Постанова Київський апеляційний суд № 362/4751/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 червня 2021 року м. Київ Справа № 22-8424 Головуючий у 1-й інстанції: Марчук О. Л. Унікальний № 362/4751/20 Доповідач - Пікуль А. А. Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуль А. А. суддів Іванової І. В. Невідомої Т. О. за участю секретаря Гулієва М. Д. о розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Файчака Віталія Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,- у с т а н о в и в: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, в якому просив позбавити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права користування житловим приміщенням домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути із кожного з відповідачів на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати (а. с. 1-4). Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідачі зареєстровані у належному позивачу на праві приватної власності будинку АДРЕСА_1 , однак з 2010 року відповідачі не проживають за місцем своєї реєстрації. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2021 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, відмовлено за недоведеністю заявленого позову. Не погодившись з рішенням суду, адвокат Файчак В. І. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі (а. с. 58-60). В порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. В суд апеляційної інстанції ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з`явились, про місце та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином (а. с. 74-78). Суд ухвалив розглядати справу у відсутність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., пояснення представника ОСОБА_1 , адвоката Файчака В. І. , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню з таких підстав. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 (а.с.8). Згідно з відомостями, наданими Застугнянською сільською радою Васильківського району Київської області у листі від 12 січня 2021 року № 06/02-12 і № 07/02-12, обидва відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 37-38). Відповідно до інформації довідок Застугнянської сільської ради Васильківського району Київської області № 220 і № 221 від 03 вересня 2020 року, громадяни ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за місцем своєї реєстрації не проживають (а. с. 10-11). За змістом актів обстеження умов проживання від 01 вересня 2020 року, громадяни ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за місцем своєї реєстрації не проживають протягом останніх десяти років (а. с. 12-13). За встановлених обставин, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , районний суд виходив із того, що відображена у довідках Застугнянської сільської ради Васильківського району Київської області № № 220 і 221 від 03 вересня 2020 року та актах обстеження умов проживання від 01 вересня 2020 року інформація про те, що громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за місцем своєї реєстрації не проживають з 2010 року, оцінюється судом критично і не приймається до уваги, оскільки факт не проживання відповідачів за місцем їх реєстрації повністю і достовірно спростовано тією обставиною, що обидва відповідачі отримали судові повідомлення про розгляд даної справи саме за місцем своєї реєстрації. Вказана обставина повністю підтверджує той факт, що відповідачі дійсно проживають за місцем своєї реєстрації. При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги апеляційний суд виходить з наступного. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що указані висновки районного суду не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Судом порушені встановлені ст.89 ЦПК України правила оцінки доказів та невірно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 405 ЦК України. Висновки районного суду про те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають за місцем своєї реєстрації, оскільки обидва отримали судові повідомлення про розгляд даної справи саме за місцем своєї реєстрації (а. с. 42-44) є помилковими, оскільки суперечать відомостям письмових доказів, наданих у розпорядження суду позивачем. Частиною 1 ст. 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Частиною 2 ст. 405 ЦК України визначено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. У даному випадку відповідно до відомостей, які містяться у письмових доказах, - довідках Застугнянської сільської ради Васильківського району Київської області № 220 і № 221 від 03 вересня 2020 року, громадяни ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за місцем своєї реєстрації не проживають (а. с. 10-11). Згідно з відомостями актів обстеження умов проживання від 01 вересня 2020 року, громадяни ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за місцем своєї реєстрації не проживають: ОСОБА_2 протягом останніх десяти років; ОСОБА_3 протягом останніх чотирьох років (а. с. 12-13). Апеляційний суд звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивача, як власника будинку, захищені положеннями ЦК України, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. Відповідного висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 жовтня 2020 року (справа № 447/455/17). Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України. У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. У ч. 1 ст. 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо). Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у ст. 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. У даних правовідносинах наявні у розпорядженні суду письмові докази підтверджують той факт, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не проживають у спірному будинку понад один рік. Доказів того, що таке не проживання обумовлене поважними причинами, у розпорядження суду не надано. Ураховуючи наведене,апеляційний суд доходить висновку про наявність правових підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням. Статтею 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. В даному випадку, оскільки судом першої інстанції було зроблено висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог без надання оцінки всім доказам, наданим у справі, у їх сукупності, що призвело до помилкового вирішення справи по суті, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. При ухваленні нового рішення про задоволення позову відповідно до положень ч. 13 ст. 141 ЦПК України з кожного з відповідачів на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню по 840 грн 80 коп. на відшкодування судових витрат позивача по сплаті судового збору за подання позову та по 1 261 грн 20 коп. за подачу апеляційної скарги (а. с. 14, 15, 61). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Файчака Віталія Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), по 2 102 (дві тисячі сто дві) грн з кожного, на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ); Відповідач 1: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ); Відповідач 2: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 09 червня 2021 року. Головуючий А. А. Пікуль Судді І. В. Іванова Т. О. Невідома