Постанова 4809 № 405/3874/20

ПОСТАНОВА Іменем України 14 червня 2021 року м. Кропивницький справа № 405/3874/20 провадження № 22-ц/4809/885/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А.М., Карпенка О.Л., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 лютого 2021 року у складі судді Шевченко І.М. і В С Т А Н О В И В : У червні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просило стягнути заборгованість у розмірі 24205,35 грн за кредитним договором № б/н від 19.11.2012, яка складається з наступного: - 17805,75 грн заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: - 17805,75 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; - 0,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками; - 6399,60 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; Позовна заява мотивована тим, що 19.11.2012 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та підписав заяву № б/н від 19.11.2012. У даній заяві зазначено, що підписавши цю заяву, відповідач ознайомився та згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку www.privatbank.ua. Тарифами банку, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування. Окрім цього, зазначено що Відповідачу було надано для ознайомлення Умові та правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в Заявці про приєднання. Підписавши заяву Банк та клієнт приєднуються і зобов`язуються виконувати мови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку - Договорі банківського обслуговування в цілому. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Сторони перебувають у договірних правовідносинах, що підтверджується фактом укладення договору у вигляді анкети-заяви та Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 15). Згідно уточнених позовних вимог та наданого банком розрахунку, відповідач має заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 12.04.2020 року у розмірі 24 205,35 грн., яка складається з наступного: 17 805,75 грн - заборгованості за тілом кредиту, в тому числі 17 805,75 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 6 399,60 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, а також понесені судові витрати. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 лютого 2021 року в задоволені позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем пропущено трирічний строк звернення до суду (останній платіж відповідачем був здійснений у квітні 2015 року, а позов до суду поданий у 2020 році), доказів поважності причин його пропущення до суду не надано. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що в порушення ст.214 ЦПК України при розгляді цієї справи судом не спрямовано судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного зясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи. Судом першої інстанції не встановлено таку істотну обставину як строк дії картки. Відповідно до довідки, що надана суду та міститься в матеріалах справи, відповідачу було надані кредитні картки під двома номерами зі строком дії останньої картки до останнього дня 11/19 року, тобто картка була перевипущена. З виписки по рахунку вбачається, що відповідач активно користувався карткою з терміном дії 11/19 а саме: користувався кредитними коштами, знімав готівку в банкоматах, розраховувався в торгівельній мережі, що неможливо здійснювати без наявності картки, а також частково сплачував заборгованість. Із матеріалів справи вбачається, що з моменту укладання кредитного договору, ніхто зі сторін не заявив про намір його припинити, така заява до банку від позичальника не надходила. ВСУ неодноразово висловлювався відносно строку виконання зобов`язань по кредитам, що надаються у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитні картки, а саме: 19.03.2014 справа № 6-цс14 та 18.06.2014 справа № 6-61цс14 «Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору». Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі, враховуючи висновки Верховного Суду про застосування положень ч.ч.1.5 ст.261 ЦКУ, викладені у постанові від 16.04.2014 №6-24цс14, починаючи із наступного дня після спливу строку дії картки. Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк картки до останнього дня 11/19 року, а позивач звернувся до суду з позовом у 2020 році, що підтверджується поштовим реєстром про відправлення позову, тобто в межах строку позовної давності. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки ціна позову становить 24205 грн 35 коп, тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2021 становить 227000 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частинами 1 і 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 76 82 ЦПК. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України). Статтею 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Судом першої інстанції встановлено, що 19.11.2012 ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та підписав заяву № б/н від 19.11.2012. У даній заяві зазначено, що підписавши цю заяву, відповідач ознайомився та згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку www.privatbank.ua. Тарифами банку, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування. Окрім цього, зазначено що Відповідачу було надано для ознайомлення Умові та правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в Заявці про приєднання. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Згідно з наданим банком уточненим розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 становить 24 205,35 грн., яка складається з наступного: 17 805,75 грн. - заборгованості за тілом кредиту, в тому числі 17 805,75 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 6 399,60 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.

625. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим парагафом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Зідно із частиною першою статті 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК Українив редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК Українивизначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 19.11.2012 (а.с.15) процентна ставка не зазначена. Банк, зменшивши розмір позовних вимог просив стягнути заборгованості за простроченим тілом кредиту та заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс, які розміщені на банківському сайті www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс, які розміщені на сайті: www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначила про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14). Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору. Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Однак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту не підлягають задоволенню, з огляду на таке. Частиною першою статті 530 ЦК Українивстановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законіз метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Відповідно до статті 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За змістом частини першої статті 264 ЦК Українипідставою вважати, що перебіг позовної давності перервався, є вчинення саме особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу, зокрема, надіслання позивачу певного листа, самостійного зарахування на рахунок позивача певної частини заборгованості. За змістом статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Матеріалами справи підтверджується, що у відповіді на відзив на позовну заяву банк посилається на виписку по рахунку (а.с.101-109), з якої вбачається активне використання відповідачем кредитного рахунку, зокрема поповнення 20.09.2016 готівкою картки в терміналі самообслуговування на суму 1300 грн, 05.04.2017 - автоматичне погашення простроченої заборгованості з картки на суму 49,53 грн. У додатках до позовної заяви також зазначена виписка по рахунку, але в матеріалах справи виписка по рахунку відсутня. Визначаючи початок перебігу позовної давності суд послався на розрахунок заборгованості станом на 31.08.2015, що останній платіж на погашення кредиту здійснено 23.04.2015. Однак, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості станом на 30.09.2019 (а.с. 8-11) та станом на 12.04.2020 (а.с.12). Згідно зазначених розрахунків останнє погашення заборгованості в розмірі 49,53 грн здійснено 05.04.2017 і як зазначено у відповіді на відзив на позовну заяву погашення кредиту в розмірі 49,53 грн відбулося шляхом автоматичного списання коштів з картки відповідача. Але договірне списання грошових коштів не може призводити до переривання позовної давності, адже банк самостійно здійснює списання грошових коштів, а боржник не вчиняє будь-яких активних дій, які б стали підставою для переривання. Розрахунком заборгованості також підтверджується, що мало місце погашення боргу і в попередні періоди, зокрема, 02.03.2017 в розмірі 4,38 грн, 30.12.2016 в розмірі 300 грн і т.д. Оскільки в матеріалах справи відсутня виписка по рахунку, встановити достовірно коли було здійсенено боржником добровільне венсення коштів на погашення боргу встановити не представляється можливим. Разом з тим, виходячи з того, що позивач визнав у відповіді на відзив, що погашення заборгованості в розмірі 49,53 грн, яке здійснено 05.04.2017, є автоматичним списанням коштів, суд приходить до висновку, що банк звернувся з позовом до відповідача з пропуском позовної давності, оскільки позов пред`явнено 23.06.2020 (дата відправлення заяви через поштове відділення), а добровільного погашення відповідачем боргу після 05.04.2017 судом не встановлено. Безпідставними є доводи апеляційної скарги, що перебіг позовної давності розпочався після закінчення строку дії картки, тобто після 30.11.2019, оскільки у банка право на звернення до суду з позовом до відповідача виникло після того, як відповідач перестав здійснювати добровільні платежі на погашення боргу, тобто ще до 05.04.2017. Про те, що позивач мав право звернутися до суду з позовом до відповідача, зокрема, починаючи з 05 01.2017, коли відповідачу зменшили кредитний лімін до 0,00 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування (а.с.13). Помилковим є посилання суду першої інстанції на п.31 Постанови №5 Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», що позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі, оскільки вказаний пункт постанови втратив чинність. Але у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд застосувати позовну давність, що відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК Україниє підставою для відмови в позові. З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що допущені судом першої інстанції недоліки не вплинули на правильність вирішення справи, а тому підстав для скасування чи зміни рішення суду не має. Враховуючи, що позовні вимоги про стягнення простроченого тіла кредиту задоволенню не підлягають, позовні вимоги про стягнення відсотків нарахованих на піставі ст.625 ЦК України також не можуть бути задоволені. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд .П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 лютого 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді А. М. Головань О. Л. Карпенко