Постанова 4857 № 300/3145/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3145/20 пров. № А/857/7326/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Затолочного В.С., Ніколіна В.В., за участю секретаря судового засідання Квітовської Ю.С., представника позивача Тепак Л.П., представників відповідача Лаврука В.В., Бабій Т.С., Лозяка Д.Д., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбуд-Лім» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- суддя (судді) в суді першої інстанції Матуляк Я.П., час ухвалення рішення 10:50:47, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення 09 березня 2021 року, В С Т А Н О В И В: 06 листопада 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхбуд-Лім» звернулося в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 квітня 2020 року № 0002720502. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій з контрагентом не відповідають фактичним обставинам, а посилання в акті перевірки на те, що вказані операції оформлювались лише з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та не підтверджені по ланцюгу постачання є лише суб`єктивними припущеннями, які не підтвердженні належними доказами. Вказує, що господарські операції із контрагентом підтверджуються первинними документами, які свідчать як про отримання товару, так і про його подальше використання в ході здійснення своєї господарської діяльності. Вважає, що можливі порушення податкового та іншого законодавства з боку контрагента не можуть бути підставою для висновку про аналогічні порушення з боку позивача, а тому віднесення сум грошових коштів до податкового кредиту є обґрунтованим та правомірним. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 28 квітня 2020 року за № 0002720502. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з наданих позивачем первинних документів встановлено, що діяльність позивача відповідає умовам укладених договорів, свідчить про наявність господарських цілей при здійсненні господарських операцій. На підтвердження виконання господарських операцій позивачем було надано копії договорів, податкових накладних, видаткових накладних, а відповідачем не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що неможливість реального здійснення господарських операцій позивача із ТзОВ «Лінік Юкрейн» в частині придбання ТМЦ підтверджується проведеною перевіркою згідно якої встановлено невідповідність реальних обставин, інформації, яка зазначена в первинних документах наданих платником податку до перевірки щодо здійсненних господарських операцій з ТзОВ «Лінік Юкрейн». Неможливість здійснення операції з постачання ТзОВ «Лінік Юкрецн» підтверджується наступним: відсутністю у власності або користуванні будь-яких об`єктів оподаткування, які дозволяли б провадити господарську діяльність враховуючи неподання звітності за формою № 20 ОПП; при задекларованих обсягах придбання та реалізації, встановлено, що специфіка даного виду операцій характеризується властивостями, які потребують значно більшого обсягу трудовитрат, особистої участі персоналу та не співвідносні з наявними трудовими ресурсами; відсутність за місцезнаходженням; недостовірності даних зазначених в ТТН реальним обставинам; фізичної неможливості одночасного надання перевізниками послуги з перевезення автомобілями зазначеними в ТТН різним замовникам. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що оцінка відповідачем виконання умов господарських відносин не може бути заснована на поверхневому аналізі відомостей з інформаційних систем по контрагентам, без дослідження фактичного руху активів. ТТН, які містяться в матеріалах даної справи не свідчать про нереальність господарських операцій, за наявності в матеріалах справи інших належних та допустимих доказів. В судовому засіданні представники відповідачів апеляційну скаргу підтримали, в своїх поясненнях покликалися на доводи в ній викладені. Представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 24 лютого 2020 року за № 320, відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТзОВ «Шляхбуд-Лім» з питань правильності визначення, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТзОВ «ЛінікЮкрейн», за результатами якої складено Акт від 10 березня 2020 року №269/09-19-15-02/38162678 (а.с.18-36). Перевіркою встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 189.1, п. 189.9 ст. 189, п. 198.1 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 162574,00 грн, в тому числі: за червень 2019 року на суму 117553,00 грн, за січень 2020 року на суму 45021,00 грн. Вказані висновки податковим органом сформовані у зв`язку з встановленням наступних обставин. Відповідно до інформаційних систем ДПС, єдиного державного реєстру податкових накладних та наданих до перевірки документів встановлено, що ТзОВ «Шляхбуд-Лім» проводило взаєморозрахунки з ТзОВ «Лінік Юкрейн» в червні та листопаді 2019 року, зокрема: відображено операції з придбання бітуму дорожнього марки 70/100 в кількості 46,56 т. на загальну суму 705316,00 грн, в тому числі ПДВ в сумі 117552,67 грн в червні 2019 року, та бітуму дорожнього марки 70/100 в кількості 23,8 т. на загальну суму 270130,19 грн, в тому числі ПДВ в сумі 45021,70 грн в листопаді 2019 року. До перевірки представлено договір поставки № 053/1905 від 04 червня 2019 року укладений між ТзОВ «Шляхбуд-Лім» (покупець) та ТзОВ «Лінік Юкрейн» (постачальник), предметом договору є - постачальник зобов`язується передати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати Товар, а саме бітум дорожній марки 70/100. Проведеною перевіркою на підставі податкової інформації, яка наявна в інформаційних базах ДПС, інформації, яка зібрана в рамках організації та проведення даної документальної перевірки, у тому числі інформації, яка представлена платником, та за результатами її опрацювання, встановлено невідповідність реальних обставин, інформації, яка зазначена в первинних документах наданих платником податку до перевірки щодо здійснених господарських операцій з ТОВ «Лінік Юкрейн». Враховуючи виявлені порушення податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 28 квітня 2020 року за № 0002720502 за платежем податок на додану вартість на загальну суму 203270,00 грн. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позову. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно із пп. 14.1.179 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді. Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно із п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 1 Закону № 996-XIV встановлено, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. З вищенаведених норм права слідує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків та її результат підлягає відображенню в бухгалтерському обліку. Частиною 1 та частиною 2 ст. 9 Закон № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю. У ст. 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту. Згідно із п. 198.1 цієї статті до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.6 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи недоліки в їх оформленні не може бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю. Адже для цілей податкового обліку беруться до уваги насамперед економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення відповідних операцій. Дані податкового обліку визначаються виходячи з реального економічного змісту господарської операції та спрямування її на досягнення певного економічного ефекту. Для з`ясування дійсного економічного змісту господарської операції варто аналізувати кінцевий економічний ефект у вигляді фактичного приросту (зміни вартості) активів, який настав або повинен був настати в результаті здійснення відповідної операції, незалежно від недоліків (у тому числі наявності/відсутності окремих реквізитів) оформлених первинних документів, оскільки основною вимогою до первинного документа є його здатність до ідентифікації змісту посвідченої ним господарської операції та її учасників. З цією метою варто використовувати документальні та інші дані, що свідчать про фактичне отримання тих чи інших активів учасниками операції. Такі дані мають перевагу перед документальним оформленням відповідної господарської операції. Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Згідно із п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету. Пунктом 200.4 ст. 200 ПК України встановлено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Відповідно до п. 200.7 ст. 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Згідно із п. 200.14 ст. 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування у звітному (податковому) періоді, та зараховує таку суму заниження до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду; б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування. Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Згідно із п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/ послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. Згідно із п. 5, п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи. Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо). Пунктами 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі Положення № 88) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання. Аналізуючи вищенаведені норми права, колегія суддів зазначає, що всі господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими і підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. При цьому наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про нереальність господарської операції, якщо з інших документів видно, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Отже, предметом доказування у даному спорі є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв`язку із здійсненням цих господарських операцій, при обчисленні сум податкового кредиту для визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах. Колегія суддів зазначає, що доводи податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість. При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Із зазначених в акті перевірки висновків слідує, що позивачем порушено приписи податкового законодавства з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Лінік Юкрейн», оскільки надані документи первинного бухгалтерського обліку не підтверджують правильність визначених позивачем податкових зобов`язань, наслідком чого, є неправомірне відображення позивачем рахунків по кредиту на суму отриманого товару. На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано: договір поставки № 053/1905 від 04 червня 2019 року та Додаток №1 до даного Договору; платіжні доручення № 1584 від 25 червня 2019 року, № 1563 від 12 червня 2019 року, № 1814 від 25 листопада 2019 року, № 1823 від 04 грудня 2019 року; видаткові накладні № 927 від 18 листопада 2019 року, № 136 від 10 червня 2019 року, № 134 від 07 червня 2019 року; рахунки на оплату № 730 від 18 листопада 2019 року, № 106 від 10 червня 2019 року, № 102 від 04 червня 2019 року; заявки на постачання товару від 18 листопада 2019 року, 10 червня 2019 року, від 04 червня 2019 року; товарно-транспортні накладні № 927 від 18 листопада 2019 року, № 136 від 10 червня 2019 року, № 134 від 07 червня 2019 року; свідоцтво якості № 19ВТХ/А/2476 від 13 листопада 2019 року; податкові накладні № 91 від 18 листопада 2019 року, № 9 від 10 червня 2019 року, № 6 від 07 червня 2019 року; паспорт № 600 від 10 червня 2019 року, № 561 від 05 червня 2019 року(том 1 а.с.47-77). На думку колегії суддів, вищевказані документи належним чином складені та відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому підтверджують суму задекларованого позивачем податку, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування. На час здійснення господарських операцій ТзОВ «Лінік Юкрейн» було зареєстровано, як юридична особа, доказів протилежного відповідачем не надано, відтак підстав не укладення, а також не виконання будь-яких господарських договорів з ним, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було. В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, а також в суді апеляційної інстанції будь-яких доказів на підтвердження нереальності господарських операцій ТзОВ «Лінік Юкрейн» з ТзОВ «Шляхбуд-Лім» відповідачем не надано, а факт порушення позивачем вимог чинного законодавства, в тому числі Податкового кодексу України не доведено. При цьому, колегія суддів зазначає, що не виконання податкових обов`язків контрагентом не може бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, якщо не встановлені обставини, які свідчать про сприяння останнім у такому невиконанні. Відсутність у підприємства-контрагента умов, необхідних для здійснення господарської операції, само по собі не свідчить про нереальність господарських операцій, адже підприємство - постачальник може здійснювати реальні господарські операції та не обов`язково має бути виробником товару (послуги, робіт) і за відсутності дослідження первинних документів підприємства-контрагента висновки про нереальність господарських операцій, обґрунтовані відсутністю трудових та матеріальних ресурсів такого підприємства є передчасними. Тому, сама по собі відсутність необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагента платника податків не є безумовним свідченням нереальності господарської операції, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб`єктів не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами. Також, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни може мати правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції. Будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, відсутність основних засобів, не подання звітності до контролюючого органу, продаж товарів відмінних від придбаних) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податків, який у повному обсязі виконав передбачені податковим законодавством зобов`язання, які підтверджено документально. Окрім того, слід зазначити, що в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність у постачальника товарів та послуг виробничих потужностей, приміщень, транспортних засобів. Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до доктрини «Ділова мета» (business purpose) та «Реальність господарської операції» діяльність платника податків не ставиться під сумнів, якщо у неї є розумна ділова мета, крім мінімізації оподаткування. В іншому випадку, податкові наслідки переосмислюються у відповідності з економічною сутністю операцій та такий правочин визнається недійсним. При цьому обов`язок доказування розумного змісту покладається на учасників правочину (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Halifax…). Разом з цим, Податковий кодексу України також не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуги) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків-покупець товарів (послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Неможливо встановити нереальність всіх без виключення господарських операцій, вчинених за ланцюгом постачання, без проведення відносно всіх учасників операцій визначених нормами податкового законодавства заходів контролю, таких як, перевірка платника податків, як і неможливо визнати нереальними господарські операції по ланцюгу контрагентів-постачальників, жодного разу не дослідивши їх первинну документацію, складену за результатом вчинення таких операцій. Однак, доказів проведення зустрічних звірок та/або перевірок у контрагентів відповідачем не надано. Податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, не є доказом нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, які є підставами формування бухгалтерського обліку. Крім цього, процес аналізу інформаційних баз даних ДПС України та ЄРПН є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань й податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці. Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджується податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. З огляду на викладене, доводи відповідача з посиланням на інформацію, що наявна в інформаційно аналітичних базах ДПС відносно контрагента позивача вірно не взято судом першої інстанції до уваги, оскільки вказана інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Також, висновки відповідача про те, що позивачем здійснювались нереальні операції, не відповідають фактичним обставинам, оскільки оцінка відповідачем виконання умов господарських відносин та фактичне заперечення його виконання сторонами правочину не може бути заснована на поверхневому аналізі відомостей з інформаційних систем по контрагентам, без дослідження фактичного руху активів. Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство України не зобов`язує платника податків при закупівлі товарів у контрагентів встановлювати джерело походження цих товарів за їх ланцюгом і не пов`язує це з можливістю віднесення витрат з придбання у фізичних осіб-підприємців до складу витрат підприємства відповідного періоду з метою визначення результатів до оподаткування. Підприємство самостійно визначає для себе коло партнерів в різних сферах господарської діяльності, воно не обмежено будь-якими організаційно-правовими формами підприємницької діяльності. Правомірність набуття у власність постачальником товару, поставку якого він здійснює, належить виключно до його відповідальності і жодним чином не може стосуватись покупця. Крім того, в акті перевірки не міститься жодного посилання на проведення зустрічних перевірок або перевірок вказаних суб`єктів господарювання. Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента адміністративно-господарські можливості були недостатніми для проведення відповідного виду господарської діяльності, обумовленого укладеним договором з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, а судом першої інстанції не встановлено фактів, які б свідчили про узгодженість дій між позивачем та контрагентом ТзОВ «Лінк Юкрейн» з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями свого контрагента. Також, щодо посилання контролюючого органу на ненадання документів, що підтверджують якість товару, то колегія суддів зазначає, що Декрет Кабінету Міністрів «Про стандартизацію і сертифікацію», який передбачав обов`язкову наявність таких документів, втратив чинність з 1 січня 2018 року. При цьому, колегія суддів зазначає, що сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію, тому не є доказом наявності складу податкового правопорушення. Щодо долучених в судовому засіданні ВМД № 1552 від 06 червня 2019 року, № 920 від 10 червня 2019 року, ТТН № 134 від 07 червня 2019 року, № 136 від 10 червня 2019 року, № 927 від 18 листопада 2019 року та податкової накладної № 227 від 18 листопада 2019 року, як доказів неможливості перевезення товарно-матеріальних цінностей для ТзОВ «Шлях-Буд», оскільки згідно ВМД перевозились товарно-матеріальні цінності для ТзОВ «Сокар Енерджі Україна» та ТзОВ «Альянс Енерго Трейд», то колегія суддів зазначає наступне. Проаналізувавши вказані документи колегія суддів приходить до висновку, що такі не доводять фіктивності придбання ТзОВ «Шляхбуд-Лім» у ТзОВ «Лінік Юкрейн» товарно-матеріальних цінностей. Згідно наявного в матеріалах справи договору поставки № 053/1905 від 04 червня 2019 року та заявок на постачання товару від 04 червня 2019 року, від 10 червня 2019 року та від 18 листопада 2019 року слідує, що поставка придбаного позивачем бітуму дорожнього марки 70/100 здійснювалась ТзОВ «Лінік Юкрейн» на умовах СРТ (перевезення сплачено до місця вказаного покупцем) в с. Матеївці Івано-Франківська область, адреса відправника відповідно до заявок м. Мозир Білорусь, м. Коростень Житомирська область, м. Плоцьк Польща. Відповідно позивач не мав жодних господарських відносин з суб`єктами господарювання, які здійснювали перевезення придбаних товарно-матеріальних цінностей. З огляду на це, колегія суддів зазначає, що правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом. Факт імпорту ТзОВ «Лінік Юкрейн» для ТзОВ «Сокар Енерджі Україна» та ТзОВ «Альянс Енерго Трейд» не унеможливлює подальшу реалізацію та транспортування придбаного бітуму дорожнього марки 70/100 в користь позивача. Колегія суддів вважає обгрунтованими доводи позивача про те, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено неможливості придбання бітуму дорожнього марки 70/100 по ланцюгу постачання. При цьому, не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків. Відповідальність за порушення податкового законодавства має нести лише той платник податку, який допустив порушення, а компетентні органи не вправі розповсюджувати негативні наслідки діяльності такого платника податку на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. При цьому, щодо посилання відповідача на ВМД № 1552 від 06 червня 2019 року та ТТН № 134 від 07 червня 2019 року, як доказів неможливості перевезення товарно-матеріальних цінностей для ТзОВ «Шлях-Буд», то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дата складення вищевказаної ВМД не співпадає з датою вказаної ТТН , а тому відсутні підстави вважати, що неможливим перевезення для ТзОВ «Шлях-Буд» згідно ТТН № 134 від 07 червня 2019 року. Посилання скаржника на нереальність господарських операцій зазначених у товарно-транспортних накладних у правовідносинах з ТзОВ «Лінік Юкрейн» не може бути єдиним та безумовним доводом, що свідчить про нереальність господарських операцій позивача, якщо з інших даних слідує, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). Документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Разом з цим, на підтвердження фактичного руху активів за результатами здійснення господарських операцій, позивачем надано докази подальшого використання в господарській діяльності придбаних у ТзОВ «Лінік Юкрейн» товарів з метою отримання доходу, а саме їх подальшої поставки контрагентам-покупцям ТзОВ «Весна-ІФ», ПП «Весна-Телерадіосервіс»(том 1 а.с.150-161,179-182). Також, щодо доводів апеляційної скарги про те, що у позивача відсутні спеціально облаштовані місця для зберігання придбаних товарно-матеріальних цінностей, то колегією суддів в судовому засіданні встановлено, що потреби у зберіганні придбаних товарно-матеріальних цінностей не було, оскільки такі одразу транспортувались до покупців ТзОВ «Весна-ІФ», ПП «Весна-Телерадіосервіс». Вищевказаних обставин відповідачем належними та допустимими доказами також не спростовано. Враховуючи вищенаведене, доводи на які посилається податковий орган в акті перевірки щодо нереальності господарських взаємовідносин позивача із вказаним контрагентом не відповідають обставинам справи, та спростовуються доказами наявними в справі та дослідженими під час розгляду справи. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення № 0002720502 від 28 квітня 2020 року є протиправним. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі № 300/3145/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді В. С. Затолочний В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 09 червня 2021 року.