Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/27959/20

Справа № 127/27959/20 Провадження № 22-ц/801/1056/2021 Категорія: 16 Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2021 рокуСправа № 127/27959/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М., за участю секретаря судового засідання Михайленко А.В., учасники справи: позивач: Вінницька міська рада, відповідач: ОСОБА_1 , розглянув цивільну справу за позовом Вінницької міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки за апеляційною скаргою Вінницької міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2021 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Антонюка В.В., дата складення повного тексту рішення 24 березня 2021 року, встановив: В грудні 2020 року Вінницька міська рада звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спеціалістами міського комунального підприємства «Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури» і Департаментом самоврядного контролю Вінницької міської ради, було проведено тахеометричну зйомку та обстеження земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 0510100000:03:010:0204, за результатами якого було встановлено що ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку Вінницької міської об`єднаної територіальної громади, площею 0,0059 га, (в тому числі в межах зони особливого режиму забудови 0,0006 га), шляхом встановлення цегляного гаража без відповідних дозвільних документів про що складено відповідний акт обстеження земельної ділянки від 08 квітня 2020 року за №65/9-03-3. На адресу відповідача направлено попередження від 08 квітня 2020 року про усунення порушення земельного законодавства, а саме необхідність звільнення земельної ділянки, площею 0,0059 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , навпроти земельної ділянки № НОМЕР_1 за кадастровим номером 0510100000:03:010:0204, шляхом демонтажу цегляного гаража та приведення земельної ділянки в первинний стан. Станом на момент подання позову, попередження не виконано, що й стало підставою для звернення позивачем до суду із вказаним позовом, в якому позивач просив прийняти рішення про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади, площею 0,0059 га., розташованої в АДРЕСА_1 , навпроти земельної ділянки № НОМЕР_1 з кадастровим номером 0510100000:03:010:0204, шляхом демонтажу цегляного гаража та приведення земельної ділянки в первинний стан з відновленням меж у відповідності до кадастрового плану, виготовленого МКП "Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури" від 18 березня 2020 року за рахунок ОСОБА_1 та стягнути із неї понесені позивачем судові витрати. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2021 року позовні вимоги Вінницької міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області мотивоване тим, що Вінницькою міською радою не доведено належними та допустимими доказами те, що ОСОБА_1 вчинила дії щодо влаштування цегляного гаражу за адресою АДРЕСА_1 та те, що даний гараж знаходиться на земельній ділянці, яка є об`єктом цивільного права, за захистом якого звернулась Вінницька міська рада в порядку позовного провадження. Не погоджуючись з таким рішенням суду Вінницька міська рада подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що на переконання позивача суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість ідентифікації земельної ділянки, яка була самовільно зайнята відповідачем, оскільки вказані обставини спростовуються наявним в матеріалах справи кадастровим планом на якому зазначено її місце розташування. Водночас заперечує, щодо висновку місцевого суду про те, що предметом у вказаній категорії справи має бути лише сформована земельна ділянка. Вважає, що відповідач визнала факт самовільного захоплення конкретної земельної ділянки, шляхом добровільної сплати штрафу, який накладений за вказане у протоколі адміністративне правопорушення. Разом з тим вказує, що відповідачем не надано доказів, які підтверджують право власності або користування спірною земельною ділянкою, та які були оформлені у відповідності до чинного законодавства. 06 травня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Олійника О.Л. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи позивача Вінницької міської ради викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого та законного рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. Водночас вказує, що відповідач не є власником, користувачем чи особою яка встановлювала цегляний гараж, який розташований на земельній ділянці навпроти її будинку, а саме лише розташування останнього не може свідчити про його належність ОСОБА_1 . Вважає, що позивачем не додано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження винуватості відповідача щодо самовільного зайняття спірної земельної ділянки, а наявність добровільно сплаченого штрафу, який накладений за вказане у протоколі адміністративне правопорушення не може свідчити про дійсне скоєння такого правопорушення. Також, на переконання сторони відповідача, предметом у вказаній категорії справи має бути лише сформована земельна ділянка. Крім того вважає, що зазначене позивачем визначення спірної земельної ділянки не може бути належним ідентифікатором її розташування. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що Департаментом самоврядного контролю Вінницької міської ради, який діяв відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України, п.п. 1 п. «б» ч.1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на виконання доручення від 17 лютого 2020 року №09-23-9272, 27 лютого 2020 року №01-01-11396, 26 березня 2020 року №09-13-17703, в порядку взаємодії виконавчих органів комунальних підприємств, установ, закладів та організацій Вінницької міської ради з питань пов`язаних із виявленням самочинного будівництва і самовільного зайняття земельної ділянки у м. Вінниці та вжиття заходів реагування, затвердженого рішенням виконкому Вінницької міської ради від 26 листопада 2015 року №2644, 08 квітня 2020 року проведено обстеження земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 0510100000:03:010:0204. Як вбачається із акта обстеження земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади № 65/9-03-3 від 08 квітня 2020 року, за результатами тахеометричної зйомки, проведеної спеціалістами міського комунального підприємства «Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури», згідно кадастрового плану від 18 березня 2020 року та за результатами виходу на місце і обстеження ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади встановлено, що громадянка ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку Вінницької міської об`єднаної територіальної громади, площею 0,0059 га, (в тому числі в межах зони особливого режиму забудови 0,0006 га), шляхом встановлення цегляного гаража без відповідних дозвільних документів (а.с.6-10). 08 квітня 2020 року на адресу ОСОБА_1 направлено попередження про усунення порушення земельного законодавства, а саме: необхідність звільнення земельної ділянки, площею 0,0059 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , навпроти земельної ділянки № НОМЕР_1 за кадастровим номером 0510100000:03:010:0204, шляхом демонтажу цегляного гаража та приведення земельної ділянки в первинний стан (а.с.11-13). Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення №000958 від 21 квітня 2020 року та постанови № 239 адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради від 17 червня 2020 року, відповідача притягнено до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП за самовільне зайняття земельної ділянки яка є предметом розгляду даної справи та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. (а.с.14-15). ОСОБА_1 вимоги постанови виконала та сплатила штраф у повному обсязі, що підтверджується копією квитанції (а.с. 16). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Відповідно до положень ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Згідно з пунктом «б» частини першої статті 80 Земельного кодексу України (далі ЗК України) суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування (частини перша, друга статті 83 ЗК України). Відповідно до правової позиції сформованої в постанові Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі № 910/2655/18 до предмета доказування у справах про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок в обов`язковому порядку входять такі факти, як: належність земельної ділянки, яка самовільно зайнята відповідачем, ОМС на праві власності; фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів особою, яка не має передбачених законодавством прав на зазначену земельну ділянку (з урахуванням особливостей: наявності в особи права на отримання ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів щодо оформлення такого права, але відсутність на момент перевірки дотримання вимог законодавства у сфері земельних відносин відповідних документів). Відтак, з системного аналізу положень ст.ст. 80, 83 ЗК України та вищевикладеного правового висновку Вінницька міська ОТГ є власником, усіх земельних ділянок в межах міста Вінниці без необхідності їх державної реєстрації у Державному земельному кадастрі та присвоєння кадастрових номерів, що спростовує висновки суду попередньої інстанції про обов`язкову наявність сформованості, зокрема спірної земельної ділянки у вказаній категорії справи. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України). Статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» про самовільне зайняття земельної ділянки свідчить вчинення особою будь-якої дії, спрямованої на фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дії, які відповідно до закону є правомірними. Таким чином, обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Частина 2 статті 152 ЗК України передбачає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. За правилами статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою. Аналогічний висновок висловлений в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 127/23136/17 (провадження № 61-3382св19). Перевіряючи доводи апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд виходить з предмета та підстав позову Вінницької міської ради, спірних правовідносин, які виникли щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. Відповідно до статті 189 Земельного кодексу України самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами. Згідно з п. 3.1. Положення «Про департамент самоврядного контролю Вінницької міської ради», департамент здійснює самоврядний контроль за використанням земель у місті Вінниці. Так, на виконання визначених законом завдань та повноважень вказаного органу контролю, останнім 08 квітня 2020 року проведено обстеження спірної земельної ділянки, за результатом якого встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку Вінницької міської ОТГ площею 0,0059 га (в тому числі в межах зони особливого режиму забудови 0,0006 га), шляхом встановлення цегляного гаража без відповідних дозвільних документів, про що складено відповідний акт, попередження про усунення порушень земельного законодавства, протокол та постанову про притягнення до адміністративної відповідальності. Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що попередження про усунення порушень земельного законодавства № 09-00-012-18335 від 08 квітня 2020 року, протокол про адміністративне правопорушення серія ВА № 000958 від 21 квітня 2020 року та постанову адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради № 239 від 17 червня 2020 року, відповідач ОСОБА_1 отримала, останню не оскаржила та добровільно сплатила штраф, що свідчить про її згоду із вчиненим нею правопорушенням, а також спростовує її доводи про відсутність будь-якого відношення до спірної земельної ділянки, а також гаража, побудованого на ній. При цьому, колегія суддів відхиляє посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на недоведення права власності територіальної громади на спірну земельну ділянку та відсутності доказів її ідентифікації, оскільки із копії кадастрового плану земельної ділянки, який міститься в матеріалах справи (а.с. 8), вбачається, що спірна земельна ділянка, площею 0,0059 га, (в тому числі в межах зони особливого режиму забудови 0,0006 га) відноситься до земель Вінницької міської об`єднаної територіальної громади, про що зазначено, зокрема і у акті дотримання вимог земельного законодавства № 65/9-03-3 від 08 квітня 2020 року. Крім того, матеріали справи не містять будь-яких належних і допустимих доказів на спростування належності спірної земельної ділянки до комунальної власності або доказів на користування чи будь-яке інше право ОСОБА_1 щодо останньої, як і не надано таких до суду попередньої та апеляційної інстанції. Вказані обставини, були помилково оцінені судом попередньої інстанції, як такі що не дають підстав для визнання дій відповідача протиправними. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 не набула права користування спірною земельною ділянкою та використовує її за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про передачу такої у власність або надання у користування та за відсутності відповідного правочину, що є порушенням ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України. Зазначені дії ОСОБА_1 в розумінні ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» свідчать про вчинення самовільного зайняття і користування земельною ділянкою, на якій встановлено цегляний гараж без відповідних дозвільних документів. Поряд з цим, Європейській суд з прав людини по справі "Іванова і Черкезов проти Болгарії" (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга N 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, а тому позов Вінницької міської ради про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки Вінницької міської об`єднаної територіальної громади, площею 0,0059 га., розташованої в АДРЕСА_1 , навпроти земельної ділянки № НОМЕР_1 з кадастровим номером 0510100000:03:010:0204, шляхом демонтажу цегляного гаража та приведення земельної ділянки в первинний стан з відновленням меж у відповідності до кадастрового плану, виготовленого МКП "Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури" від 18 березня 2020 року за рахунок ОСОБА_1 підлягає до задоволення. Неправильне застосування судом першої інстанції зазначених норм матеріального права і порушення норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного її вирішення, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового рішення про задоволення позову Вінницької міської ради в повному обсязі. Крім того, відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження №61-39028св18), висловлено позицію про те, що розподіл судових витрат у справі здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Подібні висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема, і у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року в справі № 175/4366/15-ц (провадження № 61-37111св18), від 02 липня 2020 року в справі № 522/24665/16-ц (провадження № 61-46336св18). Згідно ч. 1, п.п. 1,2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов Вінницької міської ради підлягає задоволенню в повному обсязі, тому за положеннями частини 3 статті 141ЦПК України понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати (судовий збір) підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме за подання позовної заяви в сумі 2102 грн., та за подання апеляційної скарги в розмірі 3153 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу Вінницької міської ради задовольнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Вінницької міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки задовольнити. Зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку Вінницької міської об`єднаної територіальної громади, площею 0,0059 га., розташованої в АДРЕСА_1 , навпроти земельної ділянки № НОМЕР_1 з кадастровим номером 0510100000:03:010:0204, шляхом демонтажу цегляного гаража та приведення земельної ділянки в первинний стан з відновленням меж у відповідності до кадастрового плану, виготовленого МКП "Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури" від 18 березня 2020 року за рахунок ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької міської ради витрати по оплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2102 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької міської ради витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3153 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.В. Ковальчук Т.М. Шемета