Постанова Велика Палата ВС № 97566010

ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 червня 2021 року м. Київ Справа № 11-396сап20 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Анцупової Т. О., суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П., за участю: секретаря судового засідання Яроша Д. В., скаржниці - ОСОБА_1 , представника скаржниці - Романюка Є. В., представника відповідача - Цуцкірідзе І. Л., розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 22 жовтня 2020 року № 2932/0/15-20, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 24 червня 2020 року № 1956/3дп/15-20, УСТАНОВИЛА: Процедура 1. 19 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, у якій просить скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 22 жовтня 2020 року «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 24 червня 2020 року № 1956/3дп/15-20 про притягнення судді Каланчацького районного суду Херсонської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» та зобов`язати ВРП розглянути зазначену дисциплінарну справу повторно.

2. ОСОБА_1 вважає оскаржуване рішення несправедливим, незаконним, передчасним і таким, що грубо порушує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), оскільки зазначене рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

3. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25 листопада 2020 року скаргу ОСОБА_1 на рішення ВРП від 22 жовтня 2020 року залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, а саме для надання документа про сплату судового збору. 4. 25 листопада 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла заява про забезпечення скарги (позову).

5. Ухвалою від 27 листопада 2020 року Велика Палата Верховного Суду відмовила ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення скарги (позову) в цій справі.

6. ОСОБА_1 у встановлений ухвалою від 25 листопада 2020 року строк усунула недоліки скарги. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 грудня 2020 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення ВРП від 22 жовтня 2020 року № 2932/0/15-20, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 24 червня 2020 року № 1956/3дп/15-20. 7. 18 січня 2021 року від ВРП до Великої Палати Верховного Суду надійшли копії матеріалів дисциплінарної справи, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення ВРП від 22 жовтня 2020 року № 2932/0/15-20.

8. Ухвалою від 17 лютого 2021 року Велика Палата Верховного Суду призначила розгляд цієї справи в судовому засіданні. 9. 01 березня 2021 року від ВРП надійшов відзив, у якому вона просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні скарги. 10. 26 травня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ВРП про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2021 року. 11. 28 травня 2021 року на електронну адресуВеликої Палати Верховного Суду та 01 червня 2021 року засобами поштового зв`язку надійшла заява ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Херсонської області, або за відсутності вільної площадки, в приміщенні Херсонського апеляційного суду, яка була задоволена ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року. Фактичні обставини, встановлені судом

12. Указом Президента України від 20 лютого 2010 року № 200/2010 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Каланчацького районного суду Херсонської області строком на п`ять років, а Указом Президента України від 03 квітня 2017 року № 94/2017 відповідно до частини п`ятої статті 126, частини першої статті 128 та підпункту 2 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції Українипризначена посаду судді цього ж суду. 13. 08 жовтня 2018 року до ВРП за вхідним № 1043/0/13-18 надійшла скарга Національного антикорупційного бюро України на неналежну поведінку судді Каланчацього районного суду Херсонської області ОСОБА_1 .

14. У цій скарзі зазначено, що суддя Каланчацького районного суду Херсонської області ОСОБА_1 порушила присягу судді, допустила поведінку, що порочить звання судді, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду. Зазначене порушення полягало в позапроцесуальному спілкуванні з правопорушником ОСОБА_3 та отриманні від нього неправомірної вигоди в розмірі 5000 гривень за вирішення питання про звільнення його від адміністративної відповідальності.

15. Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 22 січня 2020 року № 150/3дп/15-20 відкрито дисциплінарну справу щодо судді Каланчацького районного суду Херсонської області ОСОБА_1 з підстав можливої наявності в діях судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності).

16. Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 24 червня 2020 року № 1956/3дп/15-20 суддю Каланчацького районного суду Херсонської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

17. Під час розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата ВРП установила таке. 18. 19 лютого 2018 року до Каланчацького районного суду Херсонської області надійшов протокол про адміністративне правопорушення ІІ № 00011191 від 08 лютого 2018 року стосовно ОСОБА_3 про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), за фактом порушення ним порядку провадження господарської діяльності (справа № 657/432/18).

19. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Каланчацького районного суду Херсонської області вказану справу передано на розгляд судді ОСОБА_1

20. Постановою судді Каланчацького районного суду Херсонської області ОСОБА_1 від 04 квітня 2018 року у справі № 657/432/18 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 164 КУпАП, стосовно ОСОБА_3 , закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, оскільки «матеріали справи не містять достатньої кількості належних та допустимих доказів, які б вказували на вчинення ОСОБА_3 зазначених у диспозиції частини першої статті 164 КУпАП дій, що йому інкримінуються, та викладені у фабулі протоколу обставини не мають ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 КУпАП». 21. 19 березня 2018 року ОСОБА_3 подав заяву на ім`я заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Холодницького Н. І. про вчинення кримінального правопорушення, а саме про вимагання в нього представником судової гілки влади грошових коштів за прийняття рішення на його користь. У цей же день прокурор шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Подгорець С. В. прийняв від ОСОБА_3 заяву про вимагання в нього суддею ОСОБА_1 15 березня 2018 року неправомірної вигоди.

22. Відповідно до протоколу від 22 березня 2018 року ОСОБА_3 допитано як свідка.

23. З протоколу огляду особи та вручення їй грошових коштів для здійснення контролю за вчиненням злочину від 04 квітня 2018 року слідує, що у проміжок часу із 06:50 по 07:30 оперуповноваженим відділу БКОЗ ГУ СБУ в АР Крим (з дислокацією у місті Херсоні) ОСОБА_3 вручені грошові кошти в сумі 5000 гривень для отримання (під час здійснення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального експерименту) доказів злочинної діяльності та повного розкриття схеми, пов`язаної з вимаганням суддею Каланчацького районного суду Херсонської області неправомірної вигоди в розмірі 5000 гривень. Грошові кошти були оглянуті та ідентифіковані.

24. З долученого до матеріалів дисциплінарної скарги протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відеоконтроль особи від 05 квітня 2018 року слідує, що 04 квітня 2018 року з 08:58 до 09:09 у коридорі Каланчацького районного суду Херсонської області та кабінеті судді ОСОБА_1 між ОСОБА_3 та суддею ОСОБА_1 відбулося позапроцесуальне спілкування, щодо отримання суддею грошових коштів за ухвалення бажаного ОСОБА_3 рішення, за результатами якого 04 квітня 2018 року секретар судового засідання видала ОСОБА_3 постанову про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. 25. 04 квітня 2018 року під час проведення санкціонованого обшуку детективами Національного антикорупційного бюро України у службовому кабінеті судді ОСОБА_1 вилучено грошові кошти в сумі 5000 гривень, що зберігалися в шухляді робочого столу в книжці синього кольору «Кодекс України про адміністративні правопорушення». 26. 19 квітня 2018 року ОСОБА_1 вручено складене 18 квітня 2018 року повідомлення про підозру в вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

27. Рішенням ВРП від 26 квітня 2018 року № 1266/0/15-18 тимчасово, до 18 червня 2018 року, відсторонено суддю Каланчацького районного суду Херсонської області ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням її до кримінальної відповідальності.

28. Рішенням ВРП від 14 червня 2018 року № 1837/0/15-18 продовжено до 19 липня 2018 року строк тимчасового відсторонення судді Каланчацького районного суду Херсонської області ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності. 29. 16 липня 2018 року складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, який 19 липня 2018 року надійшов до Жовтневого районного суду Миколаївської області для розгляду. Дії судді Каланчацького районного суду Херсонської області ОСОБА_1 кваліфіковано за частиною третьою статті 368 КК України, а саме як прохання надати для себе та одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища.

30. Рішенням ВРП від 30 жовтня 2018 року № 3301/0/15-18 тимчасово відсторонено суддю Каланчацького районного суду Херсонської області ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності до набрання законної сили вироком суду або закриття відповідного кримінального провадження. 31. 10 жовтня 2019 року колегія Вищого антикорупційного суду отримала обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42018000000000647 (справа № 477/1668/18) та призначила справу до розгляду.

32. Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 24 червня 2020 року № 1956/3дп/15-20 суддю Каланчацького районного суду Херсонської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади. 33. 02 липня 2020 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_1 на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 24 червня 2020 року № 1956/3дп/15-20 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

34. За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 ВРП прийняла рішення від 22 жовтня 2020 року № 2932/0/15-20, яким залишила без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 24 червня 2020 року № 1956/3дп/15-20 «Про притягнення судді Каланчацького районного суду Херсонської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

35. Вважаючи рішення ВРП від 22 жовтня 2020 року № 2932/0/15-20 протиправним, ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на це рішення. Короткий зміст та обґрунтування наведених у скарзі вимог

36. У скарзі на рішення ВРП від 22 жовтня 2020 року № 2932/0/15-20 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 24 червня 2020 року № 1956/3дп/15-20 про притягнення судді Каланчацького районного суду Херсонської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» скаржниця зазначає, що оскаржуване рішення відповідача підлягає скасуванню, а дисциплінарна скарга - повторному розгляду, оскільки оскаржуване рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

37. Скаржниця зазначає, що відповідачем постановлено оскаржуване рішення з порушенням процедури, передбаченої Законом № 1798-VIII. Мотивує це тим, що зазначене рішення прийнято ВРП за відсутності скаржниці, яка перебувала на тривалому амбулаторному лікуванні в період із 07 жовтня по 03 листопада 2020 року, у зв`язку із чим не мала можливості взяти участь у дистанційному розгляді її скарги та подати додаткові пояснення і обґрунтування, у яких мала важливу потребу.

38. На переконання скаржниці, ВРП застосовує неоднакову практику в розгляді зазначеної категорії дисциплінарних справ. Зокрема, повідомлення про підозру ОСОБА_1 складено та підписано заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої прокуратури Холодницьким Н. І. 18 квітня 2018 року, а вручено скаржниці 19 квітня 2018 року. ОСОБА_1 звертає увагу, що в аналогічних випадках ВРП приймає рішення про повернення матеріалів до Генеральної прокуратури без виконання з мотивів несвоєчасного вручення підозри судді, а у її випадку прийняла рішення про внесення подання щодо звільнення її з посади судді.

39. Скаржниця вважає, що дисциплінарне провадження стосовно неї з огляду на вимоги скаржника та положення ухвали про відкриття дисциплінарної скарги є виключно «кримінальними» за своєю природою, сутністю та спрямованістю, що було проігноровано Третьою Дисциплінарної палатою ВРП та оскаржуваним рішенням. В аспекті зазначеного вважає, що Директор Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) мав очевидний статус обвинувача з явним та очевидним кореспондуючим обов`язком щодо доведення винуватості її як судді у вчиненні стверджуваного дисциплінарного проступку, а вона мала відповідні процесуальні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції та Законом № 1798-VIII, які не були дотримані при розгляді стосовно неї дисциплінарної справи. Водночас, на думку скаржниці, ВРП фактично звільнила скаржника від тягаря доказування складу дисциплінарного проступку в діях ОСОБА_1 та перебрала функцію обвинувачення на себе.

40. ОСОБА_1 також звертає увагу на те, що в основу оскаржуваного рішення ВРП покладено матеріали кримінального провадження, які не досліджувалися судом, відтак їх законність, належність, допустимість та правомірність, на її думку, ще не встановлена.

41. Також ОСОБА_1 вважає, що Дисциплінарна палата ВРП, залишивши без задоволення письмове та усне клопотання скаржниці та її представника про виклик та допит свідків, позбавила її гарантій справедливого розгляду скарги щодо неї.

42. Крім того, скаржниця зазначає, що Директор Національного антикорупційного бюро України у своїй скарзі цілеспрямовано приховав від ВРП принципово важливу інформацію щодо участі поліцейського «агента-провокатора» ОСОБА_3 у проведенні таємної провокаційної поліцейської операції проти неї як судді. Вважає, що зазначені обставини додатково підтверджуються тим, що сам ОСОБА_3 не подавав та не мав наміру подавати заяву про залучення його як потерпілого в кримінальному провадженні, що вказує на те, що стверджуваним злочином йому не було завдано навіть моральної шкоди.

