Постанова 4852 № 280/6089/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 червня 2021 року м. Дніпросправа № 280/6089/20 (суддя Садовий І.В., м. Запоріжжя) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданої як законним представником малолітньої дитини з інвалідністю по зору ОСОБА_2 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі №280/6089/20 за позовом законного представника малолітньої дитини з інвалідністю по зору ОСОБА_2 - ОСОБА_1 до виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області про визнання протиправними дій та рішення, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів на відшкодування моральної та матеріальної шкоди,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 04 вересня 2020 року звернувся до суду як законний представник малолітньої дитини з інвалідністю по зору ОСОБА_2 з позовом до виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області згідно з яким просить: - визнати рішення і дії суб`єкта владних повноважень відповідача щодо позбавлення (знищення) визначених законодавчими актами прав осіб з інвалідністю І і ІІ групи та дітей з інвалідністю і осіб, які супроводжують осіб з інвалідністю І групи та дітей з інвалідністю (не більше ніж одна особа, яка супроводжує особу з інвалідністю І групи або дитини з інвалідністю), інших пільгових категорій осіб, за наявності посвідчення чи довідки з 12.03.2020 під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19 на надання пільг на проїзд у міському пасажирському транспорті загального користування (крім таксі), на приміських і міських маршрутах незаконними і такими, які утискують їх права, дискримінують таких осіб; - зобов`язати відповідача, Бердянську міську раду Запорізької області вчинити нормативно-правовий акт щодо заборони дискримінації, звуження і утиснення в будь-якій формі права осіб з інвалідністю І і ІІ групи та дітей з інвалідністю, пільгової категорії осіб мешканців міста Бердянська, осіб, які супроводжують осіб з інвалідністю І групи та дітей з інвалідністю (одна особа) права на безоплатний проїзд у пасажирському міському транспорті загального користування (крім таксі) при наявності посвідчення або довідки на міських і приміських маршрутах перевезення пасажирів на період дії карантину; - стягнути з відповідача на користь позивача 25000 грн. моральної шкоди та 2553,60 грн. матеріальної шкоди. Позов обґрунтовано тим, що введені місцевою владою м. Бердянськ заходи на обмеження прав і свобод громадян, такі як: самоізоляція громадян віком понад 60 років з погрозою штрафів щодо її порушників, що свідчить про примусове обмеження права особи на свободу пересування; заборона, а надалі обмеження пільгового проїзду пільговим категоріям осіб, право на яке визначено законом, що не зазнав змін в карантинний період, прямо суперечить конституційним гарантіям та законодавчим нормам, законним інтересам громадян, їх правам та свободам. Вказує на те, що позивачу та його неповнолітньому сину дитині з інвалідністю по зору з дитинства, рішеннями, діями відповідача з 12.03.2020 по 12.08.2020 завдано матеріальну шкоду, яка становить 1080 грн та моральну шкоду, яку позивачем оцінено в 25000 грн. Матеріальна шкода складається із 90 поїздок за три місяці, виходячи з вартості проїзду 6 грн за поїздку та 1473,60 грн вартості медичної допомоги та придбаних ліків. Завдання позивачу моральної шкоди обґрунтовано наявністю протиправних рішень виконкому, як організатора перевезень; конфліктними ситуаціями, дискомфортом під час поїздок, хамством з боку водіїв пасажирського транспорту, їх неприйнятним поводженням з пасажирами; нервовими зривами та образливими, принизливими відчуттями після реакції водіїв на посвідчення особи, що має пільги на проїзд; штучне заподіяння фізичних і нервових навантажень після відмови у супроводі дитини з інвалідністю, при русі пішки після відмови водіїв у безкоштовному проїзді. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року позов задоволено частково. Суд, визнав протиправними дії виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, площа Єдності, буд.2, код ЄДРПОУ 02140805) щодо обмеження визначених законодавчими актами прав осіб з інвалідністю І і ІІ групи та дітей з інвалідністю і осіб, які супроводжують осіб з інвалідністю І групи та дітей з інвалідністю (не більше ніж одна особа, яка супроводжує особу з інвалідністю І групи або дитини з інвалідністю), інших пільгових категорій осіб, за наявності посвідчення чи довідки під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19 на надання пільг на проїзд у міському пасажирському транспорті загального користування (крім таксі), на приміських і міських маршрутах. Визнав протиправним та скасував рішення комісії з питань міського пасажирського транспорту при виконавчому комітеті Бердянської міської ради, оформлене протоколом №2 від 26.05.2020 в частині п.2 «здійснювати перевезення пільгових категорій громадян щодня з 10:00 години до 14:00 години на час карантину». В решті позовних вимог відмовив. Відмовляючи позивачу у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів в підтвердження заявлених вимог щодо наявності підстав для відшкодування йому матеріальної шкоди у розмірі 2553,60 грн та моральної шкоди у розмірі 25000 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та вимоги щодо «стягнення з відповідача на користь позивача 25000 грн моральної шкоди та 2553,60 грн матеріальної шкоди» задовольнити. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року було встановлено факт прийняття відповідачем незаконного рішення, а тому відповідач повинен відшкодувати позивачу матеріальну і моральну шкоду спричинену за наслідками такого рішення. Зазначає про те, що позов містить усі необхідні обґрунтування для задоволення позову в цій частині, однак суд першої інстанції їх проігнорував і не надав їм належну оцінку. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 19.03.2020 постійною міською комісією з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області прийнято протокол №10, яким вирішено (п.2.4): - запровадити на міських маршрутах загального користування у час «пік» експресний режим руху з збереженням затвердженої вартості проїзду; - посилити контроль за дотриманням перевізниками обмежень по перевезенню понад 10 пасажирів одночасно в одному транспортному засобі у міському автомобільному транспорті, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах в режимі маршрутного таксі; - призупинити здійснення перевезення пасажирів у звичайному режимі на термін дії карантинних заходів у міському автомобільному транспорті (а.с.40-41). 16.04.2020 року постійною міською комісією з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області прийнято протокол №15, яким внесено зміни у протокол №13 засідання постійної міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, а саме у п.3 абз.4 доповнено перелік осіб, що потребують ізоляції, а саме: «особи, які досягли 60-річного віку…» (а.с.30-33). 22.05.2020 року постійною міською комісією з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області прийнято протокол №21, яким зокрема, затверджено перелік обмежувальних заходів, в тому числі заборонено здійснення регулярних та нерегулярних перевезень автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському, внутрішньо обласному та міжобласному сполученні, зокрема пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, крім встановлених переліком винятків (а.с.37-39). Протоколом №2 засідання комісії з питань міського пасажирського транспорту при виконавчому комітеті Бердянської міської ради від 26.05.2020 року прийнято рішення здійснювати перевезення пільгових категорій громадян щодня з 10:00 до 14:00 години на час карантину до послаблення карантинних заходів щодо кількості пасажирів в одному транспортному засобі (а.с.53-54). Так, ОСОБА_1 як законний представник малолітньої дитини з інвалідністю по зору з дитинства та його син - ОСОБА_3 мають право на пільги, встановлені законодавством України для осіб з інвалідністю І, ІІ групи, дітей з інвалідністю та осіб, які супроводжують осіб з інвалідністю І групи або дітей з інвалідністю (а.с.15 зворот). Листом від 05.05.2020 року за вих.№0731/06-Д-545 на звернення позивача від 09.04.2020 №Д-545 відповідачем зазначено, що на період карантину перевезення пасажирів у громадському транспорті здійснюються відповідно до абз. 3 п.п.9 п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211» та протоколу №15 постійної міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 16.04.2020. А тому право на проїзд, в тому числі пільговий, у громадському транспорті мають працівники підприємств, закладів та установ, незалежно від форми власності, які забезпечують охорону здоров`я, продовольче забезпечення, урядування та надання найважливіших державних послуг, енергозабезпечення, водозабезпечення, зв`язок та комунікації, фінансові та банківські послуги, функціонування інфраструктури транспортного забезпечення, сфери оборони, правопорядку та цивільного захисту, об`єктів критичної інфраструктури, які мають безперервний промисловий цикл (а.с.11). Листом відповідача від 01.06.2020 року за вих. №0717/06-Д-0793-т про розгляд звернення від 15.05.2020 №Д-079 3-т, не заперечуючи проти наявності пільг у вигляді права на безкоштовний проїзд у дітей з інвалідністю та осіб, що їх супроводжують, зазначено про дозвіл регулярних та нерегулярних пасажирських перевезень автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньо обласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу з дотриманням відповідних санітарних та протиепідемічних заходів (а.с.12). Листом відповідача від 03.08.2020 року за вих.№1376/03-Д-1068 про розгляд звернення від 09.07.2020 року №Д-1068 позивачу повідомлено, що на період карантинних обмежень, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби Covid-19, відповідно до рішення комісії з питань міського пасажирського транспорту при виконавчому комітеті Бердянської міської ради (протокол №2 від 26.05.2020) на міських маршрутах загального користування пільгові перевезення здійснюються з 10:00 до 14:00 години. Зазначено, що пільговий проїзд буде відновлено після зняття карантинних обмежень в громадському транспорті (а.с.21). Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем виключно в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача матеріальної та моральної шкоди, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції лише в цій частині. Стаття 56 Конституції України передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року (п. 64, заява N 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Отже, адекватне відшкодування шкоди, в тому числі й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 1173 вказаного Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно із статтею 1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Під шкодою у розумінні вищенаведених норм права слід розуміти матеріальну шкоду, що виражається у зменшенні майна позивача в результаті порушення належного йому майнового права та втрати матеріальних цінностей на які останній вправі був розраховувати. Відтак, необхідною підставою для стягнення збитків з держави є факти неправомірних дій державного органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. За змістом статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення по суті судом першої інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Тобто, позивач повинен довести факт заподіяння йому шкоди. Правова позиція щодо застосування вищезазначених норм права викладена Верховним Судом у постанові від 29 квітня 2021 року прийнятої у справі № 826/12778/15, яка враховуючи положення статті 242 КАС України має враховуватися судом апеляційної інстанції. Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи наявність матеріальної шкоди позивач вказує на вартість поїздок в період дії рішення відповідача та вартість медичної допомоги та придбаних ліків. Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, в матеріалах справи відсутні докази оплати щоденного пересування позивача в загальноміському транспорті та понесення ним матеріальних витрат у зв`язку з діями, рішення відповідача, протиправність яких встановлена судом під час розгляду цієї справи. Суд апеляційної інстанції зазначає, що покази свідків на які посилається позивач не можуть підміняти собою докази, що містять інформацію про цивільно-правову угоду щодо перевезення пасажирів. Матеріали справи не містять і доказів відмови позивачу у видачі проїзних квитків у період дії оскаржуваного рішення відповідача. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує і на тому, що позивач не обґрунтовує причинно-правовий зв`язок понесення вартості медичної допомоги і придбаних ліків як понесення ним матеріальних витрат у зв`язку з діями, рішення відповідача, протиправність яких встановлена судом під час розгляду цієї справи. Щодо вимог позивача в частині відшкодування моральної школи у розмірі 25000 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. В контексті зазначеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Із зазначеного випливає, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги. Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статей 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом. Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Ураховуючи вищезазначені норми процесуального закону, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається саме на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Однак, позивач не зазначає обставин наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і діями, рішенням відповідача як вини останнього в її заподіянні, протиправність яких було встановлено судом в межах розгляду цієї справи. Доводи позивача про завдання моральної шкоди відповідачем, як організатором перевезень; наявністю конфліктних ситуацій, дискомфортом під час поїздок, хамством з боку водіїв пасажирського транспорту, їх неприйнятним поводженням з пасажирами; нервовими зривами та образливими, принизливими відчуттями після реакції водіїв на посвідчення особи, що має пільги на проїзд; штучне заподіяння фізичних і нервових навантажень після відмови у супроводі дитини з інвалідністю, при русі пішки після відмови водіїв у безкоштовному проїзді як підстав для відшкодування йому моральної шкоди носять формальний характер, оскільки не підтверджені доказами та позивач не зазначає причинного зв`язку зазначених обставин з понесенням ним моральних страждань через протиправність дій, рішення відповідача, як суб`єкта владних повноважень, протиправність яких було встановлено судом в межах розгляду цієї справи. Враховуючи те, що позивач під час розгляду справи не навів доводів з належним їх обґрунтуванням і підтвердженням, що внаслідок протиправних дій та рішення відповідача йому та його дитині було заподіяно моральні чи фізичні страждання або втрати майнового характеру, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Між тим, інші аргументи наведені позивачем в апеляційній скарзі фактично зводяться до загального, а саме необхідності відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди, проте враховуючи те, що судовим рішенням у цій справі надано необхідне та достатнє обґрунтування щодо відсутності підстав для її відшкодування через недоведеність позивачем обґрунтованості цих вимог, при цьому суд дослідив усі основні питання віднесені на його розгляд, суд апеляційної інстанції вважає, що всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду щодо відсутності підстав для відшкодування позивачу матеріальної та моральної шкоди. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 поданої як законним представником малолітньої дитини з інвалідністю по зору ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі №280/6089/20 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 15 червня 2021 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко