Постанова 4813 № 521/8678/19

Номер провадження: 22-ц/813/2371/21 Номер справи місцевого суду: 521/8678/19 Головуючий у першій інстанції Коблова О. Д. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.05.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 521/8678/19 Провадження номер: 22-ц/813/2371/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: -головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), -суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Рибачук О.І., учасники справи: -позивач - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; -відповідачі 1) Державне виробниче житлово-побутове підприємство української державної будівельної корпорації «Укрбуд», 2) ОСОБА_4 ; -третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування; розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Державного виробничого житлово-побутового підприємства української державної будівельної корпорації «Укрбуд», ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, про встановлення факту, визнання права користування, визнання ордеру та договору найму недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Коблової О.Д. о 10 годині 36 хвилині 21 серпня 2019 року, повний текст рішення суду складений 02 вересня 2019 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси із вищезазначеною позовною заявою, в якій просить: 1) встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 із ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право користування кімнатою АДРЕСА_1 ; 3) визнати недійсним ордер на жилу площу в гуртожитку № НОМЕР_1 , виданий 04.09.2018 року Державним виробничим житлово-побутовим підприємством корпорації «Укрбуд» Чудіну Вячеславу Валерійовичу на право зайняття жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_2 , площею - 17,0 кв. м.; 4) визнати недійсним Договір №6 найму житлового приміщення від 04.09.2018 року, укладений між тими ж сторонами, щодо тієї ж жилої площі. ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що вона проживала у кімнаті АДРЕСА_3 з 1986 р. до 2013 р.. Разом з нею були зареєстровані та проживали її батьки, молодший брат та її неповнолітня дитина-інвалід - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Подружнє життя з ОСОБА_7 не склалося, відносини з батьками були складними через зловживання останніми алкоголем. Тому, спільне проживання чотирьох дорослих осіб та дитини-інваліда у кімнаті, площею - 17,7 кв. м., було неможливим. У 2013 р. вона прийняла рішення створити сім`ю та разом з донькою ОСОБА_8 проживати з ОСОБА_6 , який був наймачем кімнати №92 у цьому ж будинку. Після народження у неї другої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , син також проживає з ними у вказаній кімнаті, як член сім`ї. Не дивлячись на значну різницю у віці та поганий стан здоров`я ОСОБА_6 , вона отримала кращі житлово-побутові умови для себе та дітей. Це стало вирішальним для того, щоб починаючи з 2013 р. вести спільне господарство з ОСОБА_6 , допомагати один одному у всьому, проявляти взаємне піклування. Після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , лише позивачка взяла на себе організацію та витрати щодо поховання. Після смерті ОСОБА_6 вона та діти залишилися проживати у кімнаті №92. Вона оплачує усі комунальні послуги за житло й має намір надалі там проживати. Іншого житла, у якому б забезпечувались хоча б мінімальні умови для проживання у неї та її дітей немає. Вселилася до спірної кімнати вона разом з дітьми у якості членів сім`ї наймача житла та отримали нарівні з наймачем усі права та обов`язки, у тому числі на користування спірним житлом після смерті ОСОБА_6 .. Вважає, що Ордер на жилу площу у гуртожитку №4 від 04.09.2018 р. на право користування кімнатою АДРЕСА_4 та Договір найму житлового приміщення №6 від 04.06.2018 р. щодо вказаної житлової кімнати мають бути визнані недійсними, оскільки при видачі спірного Ордеру було порушено вимоги закону, зокрема - спірне житло на час видачі Ордеру не було вільним. ОСОБА_4 не мав права на отримання спірного житла у гуртожитку. Таким чином, були порушені права позивачки та її неповнолітніх дітей (а. с. 1 - 3). 2.2 Позиція відповідачів в суді першої інстанції Державне виробниче житлово-побутове підприємство української державної будівельної корпорації «Укрбуд» у відзиві на позов просить повністю відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 .. Посилається на те, що Державне виробниче житлово-побутове підприємство є балансоутримувачем спірного житлового фонду та виконавцем послуг з управління багатоквартирним будинком. Посилаючись на складні житлові умови, ОСОБА_4 03.09.2018 р. звернувся до підприємства та попросив виділити йому вільну кімнату в гуртожитку. Заяву ОСОБА_4 було розглянуто та згідно рішення профспілкового комітету Державного виробничого житлово-побутового підприємства було надано ордер №4 від 04.09.2018 р. на право вселення в кімнату № НОМЕР_2 , житловою площею - 17,00 кв. м., у зазначеному гуртожитку. Підприємство заперечує факт спільного проживання однією сім`єю позивачки та ОСОБА_6 .. Порушень закону чи прав позивачки та її неповнолітніх дітей при видачі ОСОБА_4 ордеру №4 від 04.09.2018р. не було (а. с. 28 30). Адвокат Лісовська М.