Постанова Дніпровський апеляційний суд № 194/1539/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4963/21 Справа № 194/1539/20 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В., суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А., за участю секретаря - Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 01 березня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест Хаус", приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Романа Сергійовича про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест Хаус" (далі - ТОВ "ФК "Інвест Хаус"), приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Романа Сергійовича про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що Дніпропетровським окружним адміністративним судом 17 вересня 2020 року по справі № 160/7051/20 прийнято рішення за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Р.С., третя особа - ТОВ "ФК "Інвест Хаус", про визнання протиправними та скасування постанов виконавчого провадження, яким: визнано протиправною та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження № 62101403 від 16 травня 2020 року, внесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С.; визнано протиправною та скасовано постанову про стягнення з боржника основної суми винагороди по ВП № 62101403 від 16 травня 2020 року, внесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С.; визнано протиправною та скасовано постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження по ВП № 62101403 від 16 травня 2020 року, внесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С.; визнано протиправною та скасовано постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника по ВП № 62101403 від 26 травня 2020 року, внесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. Рішення суду набрало законної сили 28 вересня 2020 року. В рамках виконавчого провадження ВП № 62101403 було стягнуті грошові кошти в розмірі 10 238,71 грн., а саме: з пенсії стягнуто 5 810,62 грн., де 2 620,81 грн. - борг, 2 620,81 грн. - виконавчий збір, 569,00 грн. - витрати виконавчого провадження; з заробітної плати з червня 2020 року по серпень 2020 року стягнуто 4 428,09 грн. Крім матеріальної шкоди, поведінкою ТОВ "ФК "Інвест Хаус" йому була спричинена і моральна шкода, яку він оцінює в 35 000,00 грн. та яка полягає у нервових розладах та душевних стражданнях: порушено звичний уклад його життя, він знервований та змушений боротися за своє право, знаходиться у постійному стресі та нервозності, через постійні хвилювання порушився сон. Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд: стягнути з ТОВ "ФК "Інвест Хаус" на його користь матеріальну шкоду в розмірі 8 790,65 грн., моральну шкоду в розмірі 35 000,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 182,70 грн., три відсотки річних в розмірі 96,85 грн.; стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варава Р.С. на його користь матеріальну шкоду в розмірі 1 448,06 грн., інфляційні в розмірі 30,90 грн., три відсотки річних в розмірі 14,56 грн.; стягнути з відповідачів у рівних частках з кожного по 1 500,00 грн. на його користь витрати на професійну правничу допомогу та у рівних частках з кожного по 420,40 грн. на його користь витрати по оплаті судового збору. Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 01 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Варава Р.С. просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу позивача - без задоволення. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судом першої інстанції установлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варава Р.С., третя особа - ТОВ "ФК "Інвест Хаус", про визнання протиправними та скасування постанов виконавчого провадження, задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження № 62101403 від 16 травня 2020 року, внесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С.; визнано протиправною та скасовано постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 16 травня 2020 року ВП № 62101403, внесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С.; визнано протиправною та скасовано постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження 16 травня 2020 року ВП № 62101403, внесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С.; визнано протиправною та скасовано постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 26 травня 2020 року ВП № 62101403, внесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С.; у задоволені решти позовних вимог про зобов`язання приватного виконавця Варава Р.С. повернути ОСОБА_2 стягнуті з нього грошові кошти в рамках виконавчого провадження ВП № 62101403 відмовлено як передчасно поданими. При цьому, позивачу роз`яснено його право звернення до суду з окремою позовною заявою із зазначенням розрахунку суми, яку необхідно стягнути. Рішення суду набрало законної сили 28 вересня 2020 року. Відповідно до розпорядження приватного виконавця Варава Р.С. № 62101403 від 18 липня 2020 року грошові кошти в сумі 935,38 грн., що надійшли 07 липня 2020 року, та 569,00 грн., що надійшли 07 липня 2020 року, перераховано: 85,03 грн. на користь Варави Р.С. , як основна винагорода; 850,35 грн. на користь ТОВ "ФК "Інвест Хаус" як погашення боргу; 69 грн. на користь ТОВ "ФК "Інвест Хаус" як повернення авансового внеску; 500 грн. витрати по ВП № 62101403 на канцелярію на користь ТОВ "Папірус універсал". Перерахування зазначених платежів підтверджується платіжними дорученнями від 09 липня 2020 року № 3205, № 3204, № 3203, № 3202. Згідно розпорядження приватного виконавця Варава Р.С. № 62101403 від 11 серпня 2020 року грошові кошти у сумі 1 927,94 грн., що надійшли 13 липня 2020 року, та 1 478,78 грн., що надійшли 07 серпня 2020 року, перераховано: 309,70 грн. на користь Варави Р.С. , як основна винагорода; 3 097,02 грн. на користь ТОВ "ФК "Інвест Хаус" як погашення боргу. Перерахування зазначених платежів підтверджується платіжними дорученнями від 11 серпня 2020 року № 3434, № 3433. Відповідно до інформації відділу з питань виплати пенсій №15 управління з питань виплати пенсій Головного управління пенсійного фонду України від 03 листопада 2020 року, з 01 липня 2020 року з ОСОБА_1 ведуться утримання з пенсії у розмірі 20 % згідно постанови про відкриття виконавчого провадження приватного виконавця Варави Р.С. ВП №62101403 від 26 травня 2020 року. Згідно відклику приватного виконавця утримання припинено з 01 жовтня 2020 року. За період з 01 липня 2020 року по 30 вересня 2020 року утримано 2 620,81 грн. боргу, 2 620,81 грн. виконавчого збору, 569,00 грн. витрат виконавчого провадження. Згідно довідки Шахтоуправління "Тернівське" ДТЕК "Павлоградвугілля" від 19 листопада 2020 року № 568, з ОСОБА_1 за період з червня 2020 року по серпень 2020 року включно утримано за ВП 62101403 від 26 травня 2020 року грошові кошти на загальну суму 4 428,09 грн. Відповідно до відповіді приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. від 26 листопада 2020 року, відповідно до платіжних доручень № 3433 від 11 серпня 2020 року, № 3202 від 09 липня 2020 року, № 3635 від 08 вересня 2020 року, № 3779 від 06 жовтня 2020 року було стягнуто та перераховано на користь ТОВ "ФК "Інвест Хаус" сума коштів в розмірі 8 790,65 грн. Також судом установлено, що виконавчий напис № 853 від 05 травня 2020 року приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Личука Т.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Інвест Хаус" заборгованості, що виникла по кредитному договору в розмірі 92 822,11 грн. не визнався судом таким, що не підлягає виконанню. Отже, зазначений виконавчий напис є чинним. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обраний невірний спосіб захисту, оскільки позивач просить стягнути з відповідача ТОВ "ФК "Інвест Хаус" саме матеріальну шкоду, спричинену діями, які потягли стягнення з позивача суми заборгованості за виконавчим написом по кредитному договору в розмірі 92 822,11 грн. При цьому, судом враховано, що виконавчий напис № 853 від 05 травня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личука Т.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Інвест Хаус" заборгованості, що виникла по кредитному договору в розмірі 92 822,11 грн. не визнався судом таким, що не підлягає виконанню, проте позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та зобов`язання повернення або стягнення коштів, які були стягнуті з позивача за виконавчим написом. Також, позивачем обраний невірний спосіб захисту, оскільки позивач просить стягнути з відповідача приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. саме матеріальну шкоду, спричинену діями, які потягли стягнення з позивача суми основної винагороди від 16 травня 2020 року ВП № 62101403 та розміру мінімальних витрат виконавчого провадження від 16 травня 2020 року ВП № 62101403. При цьому, судом враховано, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про зобов`язання приватного виконавця Варави Р.С. повернути ОСОБА_2 стягнуті з нього грошові кошти в рамках виконавчого провадження ВП № 62101403 як передчасно поданих. Одночасно, позивачу роз`яснено його право звернення до суду з окремою позовною заявою із зазначенням розрахунку суми, яку необхідно стягнути. А тому, позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про зобов`язання повернення або стягнення основної винагороди та розміру мінімальних витрат виконавчого провадження. З урахуванням того, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідачів матеріальної шкоди, вимоги позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних також не підлягають задоволенню. Також суд вважав недоведеними заявлені позивачем вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів заподіяння відповідачем ТОВ "ФК "Інвест Хаус" моральної шкоди позивачу, а саме причинного зв`язку між фактом протиправних дій та наслідками. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. У відповідності до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках. У відповідності до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статей 1, 5 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3). Відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з пунктом 1 частиною першою, частиною п`ятою 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до частин четвертої, п`ятої, шостої, сьомої статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Відповідно до статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках. Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до частини другої статті 16 ЦК України можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Порядок визначення способу захисту, який суд може застосувати, здійснюючи правосуддя встановлено в статті 5 ЦПК України. При визначенні способу захисту у відповідності до вказаної норми слід враховувати положення частини першої статті 13, пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України, відповідно до яких спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, а отже, - суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивач у спосіб, який останній не просить застосувати. За загальним правилом (частина перша статті 5 ЦПК України) суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Зазначене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачений нормою матеріального права або договором. При цьому, позивач, обираючи спосіб захисту, якій він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом. Якщо ж законом або договором не передбачено ефективного способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України). Вказане з урахуванням положень частини першої статті 2 ЦПК України означає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, дозволяє забезпечити реальне поновлення в порушених правах. Тому, обираючи спосіб захисту позивач повинен (в першу чергу) перевірити, чи не передбачає закон або договір ефективного способу захист. Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, - позивач повинен обрати саме такий спосіб. Якщо у такому випадку позивач обрав інший спосіб захисту - суд має відмовити в задоволенні позову, крім випадку, коли з врахуванням положень частини другої статті 5 ЦПК України, дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту спроможний більш ефективно захистити порушені права, свободи чи інтереси особи, але за умови, що такий спосіб захисту є адекватним обставинам справи. Суд не має визначати ефективний спосіб захисту права замість позивача, тобто виходити за межі позовних вимог у випадку, якщо обраний позивачем спосіб захисту права не є ефективним. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Однак відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття «спосіб захисту права та/або інтересу» не виключає виокремлення матеріально-правового та процесуально-правового аспектів захисту цивільного права та інтересу. Так матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. В свою чергу процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права. Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів. Тобто, на думку суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі). Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 по справі № 917/1739/17. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем обрано невірний спосіб захисту цивільних прав та інтересів. При цьому, судом вірно враховано, що виконавчий напис № 853 від 05 травня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личука Т.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Інвест Хаус" заборгованості, що виникла по кредитному договору в розмірі 92 822,11 грн. не визнався судом таким, що не підлягає виконанню. Отже, зазначений виконавчий напис є чинним. Також судом вірно враховано, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про зобов`язання приватного виконавця Варава Р.С. повернути ОСОБА_2 стягнуті з нього грошові кошти в рамках виконавчого провадження ВП № 62101403 як передчасно поданих. Одночасно, позивачу роз`яснено його право звернення до суду з окремою позовною заявою із зазначенням розрахунку суми, яку необхідно стягнути. Позивач, зазначаючи про відшкодування шкоди, завданої діями ТОВ "ФК "Інвест Хаус", стверджує, що шкода була завдана йому незаконними діями відповідача. Колегія суддів звертає увагу, що для настання деліктної відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковими. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду. Дії відповідача щодо вчинення виконавчого напису та пред`явлення його до виконання здійснювалися у відповідності до вимог закону, положень Закону України "Про нотаріат" і Закону України "Про виконавче провадження". Виконавчий напис не є нечинним або оспорюваним. Рішення суду про незаконність окремих дій та скасування окремих постанов приватного виконавця не є підставою вважати дії стягувача протиправними. Разом з тим, позивачем не доведено протиправності дій відповідача, його вини, а також наявності завдання моральної шкоди. Таким чином, у діях відповідача відсутній елемент протиправної поведінки як обов`язкової складової цивільного правопорушення, а припущення позивача про заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди відповідачем не заслуговують на увагу суду, оскільки не підтверджуються фактичними обставинами та належними доказами. Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкода завдана не з її вини. Що стосується позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідачів на його користь моральної шкоди, то пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Проте, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів якими б підтверджувався факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру з бору відповідачів. Таким чином, позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та зобов`язання повернення або стягнення коштів, які були стягнуті з позивача за виконавчим написом, а також з позовом про зобов`язання повернення або стягнення основної винагороди та розміру мінімальних витрат виконавчого провадження. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з невірно обраним позивачем способу захисту. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що суд належним чином не проаналізував змісту позовної заяви та доказів, наданих позивачем є безпідставними. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін. На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 01 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко