Ухвала КГС ВС № 925/993/20

УХВАЛА 08 червня 2021 року м. Київ Справа № 925/993/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бакуліна С.В. - доповідач (головуючий), Бенедисюк І.М., Волковицька Н.О., розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Черкаси-Інтерстрой" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 (головуючий - Хрипун О.О. судді: Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.) та рішення Господарського суду Черкаської області від 20.01.2021 (суддя Кучеренко О.І.) у справі №925/993/20 за позовом Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради до Приватного підприємства "Черкаси-Інтерстрой" про стягнення 244287,93 грн, ВСТАНОВИВ: Департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного підприємства "Черкаси-Інтерстрой" (далі - ПП "Черкаси-Інтерстрой") про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 244287,93 грн, у тому числі: 222777,73 грн штрафу у розмірі 7% річних від суми неповернутого/невідпрацьованого авансу за весь період прострочення та 21510,20 грн інфляційних. Господарський суд Черкаської області рішенням від 20.01.2021 позов задовольнив повністю; стягнув з відповідача на користь позивача 222777,73 грн, 21510,20 грн інфляційних та 3664,32 грн судового збору. Представник ПП "Черкаси-Інтерстрой" звернувся до Господарського суду Черкаської області із заявою про здійснення розподілу витрат на правову допомогу адвоката у сумі 10000,00 грн, що понесло ПП "Черкаси-Інтерстрой" у цій справі шляхом стягнення даних витрат з позивача. Господарський суд Черкаської області ухвалою від 02.02.2021 відмовив відповідачу у задоволенні заяви про стягнення 10000,00 грн витрат на правову допомогу адвоката. Північний апеляційний господарський суд постановою від 12.04.2021 у справі №925/993/20 рішення Господарського суду Черкаської області від 20.01.2021 та ухвалу Господарського суду Черкаської області від 02.02.2021 залишив без змін. 04.05.2021 (згідно з відміткою на поштовому конверті) ПП "Черкаси-Інтерстрой" звернувся безпосередньо до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2001 та рішення Господарського суду Черкаської області від 20.01.2021 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в сумі 222777,73 грн та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні цих вимог; стягнути з позивача судові витрати відповідача по розгляду справи в суді першої інстанції, а саме витрати на правову допомогу адвоката в сумі 9100,00 грн; стягнути з позивача судові витрати відповідача по розгляду справи в суді апеляційної інстанції , а саме витрати на сплату судового збору в сумі 5001,80 грн та витрати на правову допомогу адвоката в сумі 45500,00 грн; стягнути з позивача витрати на сплату судового збору в сумі 7328,64 грн. Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. За приписами пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року - 2270,00 гривень. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Предметом позову, з яким ПП "Черкаси-Інтерстрой" у 2020 році звернулось до Господарського суду Черкаської області про стягнення 244287,93 грн, що становить менше п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 (1135000,00 грн). Колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики. ПП "Черкаси-Інтерстрой" у якості підстави касаційного оскарження рішень суду першої та апеляційної інстанцій послався на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України). Також скаржник зазначає про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), а саме: правил тлумачення правочинів (стаття 213 Цивільного кодексу України); визначення різниці між штрафом, пенею (стаття 549 Цивільного кодексу України), які мають штрафний характер, та особливою мірою відповідальності боржника за статтею 625 Цивільного кодексу України, яка має компенсаційний характер. Крім того, ПП "Черкаси-Інтерстрой" вказує, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для останнього (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), оскільки відповідач, як і необмежене коло суб`єктів господарювання, бере участь в закупівлях будівельних робіт за бюджетні кошти та з відповідачем укладено інші подібні за своїм змістом договори підряду з органами місцевого самоврядування та органами держави, та можуть виникати подібні судові спори. За оцінкою Суду посилання скаржника на випадки, зазначені у пунктах "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не свідчать про наявність належних обґрунтувань, за яких судові рішення у цій справі з ціною позову менше п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню, оскільки: по-перше, у поданій касаційній скарзі скаржник не доводить посиланням на кількісні та якісні показники різного підходу судів у застосуванні ними у подібних правовідносинах норм права, які, на його переконання, неправильно застосували суди попередніх інстанцій; по-друге, посилання на те, що ця справа має суспільний інтерес та виняткове значення для відповідача, має загальний характер, позаяк будь-яким чином ніж посиланням на обставини справи та доводами про непогодження з ухваленими судовими рішеннями не обґрунтовані. Таким чином у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та за умови належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому, незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом. Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)]. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. За змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами. На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом. З огляду на відсутність обґрунтування наявності обставин, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПП "Черкаси-Інтерстрой" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 та рішення Господарського суду Черкаської області від 20.01.2021,у справі №925/993/20 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження Суд не розглядає клопотання про зупинення дії оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій у цій справі. Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Черкаси-Інтерстрой" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 та рішення Господарського суду Черкаської області від 20.01.2021 у справі №925/993/20. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий С. В. Бакуліна Судді І. М. Бенедисюк Н. О. Волковицька