Постанова 4815 № 568/271/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 травня 2021 року м. Рівне Справа № 568/271/19 Провадження № 22-ц/4815/688/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк, відповідач: ОСОБА_1 розглянув в порядку письмового спрощеного позовного провадження у м. Рівне апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової О.Л. на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2021 року, ухвалене в складі судді Сільман А.О., повний текст рішення виготовлено 17.02.2021 року, у справі №568/271/19, в с т а н о в и в : У лютому 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що 27.08.2013 року між сторонами укладено кредитний договів у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в сумі 10000 грн. Відповідач порушив умови договору в частині своєчасної погашення заборгованості по тілу кредиту, внаслідок чого виникла заборгованість перед банком станом на 20.01.2019 р. в сумі 59613,74 грн з яких: 25866,02 грн. тіло кредиту, 9338,71 відсотків за користування кредитом, 21094,07 грн. пені, 500 грн. штрафу (фіксована частина), 2814,94 грн. штраф (процентна складова). Оскільки відповідач добровільно не виконав зобов`язання, Банк просив стягнути з відповідача борг у сумі 59613,74 грн, вирішити питання розподілу судових витрат. Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2021 року у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог . В апеляційній скарзі АТ КБ Приватбанк, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Звертає увагу суду, що активація картки та користування картковим рахунком свідчить про укладення сторонами кредитного договору, а дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості за кредитним договором. Перевищення встановленого кредитного ліміту за карткою відповідача сталося через те, що він до перевищення кредитного ліміту скористався послугою «Миттєва розстрочка», що призвело до виникнення заборгованості понад встановлений ліміт. Покликається на неврахування судом правових позицій Верховного Суду з аналогічних справ. Вважає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за користування кредитом. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає. Судом встановлено, що 27 серпня 2013 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву відповідно до якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі Заява містить відомості, що відповідач ознайомлений з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, з якими він погодився. Відповідач не виконувала належним чином зобов`язання по поверненню коштів. За розрахунком банку станом на 20.01.2019 р. в сумі 59613,74 грн з яких: 25866,02 грн. тіло кредиту, 9338,71 відсотків за користування кредитом, 21094,07 грн. пені, 500 грн. штрафу (фіксована частина), 2814,94 грн. штраф (процентна складова). До договору банк додав Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку та довідку про умови кредитування. Вважаючи, що відповідач прострочив кредитні зобов`язання, порушивши його права, банк у лютому 2019 року звернувся з позовом в суд, вимагаючи стягнути із відповідача на його користь 59613,74 гривень заборгованості за кредитним договором. Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Статями 626, 628 ЦК України договір визначений як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У статті 634 ЦК України договір приєднання визначений як договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілими всім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19). Відповідно до статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються у договорі. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1049 ЦК Українипередбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку від 27.08.2013 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у даній анкеті-заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту (суми, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27.08.2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. У витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та (або) процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи станом на 27.08.2013 року містили умови, зокрема й щодо сплати заборгованості за простороченим тілом кредиту та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Надані банком Тарифи та Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися ПАТ КБ «ПриватБанк». Тарифи та Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку не визнаються відповідачем та не містять його підпису, а тому їх не можна розцінювати, як складову кредитного договору, укладеного між сторонами. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З огляду на викладені вище обставини та умови кредитування, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентної ставки та можливість нарахування банком пені та штрафів за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Враховуючи наведене доводи апеляційної скарги про правомірність нарахування Банком відсотків за користування кредитом та неустойки не заслуговують на увагу. Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку, що Анкета-заява від 27.08.2013 року не містить строку повернення кредиту (користування ним), тип та тарифи кредитної картки. Той факт, що відповідач згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості за допомогою платіжної карти «Приватбанку» витрачав грошові кошти банку та їх повертав, не доводить за якими умовами та правилами щодо розміру процентів, пені та штрафів він це здійснював . Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час та вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Платіж за умовами договору включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами, і частину заборгованості по кредиту. У разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою. Прострочений кредит - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернені у строк, передбачений договором. Матеріали справи містять банківську виписку про рух коштів по картковому рахунку відкритому на ім`я ОСОБА_1 , докази отримання відповідачем платіжних карток та довідку про номери платіжних карт виданих на ім`я відповідача за договором від 27.08.2013 року. Встановлено, що кредитний ліміт на картковому рахунку неодноразово змінювався та з 09.11.2017 року становив 10 000 грн. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що за період з 31.12.2017 р по 20.01.2019 р. відповідач кредитними коштами не користувався. Таки чином, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір заборгованості за тілом кредиту не може перевищувати встановленого кредитного ліміту. Враховуючи положення ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 1049 ЦК України, та встановивши, що Банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув і не спростував розрахунок заборгованості у цій частині, суд дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні заборгованості за тілом кредиту. Ураховуючи наведене оскаржуване рішення в цій частині не можна визнати законним та обґрунтованим. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми неповернутого кредиту у розмірі 10 000 грн (тіло кредиту). Інших доводів, які б спростовували висновки суду по суті спору, апеляційна скарга не містить. Питання обов`язку доказування і подання доказів розкрито у статті 81 ЦПК України, стосовно того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення прострочених відсотків та пені, адже саме зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду в частині відмови у стягнені кредитної заборгованості у розмірі 10 000 грн, що становить 16,77 % від суми заборгованості за кредитним договором заявленої банком до стягнення та задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» у цій частині, з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір в сумі 805,38 грн.. Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково. Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2021 року в частині відмови в позові про стягнення кредитної заборгованості скасувати. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 10 000 грн. (десять тсяч грн). В решті рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в сумі 805,38 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Боймиструк С.В. Шимків С.С.