43. Окремо скаржниця звертає увагу на те, що Директор Національного антикорупційного бюро України у своїй скарзі не зазначає, чи було рішення судді ОСОБА_1 від 04 квітня 2018 року законним або незаконним, відтак вважає, що органи прокуратури погодилися із законністю ухваленого нею рішення, водночас в обвинувальному акті вказано саме на незаконність дій з боку судді ОСОБА_1 на користь «агента-првокатора» ОСОБА_4

44. ОСОБА_1 зазначає, що обвинувачення (навіть для цілей дисциплінарного провадження) не може ґрунтуватися на припущеннях, які використовує прокурор в обвинувальному акті щодо неї, зокрема «приблизно», «орієнтовно», «приблизно через 5-10 хвилин».

45. Також скаржниця зазначає, що в оскаржуваному рішенні не надана оцінка тому, що в основу рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП покладена недостовірна інформація про начебто вимагання нею направомірної вигоди, що наразі недоведено жодним судовим рішенням, що грубо порушує презумпцію невинуватості через відсутність будь-якого вироку щодо неї, який набрав би законної сили. Крім того, звертає увагу на те, що Спеціалізована антикорупційна прокуратура відмовилася від обвинувачення її у вимаганні неправомірної вигоди.

46. Скаржниця з посиланням на ухвалу судді Солом`янського районного суду міста Києва Сеніна В. Ю. від 26 квітня 2018 року у справі № 760/10530/18 зазначила, що не має статусу підозрюваної в кримінальному провадженні, оскільки про підозру їй повідомлено неуповноваженою особою.

47. На переконання скаржниці, внаслідок розгляду скарги щодо неї було застосовано найтяжче дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення її з посади, що за всіма стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) дорівнює «кримінальному покаранню».

48. Водночас ОСОБА_1 категорично заперечує позапроцесуальне спілкування з поліцейським агентом-провокатором ОСОБА_3 та отримання від нього грошових коштів у розмірі 5000 гривень. Позиція ВРП щодо скарги ОСОБА_1 .

49. ВРП подала відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що скарга є безпідставною та необгрунтованою, а доводи скаржниці не спростовують викладених у рішенні Дисциплінарної палати висновків про вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку та накладення на неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.

50. Відповідач наголошує, що на засіданні ВРП 22 жовтня 2020 року були присутні 12 членів ВРП, за результатами голосування «за» проголосувало більшість членів ВРП, відтак оскаржуване рішення прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні.

51. ВРП зазначає, що на засідання ВРП 22 жовтня 2020 року суддя ОСОБА_1, її представник - адвокат Ягунов Д. В. та представники НАБУ не прибули. Водночас 21 жовтня 2020 року на електронну адресу ВРП від судді ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги через перебування судді на амбулаторному лікуванні та відсутність можливості прибути на засідання ВРП. У задоволенні цього клопотання було відмовлено у зв`язку з тим, що згідно з долученою суддею ОСОБА_1 до клопотання копією листка непрацездатності (періоди її тимчасової непрацездатності - з 7 по 9, з 10 по 13 та з 14 по 16 жовтня 2020 року), доказів того, що період її тимчасової непрацездатності охоплює 22 жовтня 2020 року, суддя до клопотання не долучила. Крім того, суддя не повідомила про причини неможливості взяти участь у засіданні ВРП у режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів, ураховуючи, що вона перебуває на амбулаторному, а не стаціонарному лікуванні. Урахувавши, що суддя ОСОБА_1 виклала свою позицію у скарзі на рішення Дисциплінарної палати, не надсилала додаткових пояснень чи доказів на підтвердження наявності підстав для скасування рішення Дисциплінарної палати, а також не повідомляла про намір подати додаткові пояснення, ВРП дійшла висновку про можливість розгляду скарги судді Каланчацького районного суду Херсонської області ОСОБА_1 на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 24 червня 2020 року за відсутності судді.

52. Відповідач також зазначає, що в оскаржуваному рішенні містяться посилання, підстави та мотиви, з яких суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

53. Крім того, ВРП зазначила, що мотивування Дисциплінарної палати стосується не законності чи обґрунтованості судового рішення, а оцінки дій ОСОБА_1 як судді та висновку про невиконання обов`язків, покладених на неї Конституцією України та процесуальним законом, що не виходить за межі повноважень дисциплінарного органу.

54. Також ВРП зазначає, що в дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження, а відтак доводи щодо подвійного притягнення судді ОСОБА_1 до відповідальності є безпідставними.

55. У відзиві на скаргу відповідач зазначає, що Третя Дисциплінарна палата ВРП не досліджує питання наявності або відсутності вини судді ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, правомірності пред`явленої судді підозри, не надає оцінку пред`явленому судді обвинуваченню, не досліджує питання вчинення стосовно судді провокації певною особою, а також не вивчає дії судді та не надає їм оцінку, не визначає її статус у кримінальному провадженні. Позиція Великої Палати Верховного Суду

56. Дослідивши наведені в скарзі доводи, перевіривши матеріали дисциплінарної справи, заслухавши суддю-доповідача у справі та пояснення сторін, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення скарги ОСОБА_1 без задоволення з таких мотивів. Щодо меж перегляду оскаржуваного рішення ВРП

57. Вирішуючи питання про межі перегляду Великою Палатою Верховного Суду оскаржуваного рішення ВРП, суд виходить зі своєї сталої практики щодо перегляду визначених законом підстав дисциплінарної відповідальності судді та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

58. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

59. Згідно з практикою ЄСПЛ «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», параграф 123).

60. У рішенні ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі «Bryan v. the United Kingdom» (параграфи 44-47) цим судом були вироблені так звані критерії Брайана , які в рамках заяви за статтею 6 Конвенції дозволяють визначити, чи мав суд «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду». Тож необхідно враховувати такі фактори, як: предмет оскаржуваного рішення; спосіб, у який було прийняте рішення (процедурний критерій); зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження.

61. Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжним механізмом суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

62. Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Отже, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

63. Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі Kraska v. Switzerland визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

64. Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС) рекомендує, що «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 (2002) КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).

65. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

66. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає необхідним повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам статті 52 Закону № 1798-VIII. Щодо повноважності складу ВРП та дотримання процедури прийняття оскаржуваного рішення

67. Частиною сьомою статті 266 КАС України визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

68. Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

69. Згідно з положеннями частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

70. Наявне в матеріалах справи рішення ВРП від 22 жовтня 2020 року № 2932/0/15-20 свідчить про те, що воно підписане повноважним складом ВРП та всіма її членами, які брали участь у його ухваленні (12 членів).

71. На засідання ВРП 22 жовтня 2020 року суддя ОСОБА_1, її представник та представники НАБУ не з`явилися. 72. 21 жовтня 2020 року на електронну адресу ВРП від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги через її перебування на амбулаторному лікуванні та відсутністю можливості прибути на засідання ВРП. ВРП у задоволенні зазначеного клопотання відмовила у зв`язку з тим, що з копії лиска непрацездатності, долученого ОСОБА_1 до клопотання, слідувало, що період її непрацездатності охоплював період з 07 по 16 жовтня 2020 року, натомість доказів того, що період її непрацездатності охоплював 22 жовтня, до клопотання суддею долучено не було.

73. Водночас на попереднє засідання ВРП щодо розгляду скарги судді ОСОБА_1 на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 24 червня 2020 року № 1956/3дп/15-20, яке було призначене на 24 вересня 2020 року суддя та її представник теж не з`явились, подавши клопотання про відкладення засідання у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

74. З урахуванням наведеного ВРП дійшла висновку про можливість розгляду скарги судді Каланчацького районного суду Херсонської області ОСОБА_1 на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП за відсутності судді. Мотивувала це тим, що суддя виклала свою позицію у скарзі на рішення Дисциплінарної палати, не надсилала додаткових пояснень чи доказів на підтвердження наявності підстав для скасування рішення Дисциплінарної палати, а також не повідомляла про намір подати додаткові пояснення.

75. Крім того, частиною дев`ятою статті 51 Закону № 1798-VІІІ передбачено, що розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді здійснюється в порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

76. За змістом частини п`ятої статті 49 Закону № 1798-VІІ неявка скаржника не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи.

77. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП. Щодо стверджуваної ОСОБА_1 непослідовної практики ВРП стосовно оцінки порядку вручення підозри судді

78. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суддя належить до категорії тих осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження згідно зі статтею 480 Кримінально процесуальний кодекс України (далі - КПК України). Однією зі складових особливого порядку кримінального провадження щодо судді є процедура здійснення повідомлення про підозру судді.

79. Підвищені гарантії незалежності судді у зв`язку зі здійсненням ним правосуддя встановлюються насамперед тому, що відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1402-VIII суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

80. За частиною першою статті 57 Закону № 1402-VIII особа, призначена на посаду судді, складає присягу, дотримання якої належить до його обов`язків відповідно до частини шостої статті 56 цього Закону.

81. У статті 6 Закону № 1402-VIII передбачено, що, здійснюючи правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Згідно із частиною четвертою цієї статті органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади.

82. Дотримання засади незалежності суддів нерозривно пов`язане зі спеціальним порядком провадження щодо них у кримінальних справах. Так, законодавцем у статті 480 КПК України визначено перелік осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження, що є проявом диференціації кримінальної процесуальної форми шляхом визначення особливого порядку проведення слідчих (розшукових) і процесуальних дій щодо осіб, які мають особливий публічний правовий статус у суспільстві, зокрема суддів. Тому ускладнення кримінально-процесуальної форми здійснення підозри суддям є додатковою гарантією їх незалежності.

83. Загальні положення, які регулюють питання процедури повідомлення про підозру, містяться в главі 22 КПК України.

84. З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що питання щодо процедури вручення судді повідомлення про підозру має вирішуватися в межах кримінального провадження і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду. Подібна правова позиція неодноразово викладалась у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 536/2475/14-к. Щодо доводів скаржниці про відсутність в оскаржуваному рішенні ВРП посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків

85. Оцінюючи рішення ВРП від 22 жовтня 2020 року № 2932/0/15-20 щодо наявності в ньому підстав та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду вважає, що визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення є встановлення ВРП та її дисциплінарним органом обставин, що свідчать про відсутність у діях суддів ознак дисциплінарного проступку.

86. Як слідує з матеріалів дисциплінарного провадження та зі змісту оскаржуваного рішення, ВРП погодилася з рішенням її Третьої Дисциплінарної палати про наявність правових підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

87. ВРП та її дисциплінарна палата установили, що суддя ОСОБА_1 під час здійснення судочинства у справі № 657/432/18 допустила позапроцесуальне спілкування з особою, стосовно якої був складений адміністративний протокол за частиною першою статті 164 КУпАП та яка була зацікавлена в результаті розгляду цієї справи на її користь.

88. Як слідує з матеріалів дисциплінарної справи, аналізуючи обставини, викладені у скарзі НАБУ, Третьою Дисциплінарною палатою ВРП ураховано: заяву ОСОБА_3 від 19 березня 2018 року на ім`я заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Холодницького Н. І. про вчинення кримінального правопорушення, а саме вимагання в нього представником судової влади грошових коштів за прийняття рішення на його користь; протокол допиту ОСОБА_3 від 22 березня 2018 року; протокол огляду особи та вручення їй грошових коштів для здійснення контролю за вчиненням злочину від 04 квітня 2018 року; протокол допиту ОСОБА_3 від 04 квітня 2018 року; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії (відеоматеріал; протокол обшуку від 04 квітня 2018 року; висновок експертизи відео-, звукозапису від 19 червня 2019 року № 116; матеріали справи № 657/432/18).

89. Зазначені дії судді ОСОБА_1, на думку Третьої Дисциплінарної палати ВРП, вчинялися нею свідомо та упереджено, порушували стандарти безсторонності суду та етичні норми поведінки судді, встановлені статтею 1 КУпАП, статтями 1, 3, 14 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI з`їзду суддів України, пунктом 2.3 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, статтею 56 Закону № 1402-VIII.

