Постанова 4824 № 760/28096/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/4984/2021 Справа 760/28096/18 П О С Т А Н О В А Іменем України 07 червня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Букіної О.М. в м. Київ 11 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В жовтні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення. Позов мотивовано тим, що 03 вересня 2015 року приблизно о 09:30 ОСОБА_3 , перебуваючи на проїжджій частині дороги, навпроти будинку АДРЕСА_1 , в ході словесного конфлікту, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин спричинив йому легкі тілесні ушкодження, що встановлено ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 22 жовтня 2018 року у справі № 367/4482/18, якою було звільнено відповідача від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України. При цьому у зазначений день та час позивачеві наносились удари не тільки відповідачем, але й іншими особами, яким підозра не була пред`явлена у зв`язку з відсутністю доказів. На лікування ОСОБА_2 понесено витрати: у вересні 2015 року - 6430,92 грн., у квітні 2016 року - 7281,33 грн., а також в зв`язку з тим, що у позивача залишився рубець, вартість пластичної операції по усуненню цього рубця буде складати 39500 грн., у позивача наразі відсутні грошові кошти на проведення вказаної операції. Крім того, у зв`язку з перебуванням на стаціонарному, а в подальшому - на амбулаторному лікуванні, позивач був позбавлений можливості працювати з 03 вересня 2015 року по 25 вересня 2015 року включно, чим було порушено його звичний режим життя. 14 лютого 2015 року позивачем було укладено з ТОВ «Спорт-Магія» договір про надання спортивно-оздоровчих послуг строком на 13 місяців. Позивачем на виконання умов договору було сплачено 6200 грн., які за умовами п. 5.4 договору поверненню не підлягають. З огляду на те, що після нанесення позивачеві тілесних ушкоджень йому було рекомендовано відмовитись від фізичних навантажень, позивач був позбавлений можливості одержувати спортивно-оздоровчі послуги з 03 вересня 2015 року і до кінця строку дії договору, тобто більше 6,5 місяців, вартість яких пропорційно складає 3100 грн. Загальний розмір завданої позивачеві майнової шкоди складає 56312,25 грн., які повинні бути стягнуті з відповідача з урахуванням індексу інфляції, оскільки вартість грошових коштів, витрачених позивачем у 2015 та 2016 роках, була більшою за аналогічну вартість грошових коштів станом на сьогоднішній день, при цьому знецінення грошових коштів має розглядатись як збитки в розумінні ст. 22 ЦК України. Згідно розрахунку інфляційні втрати позивача складають 5132,45 грн. Крім того, своїми протиправними діями ОСОБА_1 заподіяв йому моральну шкоду, яка, зважаючи як на обставини заподіяння позивачеві тілесних ушкоджень, так і на їх вплив на подальше життя позивача, складає 80000 грн., що він вважав об`єктивною і справедливою сумою відшкодування. Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду в розмірі 16812,25 грн. та моральну шкоду в розмірі 60000 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В решті позову відмовлено. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено. Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що судом допущено грубе порушення норм процесуального права та фактично усунуто його від можливості прийняти участь в суді першої інстанції, адже будь-які процесуальні документи та судові повістки йому не надсилалися і не повідомлялося про існування даної справи взагалі. Умисне неповідомлення позивачем його адреси, яку він не міг не знати, поверхневе і неповне вивчення судом матеріалів справи призвело до незабезпечення його можливістю реалізувати свої процесуальні права, в тому числі подати відзив на позовну заяву, а справу вирішено виключно з урахуванням аргументів та доводів позивача. Посилався на ст. 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості особи, ст. 17 КПК України, згідно якої усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи, зазначав, що з нього стягнуто грошові кошти у якості шкоди, завданої нібито скоєним ним злочином, проте обвинувальний вирок, яким було би встановлено факт скоєння ним злочину, відсутній в природі. Фактично суд в своєму заочному рішенні визнав його винним в скоєнні злочину, чим виконав функцію обвинувального вироку, проте ЦПК України таких повноважень суду в рамках цивільного судочинства не надає. Вказував, що як вбачається безпосередньо з ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 22 жовтня 2018 року, в даній ухвалі суд навіть не встановив ані факту, що злочинне діяння дійсно мало місце, ані його вини у його вчиненні. В ухвалі лише вказано, що він обвинувачується у вчиненні злочину за обставин згідно версії сторони обвинувачення. Ірпінський міський суд Київської