Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/3476/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" червня 2021 р. Справа№ 911/3476/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Агрикової О.В. Чорногуза М.Г. при секретарі судового засідання Найченко А.М., розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2021 у справі №911/3476/20 (суддя Ейвазова А.Р.) за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» про стягнення 10 595 699,29 грн за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» (далі - ВРКП «Вишгородтепломережа», відповідач) про стягнення 10 595 699,29 грн, з яких 9 083 982,45 грн основного боргу, 693 332,88 грн пені, 437 527,59 грн 3% річних, 380 856,37 грн втрат від інфляції, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу №2566/18-БО-17 від 05.10.2018 щодо здійснення оплати за поставлений у жовтні 2018 року - березні 2019 року природний газ. Рішенням Господарського суду Київської області від 24.03.2021 у справі №911/3476/20 закрито провадження в частині стягнення 222 113,46 грн основного боргу, позов задоволено частково, стягнуто з ВРКП «Вишгородтепломережа» на користь НАК «Нафтогаз України» 8 861 868,99 грн основного боргу, 437 527,59 грн 3% річних, 380 856,37 грн втрат від інфляції, 485 333,02 грн пені, а також 81 378,22 грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором. У задоволенні позову в частині стягнення 207 999,86 грн пені відмовлено. Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з наявності порушення відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем за договором, у зв`язку з чим визнав правомірним нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних; з огляду на встановлені під час розгляду спору обставини господарської діяльності відповідача, який не є фактичним кінцевим споживачем газу і такий газ використовується ним для виробництва теплової енергії, яка за умовами договору споживається бюджетними установами/організаціями, які не завжди вчасно розраховуються за спожиту теплову енергію, а також зважаючи на те, що відповідач визнав основний борг та здійснив дії щодо погашення його частини під час розгляду справи по суті, враховуючи відсутність збитків у позивача у зв`язку з порушенням відповідачем виконання відповідних зобов`язань, суд дійшов висновку про можливість зменшення стягуваної суми пені на 30 %. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, НАК «Нафтогаз України» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні пені на суму 207 999,86 грн та постановити нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт наголошував на неправомірному здійсненні судом перерахунку пені та зменшенні її розміру на 30%, оскільки відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки; суд не надав належної оцінки ступеню виконання зобов`язання боржником, майнового стану та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу; сума несплаченого основного боргу є значною та має довготривалий термін невиконання; відповідачем не було надано належних та допустимих доказів того, що його підприємство є збитковим та має важкий фінансовий стан; відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2021 у справі №911/3476/20, призначено її до розгляду на 09.06.2021, встановлено ВРКП «Вишгородтепломережа» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області - без змін. Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що судом було враховано недоведеність позивачем отримання ним збитків у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за договором, а тому безпідставними є посилання апелянта на те, що судом не було досліджено наявність перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків; господарська діяльність відповідача по наданню житлово-комунальних послуг підпадає під сферу дії окремих законів, що спрямовані на захист інтересів споживачів цих послуг, але порушують інтереси підприємств, що надають ці послуги. У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін. 09.06.2021 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції. У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення 207 999,86 грн пені, тобто правомірності зменшення судом заявленої до стягнення пені на 30%. Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 05.10.2018 між НАК «Нафтогаз України» (у тексті договору - постачальник) та ВРКП «Вишгородтепломережа» (у тексті договору - споживач) було укладено договір постачання природного газу №2566/18-БО-17 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору. Згідно з п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. Відповідно до п. 2.1 договору постачальник передає споживачеві з 01.10.2018 по 17.10.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 85,0 тис.куб.м. Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному періоді постачання, оформлюється актом приймання-передачі (п. 3.7 договору). Згідно з п. 5.2 договору ціна за 1000 куб.м газу на дату його укладення договору становить - 9 488,64 грн з ПДВ. Пунктом 5.1 договору визначено, що у разі зміни на офіційному веб-сайті постачальника ціни на газ, вона є обов`язковою за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін. Відповідно до п. 5.4 договору загальна сума вартості природного газу за вказаним договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу. За умовами п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 до 17.10.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 договору). В подальшому між сторонами було укладено низку додаткових угод, якими, зокрема, вносились зміни до розрахунку ціни на газ, його обсягу та строку дії договору (а.с. 26-41). Так, додатковою угодою №1 від 19.10.2018 сторонами погоджено, що постачальник передає споживачеві в період з 01.10.2018 по 26.10.2018 природний газ орієнтованим обсягом 100,0 тис. куб.м та продовжено строк дії договору до 26.10.2018. Додатковою угодою №2 від 27.10.2018 сторонами погоджено, що постачальник передає споживачеві в період з 01.10.2018 по 31.10.2018 природний газ орієнтованим обсягом 150,0 тис. куб.м та продовжено строк дії договору до 31.10.2018. Додатковою угодою №3 від 01.11.2018 сторонами погоджено, що постачальник передає споживачеві в період з 01.10.2018 по 30.11.2018 природний газ орієнтованим обсягом 180,0 тис. куб.м та продовжено строк дії договору до 30.11.2018. Додатковою угодою №4 від 26.11.2018 сторонами погоджено, що постачальник передає споживачеві в період з 01.10.2018 по 30.04.2019 природний газ орієнтованим обсягом 1 428 607 тис. куб.м; змінено ціну природного газу та встановлено її у розмірі 7482,61 грн за 100 куб.м з ПДВ; продовжено строк дії договору до 30.04.2019. Додатковою угодою №6 від 29.03.2019 сторонами визначено, що постачальник передає споживачеві у період з 01.10.2018 по 30.04.2019 природний газ орієнтованим обсягом 1 197 183 тис. куб.м (а.с.40). Додатковою угодою №7 від 29.03.2019 внесено зміни до договору у зв`язку зі зміною назви постачальника. З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв у період з жовтня 2018 року по березень 2019 року природний газ на загальну суму 9 083 982,45 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с.42-47). Разом з тим, як вбачається з розрахунку позивача та визнається відповідачем, останнім були порушені встановлені договором строки здійснення оплати за поставлений природний газ. Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем своїх обов`язків за договором в частині оплати вартості поставленого газу, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість, що виникла у вказаний період. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи вимоги чинного законодавства, враховуючи вказані межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову частково, з огляду на наступне. Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Отже, укладення НАК «Нафтогаз України» та ВРКП «Вишгородтепломережа» договору постачання природного газу №2566/18-БО-17 від 05.10.2018 було спрямоване на отримання останнім природного газу та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати. Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з п. 6.1. договору сторони погодили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Частиною першою ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідач допускав порушення взятих на себе зобов`язань з оплати природного газу, оскільки не розраховувався за нього у строк, встановлений п. 6.1 договору. Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України). Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Умовами укладеного сторонами договору (п. 8.2) передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши надані позивачем розрахунки пені, інфляційних втрат та процентів за відповідний період, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що такі нарахування є арифметично правильними, здійсненими з урахуванням приписів чинного законодавства та умов договору. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції заявив клопотання про зменшення розміру стягнення з нього пені на 99% від ціни позову. В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначав, що ВРКП «Вишгородтепломережа» є збитковим підприємством, якому не вистачає коштів на виконання в повному обсязі податкових зобов`язань, зобов`язань по виплаті заробітної плати, розрахунків за енергоносії, здійснення ремонтних та аварійно-відновлювальних робіт. Як зазначає відповідач, у зв`язку зі специфікою своєї діяльності відповідач не є кінцевим споживачем товару, наданого позивачем за договором постачання природного газу, а є підприємством, яке використовує отриманий природний газ для виробництва та забезпечення безперебійного постачання теплової енергії споживачам; здійснення оплати поставленого позивачем природного газу значною мірою залежить від розрахунків споживачів з відповідачем за спожиту теплову енергію. Відповідач у поданому клопотанні також просив врахувати, що ВРКП «Вишгородтепломережа» є стратегічно важливим та соціально значимим теплопостачальним підприємством міста Вишгород та Вишгородського району, особливо в зимовий період, оскільки забезпечує теплом споживачів, серед яких житлові будинки та квартири, школи, лікарні, установи й організації, що фінансуються з державного бюджету та інші об`єкти. Крім того, на думку відповідача, розмір збитків, що міг би понести позивач у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, повною мірою компенсується йому за рахунок 3% річних, інфляційних втрат та часткового задоволення вимоги про стягнення пені. На підтвердження вишевказаних обставин відповідачем надано суду першої інстанції відповідні документи, зокрема, копії Статуту ВРКП «Вишгородтепломережа», довідки про дебіторську заборгованість споживачів перед відповідачем № 97418 від 05.01.2021, фінансових планів та звітів про фінансові результати за 2017, 2018, 2019, 2020 роки. Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов`язань та міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом`якшення неустойки суд наділений задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов`язань. Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов`язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом. При цьому, відповідач має надати докази явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов`язання, зокрема, що покладений розмір збитків кредитора, які могли виникнути внаслідок порушення зобов`язань, значно вище основного невиконаного зобов`язання. Крім того, правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме, частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. З мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Статуту ВРКП «Вишгородтепломережа» останнє є об`єктом спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Вишгородського району, майно якого закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Метою діяльності підприємства є організація виробничо-господарської, комерційної, консультаційної наукової та іншої діяльності, спрямованої на надання послуг, виробництва, постачання тепла та інших енергоносіїв населенню, підприємствам, установам, організаціям, виробництва промислової продукції, залучення інвестиції розвиток виробничої сфери та сфери послуг, впровадження науково-технічних розробок і технологій. Судом першої інстанції правомірно враховано, що купуючи газ у позивача, відповідач надає послуги з теплопостачання і саме від вчасності та повноти розрахунків споживачів з відповідачем залежить вчасність виконання зобов`язань відповідачем перед позивачем по спірному договору. Так, відповідно до довідки №97/08 від 05.01.2021 дебіторська заборгованість споживачів теплової енергії перед позивачем станом на 01.12.2020 складає 31 814 289,70 грн (а.с. 94). Крім того, з наданих звітів про фінансові результати за 2016, 2017, 2019, 2020 роки вбачається, що відповідач за результатами діяльності мав збитки (а.с.134-137). Місцевим господарським судом також враховано, що відповідач визнав основний борг та здійснив дії щодо погашення його частини під час розгляду справи по суті. У свою чергу, позивачем не надано суду доказів понесених ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору. При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, втрати позивача від знецінення коштів компенсуються йому стягненням інфляційних втрат за ст. 625 ЦК України, та за цією ж нормою йому компенсується плата у вигляді трьох процентів річних за час, який позивач не міг користуватися коштами. За таких обставин, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, враховуючи також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, та зокрема на необхідність стимулювання відповідача в інтересах позивача до вчасного виконання грошових зобов`язань, так і враховуючи обізнаність позивача при укладенні з відповідачем договору про особливість отримання останнім коштів для розрахунків, яка закріплена у п. 6.3 договору, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість зменшення розміру стягуваної суми пені на 30 %. На переконання колегії суддів, таке зменшення, з урахуванням усіх обставин справи, відповідає вимогам співрозмірності, балансу інтересів обох сторін, здійснене з урахуванням ступеня виконання зобов`язань відповідачем та причин їх неналежного виконання, а тому твердження апелянта в цій частині відхиляються як безпідставні та необґрунтовані. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Разом з тим, доводи апелянта щодо неповного дослідження всіх обставин справи, порушення норм матеріального права, зокрема, ст. 233 ГК України, ст.ст. 549-552, 599, 625 ЦК України та процесуального права, а саме, ст.ст. 236, 238 ГПК України, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову частково та стягнення з ВРКП «Вишгородтепломережа» на користь НАК «Нафтогаз України» 8 861 868,99 грн основного боргу, 437 527,59 грн 3% річних, 380 856,37 грн втрат від інфляції, 485 333,02 грн пені. У задоволенні іншої частини позову, а саме, у стягненні 207 999,86 грн пені необхідно відмовити. Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2021 у справі №911/3476/20 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга НАК «Нафтогаз України» має бути залишена без задоволення. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта. Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2021 у справі №911/3476/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2021 у справі №911/3476/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/3476/20 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 11.06.2021. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді О.В. Агрикова М.Г. Чорногуз