90. В оскаржуваному рішенні ВРП погодилася з висновком її Третьої Дисциплінарної палати, що такі дії судді вказують на те, що суддя ОСОБА_1 свідомо вчиняла дії, спрямовані на звільнення ОСОБА_3 від адміністративної відповідальності, задля отримання особистого майнового блага, що є очевидним, грубим та свідомим порушенням стандартів безсторонності суду та етичних норм поведінки судді. Зокрема, ВРП зазначила, що спілкування судді ОСОБА_1 з особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, поза межами судового засідання, обговорення питань щодо ухвалення рішення на її користь з ухваленням у подальшому такого рішення за вказаних обставин, безумовно, суперечать завданням судочинства, визначеним статтею 129 Конституції України, статтею 2 КУпАП, свідчать про упередженість судді та умисність її дій, оскільки вона не могла не усвідомлювати неправомірність своїх дій, які порушують засади справедливого, неупередженого розгляду справи про адміністративне правопорушення, та, на думку ВРП, порушують стандарти безсторонності суду та етичні норми поведінки судді, викликають обґрунтовані сумніви у здатності судді безсторонньо виконувати свої функції, порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя. Відтак ВРП зазначила, що на підставі встановлених під час розгляду дисциплінарної справи фактів Третя Дисциплінарна палата дійшла обґрунтованого висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, відповідальність за вчинення якого передбачена пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).

91. ВРП, оцінивши обставини, встановлені під час перевірки скарги на рішення її Дисциплінарної палати від 24 червня 2020 року № 1956/3дп/15-20 про притягнення судді Каланчацького районного суду Херсонської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, вважає, що доводи судді не спростовують викладених у цьому рішенні висновків про вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку та накладення на неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.

92. Як зазначено ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-Центр» проти України» (рішення від 15 липня 2010 року, параграфи 28-32), відповідно до усталеної практики ЄСПЛ існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб`єктивного критерію, у контексті якого слід ураховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя в певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об`єктивного критерію, у контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії, аби виключити будь-які обгрунтовані сумніви щодо його безсторонності. Таким чином, у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (рішення у справі Pullar v. United Kingdom від 10 червня 1996 року, параграф 38).

93. Як зазначається у пункті 11 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів, зовнішня незалежність не є прерогативою чи привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб, які домагаються та очікують неупередженого правосуддя. Незалежність суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права. Неупередженість та незалежність суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом.

94. Крім того, КРЄС у пункті 12 Висновку № 1 (2001) наголошує: «Судовій владі повинні довіряти не лише сторони окремої судової справи, а й суспільство в цілому. Таким чином, суддя не просто повинен насправді бути вільним від будь-яких зв`язків, прихильностей, упередженості, він чи вона також повинні вважатися вільними від цього з точки зору розсудливого спостерігача. У протилежному випадку довіру до судової влади може бути підірвано». Отже, є тісний зв`язок між незалежністю й об`єктивною неупередженістю. Із цієї причини ЄСПЛ зазвичай розглядає ці дві вимоги разом (рішення у справі Findlay v. the United Kingdom, параграф 73).

95. Відповідно до пункту 21 Висновку № 3 (2002) КРЄС судді повинні за всіх обставин діяти безсторонньо з тим, щоб забезпечити відсутність правомірних підстав у громадян підозрювати якусь упередженість. У цьому відношенні безсторонність повинна бути очевидною як під час виконання суддею судових функцій, так і інших дій.

96. Згідно з пунктом 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

97. Кодексом суддівської етики, затвердженим XI з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року, визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною (статті 1, 3 Кодексу).

98. Згідно зі статтею 14 Кодексу суддівської етики суддя повинен уникати позапроцесуальних взаємовідносин з одним із учасників або його представником у справі за відсутності інших учасників процесу. Недотримання вказаних вимог може призвести до втрати довіри до суду іншими учасниками судового процесу.

99. Як встановлюють Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені Резолюцією 2006/23 Економічної і соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року, суддя повинен виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки суддів з метою зміцнення суспільної довіри до судових органів, що має першочергове значення для підтримання незалежності судових органів (пункт 1.6); поведінка судді під час засідання та за стінами суду має сприяти підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі до об`єктивності суддів та судових органів (пункт 2.2); суддя за можливості повинен обмежувати себе в здійсненні дій, що можуть стати приводом для позбавлення його права брати участь в судовому засіданні та виносити рішення у справах (пункт 2.3).