області, звільняючи його від кримінальної відповідальності, не встановив, що діяння, яке постановлене йому за провину, мало місце, містить склад злочину і він винен в його вчиненні, а позивач дану ухвалу не оскаржив, натомість це було встановлено в заочному рішенні Солом`янського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року, чого суд не мав права робити. Вважав, що позивач безпідставно сплатив, а суд - стягнув з нього сплачений судовий збір, адже для даної категорії позивачів позивачі сплачені від сплати судового збору на підставі п. 2, 6 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Зазначив, що на підтвердження суми та факту понесених позивачем на лікування витрат у сумі 13712,25 грн. він надав суду копії чеків, які суд мав такі чеки оцінювати критично, адже з них взагалі не вбачаються, що вони мають хоч якесь відношення до лікування саме позивача від саме нібито відповідачем завданих травм. З цих платіжних документів взагалі не вбачається причинно-наслідкового зв`язку між завданими за ствердженням позивача травмами та цими чеками. В наданій медичній документації жодні дані про призначення лікарями саме того, що вказано в чеках, відсутнє, тому суд фактично звільнив позивача від доказування такої важливої обставини, як причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та витратами. Посилався на те, що з нього також стягнуто моральну шкоду, проте жодних доказів, що позивачу завдано моральних страждань саме на таку суму, не надано, адже жодних експертиз чи якихось експертних розрахунків не надано. Також суд в рішенні при визначенні такої суми не керувався фактично нічим, а вийшов виключно з припущення, що будь-яка особа зазнала б в такій ситуації моральних страждань. Від позивача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення як безпідставну і необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилаючись на те, що в ухвалі Ірпінського міського суду Київської області від 22 жовтня 2018 зазначена неправильна адреса відповідача в Київській області, що унеможливлює відправку або доставку пошти за нею, а місцем реєстрації відповідача є м. Красний Луч в Луганській області, куди поштова кореспонденція не доставляється, тому виклик відповідача здійснювався судом шляхом розміщення оголошень на веб-сайті судової влади України. Вказував, що ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення відповідача від кримінальної відповідальності була обов`язкова для суду першої інстанції в частині того, чи мали місце відповідні дії та чи вчинені вони відповідачем, інші елементи цивільного правопорушення були встановлені судом першої інстанції при дослідженні доказів у їх сукупності. Зазначив, що відповідач не спростував заподіяння позивачеві моральної шкоди та її розмір, після завдання тілесних ушкоджень 03 вересня 2015 року з місця події зник і ніколи не цікавився станом здоров`я позивача, не пропонував йому відшкодувати заподіяну шкоду, принаймні витрати, пов`язані з лікуванням, а сам зміст апеляційної скарги та невизнання позову хоча б в цій частині достатньо характеризує особу відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає. Відповідач в апеляційній скарзі посилався на розгляд справи у його відсутності, без повідомлення його про час і дату розгляду справи. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У п. 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 був повідомлений судом про дату, час і місце розгляду справи. Пунктом 19 ч. 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України визначено, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції». Відповідно до ст. 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться в районі проведення антитерористичної операції, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач, місце проживання якого зареєстроване за адресою Луганська область, м. Хрустальний, тобто в районі проведення антитерористичної операції, викликався судом першої інстанції через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, а з описової частини заочного рішення від 11 липня 2019 року вбачається, що суд визнав неможливим виклик відповідача за його місцем перебування. Таким чином, із доказів, наявних в матеріалах справи, не можна дійти висновку про дотримання встановленого ст. 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» порядку повідомлення відповідача і виклик його в судове засідання судом першої інстанції. Розглядаючи справу, суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_1 , щодо якого відсутні докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, чим позбавив відповідача можливості скористатись наданими йому ст. 43, 49 ЦПК України процесуальними правами при розгляді справи. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Крім того, суд першої інстанції під час розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення не надав належної оцінки доводам відповідача, що в ухвалі Ірпінського міського суду Київської області від 22 жовтня 2018 року, наданій позивачем, зазначена адреса його фактичного проживання в Київській області, за якою його могло бути повідомлено про час і місце розгляду справи. Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, відтак судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 по суті, апеляційний суд виходить із наступного. Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 22 жовтня 2018 року в справі № 367/4482/18 по обвинуваченню ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою АДРЕСА_3 , клопотання захисника Моторка А.В. задоволено, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України, кримінальне провадження закрито. Судом встановлено, що згідно обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він 03 вересня 2015 року приблизно о 00 год. 30 хв., перебуваючи на проїжджій частині дороги, навпроти будинку АДРЕСА_1 , в ході словесного конфлікту, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно наніс два удари кулаками в область носа та два удари в область обличчя ОСОБА_2 , від яких останній втратив рівновагу та впав на землю. Після цього ОСОБА_1 , усвідомлюючи та передбачаючи наслідки своїх дій, умисно наніс два удари ногами в область чола та верхніх і нижніх кінцівок ОСОБА_2 , спричинивши останньому тілесні ушкодження у виді перелому кісток носу, забійної рани чола, саден верхніх та нижніх кінцівок, саден та ран обличчя, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я на термін більше 6, але менше 21 дня. ОСОБА_1 обвинувачується в скоєнні злочину 03 вересня 2015 року, строк притягнення його до відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України сплинув 03 вересня 2018 року, отже існують підстави для звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення ним такого злочину та для закриття провадження по справі (а. с. 15 - 16, 66). На а. с. 17 міститься копія дублікату довідки № 8660 травмпункту Ірпінської центральної міської лікарні про те, що ОСОБА_2 надана медична допомога 03 вересня 2019 року в зв`язку з забійною раною чола, переломом кісток носу. Рекомендовано амбулаторне лікування в поліклініці. На а. с. 22 - 23 наявна копія виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_2 , який перебував у стаціонарі з 03 вересня по 05 вересня 2015 року з діагнозом, в тому числі, закритий перелом кісток носа зі зміщенням, рвано-забита рана лоба, садна, рани на обличчі. На а. с. 24 - 26 міститься копія висновку експерта № 175/Е від 07 листопада 2017 року, складеного на підставі постанови від 04 вересня 2017 року про призначення додаткової судово-медичної експертизи слідчого Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області, із якого вбачається, що згідно наданої медичної документації у ОСОБА_2 мали місце ушкодження у вигляді перелому кісток носу, забійної рани чола, саден верхніх та нижніх кінцівок, саден та ран обличчя; описані ушкодження могли утворитись від дії тупого/их предмету/ів і можуть відповідати строку і обставинам, вказаним у постанові, і відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я на термін більше 6, але менше 21 дня; вищеописані ушкодження у потерпілого ОСОБА_2 могли утворитись за обставин, зазначених у протоколі допиту потерпілого та у протоколі проведеного слідчого експерименту. На а. с. 27 наявні копії листків непрацездатності, згідно яких ОСОБА_2 був тимчасово непрацездатним з 03 вересня 2015 року по 26 вересня 2015 року. На а. с. 28 наявна копія акту по наданим медичним послугам з 03 вересня 2015 року по 04 вересня 2015 року, складеного «Медбуд» ПАТ «ХК «Київміськбуд», на загальну суму 5405,92 грн. На а. с. 29 - 32, 38 наявні копії фіскальних чеків на оплату медичних послуг та придбання медичних засобів. На а. с. 33 - 34 наявна копія виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_2 , який перебував в стаціонарі з 26 квітня 2016 року по 27 квітня 2016 року. Згідно довідки медичного науково-практичного об`єднання «Медбуд» від 27 квітня 2016 року, ОСОБА_2 знаходився на лікуванні в хірургічному відділенні стаціонару, непрацездатний з 26 квітня 2016 року по 29 квітня 2016 року (а. с. 35). На а. с. 36 - 37 знаходиться копія акту по наданим ОСОБА_2 медичним послугам з 26 квітня 2016 року по 27 квітня 2016 року на загальну суму 4382,71 грн. і копія чеку по його оплаті. На а. с. 39 - 40 міститься копія плану лікування, складеного клінікою лазерної медицини «Мед Сіті», по корекції рубця на загальну суму 39500 грн. На а. с. 41 наявна копія довідки Національного історико-меморіального заповіднику «Бабин Яр», згідно якої ОСОБА_2 дійсно працює в заповіднику з 02 червня 2011 року на посаді завідувача відділу утримання території. 