Постанова Київський апеляційний суд № 755/174/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 755/174/18 № апеляційного провадження: 22-ц/824/3367/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 червня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Коцюрби О.П., Білич І.М., за участю секретаря судового засідання Верес Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Заступника прокурора міста Києва на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 квітня 2018 року у складі судді Виниченко Л.М., у справі за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна,- В С Т А Н О В И В : У грудні 2017 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 про витребування майна. Позов обґрунтовано тим, що квартира АДРЕСА_1 , яка належить територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, вибула із її володіння без волі власника. Рішенням Виконавчого комітету Дніпровської районної ради народних депутатів від 24 вересня 1979 року № 463 «Про закріплення і обмін житлової площі, переоформлення особистих рахунків та внесення змін в ордери», надано дозвіл прописати ОСОБА_3 в однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з інформацією Відділу державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 14 квітня 2016 року № 1048/03.3-19, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено актовий запис про смерть від 26 січня 2010 року № 1792, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що складено актовий запис про смерть від 31 серпня 2015 року № 13246. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . Підставою виникнення права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру є свідоцтво про право власності, видане 12.09.2012 року органом приватизації державного житлового фонду - управління житлово-комунального господарства Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації згідно з розпорядженням від 12.09.2012 року № 82-371. Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 10.12.2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в м. Києві» будинок АДРЕСА_2 передано до сфери управління Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації. Відповідно до листа Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 14.04.2016 року № 43/1-243, рішення щодо оформлення документів на приватизацію квартири АДРЕСА_1 не приймалися, свідоцтво про право власності на квартиру не видавалось. Згідно з інформацією Комунального підприємства Київської міської ради Київського міського бюро технічної інвентаризації від 14 квітня 2016 року № 4728 (И-2016) квартира АДРЕСА_1 на праві власності за будь-ким не реєструвалася. Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 4 зазначав, що квартира АДРЕСА_1 є комунальною власністю та належить територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради, оскільки нею вказане майно не відчужувалося, право власності територіальної громади м. Києва в силу закону на вказане майно не припинялося, а ОСОБА_1 не набував права власності на майно у встановленому законом порядку. Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 4 просив ухвалити рішення, яким витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 32 кв. м. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 квітня 2018 року в задоволенні позовних вимог заступника керівника Київської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, не правильне застосування норм матеріального права, просить скувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування скарги, зазначено, що спірна квартира ніколи не вибувала із власності громади міста Києва в особі Київської міської ради, при цьому посилання суду на наявність свідоцтва про право власності на спірну квартиру за відповідачем нічим не підтверджене, оскільки таке свідоцтво ніколи не видавалось. Також вказано, що, оскільки право власності територіальної громади м. Києва на спірну квартиру виникло задовго до прийняття Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому посилання суду на відсутність державної реєстрації на спірну квартиру за Київрадою є безпідставним. У судовому засіданні прокурор Корж О.А. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити з підстав, викладених у ній. Відповідач до суду апеляційної інстанції на неодноразові виклики не з`являвся, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі (а.с.107,108,112 т.2), у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе завершити розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 . Як свідчать матеріали справи, правонаступником Київської місцевої прокуратури №4 є Дніпровська окружна прокуратура міста Києва, а прокуратури м. Києва - Київська міська прокуратура. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як убачається з матеріалів справи, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про питання організації управління районами в місті Києві" від 10 грудня 2010 року N 1112 затверджено переліки підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій згідно з додатками, в перелік основних засобів включено житловий будинок на АДРЕСА_2 (ЖРЕО № 413) (а.с. 21-25 т.1). Рішенням Виконавчого комітету Дніпровської районної ради народних депутатів від 24 вересня 1979 року N 463 "Про закріплення і обмін житлової площі, переоформлення особистих рахунків та внесення змін в ордери" надано дозвіл перепрописати ОСОБА_3 в однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 19 т.1). Згідно з інформацією Відділу реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 14 квітня 2016 року № 1048/03.3-19, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено актовий запис про смерть № 1792 від 26 січня 2010 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер - ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що складено актовий запис про смерть № 13246 від 31 серпня 2015 року (а.с.11-14 т.1). З повідомлення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 08 листопада 2017 року № 9715/4312/103, убачається, що квартира АДРЕСА_1 відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Києва та віднесена до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Відповідно до рішення Виконавчого комітету народних депутатів Київської міської ради "Про переселення та перепрописку" № 433 від 22 жовтня 1979 року зазначена квартира надавалась гр. ОСОБА_5 та використовувалась на умовах найму членами його сім`ї. Згідно з відомостями Реєстру територіальної громади м. Києва станом на 09 листопада 2017 року у квартирі АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований (а.с. 15 т.1). Крім того, з повідомлення Київського міського бюро технічної інвентаризації від 14 квітня 2016 року № 4728 (И-2016) квартира АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрована (а.с. 26 т.1). Відповідно до листа Управління житлово-комунального господарства та будівництва від 14 квітня 2016 року № 43/1-243 орган приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації не здійснював оформлення документів на приватизацію квартири АДРЕСА_1 (а.с. 9 т.1). Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відшкодування об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та матеріалів справи, право власності на нерухоме майно в в АДРЕСА_1 зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 12 вересня 2012 року, виданого Органом приватизації державного житлового фонду - управління житлово-комунального господарства Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації (а.с. 16-18 т.1). З копій експертних висновків виконаних Київським міським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України за № 712/тдд від 20.07.2016 року та за № 711/тдд від 15.07.2016 року, які надані позивачем на підтвердження фіктивності Свідоцтва про право власності на спірну квартиру на ім`я відповідача, слідує, що підпис у спірному Свідоцтві від імені керівника органу приватизації, вірогідно, виконаний не ОСОБА_6 , а відбиток печатки на цьому свідоцтві виконаний не печаткою Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації (а. с. 142-149, 150-158 т.1). Також убачається, що стосовно ОСОБА_1 09 серпня 2016 року прокурор Київської місцевої прокуратури № 4 затвердив обвинувальний акт за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, зокрема квартири АДРЕСА_1 (а. с. 173-186). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, районний суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачу на праві власності належить квартира, на ім`я відповідача проведена державна реєстрація права власності, яка в судовому порядку не визнавалась недійсною та ніким не скасована. Скасовуючи рішення апеляційного суду й направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд виходив, з того, що суди не звернули уваги, що відповідно до листа Управління житлово-комунального господарства та будівництва від 14 квітня 2016 року № 43/1-243 орган приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації не здійснював оформлення документів на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , а тому вирішення питання про недійсність в судовому порядку розпорядження від 12 вересня 2012 року № 82-371 та свідоцтва про право власності не є необхідним для витребування квартири. Отже, колегія суддів приймаючи до уваги висновки Верховного суду, які у відповідності до ч.4 ст. 263 ЦПК України є обов`язковими до врахування судом, оцінюючи обґрунтованість вимог позивача про витребування спірної квартири, приходить до наступного висновку про скасування рішення районного суду з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позову, враховуючи наступне. Так, статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Згідно ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Відповідно до статі 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, Київська міська рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Згідно зі статтею 15 Житлового кодексу Української РСР виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад здійснюють управління житловим фондом місцевих рад, приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради, видають ордери на жиле приміщення. Як вбачається з приписів п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.ст. 1, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до компетенції рад віднесено питання про прийняття рішень щодо розпорядження та порядок відчуження комунального майна. Так, з повідомлення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 08 листопада 2017 року № 9715/4312/103, убачається, що квартира АДРЕСА_1 відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Києва та віднесена до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Відповідно до рішення Виконавчого комітету народних депутатів Київської міської ради "Про переселення та перепрописку" № 433 від 22 жовтня 1979 року зазначена квартира надавалась гр. ОСОБА_5 та використовувалась на умовах найму членами його сім`ї. Згідно з відомостями Реєстру територіальної громади м. Києва станом на 09 листопада 2017 року у квартирі АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований (а.с. 15 т.1). Також з повідомлення Київського міського бюро технічної інвентаризації від 14 квітня 2016 року № 4728 (И-2016) квартира АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрована (а.с. 26 т.1). З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відшкодування об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, убачається, що право власності на кв. АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 12 вересня 2012 року, виданого Органом приватизації державного житлового фонду - управління житлово-комунального господарства Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації (а.с. 16-18 т.1). Між тим, вказана інформація, спростовується експертними висновками Київського міського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України за № 712/тдд від 20.07.2016 року та за № 711/тдд від 15.07.2016 року, які надані позивачем на підтвердження фіктивності Свідоцтва про право власності на спірну квартиру на ім`я відповідача, з яких слідує, що підпис у спірному Свідоцтві від імені керівника органу приватизації, вірогідно, виконаний не ОСОБА_6 , а відбиток печатки на цьому свідоцтві виконаний не печаткою Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації (а. с. 142-149, 150-158 т.1). Також, стосовно ОСОБА_1 09 серпня 2016 року прокурор Київської місцевої прокуратури № 4 затвердив обвинувальний акт за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, зокрема квартири АДРЕСА_1 (а. с. 173-186). З вказаного вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, що судом першої та апеляційної інстанції не взято до уваги. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. З аналізу вищевказаних норм вбачається що право власності на майно, яке було відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Згідно висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих достатніх доказів. При цьому, закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема, не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2020року у справі № 922/614/19. Отже, враховуючи викладені обставини, а також те, що Київською міською радою рішення про відчуження спірної квартири не приймалося, тобто спірна квартира вибула із власності Київської міської ради незаконним шляхом та виходячи з положень статей 387, 388 ЦК України, наявні підстави для витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірної квартири. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За таких обставин, рішення районного суду не можна назвати в повній мірі законним та обґрунтованим в розумінні ст. 263 ЦПК України у зв`язку з чим оскаржуване рішення, як постановлене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позову. Відповідно до приписів ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для задоволення апеляційної скарги, а тому з ОСОБА_1 на користь прокуратури міста Києва, правонаступником якої є Київська міська прокуратура, підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору під час розгляду справи (а.с.45,85 т.1, 18,19 т.2), у розмірі 54 756 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 квітня 2018 року скасувати. Ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позову. Витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32 кв.м. Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури міста Києва судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 54 756 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 07 червня 2021 року. Суддя-доповідач: Судді: