Постанова 4824 № 754/432/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 754/432/20 Головуючий у 1-й інст. - Таран Н.Г. Апеляційне провадження 22-ц/824/4880/2021 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 червня2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Кулікова С.В., Мараєва Н.Є. при секретарі Загородній С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Таран Н.Г. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В : У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся доДеснянського районного суду м. Києва з позовом до ДП «Інформаційні судові системи», в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 28 квітня 2020 року просив: - визнати незаконним Наказ №361-К від 13 грудня 2019 року Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗпП України, - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту начальника відділу технічного захисту інформації державного підприємства «Інформаційні судові системи» з 13 грудня 2019 року, - стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 71 213 грн 34 к., - моральну шкоду у розмірі 10 000 грн, - матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі одного окладу, - судові витрати за надання професійної правничої (правової) допомоги. Посилається на те, що 04 вересня 2019 року його ознайомлено із попередженням про наступне вивільнення та скорочення його посади. Одночасно позивачу була запропонована посада фахівця з питань мобілізаційної роботи відділу кадрів та соціальних питань підприємства, від якої він відмовився. 12 вересня 2019 року позивача ознайомлено із повідомленням про запропоновану роботу на посаді інженера регіональної служби підтримки в м. Києві управління координації регіональних підрозділів департаменту координації регіональних підрозділів та підтримки робочих місць підприємства, за адресою: Державної судової адміністрації України по АДРЕСА_1 , від якої він відмовився. Позивач має статус учасника бойових дій, тому згідно п.5 ч.2 ст.42 КЗпП України має переважне право на залишення на роботі, яке ДП «Інформаційні судові системи» не враховано. Позивач вважає, що відповідач ДП «Інформаційні судові системи» звільнив його з порушенням встановленого законодавством порядку, а саме: позивача не ознайомлено з переліком всіх наявних вакантних посад за період з 30 вересня 2019 року по 13 грудня 2019 року (з наступного дня введення нової структури та штатного розпису підприємства по день фактичного звільнення), позивачу не запропоновані всі наявні вакантні посади за період з 30 вересня 2019 року по 13 грудня 2019 року, зокрема в новоствореному структурному підрозділі, а саме у відділі захисту інформації підприємства (з наступного дня введення нової структури та штатного розпису підприємства по день фактичного звільнення), не враховане переважне право позивача на залишення на роботі як учасника бойових дій; не запропонована позивачу відповідна посада у новоствореному структурному підрозділі, а саме у відділі захисту інформації підприємства, на який покладені виконання аналогічних функцій та завдань реорганізованого департаменту захисту інформації та відділу технічного захисту інформації цього ж департаменту, в ДП «Інформаційні судові системи» працевлаштовані інші (сторонні) особи, що не є працівниками державного підприємства «Інформаційні судові системи» на посади, функціональні обов`язки яких позивач міг би виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду; не врахована безперервна бездоганна робота на підприємстві та належне виконання посадових обов`язків, дотримання трудової дисципліни. Таким чином, під час скорочення штату ДП «Інформаційні судові системи» не дотрималось обов`язку першочергового працевлаштування працівників, які підлягають скороченню, його переважне право на залишення на роботі, що порушує положення національного та міжнародного законодавства. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Посилається на те, що суд необґрунтовано взяв до уваги твердження відповідача про виконання ним вимог трудового законодавства в частині надання позивачу перед звільненням двох пропозицій про переведення його на рівнозначні вакантні посади на підприємстві, так як у матеріалах справи відсутні документи, що характеризують посаду фахівця з питань мобілізаційної роботи відділу кадрів та соціальних питань та інженера регіональних підрозділів та підтримки робочих місць, як рівнозначну посаді начальника відділу або що вказані посади відповідають фаху, досвіду, кваліфікації позивача. Відповідачем не надано доказів неможливості переведення позивача за його згоди на іншу роботу за рівнозначною посадою та доказів відсутності роботи за такою посадою до дня звільнення позивача. Суд дійшов передчасного висновку, що звільнення позивача відбулось без порушення вимог ст.ст.40,42, 42-9, 43 КЗпП України, оскільки підприємством не здійснено порівняльний аналіз продуктивності та праці працівників, посади яких скорочувались, не враховано право позивача на переважене залишення на роботі, не запропоновано всі наявні інші рівнозначні вакантні посади одночасно з попередженням про звільнення, у зв`язку зі змінами організаційної структури та штатного розпису підприємства (скорочення чисельності штату), не запропоновані посади (начальника, провідного інженера, інженера) в новоствореному структурному підрозділі - відділі захисту інформації, які були вакантними на час запропонування інших посад, не запропоновані інші наявні вакантні посади, які позивач міг би зайняти з урахуванням освіти, досвіду, кваліфікації тощо, під час скорочення відповідачем працевлаштовані інші особи, які були працівниками підприємства. Позивача звільнено із займаної посади з грубим порушенням норм трудового законодавства, тому відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн, на його думку, є справедливим. Крім того, відповідач не довів відсутність фінансової можливості виплати матеріальної допомоги на оздоровлення під час звернення позивача, про що свідчить відсутність доказів в матеріалах справи. Дана обставина судом не досліджена, тому суд дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, яка не є похідною від інших позовних вимог. Від відповідача ДП «Інформаційні судові системи» до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій просять апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін. Вказують, що законодавством не зобов`язоно роботодавця пропонувати працівникові, у разі вивільнення, вакантну посаду на вибір працівника. При цьому вказують, що роботодавцем виконано вимоги закону та запропоновано ОСОБА_1 наявні посади, проте останній не надав згоду на переведення. В судовому засіданні позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу та просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду залишити без змін. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено позовні вимоги та вважав їх необґрунтованими. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та перевірено апеляційним судом, Наказом №162-К від 16 липня 2018 року ОСОБА_1 прийнято на роботу в ДП «Інформаційні судові системи» у відділ технічного захисту інформації Департаменту захисту інформації на посаду провідного інженера (а.с.6 зворот, том 2). Наказом №247-К від 26 вересня 2018 року переведено позивача, провідного інженера відділу технічного захисту інформації департаменту захисту інформації з 01 жовтня 2018 року на посаду заступника директора департаменту - начальника відділу технічного захисту інформації департаменту захисту інформації в ДП «Інформаційні судові системи» (а.с.7, том 2). Відповідно до наказу ДП «Інформаційні судові системи» від 29 серпня 2019 року № 134-ОД «Про зміни в організації виробництва і праці державного підприємства «Інформаційні судові системи» здійснена реорганізація структурних підрозділів підприємства зі скороченням чисельності та штату працівників (а.с 51-65, том 1). Зокрема, відповідно до вказаного наказу, здійснено реорганізацію структурних підрозділів Підприємства зі скороченням чисельності та штату працівників, а саме: шляхом створення відділу захисту інформації з чисельністю 4 штатні одиниці, шляхом ліквідації, зі скороченням повної штатної чисельності працівників з 18 листопада 2019 року: відділу департаменту захисту інформації з чисельністю 18 штатних одиниць у складі: відділу технічного захисту інформації, відділу криптографічного захисту інформації, відділу забезпечення та контролю захисту інформації в ІТС. З 18 листопада 2019 року скорочено у тому числі наступну посаду: заступник директора департаменту - начальник відділу технічного захисту інформації департаменту захисту інформації - 1 штатна одиниця. Відповідно структури ДП «Інформаційні судові системи», з 01 квітня 2019 року департамент захисту інформації налічував 18 посад (а.с. 67-69, том 1). Згідно штатного розпису ДП «Інформаційні судові системи», який вводився з 01 квітня 2019 року, в штаті Підприємства налічувалося 492 штатні одиниці. У відділі технічного захисту інформації 4 посади, у тому числі - заступник директора департаменту - начальник відділу, у відділі криптографічного захисту інформації 3 посади, у відділі забезпечення та контролю захисту інформації в ІТС 10 посад, департамент захисту інформації 1 посада, всього по Департаменту 18 (а.с. 70 - 79, том 1). Відповідно структури ДП «Інформаційні судові системи», з 02 вересня 2019 року відділ захисту інформації налічував 4 посади (а.с. 80- 81 том 1). Згідно штатного розпису ДП «Інформаційні судові системи», який вводився з 02 вересня 2019 року в штаті Підприємства налічувалося 300 штатних одиниць. У відділі захисту інформації 4 посади, зокрема: начальник відділу - 1 посада, провідний інженер - 2 посади, інженер - 1 посада (а.с. 82-89, том 1). З копії витягу з Наказу №229-К від 02 вересня 2019 року вбачається, що позивача під особистий підпис попередженого про заплановане звільнення 18 листопада 2019 року, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, з дотриманням вимог, передбачених чинним законодавством. Підстава: Наказ від 29 серпня 2019 року № 134-ОД «Про зміни в організації виробництва і праці державного підприємства «Інформаційні судові системи» (а.с. 8, том 2). Відповідно до Попередження від 04 вересня 2019 року про наступне вивільнення позивача вбачається, що позивача особисто попереджено про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням його посади з 18 листопада 2019 року та запропоновано ОСОБА_1 роботу на посаді фахівця з питань мобілізаційної роботи відділу кадрів та соціальних питань, проте він згоду не дає (а.с. 9, том 2). 12 вересня 2019 року позивачу надано повідомлення в якому запропоновано роботу на посаді інженера регіональної служби підтримки у м. Києві управління координації регіональних підрозділів департаменту координації регіональних підрозділів та підтримки робочих місць, за адресою Державної судової адміністрації України, вул. Липська 18/5, м. Київ. Про згоду чи незгоду працювати на запропонованій посаді, запропоновано повідомити відділ кадрів Підприємства письмово у термін не пізніше 13 вересня 2019 року, проте, позивач згоди не надав, про що ним виконано відповідний напис (а.с. 9 зворот, том 2). Наказом №361-К від 13 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України(а.с. 17, том 1). Пунктом 1 ч.1 ст.40 КЗпП України визначено, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд України у постанові від 9 серпня 2017 року у справі за № 6-1264цс17. В обґрунтування позовних вимог позивач просив поновити його на роботі, оскільки йому при звільненні не були запропоновані вакантні посади. Відповідно до роз`яснень, які містяться в абз.1 п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 1 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 та від 1 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, згідно із ч. 2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Частинами 1, 3 ст.49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення, до дня розірвання трудового договору, за змістом ч.3 ст.49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. На думку апеляційного суду роботодавець діяв правомірно та дотримався вимог трудового законодавства при звільненні позивача, а отже, звільнення відбулось без порушень норм закону. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії диплому серії НОМЕР_1 від 23 червня 2007 року ОСОБА_1 закінчив у 2007 році НТУУ «КПІ» і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Захист інформації з обмеженим доступом та автоматизації її обробки» та здобув кваліфікацію інженера з питань безпеки підприємств, установ та організацій, офіцера військового управління тактичного рівня (а.с. 231, 232 том 3). З матеріалів справи вбачається, що наказом №247-К від 26 вересня 2018 року переведено позивача, провідного інженера відділу технічного захисту інформації департаменту захисту інформації з 01 жовтня 2018 року на посаду заступника директора департаменту - начальника відділу технічного захисту інформації департаменту захисту інформації в ДП «Інформаційні судові системи», з посадовим окладом 11720 грн, згідно штатного розпису (а.с.7 том 2). Так, позивачу запропоновано 04 вересня 2019 року наявну посаду фахівця з питань мобілізаційної роботи відділу кадрів та соціальних питань, з посадовим окладом 11300 грн на місяць та 12 вересня 2019 року посаду інженера регіональної роботи служби підтримки в м. Києві управління координації регіональних підрозділів департаменту координації регіональних підрозділів та підтримки робочих місць з посадовим окладом 16380 грн на місяць, проте ОСОБА_1 відмовився від запропонованих посад. Отже, запропоновані відповідачем посади ОСОБА_1 відповідали його освіті та кваліфікації, та не порушували його прав на отримання гідної заробітної плати, тому доводи позивача про те, що йому не було запропоновано інших наявних на підприємстві посад є необґрунтованим, оскільки позивач не скористався своїм правом на переведення на іншу роботу. Доводи позивача про те, що він, як учасник бойових дій мав переважне право на залишення на роботі є необґрунтованими, оскільки ДП «Інформаційні судові системи» виконувало свій обов`язок у працевлаштуванні ОСОБА_1 та пропонувало посади, які відповідали освіті та кваліфікації позивача. З наданої позивачем довідки № 189 від 18 березня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 з 16 грудня 2019 року працює в ТОВ «ІНФОСЕЙФ ІТ» на посаді інженера відділу комплексних систем захисту інформації, а з 01 вересня 2020 року переведений на посаду керівника відділу комплексних систем захисту інформації (а.с. 250 б, том 3). Отже, на момент звернення позивача із даним позовом до суду, останній був працевлаштований та отримував заробітну плату, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою №414/21 від 13 травня 2021 року (а.с. 156, том 4). За змістом частини 1 ст.243 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України встановлено, що у разі винесення рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш, як за один рік. Враховуючи вищевикладені обставини апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову в частині вимог про визнання незаконним Наказу №361-К від 13 грудня 2019 року ДП «Інформаційні судові системи» про звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗпП України, поновлення позивача на роботі і як наслідок стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Щодо вимог позивача про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі одного окладу колегія суддів вважає зазначити таке. Відповідно до ст.13 КЗпП зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: організації оздоровлення і відпочинку працівників. Пунктом 5.5 розділу V «Соціальні пільги. Гарантії їх компенсації, у тому числі забезпечення житлового-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення працівників» Колективного договору ДП «Інформаційні судові системи» передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 1 (одного) посадового окладу, при наявності фінансової можливості. 11 листопада 2019 року позивачем подано заяву ДП «Інформаційні судові системи» про надання відпустки та про надання допомоги на оздоровлення у розмірі 1 (одного) посадового окладу (а.с. 20, том 1). На указану заяву ДП «Інформаційні судові системи» листом від 15 листопада 2019 року вих. № 5421 /0/2- 19 повідомило ОСОБА_1 про відсутність фінансової можливості (а.с.21 том 1). Отже, судом встановлено, що надання матеріальної допомоги на оздоровлення у ДП «Інформаційні судові системи» не є обов`язковою умовою, та можливість її виплати пов`язується із фінансовим станом відповідача за певний період часу. Матеріали справи не містять доказів, у розумінні ст.ст. 77, 80 ЦПК України, того, що у ДП «Інформаційні судові системи» була фінансова можливість провести виплату матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 , а відтак вимоги в цій частині є необґрунтованими. Доводи позивача на те, що ДП «Інформаційні судові системи» не перебуває на стадії банкрутства, а тому мало б виплатити йому матеріальну допомогу на оздоровлення не заслуговують на увагу, зважаючи на те, що сам по собі факт не перебування роботодавця у стані банкрутства не свідчить про фінансовий стан ДП «Інформаційні судові системи» та його матеріальну можливість проводити такі оплати. Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством. За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати. За моральну шкоду, заподіяну працівникові під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових правовідносинах (п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»). Оскільки судом не встановлено порушення трудових прав позивача з боку роботодавця, то у апеляційного суду відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанціїнорм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 09 червня 2021 року. Головуючий Рубан С.М. Судді Кулікова С.В. Мараєва Н.Є.