Постанова 4813 № 495/1427/18

Номер провадження: 22-ц/813/3479/21 Номер справи місцевого суду: 495/1427/18 Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.05.2021 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Дубрянської Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом Першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ) про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, ухвалене під головуванням судді Прийомової О.Ю. 22 жовтня 2019 року у м. Білгород-Дністровський Одеської області, - встановила: У лютому 2018 року Перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ) про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора (т. 1 а.с. 2-14). В обґрунтування позову Перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури посилався на те, що Затоківською селищною радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 18 вересня 2007 року було укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,8 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0189; 5110300000:02:003:0190. Рішенням господарського суду Одеської області від 29 квітня 2014 року у справі № 916/803/14 було задоволено позов заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради до ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , розірвано договір оренди та зобов`язано повернути до земель комунальної власності смт. Затока вказану земельну ділянку. В подальшому, на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, 10 грудня 2014 року було проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0906 га по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110300000:02:003:0353), із земель, наданих раніше у користування ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 . Рішенням Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 2925 передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0999 га (кадастровий номер 5110300000:02:003:0353) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі вказаного рішення державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 38633639 щодо земельної ділянки площею 0,0906 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_2 , яке зареєстроване згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 червня 2015 № 21853675 . Позивач вважає, що право власності на вказану земельну ділянку набуто ОСОБА_1 з порушенням вимог діючого законодавства, а саме - земельну ділянку, у порушення статей 79-1,118 Земельного кодексу України, передано без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Крім того, відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено у порушення положень Генерального плану смт. Затока та за відсутності детального плану території. Державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності прийнято з порушенням законодавства, оскільки заявлене право не підлягало державній реєстрації. Вказані порушення і стали підставою для звернення до суду позивачем в інтересах держави з відповідним позовом. Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 лютого 2018 року заяву виконувача обов`язків керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури про забезпечення позову було задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0906 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110300000:02:003:0353) (т. 1 а.с. 81-83). Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 жовтня 2019 року позов першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури було задоволено. Визнано незаконним рішення Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 2925 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0999 га (кадастровий номер 5110300000:02:003:0353) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 ». Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 38633639, видане 05 червня 2015 року реєстраційною службою Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки, площею 0,0906 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110300000:02:003:0353). Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області від 05 червня 2015 року, індексний номер 21853675, на підставі якого за ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0906 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110300000:02:003:0353). Стягнуто з Затоківської селищної ради, на користь прокуратури Одеської області, сплачений судовий збір за подачу позову у розмірі 2 643 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Одеської області сплачений судовий збір за подачу позову у розмірі 2 643 грн. (т. 2 а.с. 130-146). В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Білгород-Дністровської місцевої прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 964,50 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо неправомірності прийняття Затоківською селищною радою оскаржуваного рішення, формування і надання спірної земельної ділянки у власність. Крім того, ОСОБА_1 вважає недоведеним Прокурором факт порушення прав прокуратури оскаржуваним рішенням Затоківської селищної ради (т. 2 а.с. 148-157). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, між Затоківською селищною радою та ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5 18.09.2007 року було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 4,8 га терміном на 25 років для експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у Лиманському районі смт. Затока м. Білгород-Дністровського Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0189; 5110300000:02:003:0190 (т.1 л.с.15-18). Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.04.2014 року по справі № 916/803/14, позовну заяву заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області задоволено повністю. Розірвано Договір оренди, укладений 18.09.2007 року між Затоківською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 , зареєстрований у Білгород-Дністровському міському відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 04.07.506.00090 від 19.09.2007 року Зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 та Фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 повернути до комунальної власності смт. Затока м. Білгород-Дністровського земельну ділянку площею 4,8 га, вартістю 11 974 080 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0189; 5110300000:02:003:0190 (т.1 л.с.19-24). В подальшому, на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, 15.04.2015 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0906 га по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110300000:02:003:0353, цільове призначення: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення), із земель, наданих раніше у користування ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, листом № 27/01-27 від 17.01.2018 року Затоківської селищної ради, а також листом № 10-15-0.3-1145/2-18 від 26.01.2018 року з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області. (т.1 л.