопотанням ОСОБА_1 документи виконавчого провадження з державної виконавчої служби та управління поліції. Однак, у витребуваних документах відсутні докази, які б підтверджували порушення державним виконавцем положень Закону України «Про виконавче провадження». Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 07 грудня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та скасування його реєстрації є похідними від вимог про визнання недійсними прилюдних торгів, а отже за недоведеності основних вимог, не підлягають задоволенню. До того ж такий спосіб захисту не є ефективним, оскільки не призводить до відновлення порушеного права позивача. Посилання у касаційній скарзі на те, що матеріали виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 4530 від 22 грудня 2008 року про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 не могли бути знищеними, спростовуються наданими державною виконавчою службою доказами. Аргументи заявника зводяться до переоцінки доказів, здійсненої судом апеляційної інстанції, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права, надав наявним у справі доказам належну оцінку, оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, відповідає завданням цивільного судочинства, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 . Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року залишити без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко