Постанова 4873 № 910/7935/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" травня 2021 р. Справа№ 910/7935/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Куксова В.В. суддів: Тищенко А.І. Шаптали Є.Ю. при секретарі Пнюшкову В.Г. за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 26.05.2021. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 (повний текст складено 12.01.2021) у справі №910/7935/20 (суддя Трофименко Т.Ю.) за позовом Акціонерного товариства "Подільський цемент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "Українська залізниця" про стягнення 1 529 052,00 грн. ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Подільський цемент" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 1 529 052,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем фінансових зобов`язань за договором транспортно-експедиторського обслуговування № 1-20/19-17 від 18.09.2017. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" на користь Акціонерного товариства "Подільський цемент" борг у розмірі 793 584,00 грн., 3% річних у розмірі 5,00 грн., інфляційні у розмірі 5,00 грн., судовий збір у розмірі 11 903,91 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 462,52 грн. В іншій частині позову відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 у справі №910/7935/20 скасувати в частині стягнення 793 584,00 грн., 3% річних у розмірі 5,00 грн., інфляційні у розмірі 5,00 грн. та прийняти нову постанову, якою скасувати рішення в частині задоволення позовних вимог та відмовити в задоволенні позовних вимог. Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що сторони на підставі свободи договору погодили у договорі № 1-20/19-17 від 18.09.2017 його умови, в тому числі пункти 4.7 та 4.11; плата за користування рухомим складом, визначена у цих пунктах, не має компенсаційного характеру, а платою експедитора та складовою його послуг; Положення експлуатації власних вантажних вагонів не може бути застосовано до спірних правовідносин сторін; посилання позивача на відсутність підстав для нарахування плати за користування рухомим складом спростовуються твердженнями позивача в його листах та відсутністю доказів про відсутність простою (затримки) вагонів при отриманні та погодженні актів; позивач не надав обґрунтованих зауважень до отриманих актів виконаних робіт в порядку, встановленому договором. Також скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 у справі №910/7935/20, обґрунтовуючи клопотання тим, що повний текст рішення було одержано скаржником 18.01.2021. Водночас скаржник звернувся з клопотання про витребування доказів в порядку ст. 81 ГПК України, відповідно до якого просить витребувати у Акціонерного товариства "Укрзалізниця" інформацію з архіву вагонних операцій по номерам вагонів та часового проміжку зазначеними у Додатку до цього клопотання у відповідності до даних в Актах виконаних робіт до Договору №1-20/09-17 від 18.09.2018 між позивачем та відповідачем. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 у справі №910/7935/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 у справі №910/7935/20. Відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 у справі №910/7935/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 у справі №910/7935/20. Призначено справу до розгляду на 21.04.2021. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 у справі №910/7935/20 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги. 26.03.2021 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 у справі №910/7935/20 без змін. У своєму відзиві позивач зазначає, що оскільки скаржник стверджує про наявність факту затримки вагонів в процесі розгляду справи, саме на нього покладено обов`язок довести таку затримку належними та допустимими доказами. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/7935/20. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2021 для розгляду справи №910/7935/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 у справі №910/7935/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю. Призначено справу до розгляду (з врахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду про виправлення описки від 17.05.2021) на 26.05.2021 19.05.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 клопотання представника Акціонерного товариства "Подільський цемент" про проведення судового засідання у режимі відео конференції поза межами приміщення суду задоволено. Відповідно до частини 1 статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Згідно ч.ч. 2,3 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Відповідно до ч. 3. ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Твердження скаржника, що останній не звернувся у встановлений ГПК України строк з цим клопотанням оскільки очікував на надання до суду першої інстанції інформації від АТ «Укрзалізниця» разом з поясненнями, судовою колегією оцінюється критично, у зв`язку із чим дане клопотання задоволенню не підлягає. Представники позивача та відповідача з`явились в судове засідання 26.05.2021 та надали свої пояснення по суті апеляційної скарги. Третя особа в судове засідання 26.05.2021 не з`явилася. Про поважність неявки не повідомила. У своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи. Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України"). Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності третьої особи та її повноважених представників за наявними у справі матеріалами. В судовому засіданні 26.05.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 18.09.2017 між Акціонерним товариством "Подільський цемент" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" (експедитор) укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування № 1-20/19-17 (надалі також - договір), за умовами п. 1.1 якого клієнт доручає, а експедитор, в порядку та на умовах цього договору і додатків до нього, зобов`язується за дорученням клієнта, за винагороду і за його рахунок надавати клієнту транспортно-експедиторські послуги по надання залізничних вагонів, перевезень вантажів клієнта по маршрутам, зазначеним у додатках до цього договору та інші види узгоджених сторонами транспортно-експедиторських послуг, а також послуг по організації оплати провізних платежів. Згідно з п. 4.3 договору, оплата послуг експедитора здійснюється клієнтом в розмірі 100% передплати, виходячи із запланованого обсягу перевезень, не пізніше, ніж за 5 календарних днів до початку за адресування порожніх вагонів на станцію завантаження на підставі виставленого експедитором рахунку. Пунктом 4.6 договору визначено, якщо перерахована Клієнтом сума передплати перевищує суму витрат, реально понесених Експедитором, з урахуванням винагороди Експедитора, сума перевищення залишається в розпорядженні Експедитора для виконання наступних заявок клієнта або може бути зарахована в рахунок оплати плати за користування вагонами Експедитора або на підставі письмового звернення Клієнта підлягає поверненню на його поточний рахунок протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання письмового звернення Клієнта, направленого по факсу, електронною поштою чи у інший спосіб. Відповідно до п. 4.7 договору, у випадку не прийому вагонів Експедитора підприємством Відправником та/або Одержувачем більше 24 годин клієнт оплачує експедитору плату за користування вагонами в розмірі 800,00 грн., в тому числі ПДВ, за один вагон на добу, при цьому кожна почата доба вважаться як повна. Згідно з п. 4.11 договору, у випадку затримки (зупинки) вагонів на шляху прямування по причині неправильного оформлення перевізних документів, великого скупчення вагонів, митного оформлення вагонів на шляху прямування та/або інших непередбачуваних обставин, які не залежать від Експедитора, Клієнт сплачує Експедитору плату за користування рухомим складом, починаючи з 25-ї години по станції затримки (зупинки) вагона в розмірі 800,00 грн, в тому числі ПДВ за один вагон на добу, при цьому кожна почата доба рахується як повна. Плата нараховується до дати фактичного відправлення вагона зі станції затримки включно. Облік часу перебування вагонів експедитора на під`їзних дорогах завантаження та/або відвантаження, часу затримки (зупинки) вагонів на шляху прямування, а також часу неприйому вагонів експедитора підприємством Відправником та/або Одержувачем для нарахування передбаченої цим договором плати здійснюється експедитором. (п. 4.12 договору) Як встановлено у п. 4.13 договору, по факту перебування вагонів експедитора на під`їзних дорогах завантаження та/або відвантаження, затримки (зупинки) вагонів на шляху прямування, неприйому вагонів експедитора підприємством Відправником та/або Одержувачем, експедитор за звітний період направляє клієнту акт виконаних робіт з наведеним у ньому обліком часу простою вагонів і нарахованої плати. Клієнт зобов`язаний розглянути, підписати і повернути акт протягом 5 днів з моменту його отримання, а у випадку незгоди надати мотивовану відмову. У випадку неповернення акта у встановлений договором строк, акт вважається прийнятим клієнтом за замовчуванням. Додатковою угодою № 01 від 29.12.2017 сторони внесли зміни до договору, зокрема, визначивши у пунктах 4.7, 4.11 договору плату за користування вагонами в розмірі 1002,00 грн. замість 800,00 грн. Крім того, додатковою угодою № 02 від 09.02.2018 пункт 4.11 розділу 4 договору викладено у такій реакції: "У випадку затримки (зупинки) вагонів на шляху