с.25-27,29,37). Проте, 05.06.2015 року Затоківською селищною радою на LХІV-а сесії VІ скликання було винесено рішення № 2925 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0999 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0353 для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 » /л.с.28 т. 1/. На підставі вказаного рішення, державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 38633639 щодо земельної ділянки площею 0,0906 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_2 , яке зареєстроване згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.06.2015 № 21853675. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 28.12.2017 року власником земельної ділянки площею 0,0906 га для за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення є ОСОБА_2 (т.1 л.с.38-41). Матеріалами справи також встановлено, що у відповідності до листа № 27/01-27 від 17.01.2018 року Затоківської селищної ради, земельна ділянка, у т.ч. з кадастровим номером 5110300000:02:003:0353 сформована на підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 згідно договору оренди, укладеного 18.09.2007 року з Затоківською селищною радою щодо земельної ділянки загальною площею 4,8 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для розміщення експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зареєстрованого у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №04.07.506.00090 від 19.09.2007 року. Селищною радою детальний план території щодо вищевказаних земельних ділянок не розроблявся та не затверджувався (т.1 л.с.29). Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, підставою для формування земельної ділянки площею 0,0906 га за адресою: АДРЕСА_2 стала технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, внаслідок чого на підставі такої технічної документації із земельної ділянки загальною площею 4,8 га, яка раніше перебувала у користуванні у користуванні ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 сформовано ряд земельних ділянок, в тому числі земельна ділянка відповідача (т. 1 а.с.25-27). Згідно листа № 10-15-0.3-1145/2-18 від 26.01.2018 року з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повідомлено, що за інформацією міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгород-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, державним кадастровим реєстратором управління здійснено державну реєстрацію земельних ділянок, в т.ч. і земельної ділянки площею 0,0906 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0353, за технічними документаціями із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. За інформацією міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгород-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, документації із землеустрою, на підставі яких здійснено державну реєстрацію зазначених земельних ділянок, в т.ч. і земельної ділянки площею 0,0906 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0353, до державного фонду документації із землеустрою не надходила (т.1 л.с.37). Процедура передачі безоплатно у власність громадянам земельних ділянок встановлена законом, наступним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Згідно з ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регламентовано статтею 118 ЗК України. Відповідно до ч. ч. 6-9 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі, якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Статтею 50 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Таким чином, з метою отримання земельної ділянки безоплатно у власність, громадянами має бути виготовлено та надано на погодження відповідний проект землеустрою. Однак, як вірно було встановлено судом першої інстанції, підставою для формування оспорюваної земельної ділянки стала технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, внаслідок чого на підставі такої технічної документації із земельної ділянки загальною площею 4,8 га, яка раніше перебувала у користуванні ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , сформовано ряд окремих земельних ділянок, у тому числі земельна ділянка відповідача. Відповідно до ч. 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Згідно ч. 6 ст. 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Проте, як вірно зазначено у оскаржуваному удовому рішенні, рішенням селищної ради № 2925 було передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0999 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0353 з цільовим призначенням «для індивідуального дачного будівництва». Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 18.01.2018 року, цільове призначення: «для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення», вид використання земельної ділянки: «для індивідуального дачного будівництва». Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, землі рекреаційного призначення (Секція Е) виокремлюються за цільовим призначенням, зокрема для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення з кодом КВПЦЗ 07.01 та для індивідуального дачного будівництва з кодом КВЦПЗ 07.03. Тобто, земельна ділянка, яка перебувала у користуванні ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 площею 4,8 га, мала цільове призначення для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, а після поділу, в т.ч. на земельну ділянку площею 0,0906 га, кадастровий 5110300000:02:003:0353, передавалась відповідачу вже для індивідуального дачного будівництва. Статтею 19 ЗК України, передбачено категорії земель, в тому числі й землі рекреаційного призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії земель, згідно з ч. 1 ст. 20 ЗК України, здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зокрема, приписами ст. 50 ЗК України передбачено, що землі рекреаційного призначення - це земельні ділянки, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. У свою чергу, відповідно до ст. 51 ЗК України, до земель рекреаційного призначення залежать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих -таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації. Таким чином, землі рекреаційного призначення можуть використовуватись за різними видами цільового призначення, кожний з яких характеризується власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів. Зокрема, в межах вказаної категорії відокремлено різні види цільового використання земельних ділянок, а саме: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту, індивідуального дачного будівництва, для колективного дачного будівництва, тощо. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій», цільове призначення земельної ділянки - це її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Земельне законодавство передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою. Обов`язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження у випадку, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина, проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі. Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов`язкового дотримання механізму такої зміни. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у постанові № 712/10864/16-а від 11.09.2018 року . Судом першої інстанції встановлено, що цільове призначення земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , значилось як «будівництво об`єктів рекреаційного призначення». Рішенням Затоківської селищної ради № 2925, передано гр. ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0999 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0353 для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 . Враховуючи приписи чинного земельного законодавства, після поділу цієї земельної ділянки, Затоківська селищна рада мала розпорядитись відповідно до цього ж цільового призначення, а не передавати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку має місце формування нової земельної ділянки (з іншими межами, конфігурацією, площею та цільовим призначенням), що, в свою чергу, вимагає виготовлення такого виду документації із землеустрою як проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Статтями 116, 118, 121 ЗК України не передбачено можливості приватизації (отримання безоплатно у власність) земельної ділянки з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення». Разом з тим, місцевою прокуратурою до позовної заяви надано копію листа Затоківської селищної ради від 17.01.2018 № 27/01-27, з якого вбачається, що селищною радою детальний план території щодо вказаної земельної ділянки не розроблявся та не затверджувався, що свідчить про відведення спірної земельної ділянки у власність з порушенням вимог ч. З ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», згідно якої у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється. Статтею 1 Закону зазначено, що детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 19 Закону детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції. Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території). При цьому, чинним законодавством не надано офіційне тлумачення терміну «містобудівні потреби». Разом з тим, проектом Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (щодо від термінування поширення заборони на відведення земельних ділянок у власність без відповідної містобудівної документації, окрім випадків будівництва нових об`єктів та визначення термінів), зареєстрованого у Верховній Раді України 05.03.15 за № 2329, визначено, що містобудівні потреби - визначені затвердженою містобудівною документацією територіальні та інші ресурси, необхідні для створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, дотримання гарантованих державою соціальних, екологічних, енергетичних стандартів. Аналогічне визначення поняття «містобудівні потреби» передбачалось проектом Містобудівного кодексу України, зареєстрованого у Верховній Раді України 29.09.2009 за №5181. Статтею 1 Закону України «Про основи містобудування» надано визначення поняттю -(містобудування (містобудівна діяльність)», якою є цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» об`єктами містобудування на місцевому рівні є планувальна організація території населеного пункту, його частини (групи земельних ділянок) зі спільною планувальною структурою, об`ємно-просторовим рішенням, інженерно-транспортною інфраструктурою, комплексом об`єктів будівництва, що визначаються відповідно до: у населених пунктах - меж населених пунктів, їх функціональних зон (селищної, промислової тощо), житлових районів, мікрорайонів (кварталів), приміських зон відповідно до містобудівної документації Об`єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури. Відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.4 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території» детальний план розробляється з метою: уточнення у більш крупному масштабі положень генерального плану населеного пункту, схеми планування території району; уточнення планувальної структури і функціонального призначення території, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації частини території населеного пункту або території за його межами; встановлення червоних ліній та ліній регулювання забудови; виявлення та уточнення територіальних ресурсів для всіх видів функціонального використання території; визначення всіх планувальних обмежень використання території згідно з державними будівельними нормами та санітарно-гігієнічними нормами; обґрунтування потреб формування нових земельних ділянок та визначення їх цільового призначення, зображення існуючих земельних ділянок та їх функціонального використання; організації транспортного і пішохідного руху, розміщення місць паркування транспортних засобів; охорони та поліпшення стану навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки; комплексного благоустрою та озеленення; використання підземного простору тощо. Детальний план розробляється, зокрема, на структурно-планувальні елементи території населеного пункту, які мають цілісний планувальний характер, - на основі затвердженого генерального плану цього населеного пункту відповідно до чинного законодавства, плану зонування (за наявності) з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів. Затверджений детальний план є основою для визначення вихідних даних для: відведення, вилучення земельних ділянок, встановлення та зміни їх цільового призначення, розміщення об`єктів будівництва, реконструкції забудови; проектування мереж і споруд інженерно-транспортної інфраструктури та інженерного забезпечення території; проведення гідравлічних розрахунків інженерних мереж; розроблення схеми санітарного очищення і прибирання територій; розроблення проектів земельних відводів окремих земельних ділянок. Таким чином, виходячи з наведених положень законодавства, при відведенні у власність земельної ділянки мають бути враховані вимоги містобудівної документації, якою у відповідності до ч. З ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» має бути, зокрема детальний план території або план зонування. Ніяких обмежень щодо застосування даної норми Закону самим Законом або іншими законодавчими актами не встановлено. Таким чином, судом вірно виявлені суттєві порушення у процедурі приватизації спірної земельної ділянки відповідачу, чим спростовуються ствердження представника відповідача щодо відсутності доказів про порушення норм Земельного Кодексу, ЗУ «Про місцеве самоврядування» чи інших норм чинного законодавства. Разом з тим, посилання представника третьої особи на те, що на теперішній час єдиним власником земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0353; АДРЕСА_3 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0354; АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0355; АДРЕСА_5 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0356; АДРЕСА_6 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0357; АДРЕСА_7 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0359; АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0395, є лише ОСОБА_2 та приєднання доказів набуття права власності на нерухоме майно та земельні ділянки, не має суттєвого та доказового значення для правильного вирішення по суті заявлених вимог. Представник третьої особи в своїй заяви про залишення позовних вимог прокурора без розгляду та представник апелянта ОСОБА_1 у апеляційній скарзі наполягали на тому, що позивач не обґрунтував наявність підстав представництва прокурора в суді, не надав доказів того, що ДСУ з питань геодезії, картографії та кадастру, як орган компетентний здійснювати нагляд за дотриманням законодавства у спірних правовідносинах звертався до прокурора або органу місцевого самоврядування з клопотанням про відновлення порушених прав та приведення у відповідність законодавства прийнятого селищною радою рішення з питань регулювання земельних відносин. Так, дійсно відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф. В. проти Франції» (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27). Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави». При цьому, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України). Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру». Так відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим. Приміром, таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах держави, у разі відсутності в органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, повноважень щодо звернення до суду із заявленими позовними вимогами. Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист. Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. З огляду на викладене необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому. В Постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17 та від 10.05.2018р. у справі № 910/18283/17, викладено наступний правовий висновок: «не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави». Тому, в даній конкретній цивільній справі, суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурор правомірно звернувся до суду в якості захисту інтересів держави, а тому заява представника третьої особи про залишення позовних вимог позивача без розгляду є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Щодо законності дій державного реєстратора при реєстрації за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення», то суд дійшов наступних висновків. Згідно ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара. Таким чином, статтею 121 ЗК України передбачено виключний перелік земель за цільовим призначенням, які можуть бути безоплатно передані громадянам у власність. Натомість, як вбачається з доданих до позовної заяви витягу з Державного земельного кадастру, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 відведено земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, що чинним законодавством не передбачено. З урахуванням чого, державний реєстратор на підставі поданих документів у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п. 20, 28, 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2013 № 868, мав прийняти рішення про відмову в державній реєстрації. Враховуючи вказані порушення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність визнання незаконним та скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області від 05.06.2015 року, індексний номер 38633639, на підставі якого за ОСОБА_1 було проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0906 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110300000:02:003:0353), а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України є, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. З огляду на викладене, колегія погоджується із висновком суду про те, що право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку було набуто з порушенням вимог діючого законодавства, у зв`язку із чим рішення Затоківської селищної ради від № 2925 від 05.06.2015 підлягає визнанню судом незаконним. Оскільки свідоцтва на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-33цс13, від 01 липня 2015 року № 6-319цс15. Підсумовуючи викладене, надавши правову оцінку представленим доказам у сукупності з фактичними обставинами справи, проаналізувавши характер правовідносин, що склалися між сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку про необхідність задоволення позовних вимог Першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання у апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо неправомірності прийняття Затоківською селищною радою оскаржуваного рішення, формування і надання спірної земельної ділянки у власність. Крім того, апелянт вважає недоведеним Прокурором факт порушення прав прокуратури оскаржуваним рішенням Затоківської селищної ради Колегія суддів зауважує, що згідно з ст. 1 ЗУ «Про місцеве самоврядування», Затоківська селищна є представницьким виборним органом місцевого самоврядування, який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Право комунальної власності право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 80 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Статтею 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Підставою для набуття територіальною громадою в особі Затоківської селищної ради права комунальної власності на землю є безоплатна передача їй землі державою. Оскільки право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів, кожне порушення закону щодо безпідставного заволодіння комунальною власністю є порушенням державних інтересів. Порушення інтересів територіальної громади смт Затока полягають у незаконному набутті ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку комунальної власності площею 0,0999 га, тобто у протиправному позбавлені територіальної громади смт Затока права на вищезазначену земельну ділянку. Прийняття незаконного рішення про передачу у власність земельної ділянки комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті, в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 14, 19 Конституції України). На підставі викладеного, колегія суддів доходить до висновку, що Прокурором повністю обґрунтована необхідність звернення із позовом на захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин, дотримання конституційного принципу законності набуття й реалізації права власності на землю у поєднанні із додержаним засад правового порядку в Україні. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 жовтня 2019 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 09 червня 2021 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе