Постанова 4855 № 640/8355/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8355/20 Головуючий у 1 інстанції - Чудак О.М., судді - Донець В.А., Шейко Т.І. Суддя-доповідач - Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василенка Я.М, суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Шляги А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство охорони здоров`я України про визнання постанови нечинною в частині, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати незаконними та нечинними підпункти 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 14, 15, 16, 17 пункту 2, абзацу 10 та 14 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (зі змінами внесеними постановами Кабміну від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 29.03.2020 № 241, від 20.03.2020 № 242, від 02.04.2020 № 255, від 08.04.2020 № 262) «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»; - зобов`язати Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину такого рішення суду про визнання нормативно-правового акта у відповідній частині незаконним та нечинним у виданні, в якому було офіційно оприлюднено постанову від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 29.03.2020 № 241, від 20.03.2020 № 242, від 02.04.2020 № 255, від 08.04.2020 № 262). Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 11.03.2020 відповідачем, відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, прийнято постанову «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників) (пункт 1). Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, обласним, Київській міській державним адміністраціям разом з органами місцевого самоврядування забезпечити: організацію виконання та контроль за дотриманням на відповідній території вимог цієї постанови, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів; подання щодня Міністерству охорони здоров`я інформації про здійснення заходів щодо запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 для її узагальнення та інформування Кабінету Міністрів України (пункт 2). 16.03.2020 Кабміном прийнято постанову № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211», якою назву і текст постанови викладено в іншій редакції, зокрема: пункт 2: «Заборонити: 1) відвідування закладів освіти її здобувачами до 03 квітня 2020 р.; 2) з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 03 квітня 2020 р. проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування; 3) з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 03 квітня 2020 р. роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв`язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту; 4) з 12 год. 00 хв. 18 березня 2020 р. до 03 квітня 2020 р.: регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні (крім перевезення легковими автомобілями); перевезення понад 10 пасажирів одночасно в одному транспортному засобі у міському електричному (трамвай, тролейбус) та автомобільному транспорті, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах у звичайному режимі руху; перевезення понад 10 пасажирів одночасно в автобусах, які виконують регулярні пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах в режимі маршрутного таксі; заїзд на територію автостанцій автобусів, які здійснюють перевезення пасажирів у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні, та реалізацію власниками автостанцій квитків автомобільним перевізникам, які виконують такі перевезення; 5) з 17 березня 2020 р. до 03 квітня 2020 р. перевезення пасажирів метрополітенами мм. Києва, Харкова і Дніпра відповідно до рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 16 березня 2020 р.; 6) з 12 год. 00 хв. 18 березня 2020 р. до 03 квітня 2020 р. перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому). Дозволяється здійснення акціонерним товариством «Українська залізниця» окремих пасажирських рейсів у внутрішньому залізничному сполученні, рішення щодо яких приймається в кожному окремому випадку за погодженням з Міністерством інфраструктури та Міністерством охорони здоров`я, а також окремих пасажирських рейсів у міжнародному залізничному сполученні, рішення щодо яких приймається в кожному окремому випадку за погодженням з Міністерством інфраструктури, Міністерством закордонних справ та Адміністрацією Державної прикордонної служби.»; пункт 4: «Міністерству охорони здоров`я забезпечити: - тимчасове припинення проведення планових заходів з госпіталізації та планових операцій, крім термінових та невідкладних; - максимальну готовність та перепрофілювання медичних закладів для прийому та лікування інфікованих хворих у тяжких станах.». В подальшому, постановами Кабміну від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 29.03.2020 № 241, від 20.03.2020 № 242, від 02.04.2020 № 255, від 08.04.2020 № 262 внесено зміни до постанови №

211. Згідно з підпунктами 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 14, 15, 16, 17 пункту 2, абзацу 10 та 14 пункту 4 постанови відповідача від 11.03.2020 № 211, з урахуванням таких змін: «Заборонити до 24 квітня 2020 року: 4) відвідування закладів освіти її здобувачами; 5) відвідування парків, скверів, зон відпочинку, лісопаркових та прибережних зон, крім вигулу домашніх тварин однією особою та в разі службової необхідності; 6) відвідування спортивних та дитячих майданчиків; 7) проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, за умови забезпечення учасників засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів; 8) роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім: - торгівлі продуктами харчування, пальним, деталями та приладдям для транспортних засобів та сільськогосподарської техніки, засобами гігієни, лікарськими засобами та медичними виробами, технічними та іншими засобами реабілітації, ветеринарними препаратами, кормами, пестицидами та агрохімікатами, насінням і садивним матеріалом, добовим молодняком свійської птиці, засобами зв`язку та телекомунікацій, в тому числі мобільними телефонами, смартфонами, планшетами, ноутбуками та іншими товарами, що відтворюють та передають інформацію, за умови забезпечення персоналу (зокрема захист обличчя та очей) та відвідувачів засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, перебування в приміщенні не більше одного відвідувача на 10 кв. метрів торговельної площі, а також дотримання інших санітарних та протиепідемічних заходів; - провадження діяльності з надання фінансових послуг, діяльності фінансових установ і діяльності з інкасації та перевезення валютних цінностей, а також медичної практики, діяльності з виготовлення технічних та інших засобів реабілітації, ветеринарної практики, діяльності автозаправних комплексів, діяльності з продажу, надання в оренду, технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, періодичних випробувань автотранспортних засобів на предмет дорожньої безпеки, сертифікації транспортних засобів, їх частин та обладнання, технічного обслуговування реєстраторів розрахункових операцій, діяльності з підключення споживачів до Інтернету, поповнення рахунків мобільного зв`язку, сплати комунальних послуг та послуг доступу до Інтернету, ремонту офісної та комп`ютерної техніки, устаткування, приладдя, побутових виробів і предметів особистого вжитку, надання послуг хімчистки, поштової та кур`єрської діяльності, будівельних робіт, робіт із збирання і заготівлі відходів, діяльності кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг за умови забезпечення персоналу (зокрема захист обличчя та очей) та відвідувачів засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів; - торговельної діяльності та діяльності з надання послуг громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення персоналу (зокрема захист обличчя та очей) та відвідувачів засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів; - діяльності закладів розміщення, в яких проживають медичні працівники та особи в обсервації, а також інші особи відповідно до рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій; 9) регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, зокрема пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, крім перевезення: - легковими автомобілями; - службовими та/або орендованими автомобільними транспортними засобами працівників підприємств, закладів та установ незалежно від форми власності, які забезпечують охорону здоров`я, продовольче забезпечення, урядування та надання найважливіших державних послуг, енергозабезпечення, водозабезпечення, зв`язок та комунікації, фінансові та банківські послуги, функціонування інфраструктури транспортного забезпечення, сфери оборони, правопорядку та цивільного захисту, суб`єктів господарювання, які мають безперервний промисловий цикл, за умови забезпечення водіїв та пасажирів під час таких перевезень засобами індивідуального захисту в межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб і виключно за маршрутами руху, погодженими з органами Національної поліції, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів; - працівників закладів та установ незалежно від форми власності, які забезпечують охорону здоров`я, продовольче забезпечення, урядування та надання найважливіших державних послуг, енергозабезпечення, водозабезпечення, зв`язок та комунікації, фінансові та банківські послуги, функціонування інфраструктури транспортного забезпечення, сфери оборони, правопорядку та цивільного захисту, суб`єктів господарювання, які мають безперервний промисловий цикл, за умови забезпечення водіїв та пасажирів під час таких перевезень засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, в межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів в міському електричному (трамвай, тролейбус) та автомобільному транспортному засобі, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах; 10) перевезення пасажирів метрополітенами мм. Києва, Харкова і Дніпра; 11) перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому). Дозволяється здійснення акціонерним товариством «Українська залізниця» окремих пасажирських рейсів у внутрішньому залізничному сполученні, рішення щодо яких приймається в кожному окремому випадку за погодженням з Міністерством інфраструктури, а також окремих пасажирських рейсів у міжнародному залізничному сполученні, рішення щодо яких приймається в кожному окремому випадку за погодженням з Міністерством інфраструктури, Міністерством закордонних справ та Адміністрацією Державної прикордонної служби; 14) відвідування установ і закладів, що надають паліативну допомогу, соціального захисту, в яких тимчасово або постійно проживають/ перебувають діти, громадяни похилого віку, ветерани війни і праці, особи з інвалідністю, особи із стійкими інтелектуальними або психічними порушеннями, установ і закладів, що надають соціальні послуги сім`ям/особам у складних життєвих обставинах, крім установ і закладів, які надають послуги екстрено (кризово); 15) відвідування пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, та пунктів тимчасового розміщення біженців, крім осіб, які надають правову допомогу особам, які перебувають в таких пунктах; 16) перебувати на вулицях без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи її спеціальний статус; 17) самовільно залишати місця обсервації (ізоляції). Встановити, що особами, які потребують самоізоляції, є: - особи, які мали контакт з хворим на COVID-19, крім осіб, які перебували у засобах індивідуального захисту у зв`язку з виконанням службових обов`язків; - особи, щодо яких є підозра на інфікування, або особи, які хворіють на COVID-19 та не потребують госпіталізації; - особи, які досягли 60-річного віку, крім осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», військовослужбовців та працівників Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, а також осіб, які здійснюють заходи, пов`язані з недопущенням поширення COVID-19, забезпечують діяльність підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, які: - провадять діяльність та надають послуги в галузях енергетики, хімічної, нафтохімічної, машинобудівної промисловості, гірничо-металургійної галузі, галузях транспорту, інформаційно-комунікаційних технологій, електронних комунікацій, у банківському та фінансовому секторах, галузі оборонної промисловості; - мають безперервний промисловий цикл; - надають послуги у сферах життєзабезпечення населення, зокрема у сферах централізованого водопостачання, водовідведення, постачання електричної енергії і газу, виробництва продуктів харчування, сільського господарства, охорони здоров`я; - є комунальними, аварійними та рятувальними службами, службами екстреної допомоги населенню; - включені до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; - є об`єктами потенційно небезпечних технологій і виробництв. Лікуючий лікар хворого або особи з підозрою на інфікування COVID-19 визначає строк самоізоляції на підставі галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я. Працівники державних установ Міністерства охорони здоров`я епідеміологічного профілю визначають персональний перелік осіб, які потребують самоізоляції у зв`язку з контактом з хворим на COVID-19 та вносять інформацію до відповідних інформаційних систем. У разі призначення зобов`язання щодо самоізоляції: - особа зазначає місце своєї самоізоляції та інформацію про засоби зв`язку (номер телефону), короткі відомості про стан здоров`я та хронічні захворювання на час самоізоляції (за згодою особи); - повідомляється, що за надання неправдивих відомостей про місце своєї самоізоляції, інформації про засоби зв`язку, недотримання режиму самоізоляції особу буде притягнуто до адміністративної відповідальності, а у випадку порушення режиму самоізоляції, що призвело до тяжких наслідків, в тому числі смерті третіх осіб, до кримінальної відповідальності. До відповідних інформаційних систем (зокрема до мобільного додатка Єдиного державного веб-порталу електронних послуг) вноситься інформація про прізвище, ім`я, по батькові особи, дату її народження, місце самоізоляції та засоби зв`язку (номер телефону), чи особа проживає сама, чи є можливість піклування про неї іншими особами в період самоізоляції. За згодою особи також вносяться короткі відомості про хронічні захворювання та стан здоров`я на час самоізоляції. Особи, які потребують самоізоляції, зобов`язані постійно перебувати у визначеному ними місці самоізоляції, утримуватися від контакту з іншими особами, крім тих, з якими спільно проживають. Особам, які потребують самоізоляції (крім осіб, які хворі на COVID-19) та заявили про неможливість забезпечення піклування про них у період самоізоляції іншими особами, дозволяється відвідування місць торгівлі продуктами харчування, засобами гігієни, лікарськими засобами, медичними виробами, які розміщені на відстані не більше ніж 2 кілометри від місця самоізоляції, за умови використання засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок без клапану видиху. Переміщення осіб, які не досягли 14 років, здійснюється у супроводі батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, інших осіб відповідно до закону за умови дотриманням вимог, визначених цим пунктом. Особам, які потребують самоізоляції (крім осіб, які хворі на COVID-19) та заявили про неможливість забезпечення піклування про них у період самоізоляції іншими особами, дозволяється двічі на день вигул домашніх тварин. Особа, яка перебуває на самоізоляції, має право звертатися за отриманням медичної допомоги.». Вважаючи зазначену постанову відповідача у вказаній частині, з урахуванням внесених змін, протиправною, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що процесуально неможливо визнати оскаржувані положення постанови відповідача нечинними, оскільки не тільки вказані положення втратили свою юридичну силу (юридичну значимість), а і взагалі постанова № 211 наразі вичерпала свою дію, фактично втративши свою юридичну силу (згідно з пунктом 1 строк її дії завершився 22.05.2020, тобто вона остаточно вичерпала свою дію), а отже обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, враховуючи фактичні обставини справи за наслідками їх офіційного з`ясування судом, не призведе до поновлення порушених, на думку позивача, його прав та інтересів. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, що запровадження Кабінетом Міністрів України у вищезазначених пунктах заборони призвело до обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, права на повагу до його гідності; права на свободу та особисту недоторканність; свободи пересування; права безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди; права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації; права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; права на освіту; права на охорону здоров`я, медичну допомогу, медичне страхування; права непрацездатних батьків на піклування з боку їх повнолітніх дітей, тощо. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах, зокрема, регламентовано Конституцією України, Законом України від 27.02.2014 № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" (із змінами і доповненнями) (далі - Закон № 794-VII). Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості. Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України є колегіальним органом, Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях. Згідно з положеннями статті 4 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Згідно із статтею 19 Закону № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності. Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 794-VII, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Розглядаючи позовні вимоги колегія суддів вважає за необхідне перш за все вирішити питання правової природи оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Згідно з пунктом 18 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. За таких умов, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач спірною постановою встановив загальні правила, які розраховані хоч і на строкове (тимчасове) але неодноразове застосування, у зв`язку з чим спірна постанова є нормативно-правовим актом. В свою чергу, КАС України встановлено особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ. Так, відповідно до частини 3 статті 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності. Водночас, згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 826/24498/15, поняття «юридичного спору» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Конституційний Суд України в підпункті 3.6 пункту 3 рішення від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст. У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду. З урахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. В цьому контексті також необхідно зазначити, що за усталеними в теорії права підходами, межі дії нормативних актів чи їх окремих положень визначаються певними критеріями (параметрами), зокрема, часовими вимірами. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності. При цьому, усі нормативно-правові акти за вказаним критерієм (тривалістю їх дії), поділяють на два види: акти з невизначеним строком дії, тобто для яких не встановлений кінцевий момент їх дії; акти тимчасової дії, тривалість якої залежить від різних заздалегідь визначених обставин. Як зазначено вище, позивач вважає протиправними 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 14, 15, 16, 17 пункту 2, абзацу 10 та 14 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (зі змінами внесеними постановами Кабміну від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 29.03.2020 № 241, від 20.03.2020 № 242, від 02.04.2020 № 255, від 08.04.2020 № 262) «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та такими, що обмежують конституційні права і свобод людини і громадянина. При цьому, колегія суддів зауважує, що в подальшому, постановами Кабміну від 15.04.2020 № 284, від 22.04.2020 № 291, від 29.04.2020 № 313, від 04.05.2020 № 332, від 04.05.2020 № 343, від 14.05.2020 № 377, від 20.05.2020 № 392 внесено зміни та доповнення до постанови № 211, у тому числі викладено постанову у новій редакції. З урахуванням вказаних змін, в тому числі вказаних позивачем, спірна постанова має наступну редакцію: установити з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин (п. 1). При цьому, решта пунктів, додаток та затверджені нею порядки виключені. Отже, з урахуванням того, що не тільки оскаржувані положення спірної постанови втратили чинність внаслідок внесення до них змін зазначеними постановами, у тому числі шляхом їх виключення (п. 9) постановою Кабміну від 20.05.2020 № 392, згідно з п. 2 затверджених нею змін п.п. 2-13 постанови Кабміну від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» - із змінами, внесеними постановами від 04.05.2020 № 343 і від 14.05.2020 № 377, а і взагалі вся постанова № 211, оскільки вона має тимчасову дію, тривалість якої заздалегідь визначено (з урахуванням внесених змін - до 22.05.2020), тобто дія спірного нормативного акта у часі завершилась (вичерпала свою дію) з визначеного у ній моменту припинення її дії - постанова фактично втратила чинність, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що предмет спору у межах спірних правовідносин відсутній. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам. Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів зазначає про процесуальну неможливість визнання оскаржуваної постанови відповідача нечинною (незаконною), оскільки як вже встановлено вона втратила свою юридичну силу (юридичну значимість), а отже обраний позивачами спосіб захисту порушеного права, враховуючи фактичні обставини справи за наслідками їх офіційного з`ясування колегією суддів, не призведе до поновлення порушених, на думку позивача, його прав та інтересів. В той же час, колегія суддів зауважує, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При цьому, доводи та аргументи апелянта зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновки суду першої інстанції і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою суду щодо обставин справи, які суд встановив у процесі її розгляду. Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В. Повний текст постанови виготовлений 07.06.2021.