14 лютого 2015 року ОСОБА_2 та ТОВ «Спорт-Магія» було укладено договір № КДА 1396 про надання спортивно-оздоровчих послуг, за умовами якого ОСОБА_2 набув право відвідувати спортивні заняття, строк дії договору 13 місяців, вартість послуг 6200 грн. За умовами п. 5.4 договору, сплачені кошти поверненню не підлягають (а. с. 78). За договором № КДА 1396 ОСОБА_2 було сплачено 6200 грн. за товарними чеками від 14 лютого 2015 року та від 12 березня 2015 року (а. с. 42). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком. Отже, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. У частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права. Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Відповідно до ст. 44 КК України особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: п`ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості. Звільняючи ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження) від кримінальної відповідальності ухвалою від 22 жовтня 2018 року в кримінальній справі № 367/4482/18, потерпілим в якій визнано ОСОБА_2 , Ірпінський міський суд Київської області виходив із положень п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України і посилався на те, що ОСОБА_1 обвинувачується в скоєнні такого злочину 03 вересня 2015 року, строк притягнення його до відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України сплинув 03 вересня 2018 року, отже існують підстави для звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення ним такого злочину та для закриття провадження по справі. Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» роз`яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Виходячи із наведених роз`яснень, звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, оскільки кримінальна справа припиняється з нереабілітуючих для особи підстав. Таким чином, клопотання відповідача про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності у судовому засіданні з клопотанням про застосування до нього строків давності притягнення до кримінальної відповідальності свідчить про визнання відповідачем факту вчинення ним вказаного злочину, вини та факту заподіяння своїми діями позивачу майнової та моральної шкоди, що входить до складу цього злочину (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року в справі 395/1110/15-ц). Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що згідно висновку експерта № 175/Е від 07 листопада 2017 року, виготовленого в межах розгляду кримінального провадження № 12015110040002492 по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, згідно наданої медичної документації у ОСОБА_2 мали місце ушкодження у вигляді перелому кісток носу, забійної рани чола, саден верхніх та нижніх кінцівок, саден та ран обличчя; описані ушкодження могли утворитись від дії тупого/их предмету/ів і можуть відповідати строку і обставинам, вказаним у постанові, і відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я на термін більше 6, але менше 21 дня; вищеописані ушкодження у потерпілого ОСОБА_2 могли утворитись за обставин, зазначених у протоколі допиту потерпілого та у протоколі проведеного слідчого експерименту. За таких умов, є доведеними обставини щодо неправомірності дій відповідача, заподіяння ним шкоди позивачу, наявності безпосереднього причинного зв`язку між ними і шкодою та вини відповідача. Відтак доводи апеляційної скарги щодо недоведеності вини відповідача з огляду на відсутність обвинувального вироку суду та невстановлення обставин винуватості ОСОБА_1 в ухвалі Ірпінського міського суду Київської області від 22 жовтня 2018 року не ґрунтуються на вимогах закону і відхиляються апеляційним судом. Апеляційним судом досліджено наявні в матеріалах справи копії медичної документації, фіскальних чеків та квитанцій, згідно яких позивач ОСОБА_2 після заподіяння йому легких тілесних ушкоджень, в результаті яких отримано зазначені в медичній документації та висновку судово-медичної експертизи травми (перелому кісток носу, забійної рани чола, саден верхніх та нижніх кінцівок, саден та ран обличчя), був вимушений проходити стаціонарне і амбулаторне лікування, за власний кошт придбавав ліки та інші медичні препарати, оплачував медичні процедури на загальну суму 13712,25 грн. За таких обставин, оскільки позивачем надано суду належні докази, які підтверджують розмір понесених витрат на медичне обслуговування та оплату ліків, розмір завданої майнової шкоди у вигляді витрат на лікування є доведеним. Заперечуючи в апеляційній скарзі проти рішення суду в цій частині, відповідач в порушення принципу змагальності сторін не довів, що будь-які витрати на лікування, понесені позивачем, не пов`язані з легкими тілесними ушкодженнями, заподіяними ним 03 вересня 2015 року. Крім того, оскільки