Постанова Чернівецький апеляційний суд № 726/101/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 червня 2021 року м. Чернівці Справа № 726/101/21 Провадження №22-ц/822/571/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Литвинюк І.М., суддів: Владичана А.І., Перепелюк І.Б., секретар Собчук І.Ю., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 30 березня 2021 року, головуючий у І-й інстанції Мілінчук С.В., ВСТАНОВИВ: АТ КБ «Приватбанк» у січні 2021 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обгрунтування позовних вимог посилалося на те, що з метою отримання банківських послуг відповідачка звернулася до Банку, у зв`язку з чим підписала Заяву №б/н від 16 червня 2010 року. На підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачці надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8 000 грн. Зазначало, що Банк свої зобов`язання виконав, оскільки надав відповідачці кредит у розмірі, указаному у договорі, а відповідачка взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 08 грудня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 10298,82 грн, з яких: 8 235,21 грн заборгованість за тілом кредиту, 2 063,61 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Просило стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 16 червня 2010 року у розмірі 10 298,82 грн та судові витрати. Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 30 березня 2021 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 8 235,21 грн заборгованості за кредитним договором. Вирішено питання про розподіл судових витрат. На зазначене рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з відповідача боргу за тілом кредиту, а в іншій частині залишити рішення суду без змін. Посилається на те, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим. Зокрема, зазначає, що відповідачем повністю погашено розмір заборгованості, оскільки сума повернутих коштів значно перевищує суму знятих коштів з картки. На апеляційну скаргу від АТ «Приватбанк» подало відзив, в якому вказує на те, що поданий розрахунок заборгованості відповідача про переплату не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки відповідач при визначенні переплати врахував тільки зняття коштів та внесення коштів, при цьому не врахував, що договором передбачено нарахування процентів, а саме в довідці, що підписана відповідачем. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. За змістом частин четвертої та шостої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами четвертої та шостої статті 19, частини першої статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті. За змістом частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а відтак, необхідність задовольнити позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Однак рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначеним нормам. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 16 червня 2010 року ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» підписали заяву. В заяві відповідачка просила відкрити рахунок та надати їй банківські послуги. ОСОБА_1 засвідчила, що підписанням цієї заяви вона ознайомилась та погодилась з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами банку та вказані документи складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Крім того, в матеріалах справи міститься довідка про умови кредитування, яка підписана ОСОБА_1 , отже, сторони погодили, зокрема, базову процентну ставку в розмірі 3 відсотки в місяць, погашення заборгованості щомісячними платежами в розмірі 7 відсотків від суми заборгованості (а.с.13). З розрахунку заборгованості станом на 08 грудня 2020 року вбачається, що відповідачці внаслідок неналежного виконання умов договору нараховано банком заборгованість у розмірі 10298,82 грн, з яких: 8 235,21 грн заборгованість за тілом кредиту, 2 063,61 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 4-9). Однак апеляційний суд не погоджується з розміром процентів, які нараховані банком, у зв`язку з тим, що процента ставка відмінна від тієї, яку сторони погодили в довідці про умови кредитування, тобто 3 відсотки в місяць. З наданого банком розрахунку вбачається, що починаючи з 01 квітня 2015 року позивачем в односторонньому порядку без попереднього погодження з відповідачем здійснювалося нарахування заборгованості по 43,20 відсотків в рік. Крім того, із зазначеного розрахунку вбачається, що нараховані банком відсотки за період з 01 квітня 2015 року по 08 грудня 2020 року становлять 17 766,05 грн. Колегією суддів здійснено перерахунок заборгованості за вказаний період за відсотковою ставкою 3 відсотки на місяць, яка сторонами була погоджена, та відповідачем не спростована, та встановлено, що загальний розмір нарахованих відсотків становить 14 170 грн. Отже, банком безпідставно нараховані відсотки за період з 01 квітня 2015 року по 08 грудня 2020 року у розмірі 3 596, 05 грн, а тому зазначену суму слід включити в погашення заборгованості за тілом кредиту (8 235,21-3 596,05 =4 639,16). З огляду на викладене, загальний розмір заборгованості за тілом кредиту становить 4 639,16 грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Апеляційний суд вважає помилковим аргумент апеляційної скарги про відсутність заборгованості за кредитним договором, оскільки апелянтом не враховано погодження сторонами відсоткової ставки за користування кредитом. Враховуючи вищенаведене, рішення суду першої інстанції слід змінити. Відповідно до частини10 статті 141 ЦПК при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про задоволення позову на суму 4 639,16 грн, що становить 54,95 відсотків від ціни позову (10 298,82 грн), а апеляційну скаргу задоволено на 45,05 відсотків. За подачу позовної заяви АТ КБ «Приватбанк» сплатило судовий збір у розмірі 2 270 грн. (а.с.47). За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 3 405 грн. Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отже, з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 286,58 грн в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 30 березня 2021 року в частині визначення розміру заборгованості змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 639 гривень 16 копійок. Розподіл судових витрат змінити та стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 286 гривень 58 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: А.І. Владичан І.Б. Перепелюк