Постанова 4805 № 277/1118/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №277/1118/20 Головуючий у 1-й інст. Заполовський В. В. Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І., розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу № 277/1118/20 за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 05 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Заполовського В.В. в смт Ємільчине, в с т а н о в и в : У грудні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначало, що ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 09.11.2010 року. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконала, унаслідок чого станом на 19.10.2020 року виникла заборгованість в сумі 10 764 грн 34 коп., з яких: 7 667 грн 77 коп. заборгованість за тілом кредиту; в т.ч. 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту; 7 667 грн 77 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 00 грн 00 коп. заборгованість за нарахованими відсотками; 3096 грн 57 коп. заборгованість за простроченими відсотками; 00 грн 00 коп. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 00 грн 00 коп. нарахована пеня; 00 грн 00 коп. нараховано комісії. Враховуючи вищевикладене, просило стягнути з відповідача 10 764 грн 34 коп. заборгованості за кредитним договором та судові витрати. Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 05 березня 2021 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 09.11.2010 року у розмірі 3096 грн 57 коп. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 604 грн 74 коп. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі, в іншій частині залишити рішення першої інстанції без змін. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення між сторонами кредитного договору. Зазначає, що з виписки по картковому рахунку чітко вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, однак використані кредитні кошти банку не повернув. Вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що заборгованість за тілом кредиту (поточним та простроченим) в повному обсязі не погашена та дійшов помилкового висновку про відсутність заборгованості за кредитом. Вважає, що суд першої інстанції прийнявши рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з тіла кредиту, не оцінив усіх фактичних обставин справи та доводів щодо наявності заборгованості відповідача та її розміру, неповно та не всебічно з`ясував обставини справи, допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, а тому на законність та обґрунтованість в іншій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 09.11.2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, відповідно до якої АТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. На підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано копію анкети-заяви ОСОБА_1 від 09 листопада 2010 року, відповідно до якої відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Вказана анкета-заява не містить умов щодо розміру тіла кредиту (кредитного ліміту), строку дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом, відповідальності за невиконання умов кредитування. Долучений до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, якими передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом процентів, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначено права та обов`язки сторін договору надання банківських послуг - відповідачем не підписаний. Відповідно до змісту анкети-заяви споживач погодився з тим, що зазначена заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають договір про надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем. Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості станом на 19 жовтня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 09 листопада 2010 року становить 10 764 грн 34 коп., з яких: 7 667 грн 77 коп. заборгованість за тілом кредиту; в т.ч. 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту; 7 667 грн 77 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 00 грн 00 коп. заборгованість за нарахованими відсотками; 3096 грн 57 коп. заборгованість за простроченими відсотками; 00 грн 00 коп. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 00 грн 00 коп. нарахована пеня; 00 грн 00 коп. нараховано комісії. Як вбачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки відповідача розмір кредитного ліміту Банком змінювався: 16.07.2015 року кредитний ліміт встановлено 6000,00 грн, 16.07.2015 року кредитний ліміт було зменшено до 3000,00 грн, 16.07.2015 року кредитний ліміт зменшено до 300,00 грн, 16.07.2015 року кредитний ліміт було збільшено до 8000,00 грн, 13.06.2019 року кредитний ліміт зменшено до 00,00 грн. З матеріалів справи також вбачається, що банком до матеріалів позовної заяви долучена довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки, в якій сторонами узгоджено розмір кредитного ліміту, строк кредитування, розмір відсотків у межах та поза межами пільгового періоду, яка підписана відповідачем ОСОБА_1 власноручно. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що розмір отриманих коштів відповідачем є меншим ніж розмір коштів, що були нею внесенні на погашення кредиту. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У частині першій статті 634 цього Кодексу передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 140131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг, як невід`ємну частину кредитного договору. Умовами та Правилами надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог визначено, в тому числі: порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату процентів нарахованих за період користування кредитом процентів, визначено права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом кредитор мав можливість додати до позовної заяви Умови та Правила у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, надані банком заява позичальника та Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) суд зазначає, що наявність у справах неоднакових редакцій та положень Умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Однак, враховуючи вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, в межах кредитного ліміту. З наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що заборгованість за поточним тілом кредиту у відповідача відсутня, а сума заборгованості за простроченим тілом кредиту становить 7 667,77 грн. При цьому, відповідно до виписки з особового рахунку відповідача вбачається, що з 16.07.2015 року по 01.04.2020 року ОСОБА_1 було витрачено кредитних коштів на суму 11 682,71 грн, а внесено на погашення протягом зазначеного періоду 24 080,34 грн. Окрім того, ОСОБА_1 у зв`язку з несвоєчасною сплатою заборгованості за тілом кредиту нараховувались проценти за користування кредитом та пеня, які в подальшому були зараховані до простроченого тіла кредиту. З системного аналізу наданих позивачем доказів слідує, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, включає в себе проценти за користування кредитними коштами та нараховану пеню, які умовами договору передбачені не були, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту. Колегія апеляційного суду звертає увагу на те, що заборгованість за простроченим тілом кредиту є складовою його повної вартості, однак не є сумою, яку фактично отримав у борг позичальник, і розрахована відповідно до Умов і правил надання банківських послуг, які не є частиною кредитного договору б/н від 09 листопада 2010 року, відтак не підлягає стягненню, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 1 вересня 2020 року по справі №293/599/19-ц. Вищенаведене свідчить про безпідставність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості по інших її складових частинах, таких як прострочене тіло кредиту окрім, як заборгованості за поточним тілом кредиту, яка згідно наданого банком розрахунку заборгованості становить - 00,00 грн. Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо доведеності позовних вимог банку спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, аналогічні позовним вимогам, які були предметом розгляду у суді першої інстанції та повторного правового аналізу не потребують. Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості рішення суду, є безпідставними. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 05 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Головуючий Судді