Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/7605/19

10.06.21 22-ц/812/913/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 червня 2021 року м. Миколаїв справа № 490/7605/19 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Тищук Н. О., суддів Шаманської Н.О., Лівінського І. В., із секретарем Пасечнюком І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 14 січня 2021 року суддею Гуденко О.А. в приміщенні цього ж суду, (повне рішення складено 19 січня 2021 року), у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 третя особа ОСОБА_3 - про виселення, У С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення. Позивачка зазначала, що 24 вересня 2018 року її чоловік ОСОБА_3 подарував їй квартиру АДРЕСА_1 . Відповідачка ОСОБА_1 була зареєстрована у вказаній квартирі, проте у серпні 2019 року знята з реєстрації у зв`язку з відчуженням житла. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 продовжує проживати у належній їй квартирі чим порушує її право користування власністю, ОСОБА_2 просила усунути їй перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення відповідачки. До участі в справі як третю особу залучено ОСОБА_3 , який у наданих письмових поясненнях зазначав, що зареєстрував свою онуку ОСОБА_1 у своїй квартирі в лютому 2016 року на її прохання, проте вона з ним не проживала, будь-якої допомоги, як обіцяла, не надавала. Після його одруження з ОСОБА_2 син вигнав його з квартири проживати до дружини в гуртожиток, а онука вселилась до спірної квартири. У подальшому, коли він приходив до своєї квартири, зокрема 28 листопада 2018 року та 11 лютого 2019 року, син та онука його не впускали. Посилався на те, що неприязні стосунки виникли також через те, що він відмовився подарувати спірну квартиру сину, оскільки залишив йому та онукам квартиру по АДРЕСА_2 , яку отримав від держави. Відповідачка позов не визнала, посилаючись на те, що спірна квартира була власністю її бабусі та дідуся, після смерті бабусі дідусь одружився з ОСОБА_2 , яка почала перешкоджати їй у спілкуванні з дідусем, переселила його у своє житло та стала вимагати від неї звільнити квартиру. Визнала, що має право на частку у квартирі, де проживають її батьки та дорослий брат, проте зазначала, що проживати в цій квартирі усім разом неможливо, і саме це стало однією з підстав, з яких бабуся, за життя, дозволила їй проживати у них. У відповіді на відзив ОСОБА_2 зазначала, що спірна квартира дійсно була у спільній власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Після смерті дружини у 2016 році ОСОБА_3 фактично прийняв спадщину, оскільки залишався проживати в ній, крім нього більше ніхто не звертався з заявою про прийняття спадщини. Після їхнього з ОСОБА_3 одруження його син та онука ОСОБА_1 вигнали його з квартири, мотивуючи це тим, що квартира потрібна їм, а він може проживати у неї в гуртожитку. Зазначала, що відсутність в гуртожитку нормальних умов для проживання призвели до погіршення стану здоров`я ОСОБА_3 , проте відповідачка разом з батьком чинили йому перешкоди у користуванні квартирою та не пускали в неї. У вересні 2018 року чоловік подарував їй спірну квартиру і вона має бажання в неї вселитись. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2021 року позов задоволено, усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 . З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто768 грн. судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що вона не була повідомлена про останнє судове засідання та у поштовому повідомленні про вручення судової повістки не її підпис; на помилковість тверджень суду про визнання нею позову; на безпідставну відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду інших судових спорів, та на наявність орфографічних помилок у судовому рішенні. Також вказувала на те, що справу розглянуто у період дії локдауну; У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначала, що відповідачка належним чином була повідомлена про час та місце слухання справи, не з`являлась у судові засідання для того, щоб затягнути розгляд справи, про що телефоном повідомила представника третьої особи, пославшись на те, що суди в Україні тривають довго і це дасть їй можливість жити у квартирі стільки, скільки їй це потрібно. Також посилалась на ті обставини, якими обґрунтовувала позов. Третя особа ОСОБА_3 правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з такого. З матеріалів справи вбачається, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 , 22 червня 2004 року ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 31). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (а.с. 32). 9 грудня 2017 року ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_2 (а.с. 10). 24 вересня 2018 року ОСОБА_3 подарував вказану квартиру ОСОБА_2 (а.с. 7). З 13 липня 2004 року по 13 серпня 2019 року ОСОБА_1 була зареєстрована у спірній квартирі, знята з реєстрації у зв`язку з відчуженням житла (а.с. 11, 15). Конфлікти між власником та відповідачкою, щодо спірної квартири, підтверджуються інформацією Управління патрульної поліції від 28 березня та 5 серпня 2019 року. З листопада 2011 року ОСОБА_1 має право власності на ј частину квартири АДРЕСА_3 (а.с. 17-18). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно зі частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 391 ЦК України). Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права. Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Поняття "житло" не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі "Прокопович проти Росії", заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50). Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі "Савіни проти України", заява № 39948/06, пункт 47). У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року в справі "Кривіцька та Кривіцький проти України", заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) сформувала висновки про основні принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 першого Протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, у справах з приводу користування житловими приміщеннями. Виселення особи з житла можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_1 має право власності на ј частину квартири АДРЕСА_3 , судом першої інстанції надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, з посиланням на практику Верховного Суду та ЄСПЛ. Наведені судом першої інстанції висновки також кореспондуються з постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 308/3695/17 (провадження № 61-20069св19). Крім цього, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не була повідомлена про судове засідання, яке відбулося 14 січня 2021 року, а наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення рекомендованого відправлення містить не її підпис (а.с. 101), сприймаються судом критично, оскільки жодними доказами не підтверджені. Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Оскільки рішення суду першої інстанції залишається без змін, то судові витрати перерозподілу не підлягають (стаття 141 ЦПК України). Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Н.О.Тищук Судді: Н.О. Шаманська І.В.Лівінський --------------------------------- Повну постанову складено 10 червня 2021 року