100. Відповідно до пункту 8 Висновку № 3 (2002) КРЄС етичні аспекти поведінки суддів треба проаналізувати з кількох причин. Методи, які використовуються для вирішення спорів, мають завжди викликати довіру. Повноваження, що надані суддям, тісно пов`язані із цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя.

101. Згідно з пунктом 22 Висновку № 3 (2002) КРЄС суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

102. Пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояву неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

103. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками ВРП про те, що позапроцесуальне спілкування судді ОСОБА_1 з ОСОБА_3 - особою, яка зацікавлена в розгляді справи про адміністративне правопорушення на свою користь, безумовно свідчить про допущення суддею ОСОБА_1 поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

104. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки ВРП про те, що Третя Дисциплінарна палата, на підставі встановлених під час розгляду дисциплінарної справи фактів, обґрунтовано дійшла висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, відповідальність за який передбачена пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).

105. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що статус особи в межах кримінального провадження не є визначальним для дисциплінарного провадження та встановлення в діях судді дисциплінарного проступку.

106. Як слідує з матеріалів дисциплінарної справи, Третя Дисциплінарна палата ВРП у межах наданих їй законом повноважень не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, а лише перевірила викладені у скарзі НАБУ обставини на предмет дотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, забезпечення ним прав людини й основоположних свобод під час розгляду справи № 657/432/18.

107. Установлені під час дисциплінарного провадження Третьою Дисциплінарною палатою факти і з`ясовані обставини мають значення виключно для прийняття дисциплінарним органом рішень у межах його компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень. У дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження.

108. Під час розгляду дисциплінарної справи дисциплінарний орган самостійно надає оцінку допустимості, належності та обґрунтованості наявним у матеріалах дисциплінарної справи доказам, встановлює в діях судді ознаки дисциплінарного проступку й ухвалює рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

109. Згідно з практикою ЄСПЛ не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була в кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі X. v. Austria про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07 жовтня 1987 року у справі C. v. the United Kingdom про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пуктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме в кримінально-правовому сенсі (рішення ЄСПЛ від 11 лютого 2003 року у справі Ringvold v. Norway, заява № 34964/97). Відтак зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру. Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та 22 січня 2019 року у справі № 800/454/17 (П/9901/141/18).

110. Наведені суддею ОСОБА_1 у скарзі до Великої Палати Верховного Суду аргументи не спростовують висновків ВРП та її Третьої Дисциплінарної палати про наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

111. Відповідно до частини п`ятої статті 50 Закону № 1798-VIIІ вид дисциплінарного стягнення визначається на основі принципу пропорційності, зокрема, враховуються характер дисциплінарного проступку судді, його наслідки, дані, що характеризують особу судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Зазначені положення частини п`ятої статті 50 Закону № 1798-VIIІ кореспондуються із частиною другою статті 109 Закону № 1402-VIII.

112. ВРП та її дисциплінарний орган дійшли висновку про те, що з огляду на умисний та грубий характер порушень, допущених ОСОБА_1 , які свідчать про порушення норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, позитивну характеристику судді та відсутність дисциплінарних стягнень, застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади судді є єдино необхідним та пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку і відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII, статті 50 Закону № 1798-VIIІ .

113. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП, ухвалюючи рішення від 22 жовтня 2020 року № 2932/0/15-20, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VІІІ, з дотриманням балансу порядку у визначенні дисциплінарного стягнення, і таке рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

114. Інші доводи, наведені ОСОБА_1 та її представником у скарзі та під час судового засідання, стосуються порушень, які мають розглядатися в межах кримінального процесу та не впливають на висновки ВРП в межах дисциплінарного провадження. Висновки за результатами розгляду скарги

115. Враховуючи аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VІІІ. Оскаржуване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про наявність правових підстав для застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення.

116. Передбачені статтею 52 Закону № 1798-VІІІ підстави для скасування рішення ВРП відсутні.

117. З огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ВРП. Керуючись статтями 266, 341, 344, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 22 жовтня 2020 року № 2932/0/15-20, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 24 червня 2020 року № 1956/3дп/15-20, залишити без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя від 22 жовтня 2020 року № 2932/0/15-20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Т. О. Анцупова Судді: В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик