Постанова 4850 № 360/806/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 року справа №360/806/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Казначеєва Е.Г., суддів: Гаврищук Т.Г., Міронової Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 р. у справі № 360/806/21 (головуючий І інстанції Т.В. Смішлива) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дії неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі відповідач, ГУПФУ), в якому просив: - визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо неврахування в повному обсязі страхових внесків за 2002 рік з урахуванням максимальної бази нарахувань, не зарахуванні доходу за січень - лютий та з травня по листопад 2002 року та не зарахування до стажу час роботи за січень-лютий та з травня по листопад 2002 року для визначення розміру пенсії за віком неправомірною; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати щомісячно за січень-лютий та з травня по листопад 2002 року страхові внески за 2002 рік за виключенням грудня місяця 2002 року; зарахувати до загального стажу час роботи за січень-лютий та з травня по листопад 2002 року; провести перерахунок пенсії за віком починаючі з часу звернення за призначенням пенсії за віком - з 08.12.2019. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року у задоволенні позову було відмовлено. Позивач, не погодившись з таким рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення місцевого суду є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги та зобов`язати відповідача зарахувати щомісячно за січень-лютий та з травня по листопад 2002 року страхові внески за 2002 рік за виключенням грудня 2002 року, в іншій частині позовних вимог відмовити. В обґрунтування скарги зазначено, що при розрахунку пенсії УПФУ району не враховано дохід позивача як приватного нотаріуса за січень-лютий та з травня по листопад 2002 року, що призвело до невірного і неповного розрахунку розмірів коефіцієнта страхового стажу та індивідуального коефіцієнта заробітку та до неправомірного визначення розміру пенсії за віком. Згідно декларації про доходи, одержані позивачем від приватної нотаріальної діяльності за 2002 рік, внесок в Пенсійний фонд України за 2002 рік склав 8640 грн. Зазначену суму платежу до Пенсійного фонду України, при розрахунку розміру пенсії за віком, не було враховане в повному обсязі. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив скаргу залишити без задоволення, рішення суд без змін. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ОСОБА_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком, звернувся до відповідача 30.11.2020 із запитом щодо надання роз`яснень, яке зареєстроване за вхідним номером 3216/Г-1200-20 (арк. спр. 35). Відповідач листом від 30.12.2020 № 2882-3216/Г-01/8-1200/20 надав позивачу роз`яснення, зокрема, що за інформацією, яка міститься в підсистемі «Відомості з реєстру страхувальників» позивач перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (арк. спр. 17-18, 36-37). Згідно з декларацією про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2002 року або за інший період звітного року позивачем від приватної нотаріальної діяльності за 2002 рік, внесок в Пенсійний фонд України за 2002 рік склав 137796,50 грн (арк. спр. 19-22). Відповідно до повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 11.11.2014 внесено запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (арк. спр. 24). Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5 ОСОБА_1 , в межах спірного періоду за березень - квітень 2002 року та грудень 2002 року відображені суми доходу, з якого нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (арк. спр. 8-16). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування визначені Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (абзац п`ятий); персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку (абзац двадцять п`ятий). Згідно з частиною першою статті 21 Закону № 1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; органів доходів і зборів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством. На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом (частина друга статті 21 Закону № 1058-IV). Частиною 3 статті 21 Закону № 1058-IV визначено перелік відомостей, які має містити персональна електронна облікова картка застрахованої особи. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 22 Закону № 1058-IV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду серед іншого для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Частиною 1 статті 1 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»(далі - Закон № 2464-VI) визначено, що державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб (пункт 1); Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом (пункт 7). Згідно з частиною 1 статті 16 Закону № 2464-VI державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до частини 2 статті 16 Закону № 2464-VI державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб. Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац 2 частини 3 статті 16Закону № 2464-VI). Частиною 1 статті 20 Закону № 2464-VI визначено, що реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону. Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування. Зміни та уточнення вносяться до відомостей реєстру застрахованих осіб у порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення (частина 5 статті 20 Закону № 2464-VI). Згідно з частиною 6 статті 20 Закону № 2464-VI відомості про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплаченого єдиного внеску та інші дані, що містяться в реєстрі застрахованих осіб, використовуються для обчислення та призначення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб визначаються Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1(у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 8 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення № 10-1). Пунктом 4 розділу І «Загальні положення» Положення № 10-1 визначено, що Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб. Реєстр застрахованих осіб забезпечує облік застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 5 розділу І «Загальні положення» Положення № 10-1). Згідно з пунктом 1 розділу IV «Дані облікової картки реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 10-1 реєстр застрахованих осіб складається з облікових карток, які включають дані, визначені частиною 3 статті 20 Закону та частиною 3 статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пунктом 3 розділу IV «Дані облікової картки реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 10-1 визначено, що відомості до реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. У разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником (абзац перший пункту 4 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 10-1). Згідно пункту 4, пункту 9 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 10-1, у разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником. У разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили. Внесення змін до відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі наказу керівника відповідного органу у десятиденний строк після надходження (надання особою) рішення суду. Наказ керівника територіального органу Пенсійного фонду України про внесення змін до відомостей Реєстру застрахованих осіб має визначати: підставу його прийняття; відомості, які підлягають зміні/уточненню; дії, які мають бути вчинені (внесення відомостей, їх заміна/уточнення); особу, уповноважену на внесення таких змін. Дата та час внесення змін до відомостей Реєстру застрахованих осіб фіксуються автоматично і відповідають даті та часу збереження цих змін. Згідно з Законом України від 04.07.2013 № 404-VІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» та Закону України від 04.07.2013 № 406-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску, розпочато органами доходів і зборів з 01.10.2013. Згідно постанови Верховного Суду від 26.09.2019 року у справі № 295/6361/17, обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску; ведення обліку виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігання таких відомості в порядку, передбаченому законодавством, покладено на органи Пенсійного фонду України. Контроль за достовірністю поданих страхувальниками і застрахованими особами відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, здійснюють органи Пенсійного фонду (пункт 9 частини 2 статті 64 Закону № 1058-ІV). Стаття 12-1 Закону № 2464-VІ визначає, що Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до цього Закону; здійснює контроль, у тому числі спільно з органами доходів і зборів, за достовірністю відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Відповідно до статті 14-1 Закону № 2464-VІ Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов`язані: забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру; здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб. Згідно постанови Верховного Суду від 26.09.2019 року у справі № 295/6361/17, обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску; ведення обліку виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігання таких відомості в порядку, передбаченому законодавством, покладено на органи Пенсійного фонду України. Структура територіальних органів Пенсійного фонду України складається: головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління. Згідно підпункту 3 пункту 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь Фонду, зокрема, щодо ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) та у складі цього реєстру - реєстру платників страхових внесків до солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, внесення відомостей до них та їх використання. Відповідно до підпункту 4 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує ведення в районі (місті) реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) та у складі цього реєстру - реєстру платників страхових внесків до солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, своєчасне внесення відомостей до них, їх використання, контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб, та автоматизовану обробку інформації. Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави для висновку, що на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції, обов`язок щодо обліку сум сплачених страхових внесків, ведення в районі (місті) реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та внесення змін до відомостей про застраховану особу в Реєстрі, покладено саме на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління, у Головних управлінь Пенсійного фонду України в областях такі повноваження відсутні. На підставі викладено, суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області не може перебирати на себе функції суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта, а саме повноваження Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, в якому позивач перебуває на обліку. Відповідно до ч.1 статті 46 КАС України, сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Суд зазначає, що належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом. З метою процесуальної економії та забезпечення ефективного судового розгляду та швидкого захисту порушених прав в процесуальному законодавстві існує інститут заміни неналежного відповідача. Відповідно до частин 3 та 4 статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. Частиною 6 статті 48 КАС України передбачено, що після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Отже, якщо суд вважає, що відповідач визначений неправильно, суд може інформувати позивача про можливість заміни, але якщо позивач відповідного клопотання не подає, суд повинен розглянути позов щодо такого відповідача, яких зазначив позивач. При цьому, в силу положень частини 2 статті 180 КАС України вирішення питання залучення співвідповідача у справі можливе на стадії підготовчого судового засідання до початку розгляду справи по суті судом першої інстанції. З наведеного слідує, що вирішення питання про заміну чи залучення другого відповідача на стадії апеляційного провадження процесуальним законом не передбачено. Отже, з урахуванням зазначених норм, суд першої інстанції повинен був залучити в якості належного відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області. Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості здійснити заміну або залучення Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області у якості відповідача по справі. Також, згідно частини 1, п.2 - 5 ч.2, ч.3-4 статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Отже, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості розглядати позовні вимоги до суб`єкта владних повноважень - Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, який не є належною стороною у справі на час звернення з позовом до суд та розгляду справи по суті, та приймати рішення щодо нього. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, які регламентують спірні правовідносини. Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, тому, при таких обставинах, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін Керуючись статями 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 р. у справі № 360/806/21 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 р. у справі № 360/806/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 16 червня 2021 року. Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв Судді: Т.Г. Гаврищук Г.М. Міронова