М., діюча від імені ОСОБА_4 , у відзиві на позов просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Посилається на те, що гуртожиток у будинку АДРЕСА_5 знаходиться на балансі Державного виробничого житлово-побутового підприємства української державної будівельної корпорації «Укрбуд». Після отримання Ордеру №4 від 04.09.2018 року та укладення цього ж дня Договору найму житлового приміщення в сімейному гуртожитку ОСОБА_4 05.09.2018 року намагався вселитися у спірну житлову кімнату. Однак, ОСОБА_1 чинила йому перешкоди у вселенні, посилаючись на те, що кімната належить їй та її дітям. У зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом про вселення. Судом відкрито провадження у справі № 521/19097/18, по якій зупинено до розгляду даної справи. Вважає, що позов по даній справі подано з метою затягування розгляду справи за його позовом про вселення. ОСОБА_1 не зверталася до балансоутримувача гуртожитку із заявою про поліпшення умов проживання, видачу ордеру, підписання договору найму житлової площі. Державне виробниче житлово-побутове підприємство української державної будівельної корпорації «Укрбуд» не давало ОСОБА_1 ні дозвіл, ні ордер на зайняття кімнати №

92. ОСОБА_1 не є законною дружиною померлого ОСОБА_6 .. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є дітьми ОСОБА_6 .. Згоди на вселення ОСОБА_1 та її дітей ОСОБА_6 не давав. ОСОБА_1 не сплачувала комунальні платежі за кімнату. Надані ОСББ довідки про реєстрацію та проживання ОСОБА_1 та її дітей у спірній кімнаті АДРЕСА_6 є неналежними доказами, оскільки даними довідками підтверджується проживання позивачки однією родиною з ОСОБА_6 починаючи з 2013 року, у той час як ОСББ створено 15.06.2016 року (а. с. 57 60). 2.3 Позиція позивачки щодо доводів викладених у відзивах відповідачів на позов У поясненнях представник ОСОБА_1 ОСОБА_9 зауважує на те, що у справі немає жодних доказів, що ОСОБА_4 працює чи колись працював на Державному виробничому житлово-побутовому підприємстві української державної будівельної корпорації «Укрбуд» чи десь навчався. Разом з тим, у справі є доказ того, що ОСОБА_4 має у особистій власності три житлові кімнати у іншому гуртожитку по АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 . Також зазначає, що має місце зловживанням відповідачем своїм службовим становищем (а. с. 79 - 80). 2.4 Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21.08.2019 року вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право користування кімнатою АДРЕСА_1 . Визнано недійсним ордер на жилу площу в гуртожитку АДРЕСА_8 , виданий 04.09.2018р. Державним виробничим житлово-побутовим підприємством корпорації «Укрбуд» Чудіну Вячеславу Валерійовичу на право зайняття жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_2 , площею - 17,0 кв. м.. Визнано недійсним Договір №6 найму житлового приміщення від 04.09.2018 р., укладений між тими ж сторонами, щодо тієї ж жилої площі. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що не було надано доказів прав ОСОБА_4 на вселення до спірної кімнати гуртожитку. За наявності у сімейному гуртожитку по АДРЕСА_5 осіб, які на законних підставах проживають у ньому та мають право на поліпшення житлових умов за рахунок житлового фонду цього гуртожитку, балансоутримувач приймає рішення про вселення до фактично зайнятої кімнати на користь особи, право на вселення та проживання у гуртожитку якої жодним чином не підтверджені та не перевірені (а. с. 98 - 105). 2.5 Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі адвокат Лісовська Маріанна Миколаївна, діюча від імені ОСОБА_4 , просить скасувати рішення суду першої інстанції. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . 2.6 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує, що: 1) судом першої інстанції встановлені факти вселення ОСОБА_1 з дітьми як члена сім`ї у 2013 році на підставі неналежних та недопустимих доказів; 2) голова ОСББ не наділена нормами чинного законодавства повноваженнями підписувати довідки про проживання. Спільну заяву невідомо хто підписував, оскільки особи, зазначені в заяві як мешканці гуртожитку, не встановлювалися за паспортом; 3) судом першої інстанції було відмовлено у клопотанні викликати їх у якості свідків, допитати, попередивши їх про кримінальну відповідальність, та встановити осіб та чинність їх підписів; 4) суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що ОСОБА_1 з 23.06.2007 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , про що свідчить відмітка у паспорті НОМЕР_3 , який доданий позивачкою до позову. