Ухвала КЦС ВС № 174/138/20

Ухвала 04 червня 2021 року м. Київ справа № 174/138/20 провадження № 61-8658ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 17 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Відділ примусового виконання рішень управління примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро), про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання, ВСТАНОВИВ: У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Відділ примусового виконання рішень управління примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро (далі - ВПВР УПВР у Дніпропетровській області Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро)), про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання. Позовна заява мотивована тим, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2015 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто борг за договором позики у розмірі 1 780 919,30 грн, з яких: основний борг - 1 320 000 грн; інфляційні втрати три відсотки річних за порушення грошового зобов`язання - 460 919,30 грн; 08 червня 2015 року державним виконавцем ВПВР УПВР у Дніпропетровській області Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2015 року Проте, до цього часу вищезазначене рішення апеляційного суду в повному обсязі не виконано, відповідач не сплатив позивачу на виконання рішення апеляційного суду 725 414,30 грн. Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за період з 01 березня 2017 року по 10 лютого 2020 року у вигляді інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої основної суми заборгованості у розмірі 263 043,55 грн. Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 17 червня 2020 року (у складі судді Ілюшик І. А.) позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 інфляційні втрати та три відсотки річних за період з 01 березня 2017 року по 10 лютого 2020 року у розмірі 263 043,55 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року (у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.) рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 17 червня 2020 року залишено без змін. 20 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 17 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 8 частини статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень resjudicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання, тобто ціна позову становить 263 043,55 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 250 = 567 500 грн). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року). Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії. Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Зазначення у постанові Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом. З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України. Одночасно суд роз`яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі. Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 17 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Відділ примусового виконання рішень управління примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро), про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук