Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/3546/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3546/21 Головуючий у 1 інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Сорочка Є.О. Чаку Є.В. За участю секретаря Борейка Д.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просив: - визнати неправомірними дії заступника начальника відділу Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Диких О.О. в частині відмови у скасуванні постанови про стягнення виконавчого збору ВП №53637350 від 17.03.2020 року; - визнати протиправною та скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17.03.2020 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №53637350. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняте нове рішення, яким повністю задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що на момент відкриття виконавчого провадження, діяла норма ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", яка передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, а тому, відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 5064,48 євро та 365, 40 грн. Також, апелянт зазначає, що стягнення виконавчого збору, відповідно до частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувану за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконанні у Печерському РВ ДВС у місті Києві перебувало виконавче провадження №53637350 з примусового виконання виконавчого листа №7857/37829/15-ц від 03.11.2016 року, виданого Печерським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "КБ "Приват Банк" заборгованості за Кредитним договором №К4Н0СК00000050 від 11.12.2006 р. у розмірі 50 644,88 євро, що еквівалентно 1 198 764,31 грн. та судовий збір у розмірі 3 654,00 грн. В подальшому, стягувач у виконавчому провадженні №53637350 - АТ "КБ "Приват Банк" направив до Печерського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві заяву від 23.07.2019 р. №201611160113 про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". Державним виконавцем Печерського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві, на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" 17.03.2020 р. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі вищевказаної заяви про повернення виконавчого документа. Одночасно, 17 березня 2020 року державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 5 064,48 дол. США та 365,40 грн. Не погоджуючись із зазначеними постановами від 17.03.2020 року, ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зі скаргою на дії державного виконавця, якою просив: - провести ретельну перевірку правомірності і правильності винесення постанови Печерського районного ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про закінчення виконавчого провадження ВП №53637350 від 17.03.2020 року; - скасувати постанову Печерського районного ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про закінчення виконавчого провадження ВП №53637350 від 17.03.2020 року; - зобов`язати відповідального у даному виконавчому провадженні державного виконавця винести відповідну постанову саме на підставі заяви АТ "КБ "Приват Банк" від 23.07.2019 року про повернення виконавчого листа №757/37829/15-ц від 03.11.2016 року, згідно п. 1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження"; - скасувати постанову Печерського районного ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору ВП №53637350 від 17.03.2020 року; - скасувати постанову Печерського районного ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №53637350 від 17.03.2020 року. За результатом розгляду вказаної скарги, заступником начальника відділу Печерського районного ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Диких О.О. прийнято постанову про відновлення виконавчого провадження ВП №53637350 від 03.02.2021 року. В межах даного виконавчого провадження, 03 лютого 2021 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі заяви АТ "КБ "Приват Банк" про повернення виконавчого документа. При цьому, листом №53637350/3 від 03 лютого 2021 року скаржника повідомлено про відсутність підстав для скасування постанов про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. Не погоджуючись із діями відповідача щодо відмови у скасуванні постанови про стягнення виконавчого збору та постановою про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Статтею 1 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За приписами ст. 10 Закону № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №1404-VІІІ, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. В силу положень ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VІІІ, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Згідно частини 5 статті 26 Закону № 1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Так, відповідно до частин 1-2 статті 27 Закону №1404-VІІІ, у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року (на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №53637350), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За приписами пунктів 1-6 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Положеннями частини 9 статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Згідно пункту 1 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. За правилами частини 5 статті 37 Закону № 1404-VIII, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору. Нормами частини 3 статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. У відповідності до частини 4 статті 42 Закону № 1404-VІІІ, на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Як вбачається з матеріалів справи, В.о. начальника відділу Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Диких О.О. прийнято постанову про стягнення виконавчого збору від 17 березня 2020 року ВП №53637350, стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 5 064,48 дол. США та 365,40 грн. (а.с. 19). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови діяла нова редакція Закону № 1404-VІІІ від 28.08.2018 року, з аналізу правових норм якого вбачається, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. Тому, при прийнятті оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими, з огляду на наступне. З аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. Проте, Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесені зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ. З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404-VІІІ, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Тобто, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості ОСОБА_1 , база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. Матеріали справи свідчать, що державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови від 17 березня 2020 року ВП № 53637350 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі у розмірі 5 064,48 дол. США та 365,40 грн., визначив суму виконавчого збору в розмірі 10 % від суми, яка зазначена у виконавчому листі №7857/37829/15-ц, виданого 03.11.2016 року Печерським районним судом міста Києва. Отже, з вищевказаного вбачається, що державний виконавець визначив суми виконавчого збору у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчими документами, застосувавши, таким чином, фактично Закон № 1404-VIII у редакції Закону № 2475-VIII. Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року (Закон № 2475-VIII), оскільки, розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню. Таким чином, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, оскільки, у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв`язку із прийняттям змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України. Беручи до уваги те, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , а також, те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 5 064,48 дол. США та 365,40 грн. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах 28 січня 2021 року у справі №420/769/19, від 21 січня 2021 року у справі №640/3430/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 1340/5053/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17 березня 2020 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №53637350 є обгрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог в частині визнання неправомірними дій заступника начальника відділу Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Диких О.О. в частині відмови у скасуванні постанови про стягнення виконавчого збору ВП №53637350 від 17.03.2020 року, колегія суддів зазначає наступне. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 звертався до начальника відділу Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із скаргою на дії державного виконавця, яка зареєстрована 29 січня 2021 року №3540, та в якій, зокрема, просив скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17.03.2020 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №53637350 (а.с. 51-53). Розділом X Закону № 1404-VІІІ визначено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби. Згідно вимог частини 3 статті 74 Закону № 1404-VІІІ, рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Частиною 2 статі 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі, постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З вищевказаних норм вбачається, що боржник - ОСОБА_1 має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 17 січня 2019 року у справі №П/811/3475/15. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання неправомірними дій заступника начальника відділу Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Диких О.О. в частині відмови у скасуванні постанови про стягнення виконавчого збору ВП №53637350 від 17.03.2020 року, а тому, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову частково. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі частково спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 287, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 року скасувати та прийняти нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною та скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17 березня 2020 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №53637350. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01011, м. Київ, вул. Різницька, 11 Б, код ЄДРПОУ 34979022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в загальному розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Сорочко Є.О. Чаку Є.В.