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син - ОСОБА_3 , що спростовує факт проживання позивачки однією сім`єю із ОСОБА_6 , 1959 року народження; 5) факт перебування ОСОБА_1 у шлюбі не спростовано жодним доказом; 6) судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що померлий ОСОБА_6 був дуже хворою людиною похилого віку і проживати з ним однією родиною, як чоловіка з жінкою з двома малолітніми дітьми знаходячись у шлюбі з іншим чоловіком, в кімнаті площею - 17,0 кв. м. фактично неможливо; 7) ОСОБА_1 орендувала окрему кімнату, де проживала з дітьми однією сім`єю, але чомусь не зверталася до балансоутримувача ДВЖПП «Укрбуд» для покращення житлових умов та надання їм окремої кімнати (а. с. 125 - 129). 2.7 Узагальнені доводи сторін в апеляційному суді У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Леванюк Тетяна Володимирівна, діюча від імені ОСОБА_1 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишити без змін. Адвокат Леванюк Тетяна Володимирівна вказує на те, що Ордер на жилу площу у гуртожитку №4 від 04.09.2018 р. на право користування кімнатою АДРЕСА_4 та Договір найму житлового приміщення №6 від 04.06.2018 р. щодо вказаної житлової кімнати мають бути визнані недійсними, оскільки при видачі спірного Ордеру було порушено вимоги закону, зокрема спірне житло на час видачі Ордеру не було вільним. ОСОБА_4 не мав права на отримання спірного житла у гуртожитку.

3. Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.11.2019 року апеляційну скаргу адвоката Лісовської М.М., діючої від імені ОСОБА_4 , на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 серпня 2019 року, залишено без руху (а. с. 138 - 139). На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом було подано до суду заяву про усунення зазначених в ухвалі недоліків (а. с. 141 - 142). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.11.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Лісовської М.М., діючої від імені ОСОБА_4 , на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 серпня 2019 року (а. с. 143). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.11.2019 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду та призначено розгляд справи (а. с. 144). Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 09 квітня 2020 року №914/0/15-20 суддю ОСОБА_10 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку. На підставі цього, керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл. Матеріали цивільної справи передано до Одеського апеляційного суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2020 року визначено склад колегії суддів: - головуючий суддя - Заїкін А.П.; - судді - Таварткіладзе О.М., Драгомерецький М.М.. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.05.2020 року цивільну справу прийнято до свого провадження (а. с. 157 - 158). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.02.2021 року витребувано з Державного виробничого житлово-побутового підприємства української державної будівельної корпорації «Укрбуд» належним чином завірену копію ордеру на жилу площу у гуртожитку №4 від 04.09.2018 р. на право користування кімнатою АДРЕСА_4 на ім`я ОСОБА_4 . Належним чином завірену копію договору найму житлового приміщення №6 від 04.06.2018 року з ОСОБА_4 , якщо такий укладався. Відомості про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та її малолітніх дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Витребувано з Державної міграційної служби України відомості про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та її малолітніх дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 184 - 187). 09.03.2021 року від Державного виробничого житлово-побутового підприємства української державної будівельної корпорації «Укрбуд» надійшли витребувані судом докази (а. с. 197 - 201). 11.03.2021 року від Державної міграційної служби України надійшли відомості щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 (а. с. 204). 27.05.2021 року від адвоката Леванюк Тетяни Володимирівни, діючої від імені ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу. У судовому засіданні ОСОБА_1 та її адвокат Леванюк Т.В. заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. У судовому засіданні представник Державного виробничого житлово-побутового підприємства української державної будівельної корпорації «Укрбуд» - Цукрова Н.М. апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити. У судовому засіданні адвокат Лісовська М.М., діюча від імені ОСОБА_4 , апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, неодноразове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Лісовської Маріанни Миколаївни, діючої від імені ОСОБА_4 , підлягає задоволенню. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 . Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрації, у сімейному гуртожитку за адресою - АДРЕСА_10 зареєстровано проживання п`яти осіб - ОСОБА_11 , 1961 р.н., та її чоловік ОСОБА_12 , 1963 р.н., які є батьками позивачки, рідний брат позивачки - ОСОБА_13 , 1989 р.н., сама позивачка, та з 22.08.2013р. донька позивачки - ОСОБА_2 , 2007 р.н.. За відомостями наданими ГУДМС України, місце проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 25.10.2019 року зареєстровано за адресою - АДРЕСА_2 . Відповідно до договору найму № 6 від 04.09.2018 року, укладеного між Державним виробничим житлово-побутовим підприємством української державної будівельної корпорації «Укрбуд» та ОСОБА_4 , останній отримує в строкове користування, житлове приміщення в сімейному гуртожитку за адресою - АДРЕСА_2 , житловою площею - 17,0 кв. м.. Ордер на жилу площу в гуртожитку №4 від 04.09.2018 року, виданий ОСОБА_4 на право заняття із сім`єю з 1 особи жилої площі у гуртожитку по АДРЕСА_2 , житловою площею - 17,0 кв. м.. Зазначений ордер видано на підставі заяви ОСОБА_4 від 03.09.2018 року. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до копії паспорту громадянки ОСОБА_1 , яка міститься в матеріалах справи, та оглянутого у судовому засіданні паспорту остання зареєструвала шлюб 23.06.2007 року з громадянином ОСОБА_7 , 1983 року народження. Шлюб, зареєстрований 23.06.2007 року Першим відділом РАЦС Малиновського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис №315 (свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 ), між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 розірваний рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05.04.2018 року (справа №521/2352/18). 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Згідно абз. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» до груп ризику щодо втрати житла або права на його використання належать: мешканці гуртожитків, для яких таке житло є єдиним місцем проживання. Відповідно до ст. ст. 127, 128 ЖК України, жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток. Гуртожитки можуть використовуватись для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. Відповідно до ст. ст. 129, 130 ЖК України, ордер є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку, а сам ордер видається відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 58 ЖК України, ордер може бути видане лише на вільне жиле приміщення. У відповідності до ст. 59 ЖК України, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .. 3.4 Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття/відхилення аргументів відзиву на апеляційну скаргу Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції встановлені факти вселення ОСОБА_1 з дітьми як члена сім`ї у 2013 році на підставі неналежних та недопустимих доказів колегія суддів приймає, з огляду на наступне. У позовній заяви позивачка ОСОБА_1 на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_6 та правомірного вселення до спірної кімнати посилається на те, що після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка займалася організацією його похованням, несла необхідні витрати, та продовжує проживати у кімнаті №92, оплачує комунальні платежі за житло, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки доводи позивача ґрунтуються тільки на поясненнях сусідів та мешканців гуртожитку. Також дані обставини не можуть свідчити про існування саме сімейних відносин, це свідчить про обставини, що виникли вже після смерті ОСОБА_6 та не є достатніми доказами на підтвердження факту існування саме сімейних стосунків. Колегія суддів критично ставиться до наданого позивачкою доказу на підтвердження факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_6 з 2013 року, а саме - довідки №38, №39 від 25.04.2015 р., які видані ОСББ «Малиновського-65», оскільки державна реєстрація вказаного об`єднання співвласників багатоквартирного будинку відбулась 15.06.2016 року, відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У постанові від 17 червня 2020 року по справі №755/18012/16 Верховний Суд зробив правовий висновок, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю (Постанова Верховного Суду від 15 серпня 2020 року у справі №588/350/15). Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №643/6799/17). Також, слід звернути увагу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №369/3338/17, де суд вказав, що за приписами частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. При зверненні до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю, необхідно довести належними та допустимими доказами сукупність наступних фактів: ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю. Такими доказами можуть бути, зокрема: показання свідків, допитаних в судовому засіданні, фотографії, документи, предмети, які за своїм зовнішнім виглядом, властивостям, місцю знаходження та за іншими ознаками можуть служити засобами встановлення обставин, які мають значення для розгляду і вирішення справи, Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 із ОСОБА_6 . Колегія суддів звертає увагу на те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (ч. 2 ст. 3 СК України). Відповідно до частин 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Статтею 25 цього Кодексу передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. Згідно із ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Аналіз наведених норм дає змогу зробити висновок, що для застосування положень вказаної статті необхідною умовою є встановлення факту не перебування осіб у будь-якому іншому шлюбі. Отже, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачки зі ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 2013 року суперечить вимогам ст. 25 СК України, оскільки попередній шлюб позивачки був укладений 2007 році та був розірваний тільки - 05.04.2018 року. Щодо доводів апелянта про визнання недійсними ордеру та договору, колегія суддів зауважує наступне. Так, 04 вересня 2018 р. Державним виробничим житлово-побутовим підприємством української державної будівельної корпорації «Укрбуд» Чудіне Вячеславу Валерійовичу був видано Ордер № 4 на жилу кімнату № НОМЕР_2 площею 17, 0 кв.м. в гуртожитку по АДРЕСА_5 , термін дії продовжено до 04.12.2018 р. Кімната АДРЕСА_4 є відомчою, не приватизована, знаходиться на балансі Державного виробничого житлово- побутового підприємства «Укрбуд». 04.09.2018 р. між Державним виробничим житлово-побутовим підприємством української державної будівельної корпорації «Укрбуд» та ОСОБА_4 був підписаний договір найму в строкове користування житлового приміщення в сімейному гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею - 17,0 кв. м.. Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу IIIЖК Української РСР. Відповідно до статей 128.129 ЖК У РСР та пункту 10 розділу II Примірного положення про гуртожитки, пункту 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Право на користування житловою площею у гуртожитку може виникнути як із житлових правовідносин, тобто з підстав, передбачених статтею 128 ЖК УРСР та розділом II Примірного положення про гуртожитки, так і з цивільно-правових угод, однією з яких є договір оренди житлового приміщення. Відповідно до статті 129 ЖК Української РСР На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку. Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз`яснив, що наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 130 ЖКУССР). В матеріалах справи відсутні підтвердження того, що ОСОБА_1 зверталася до балансоутримувача із заявою про поліпшення умов проживання, про видачу їй ордера та підписання договору на надання їй у користування спірної кімнати чи будь якої іншої кімнати, не зверталася із заявою для обліку її з дітьми, як таких, що потребують поліпшення житлових умов, тому на час видачі спірного ордера у балансоутримувача існує лише одна заява ОСОБА_4 , відповідно до якої була надана спірна кімната. Відповідно до п. 14 розділу III Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 № 208 вселення до гуртожитків провадиться в установленому порядку завідуючим (директором) гуртожитком або працівником, який його заступає, на підставі виданого адміністрацією підприємства, установи, організації ордера. Наведені норми чинного законодавства визначають, що єдиною підставою для вселення в гуртожиток є ордер. Також нормами ЖК України передбачено укладення перед вселенням договору на надану жилу площу в гуртожитку, на підставі спеціального ордера. Державне виробниче житлово-побутове підприємство української державної будівельної корпорації «Укрбуд», у якого на балансі знаходиться гуртожиток за адресою - АДРЕСА_5 дозвіл на вселення до кімнати № НОМЕР_2 вказаного гуртожитку та ордер на вказану кімнату крім ОСОБА_4 нікому не видавало. Тому, будь-які особи, які займають кімнату № НОМЕР_2 не мають на то належних правових підстав. Згідно ст. 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. 3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 , є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову за вищевказаного обґрунтування. 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 задовольнити. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 серпня 2019 року- скасувати. Ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Державного виробничого житлово-побутового підприємства української державної будівельної корпорації «Укрбуд», ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, про встановлення факту, визнання права користування, визнання ордеру та договору найму недійсним відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 14 червня 2021 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе