Ухвала КГС ВС № 910/2416/20

УХВАЛА 15 червня 2021 року м. Київ справа № 910/2416/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М. і Селіваненка В.П., за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю., учасники справи: позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Алтаюр", представник позивача - Гук Т.І., адвокат (ордер від 10.06.2021 № 1102693), відповідач - приватне підприємство "Промислове та цивільне будівництво і проектування", представник відповідача - Занузданов М.Ю., директор (у порядку самопредставництва), розглянув касаційну скаргу приватного підприємства "Промислове та цивільне будівництво і проектування" на рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2020 (головуючий суддя Щербаков С.О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 (головуючий Владимиренко С.В., судді: Євсіков О.О. і Корсак В.А.) у справі № 910/2416/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" (далі - Товариство) до приватного підприємства "Промислове та цивільне будівництво і проектування" (далі - Підприємство) про стягнення 1 071 390,52 грн. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд ВСТАНОВИВ: Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства про стягнення 800 000,00 грн передоплати, 195 703,92 грн пені, 75 686,60 грн штрафу та стягнення судових витрат у розмірі 56 070,86 грн, у тому числі 16 070,86 грн судового збору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: - на виконання умов договору від 14.12.2018 № П-1412/18 (далі - Договір) Товариство перерахувало Підприємству передоплату у розмірі 800 000,00 грн, у свою чергу, Підприємством, станом на 14.02.2020, згідно з розробленою документацією та кошторисом роботи не виконані; - Підприємство не повідомило Товариство про готовність до передачі закінчених робіт, не надсилало довідки про вартість виконаних робіт (форми КБ-2В, КБ-3); - оскільки Підприємством не виконано станом на 14.02.2020 роботи, які належало виконати до 28.02.2019 на суму 1 081 237,13 грн згідно з умовами Договору і розробленої проєктної документації та кошторису, тобто порушені встановлені Договором строки, то у Товариства існують всі правові підстави для розірвання Договору, повернення коштів та стягнення штрафних санкцій. Рішенням господарського суду міста Києва від 12.11.2020 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 800 000,00 грн передоплати, 194 622,68 грн пені, 75 686,60 штрафу та 16 054,65 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: - Підприємством порушено умови Договору, а саме не надіслано Товариству повідомлення про готовність до передачі закінчених робіт, не складено та надіслано Товариству довідки про вартість виконаних робіт (форми КБ-2В, КБ-3), що відповідно до пунктів 5.5, 10.3 Договору є підтвердженням виконанням робіт за Договором та підставою для прийняття їх замовником; - Підприємство прострочило виконання зобов`язання з повернення перерахованих Товариством коштів у розмірі 800 000,00 грн; - на підставі положень пункту 7.3 Договору та з урахуванням приписів частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) судом здійснено власний перерахунок пені. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2020 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 127 585,98 грн пені та 75 686,60 грн штрафу. У решті позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що: - обладнання системи основного електропостачання: АВР-1, ЩВО, ГРЩ, ЩР, кабельні лінії; обладнання системи резервного живлення: ДЕС (Commins C200E5, щит приєднання, АВР-2, кабельні лінії, змонтоване у приміщенні щитової, приміщенні серверної адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, б-р Дружби Народів, 28, що входить до складу майнового комплексу приміщень Національного агентства запобігання корупції, пройшло комплексне випробування, включаючи необхідні пусконалагоджувальні роботи разом з усіма комунікаціями з 09.07.2019 по 26.06.2019 відповідно до: ПТЕЕС, ПБЕЕС, ПКЕЕ, ПУЕ; - комплексне випробування, включаючи необхідні пусконалагоджувальні роботи, виконано Товариством. Дефекти проєктування, виготовлення і монтажу обладнання (за необхідності вказується у додатку до акта), виявлені у процесі комплексного випробування, а також недороботки: відсутні. За рішенням робочої комісії обладнання, що пройшло комплексне випробування, вважається готовим до експлуатації, передбаченої проєктом, і прийнятим з 26.06.2019, що, у свою чергу, спростовує доводи Товариства про невиконання Підприємством робіт за Договором, тому відсутні правові підстави для стягнення 800 000,00 грн передоплати у зв`язку з невиконанням робіт; - матеріали даної справи не містять доказів виконання Підприємством робіт у встановлений у Договорі строк, а тому з 01.03.2019 має місце прострочення виконання ним своїх зобов`язань за Договором; таким чином, стягненню підлягає 75 686,60 грн штрафу з розрахунку 1 081 237,13 грн * 7% та пені у розмірі 127 585,98 грн з розрахунку 1 081 237,13 * 0,1% * 118 днів (з 01.03.2019 по 26.06.2019). Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій у частині стягнення штрафу та пені, Підприємство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що суди при ухваленні оскаржуваних рішень не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 07.08.2019 у справі № 910/3693/18, від 20.08.2019 у справі № 910/3554/18 щодо застосування положень статей 216, 230, 231 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу та пені. Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, зазначило про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке. За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Підприємство у касаційній скарзі посилається на те, що суди при ухваленні оскаржуваних рішень не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 07.08.2019 у справі № 910/3693/18, від 20.08.2019 у справі № 910/3554/18 щодо застосування положень статей 216, 230, 231 ЦК України у подібних правовідносинах. Водночас у даній справі № 910/2416/20 суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, встановив, що Підприємство виконало роботи, які належало виконати згідно з умовами Договору і розробленої проєктної документації та кошторису, оскільки за рішенням робочої комісії обладнання, що пройшло комплексне випробування, вважається готовим до експлуатації, передбаченої проєктом, і прийнятим з 26.06.2019, однак з порушенням строку, передбаченого Договором, тому що матеріали справи не містять доказів виконання Підприємством робіт у встановлений у Договорі строк, тобто з 01.03.2019 має місце прострочення виконання ним своїх зобов`язань за Договором. При цьому у справах: - № 910/3362/18 та № 910/3693/18 Верховний Суд, направляючи справи на новий розгляд у частині стягнення штрафу та пені, зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили передбаченого договором та календарним планом-графіком строку виконання робіт, загальної вартості робіт по договору та здійсненої оплати вартості виконаних робіт, що унеможливило встановлення залишку суми невиконаних робіт. Вказані обставини мають важливе значення з огляду на підстави позову - неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, зокрема щодо належного, в повному обсязі та вчасного виконання комплексу робіт, визначених у договорі. Оскільки судами попередніх інстанцій не були з`ясовані обставини справи щодо додержання сторонами договору підряду своїх зобов`язань за таким договором, наявність/відсутність обставин, які б свідчили про відсутність вини відповідача у невиконанні своїх зобов`язань та/або неможливість належного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань внаслідок дій чи без діяльності позивача, та, як наслідок, наявність підстав для передбаченої договором відповідальності за відповідне порушення, їх висновки по суті спору у частині вимог про стягнення пені та штрафу є передчасними. Тобто судами було встановлено часткове невиконання зобов`язань стороною договору. Крім того, передача справ на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже направлення справи на новий розгляд стало наслідком недостатнього дослідження у ній обставин і доказів, і така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки, які будуть зроблені в ній; - № 910/3554/18 суди встановили, що у разі порушення боржником - підрядником строків виконання окремих видів робіт за договором будівельного підряду, для застосування до боржника відповідальності згідно з нормами абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у договорі підряду мають бути погоджені умови як щодо строків виконання окремих видів (етапів) робіт, так і щодо вартості цих робіт. За відсутності погодження сторонами в договорі підряду одночасно цих умов відсутні підстави для застосування до боржника - підрядника вказаних штрафних санкцій згідно з нормами абзацу третього частини другої статті 231 ГК України, оскільки відсутні підстави для здійснення розрахунку цих санкцій через неможливість встановити необхідну для проведення цього розрахунку сукупність обставин: чи мало місце порушення підрядником строків виконання окремого виду (видів, етапів) робіт; прострочення якого виду (етапу) робіт мало місце; який період (кількість днів) прострочення певного виду (етапу) робіт мав місце; з якої вартості окремого (окремих) виду робіт (етапів робіт), строк виконання якого порушений, слід розраховувати пеню 0,1 % та 7 % штрафу. Враховуючи викладене, а також встановлені судами обставини погодження сторонами у Договорі умов щодо: строків виконання Відповідачем кожного виду (етапу) робіт [пункт 5.2 Договору з урахуванням календарного плану графіку (Додаток № 2)], однак без погодження сторонами поетапної оплати робіт та вартості кожного виду (етапу) робіт, що мають виконуватись у межах Договору; відповідальності підрядника за порушення строків виконання робіт, визначених у пункті 5.2 Договору, що за змістом ідентична відповідальності, визначеній нормами абзацу третього частини другої статті 231 ГК України, Верховний Суд погодився з правильним висновком апеляційного суду в оскаржуваній постанові про відсутність підстав для застосування відповідальності до відповідача згідно з нормами абзацу третього частини другої статті 231 ГК України, умовами Договору та з висновком про відсутність підстав для задоволення вимог щодо стягнення спірних сум пені та 7 % штрафу як таких, що нараховані позивачем відповідачу всупереч вимогам абзацу третього частини другої статті 231 ГК України та умовам Договору. Тобто у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Отже, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин. Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. У зв`язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в даній справі з урахуванням вимог статей 129, 130 ГПК України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження). Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В : Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою приватного підприємства "Промислове та цивільне будівництво і проектування" на рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі № 910/2416/20. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Суддя І. Булгакова Суддя Т. Малашенкова Суддя В. Селіваненко