внаслідок заподіяння йому відповідачем легких тілесних ушкоджень з 03 вересня 2015 року, в зв`язку з чим йому було рекомендовано відмовитись від фізичних навантажень, позивач був позбавлений можливості одержувати спортивно-оздоровчі послуги за договором від 14 лютого 2015 року № КДА 1396 про надання спортивно-оздоровчих послуг, строком дії 13 місяців, на виконання якого ОСОБА_2 було безвідклично сплачено 6200 грн. (а. с. 42), витрати позивача на оплату цих послуг з 03 вересня 2015 року до 14 березня 2016 року в пропорційному розмірі 3100 грн. вважаються збитками позивача і також підлягають стягненню на його користь із відповідача. Разом із тим, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами і не підлягають задоволенню вимоги про стягнення коштів на проведення пластичної операції у розмірі 39500 грн. Не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню також вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 5132 грн., оскільки ст. 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. З огляду на те, що ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 22 жовтня 2018 року на відповідача не покладався обов`язок відшкодувати заподіяну ним шкоду, у ОСОБА_1 не виникло грошового зобов`язання перед ОСОБА_2 , а отже ч. 2 ст. 625 ЦК України в даному випадку застосуванню не підлягає. Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України). Згідно положень ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. При цьому, вимоги абз. 2 частини третьої статті 23 ЦК України передбачають, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Законом не визначено єдиного розміру грошового відшкодування моральної шкоди у випадку відшкодування потерпілій особі моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Пунктом 9 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено також, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Згідно частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Вина особи, яка завдала потерпілому шкоди у даній справі - ОСОБА_1 , установлена судовим рішенням, яке набрало законної сили у кримінальній справі, і яке ухвалене за наслідками визнання останнім своєї вини та застосування до нього ст. 49 КК України про звільнення від кримінальної відповідальності. Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що відповідач завдав позивачу моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню на користь останнього, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди в сумі 60000 грн., що відповідає принципам розумності та справедливості, враховуючи при цьому, що дії відповідача спричинили порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, що потягло за собою додаткові зусилля для їх відновлення, зокрема в результаті отриманих тілесних ушкоджень позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, був вимушений відмовитись від фізичних навантажень, в тому числі занять спортом, а під час завдання йому тілесних ушкоджень відповідачем знаходився в стресовій ситуації. Апеляційний суд враховує, що з часу заподіяння позивачу тілесних ушкоджень 03 вересня 2015 року по даний час відповідачем не відшкодовані позивачу пов`язані з цим витрати, відсутні докази пропонування вирішення спору в досудовому порядку. Відповідач в апеляційній скарзі заперечував проти розміру моральної шкоди, визначеного судом першої інстанції, проте не зазначив, яку суму при цьому вважає обґрунтованою і справедливою. Виходячи із наведеного, доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для задоволення позову спростовуються обставинами, встановленими у відповідній кримінальній справі, матеріалами даної справи та відхиляються апеляційним судом. Оцінюючи доводи апеляційної скарги про безпідставне стягнення з нього судового збору на користь позивача, апеляційний суд враховує, що оскільки відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, судові витрати у вигляді судового збору, сплачені позивачем в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, покладаються на відповідача, а в частині відшкодування матеріальних збитків - в дохід держави. З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для його скасування, із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову. Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з відповідача: на користь позивача - 704,80 грн. судових витрат, в дохід держави - судовий збір в розмірі 704,80 грн. Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , проживає АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_1 ) майнову шкоду в розмірі 16812,25 грн. та моральну шкоду в розмірі 60000 грн., а також судові витрати в розмірі 704,80 грн. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 704,80 грн. В іншій частині позову відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.