Постанова 4855 № 640/1024/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа №640/1024/21 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Беспалова О.О., Грибан І.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві у вигляді ненарахування та невиплати позивачу пенсії за вислугу років з 24 травня 2017 року у розмірі 60% від його місячної (чинної) заробітної плати у повному обсязі і без обмежень; зобов`язати відповідача нарахувати та з 24 травня 2017 року виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 24.05.2017 №18-224зп про розмір заробітної плати позивача станом на 24.05.2017, у розмірі 60% від вказаної у зазначеній довідці місячної (чинної) заробітної плати позивача, у повному обсязі та без будь-яких обмежень, з виплатою різниці між фактично отриманою та нарахованою сумою пенсії. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII пенсії за вислугу років за період з 24 травня 2017 року по 30 вересня 2017 року включно; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII пенсію за вислугу років за період з 24 травня 2017 року по 30 вересня 2017 року включно; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у розмірі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень). Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач вказує, що ГУ ПФУ в м. Києві було виконано рішення Печерського районного суду м. Києва від 20.10.2017 в межах зобов`язальної частини та призначено позивачу з 24.05.2017 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Також, кошти в сумі 77 352,44 грн., за період з 02.10.2019 по 30.09.2020, нараховані в жовтні поточного року на банківську установу. Виплата коштів в сумі 155 750,18 грн., нарахованих за період з 01.10.2017 по 01.10.2019, здійснюється за рахунок бюджету, отже виплата заборгованості за вказаним рішенням суду буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. Також, відповідач вказує, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції перебрав на себе дискреційні повноваження пенсійного органу. Крім того, ГУ ПФУ в м. Києві вважає, що позивач пропустив строку звернення до суду з даним адміністративним позовом. 16.05.2021 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. На підтвердження своєї правової позиції, позивач посилається на численні судові рішення вищих інстанції, також зауважує, що не пропустив строк звернення до суду першої інстанції, оскільки дізнався про порушення свої прав лише в серпні 2020 року, після звернення з запитом до відповідача. У відповідності до положень ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, 20.10.2017 постановою Печерського районного суду міста Києва у справі №757/34804/17-а за позовом ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії позовні вимоги задоволено: скасовано рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оформлене листом від 14 червня 2017 року за №33907103 про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України призначити та здійснювати виплату позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII з 24 травня 2017 року із застосуванням коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу та надбавок до нього. Вказане рішення 02.10.2019 набрало законної сили, за наслідком відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного об`єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №757/34804/17-а. На виконання вказаного судового рішення, відповідачем призначено з 24 травня 2017 року пенсію ОСОБА_1 за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 .10.2014 №1697-VII. Сторонами у справі не заперечується, що заборгованість виплачено за період з 02 жовтня 2019 року по 21 жовтня 2020 року, а заборгованість за період з 01 жовтня 2017 року по 01 жовтня 2019 року не виплачена. Отже, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати його пенсії за період з 24 травня 2017 року по 01 жовтня 2017 року, позивач звернувся до суду. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки з матеріалів справи вбачається вчинення відповідачем протиправної бездіяльності, яка не відповідає наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Відповідно ст. 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням. Згідно ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до абз. 4 п. 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (в редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії. Відповідно до ст. 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, але не отримані з вини органу, що призначає пенсію, виплачуються одноразово, за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Колегія суддів звертає увагу, що постановою Печерського районного суду міста Києва у справі №757/34804/17-а за позовом ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії позовні вимоги задоволено: скасовано рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оформлене листом від 14 червня 2017 року за №33907103 про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України призначити та здійснювати виплату позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII з 24 травня 2017 року із застосуванням коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу та надбавок до нього. Постанова Печерського районного суду міста Києва у справі №757/34804/17-а набрала законної сили 02.10.2019 після постановлення ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду про відмову у відкритті апеляційного провадженя за апеляційною скаргою відповідача. Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. За приписами ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Сторонами у справі не заперечується, що частина виплат вже була здійснена відповідачем, втім розрахунок за період з 01.10.2017 по 01.10.2019 здійснений не був. Отже, своєчасне ненарахування та невиплата позивачу пенсії за спірний період має місце за протиправної бездіяльності відповідача, що також вірно встановлено судом першої інстанції при розгляді даної справи. Посилання відповідача в апеляційній скарзі щодо пропуску строку звернення з даним позовом до суду, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. У ч. 2 ст. 122 КАС України зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Предметом спору у даній справі є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу пенсії одразу після її призначення на виконання судового рішення. Факт протиправності такої бездіяльності відповідача встановлений під час розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Враховуючи те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), колегія суддів погоджується, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч. 1 ст. 122 КАС України та при визначенні права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Законі України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Так, право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64). Відповідно до ст. 46 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень. При цьому, оскільки судом першої та апеляційної інстанції встановлено, протиправність бездіяльності суб`єкта владних повноважень - органу Пенсійного фонду, то відповідно до спірних правовідносин має застосовуватися друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку. Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, як підставу відмови у задоволенні позову, у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія. Таким чином, колегія суддів зазначає, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення не застосовується шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України, оскільки це має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком. З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» і у рішенні від 15.10.2013 року №9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення ч. 1 ст. 122 КАС України в системному зв`язку з положенням ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів дійшла висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17, від 19.03.2019 у справі №806/1952/18, від 19.06.2018 у справі №646/6250/17, від 24.11.2020 У справі №815/460/18. Отже, позивач не пропустив строк звернення до суду з даною позовною заявою. Щодо тези апелянта про втручання під час винесення оскаржуваного рішення в дискреційні повноваження пенсійного органу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення. Виконання постанови Печерського районного суду міста Києва у справі №757/34804/17-а, яка набрала законної сили 02.10.2019 є обов`язком відповідача та не передбачає будь-якої дискреції з боку пенсійного органу. В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції не переглядається колегією суддів, оскільки не оскаржується сторонами у даній справі. З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права. У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи ГУ ПФУ в м. Києві не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду у м. Києві залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді О.О. Беспалов І.О. Грибан