Окрема думка КАС ВС № 380/1192/20

ОКРЕМА ДУМКА судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Гімона М.М. 10 червня 2021 року Київ справа №380/1192/20 адміністративне провадження №К/9901/10561/21 щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відокремленого підрозділу ДПС України - Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС, скаржник) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2020 у справі №380/1192/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ Буд Дизайн» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) усі питання, що виникають під час колегіального розгляду адміністративної справи, вирішуються більшістю голосів суддів. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім. Суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення. Вважаю за необхідне викласти свою окрему думку відносно питання поновлення судом касаційної інстанції строку на касаційне оскарження при прийнятті рішення про відкриття касаційного провадження у цій справі. Так, ухвалою від 10.06.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду більшістю голосів постановив відкрити касаційне провадження за скаргою ГУ ДПС, одночасно поновивши строк на касаційне оскарження. Однак, на моє переконання, наведені скаржником причини не давали суду касаційної інстанції підстав для поновлення строку на касаційне оскарження. У цій справі вперше касаційна скарга ГУ ДПС надійшла до суду 07.12.2020, проте, Верховний Суд ухвалою від 24.12.2020 її повернув як таку, що не містила підстав касаційного оскарження судових рішення у цій справі. Копію цієї ухвали ГУ ДПС отримало 05.01.2021. Звертаючись вдруге 23.03.2021 з касаційною скаргою, скаржник просив суд поновити строк на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2020. Таке клопотання ГУ ДПС обґрунтовувало тим, що вже зверталося до Верховного Суду з касаційною скаргою, проте, вона була повернута на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Скаржник зазначав, що не вчинив жодних дій, які б могли бути розцінені як зловживання правами і не допускав з власної волі жодних зайвих затримок та невиправданих зволікань. Крім того, вжиття всіх вичерпних заходів для відкриття касаційного провадження підтверджується платіжним дорученням від 17.03.2021 про сплату судового збору за подання касаційної скарги, а повторне звернення відбулося у розумний строк після сплати судового збору. При цьому, несвоєчасна сплата відбулась внаслідок недостатнього фінансування, тобто, з незалежних від ГУ ДПС причин. Ухвалою від 15.04.2021 Верховний Суд залишив касаційну скаргу без руху з підстав її невідповідності вимогам пункту 4 частини другої статті 330 КАС України щодо необхідності зазначення підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Скаржнику роз`яснено вимоги, яким має відповідати касаційна скарга при її поданні на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. На виконання вимог зазначеної ухвали суду, ГУ ДПС подало уточнену касаційну скаргу, обґрунтування якої суд визнав достатнім для відкриття касаційного провадження на підставах, передбачених пунктами 1 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Одночасно, суд зазначив, що при повторному зверненні ГУ ДПС не допускало зволікань, у зв`язку з чим суд (більшістю голосів) поновив строк на касаційне оскарження. Вважаю, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Відповідно до статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу. У клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень ГУ ДПС не зазначає обставин, які позбавляли його можливості у стислий строк привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, Верховний Суд надавав вичерпні роз`яснення щодо форми і змісту касаційної скарги, яким вона повинна відповідати в частині належного викладення підстав, натомість, звертаючись з касаційною скаргою вдруге, скаржник так і не врахував роз`яснень, наданих йому Верховним Судом в ухвалі від 24.12.2020, що стало підставою для залишення без руху повторно поданої касаційної скарги. За змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважаю, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. У цій справі у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України. При цьому, строк майже у чотири місяці після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, що сплинув на момент подання касаційної скарги вдруге, не можна вважати розумним та оптимальним для реалізації права на касаційне оскарження судових рішень. Посилання скаржника на те, що він не зволікав з подачею касаційної скарги є безпідставними, оскільки з дня отримання ухвали про повернення вперше поданої касаційної скарги і до дня повторного звернення минуло більше двох місяців. При цьому, підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги стало неналежне оформлення касаційної скарги, а тому посилання скаржника на те, що ним вживалися усі залежні від нього заходи щодо сплати судового збору, є незмістовними. При цьому, дата сплати судового збору не є обставиною, з якою стаття 329 КАС України пов`язує перебіг строку реалізації права на касаційне оскарження, а тому посилання скаржника на те, що він реалізував своє право на повторне звернення у розумний строк після сплати судового збору не може бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. У цій справі причини пропуску суб`єктом владних повноважень строку на касаційне оскарження пов`язані із суто суб`єктивними причинами, відповідно, негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі своєчасної реалізації права на касаційне оскарження із дотриманням вимог КАС України щодо форми і змісту касаційної скарги. Сама ж по собі сплата суб`єктом владних повноважень судового збору після спливу встановленого КАС України строку не може бути безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення. Сукупність цих обставин свідчить про допущення ГУ ДПС необґрунтованих зволікань щодо реалізації свого права на подання касаційної скарги з дотриманням вимог КАС України. Отже, враховуючи обставини справи, відсутні підстави вважати, що скаржником пропущено строк з поважних причин, оскільки такі не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Вважаю, що поновлення строку на касаційне оскарження при встановлених обставинах не відповідає принципу правової визначеності як одного із суттєвих елементів принципу верховенства права. Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України, касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків на касаційне оскарження і підстави, вказані у заяві про поновлення строку, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право вказати інші підстави для поновлення строку. З огляду на наведене, вважаю, що подану касаційну скаргу належало залишити без руху також для надання скаржнику часу вказати інші підстави для поновлення строку, оскільки наведені скаржником причини пропуску такого строку є неповажними. Відповідно, у випадку відсутності інших (поважних) причин, у відкритті касаційного провадження належало відмовити відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України. Суддя: М. М. Гімон