Постанова 4870 № 914/890/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" червня 2021 р. Справа №914/890/20 Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: головуючого судді: Плотніцького Б.Д., Суддів: Гриців В.М., Зварич О.В., розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" б/н від 02.12.2020 (вх.№ 01-05/3604/20 від 08.12.2020), на рішення Господарського суду Львівської області від 29.10.2020 (повний текст рішення складено 09.11.2020, суддя Галамай О.З.) у справі № 914/890/20 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вартіс", м. Вишневе Київської області до відповідача: Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій", м. Львів про стягнення 100 272, 47 грн, ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.10.2020 у справі № 914/890/20 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (далі - ДП МОУ «ЛЗЗК») на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вартіс» (далі - ТОВ «Вартіс») 99 401, 17 грн з яких: 79 558, 18 грн основного боргу, 17 062, 19 грн пені, 841, 52 грн інфляційних втрат, 1 939, 28 грн 3% річних та 2 083, 74 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ДП МОУ «ЛЗЗК» оскаржило таке в апеляційному порядку. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права. Апелянт зазначає, що місцевим судом при прийнятті рішення помилково до загальної суми боргу за договором 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019 враховано здійснену поставку товару по видаткових накладних на загальну суму 960 023, 14 грн (поставка з 30.01.2019 по 22.04.2019), оскільки дані накладні стосуються виконання укладеного у спрощений спосіб договору 45150/ЛВ-19 від 11.01.2018, а не договору № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019, щодо стягнення суми на виконання якого подано позов у даній справі. Крім того, на думку апелянта, судом першої інстанції порушено принцип змагальності сторін та диспозитивності судового процесу, оскільки заява про зменшення розміру позовних вимог, незважаючи на зауваження відповідача про несвоєчасність та необгрунтованість її подання, була врахована та прийнята місцевим судом. Відповідач стверджує, що позивачем за договором № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019 здійснено поставку товару на 1778478, 38 грн, а відповідачем, згідно наявних у матеріалах справи платіжних доручень, по зазначеному договору здійснено оплату на суму 2440418, 90 грн, що свідчить про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за договором № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019. Заперечує відповідач також і щодо нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних через прострочення оплати поставки товару, зазначаючи при цьому про відсутність у нього заборгованостей перед позивачем взагалі. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач звертає увагу на те, що між сторонами укладалось три договори (№ 45150/ЛВС-17 від 23.03.2017, № 45150/ЛВС-18 від 03.01.2018 та № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019), при цьому, позивач стверджує, що договір № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2018 між сторонами не укладався. Крім того, позивач заперечує щодо тверджень відповідача про укладення договору № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2018 у спрощений спосіб та звертає увагу суду на те, що жодних доказів, як того вимагає закон для укладення такого типу договорів, відповідачем не надано. З твердженнями апелянта про відсутність у нього заборгованості за договором перед позивачем останній також не погоджується, зазначаючи при цьому, що відповідачем безпідставно зроблено висновок, що поставка товару на суму 960 023, 14 грн здійснювалась за договором № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2018, так як такий договір не існує. Така оплата здійснена відповідно до видаткових накладних за період з 30.01.2019 по 22.04.2019. Оскільки поставка товару за договором № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019 здійснено на суму 2 738 501, 52 грн, а оплата поставленого товару здійснена лише на суму 2 658 943, 34 грн, з врахуванням порушення строку оплати товару, зазначає позивач, ним правомірно (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) заявлено позов про стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3 відсотків річних. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 справу №914/890/20 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді (судді - доповідача) Плотніцького Б.Д., суддів Гриців В.М. та Зварич О.В. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. 11 січня 2019 року між ТОВ «Вартіс» (постачальник) та ДП МОУ «ЛЗЗК» (покупець) укладено договір № 45150/ЛВ-19, згідно п. 1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність покупця металопродукцію (далі - товар), а покупець зобов`язується своєчасно прийняти товар і здійснити його оплату на умовах цього договору. Відповідно до п. 3.5. договору оплата товару проводиться на умовах передплати та на умовах відстрочення платежу в такому порядку: 3.5.1. передплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі або у рахунках-фактурах в розмірі 100% вартості товару протягом 3-х (трьох) банківських днів від дати рахунку-фактури; Пунктом 3.5.2. договору визначено , що при відвантаженні товару постачальником покупцю без отримання попередньої оплати покупець здійснює оплату отриманого товару та доставку на умовах відстрочення платежу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з моменту отримання товару. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника. У пункті 4.1.1. сторони погодили, що при передачі товару постачальник передає покупцеві по одному примірнику товаросупроводжувальних документів на кожну партію товару: рахунок-фактура, видаткова накладна або акт прийому-передачі, сертифікат якості за вимогою покупця (копія). Абзацом 2 пункту 4.1.1. визначено, що факт отримання покупцем товару по видатковій накладній підтверджує передачу вказаних в цьому пункті договору оригіналів документів, в тому числі наявність у покупця відповідного рахунку-фактури, і не потребує подальшого доведення передачі постачальником покупцю факту передачі цих документів. Відповідно до п. п. 6.3. договору у разі порушення строків оплати за товар та строків приймання товару, указаних в п. 3.5.2. цього договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня. З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Вартіс» заявлено до стягнення з ДП МОУ «ЛЗЗК» основний борг, пеню, 3 % річних та інфляційні втрати . Сума позовних вимог сформована на підставі рахунків фактури та з врахуванням часткової оплати відповідачем поставленого йому товару на момент звернення з позовом до суду. Заборгованість за поставлений товар визначена позивачем в сумі несплаченого боргу на підставі наступних видаткових накладних: № 28570 від 13.08.2019 (несплачений борг 41 893, 38 грн), № 29600 від 20.08.2019 (несплачений борг 84116, 17 грн), № 31389 від 03.09.2019 (несплачений борг 122 457, 50 грн), № 32811 від 11.09.2019 (несплачений борг 19032, 00 грн), № 33468 від 16.09.2019 (несплачений борг 27344, 48 грн). Загальна сума боргу по зазначених видаткових накладних за підрахунком позивача станом на 03.04.2020 складає - 294 843, 53 грн. Нарахована, на момент звернення з позовом до суду, за боргом по видаткових накладних пеня складає 44 020, 90 грн, 3 % річних складають 5 171, 07 грн, та інфляційні витрати складають 3 625, 69 грн. В подальшому, 15.09.2020 на адресу місцевого суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог з 347 661, 19 грн на 100 272, 47 грн. У заяві про зменшення розміру позовних вимог, позивач зазначає, що станом на 31.07.2020 по договору 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 2 738 501, 52 грн, відповідачем в свою чергу оплачено товар лише на суму 2 658 943, 34 грн. Розмір зменшених позовних вимог сформований з врахуванням проплат відповідача відповідно до наданих ним у відзиві на позовну заяву банківських виписок та на підставі видаткових накладних: № 31389 від 03.09.2019 (не сплачений борг залишився 53 181, 70 грн); № 32811 від 11.09.2019 (не сплачений борг залишився 19 032, 00 грн); № 33468 від 16.09.2019 (не сплачений борг залишився 27 344, 48 грн). Загальна сума боргу по зазначених видаткових накладних - 99 558, 18 грн. Остання проплата відповідачем за поставлений товар здійснена 15.06.2020, що також враховано позивачем при зменшенні розміру позовних вимог, і після здійснення якої сума боргу складає 79 558, 18 грн. Нарахована за боргом по видаткових накладних пеня складає 17 070, 74 грн, 3 % річних складають 1 941, 46 грн, та інфляційні витрати складають 1 702, 09 грн. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (статті 655 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як вірно встановлено судом першої інстанції, що також підтверджено матеріалами справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 738 501, 52 грн. Факт поставки товару не заперечується також і самим відповідачем, який в апеляційній скарзі, як і у відзиві на позовну заяву, стверджує виключно те, що оплата поставленого товару здійснена ним наперед і заборгованість за поставлений товар 2019 року у відповідача відсутня. Основним агрументом відповідача щодо відсутності заборгованості за договором № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019 є факт поставки товару на підставі укладеного у спрощений спосіб договору № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2018, що, на думку відповідача, виключає можливість стягнення заявленої до стягнення позивачем заборгованості. Загальний порядок укладення господарських договорів визначений статтею 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно частини першої якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Щодо укладення договору № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2018 заперечує позивач, який у своїх поясненнях, зазначив, що у видаткових накладних за 2019 рік зроблено технічну помилку у даті (році) договору, що однак не спростовує факту поставки позивачем відповідачу товару за договором № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019, оскільки договір № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2018 між сторонами не укладався. Самого договору № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2018 та доказів його укладення у спрощений спосіб, відповідно до вимог ст. 181 ГПК України, відповідач суду не надав. Відтак, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає вірним висновок Господарського суду Львівської області про те, що відповідачем не доведено факту укладення у спрощений спосіб договору між ТОВ «Вартіс» та ДП МОУ «ЛЗЗК» № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2018, оскільки ним не надано суду ні самого договору, ні доказів, як того вимагає закон, на підтвердження його укладення у спрощений спосіб. Відтак, безпідставними є також твердження відповідача про те, що поставка товару за видатковими накладними на загальну суму 960 023, 14 грн не можна відносити до загальної суми боргу (2738 501, 52 грн). Таким чином, вірними є висновок суду першої інстанції щодо підставності заявленої до стягнення позивачем з відповідача суми боргу в розмірі 79 558, 18 грн, оскільки така підтверджується наявними у матеріалах справи доказами і її нарахування здійснене з врахуванням здійснених відповідачем проплат за поставку товару, докази чого також містяться в матеріалах справи. Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення зобов`язання. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіривши нарахування заявлених до стягнення позивачем з відповідача суми пені, інфляційних та 3-х відсотків річних, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду погоджується з місцевим господарським судом про дещо завищений позивачем їх розмір і вважає правильним здійснений судом першої інстанції перерахунок та визначення їх розміру до стягнення в сумі: 17 062, 19 грн пені, 841, 52 грн інфляційних втрат і 1 939, 28 грн 3-х відсотків річних. Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України). За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п.1 ч. 1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 276 ГПК України). На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі, як підстави для скасування рішення Господарського суду Львівської області від 29.10.2020 не підтверджені належними та допустимими доказами у справі, відтак, оскаржуване судове рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" б/н від 02.12.2020 (вх.№ 01-05/3604/20 від 08.12.2020) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 29.10.2020 у справі №914/890/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України. Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д. Суддя Гриців В.М. Суддя Зварич О.В.