прямування по причині неправильного оформлення перевізних документів, великого скупчення вагонів, митного оформлення вагонів на шляху прямування та/або інших непередбачуваних обставин, які не залежать від Експедитора, Клієнт сплачує Експедитору плату за користування рухомим складом, починаючи з 97-ї години по станції затримки (зупинки) вагона в розмірі 1002,00 грн, в тому числі ПДВ за один вагон на добу, при цьому кожна почата доба рахується як повна. Плата нараховується до дати фактичного відправлення вагона зі станції затримки включно.". Надалі додатковою угодою № 03 від 26.02.2018, яка набрала чинності з 01.03.2018, вказаний пункт 4.11 розділу 4 було виключено з тексту договору. Відповідно до п. 8.1 договору в редакції додаткової угоди № 04 від 05.12.2018, цей договір вступає в силу з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Договір вважається продовженим на тих же умовах на кожний наступний календарний рік, якщо з 30 календарних днів до закінчення строку дії договору одна із сторін письмово не заявить про його закінчення. Згідно з п. 9.8 договору, всі документи, які стосуються цього договору, можуть бути направлені контрагентом поштою, кур`єром, по факсу чи електронною поштою. Сторони визнають юридичну силу документів, направлених електронною поштою і визнають їх рівнозначність документам на паперових носіях. Адреса експедитора для електронного листування ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також будь-яка електронна адреса, яка містить після символу "@" - ІНФОРМАЦІЯ_3. Адреса клієнта для електронної переписки ІНФОРМАЦІЯ_2. Сторони обмінюються оригіналами документів на паперових носіях відправлених електронною поштою протягом 15 календарних днів. У лютому 2018 року позивач отримав від відповідача акт виконаних робіт № 3/18-П від 31.01.2018 по договору, відповідно до якого експедитор нарахував плату за користування вагонами за січень 2018 року в розмірі 53 600,00 грн. на підставі п. 4.7 договору (не прийом вагонів підприємством отримувачем вантажу). У додатку 1 до вказаного акту наведений розрахунок плати за користування вагонами ТОВ "Рейл Лоджистікс" за період з 01.01.2018 по 31.01.2018 за 22 вагони по ст. Одеса-Ліски. У березні 2018 року позивач отримав від відповідача коригувальний акт № 1/18-К від 28.02.2018 до акту виконаних робіт № 3/18-П від 31.01.2018 по договору, відповідно до якого експедитор відкоригував плату за користування вагонами за січень 2018 року на суму 13 534,00 грн. У березні 2018 року позивач отримав від відповідача акт виконаних робіт № 6/18-П від 28.02.2018 по договору, відповідно до якого експедитор нарахував плату за користування вагонами за січень 2018 року в розмірі 1 461 918,00 грн. на підставі п. 4.11 договору (затримка (зупинка) вагонів експедитора на шляху прямування). У додатках до вказаного акту наведений розрахунок плати за користування вагонами ТОВ "Рейл Лоджистікс" за період з 01.02.2018 по 28.02.2018: за 12 вагонів по ст. Батьове у розмірі 68 136,00 грн. (додаток 1); за 47 вагонів по ст. Гречани у розмірі 91 182,00 грн. (додаток 2); за 69 вагонів по ст. Есень у розмірі 600 198,00 грн. (додаток 3); за 126 вагонів по ст. Красне у розмірі 560 118,00 грн. (додаток 4); за 24 вагони по ст. Ужгород у розмірі 142 284,00 грн. (додаток 5). Листами № 25-555 та № 25-565, датованими 07.01.2018 та 08.01.2018 відповідно, позивач повідомив відповідача про необхідність перегляду акта з платою за користування вагонами і не нараховувати плату, оскільки пункти 4.7 та 4.11 договору не можуть застосовані. Листом від 12.02.2018 № 25-575 позивач просив відповідача анулювати акт № 3/18-П від 31.01.2018 та надалі не нараховувати плату за простій вагонів, який було допущено не з вини клієнта. У листі № 72 від 12.02.2018 відповідач повідомив позивача про те, що готовий з 15.02.2018 переглянути п. 4.11 договору щодо збільшення часу користування рухомим складом, починаючи з 96-ї години в розмірі 1002,00 грн. та направив позивачу додаткову угоду № 2 для узгодження. У листі № 74 від 12.02.2018 відповідач повідомив позивача, що не має можливості анулювати акт № 3/18-П від 31.01.2018 та надалі не нараховувати плату за простій вагонів. У листі № 25-646 від 13.03.2018 позивач знову повідомив відповідача про відсутність підстав для нарахування ним додаткових витрат за простій вагонів у період січень-лютий 2018 року відповідно до наданих акта виконаних робіт № 3/18-П від 31.01.2018, коригувального акта № 1/18-К від 28.02.2018 та акта виконаних робіт № 6/18-П від 28.02.2018. 15.03.2018 відповідач оформив претензію на суму 1 529 052,00 грн. у зв`язку з не оплатою позивачем заборгованості за простій вагонів. 27.03.2018 позивач надав відповідь на претензію № 25-1370, у якій повідомив про відсутність підстав для задоволення претензії. Позивач звернувся з цим позовом про стягнення з відповідача 1 529 052,00 грн., оскільки незважаючи на непогодження позивачем спірних проектів актів і обґрунтовані заперечення позивача проти нарахованої плати за користування вагонами в сумі 1 529 052,00 грн. та недоведеність відповідачем факту настання обставин, передбачених п. п. 4.7., 4.11 договору, відповідач безпідставно в односторонньому порядку списав (самостійно зарахував) кошти в сумі 1 529 052,00 грн. з оплаченої позивачем та невикористаної відповідачем під час дії договору частини передплати. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що дослідивши матеріали на предмет фактів затримки вагонів саме протягом указаних відповідачем у спірних актах періодів, причин їх затримки та правильності нарахування плати за користування рухомим складом, суд встановив, що правомірно здійснено розрахунок плати у актах № 3/18-П від 31.01.2018 на суму 53 600,00 грн., № 1/18-К від 28.02.2018 на суму 13 534,00 грн. та № 6/18-П від 28.02.2018 на суму 668 334,00 грн., оскільки обставини затримки у цьому випадку підтверджуються відповідними доказами. При цьому, здійснені у акті № 6/18-П від 28.02.2018 розрахунки плати за користування вагонами по станції Гречани на суму 91 182,00 грн., по станції Красне на суму 560 118,00 грн. та по станції Ужгород на суму 142 284,00 грн. судом першої інстанції не прийнято як обґрунтовані, оскільки відсутні докази відповідно до статей 76, 77 ГПК України, які б достеменно підтверджували затримку вагонів на вказаних станціях та у вказані проміжки часу. Отже, оскільки серед наявних у справі документів відсутні такі, які б належним чином підтверджували затримку вагонів в порядку п.п. 4.11, 4.13 договору у зазначені в акті № 6/18-П від 28.02.2018 періоди по станції Гречани, Красне та Ужгород на загальну суму 793 584,00 грн., суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність зарахування відповідачем цієї суми в рахунок оплати за користування вагонами експедитора. Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України). Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Як зазначалось вище, 18.09.2017 між позивачем як клієнтом та відповідачем як експедитором укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування № 1-20/19-17 (надалі також - договір). Відповідно до ст. 316 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 929 Цивільного кодексу України та зі ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). Спір у даній справі виник у зв`язку з неправомірним, на думку позивача, зарахуванням відповідачем перерахованої позивачем суми передплати в розмірі 1 529 052,00 грн. в рахунок плати за користування вагонами експедитора. Як вірно зазначено судом першої інстанції, вказана обставина зарахування коштів відповідачем, отриманих від позивача в межах договору № 1-20/19-17 від 18.09.2017, визнається сторонами та відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягає доказуванню. Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до п. 4.7 договору, у випадку не прийому вагонів Експедитора підприємством Відправником та/або Одержувачем більше 24 годин клієнт оплачує експедитору плату за користування вагонами в розмірі 1002,00 грн., в тому числі ПДВ, за один вагон на добу, при цьому кожна почата доба вважаться як повна. Згідно з п. 4.11 розділу 4 договору, у випадку затримки (зупинки) вагонів на шляху прямування по причині неправильного оформлення перевізних документів, великого скупчення вагонів, митного оформлення вагонів на шляху прямування та/або інших непередбачуваних обставин, які не залежать від Експедитора, Клієнт сплачує Експедитору плату за користування рухомим складом, починаючи з 97-ї години по станції затримки (зупинки) вагона в розмірі 1002,00 грн., в тому числі ПДВ за один вагон на добу, при цьому кожна почата доба рахується як повна. Плата нараховується до дати фактичного відправлення вагона зі станції затримки включно. Як встановлено у п. 4.13 договору, по факту перебування вагонів експедитора на під`їзних дорогах завантаження та/або відвантаження, затримки (зупинки) вагонів на шляху прямування, не прийому вагонів експедитора підприємством Відправником та/або Одержувачем, експедитор за звітний період направляє клієнту акт виконаних робіт з наведеним у ньому обліком часу простою вагонів і нарахованої плати. Клієнт зобов`язаний розглянути, підписати і повернути акт протягом 5 днів з моменту його отримання, а у випадку незгоди надати мотивовану відмову. У випадку неповернення акта у встановлений договором строк, акт вважається прийнятим клієнтом за замовчуванням. Враховуючи те, що на шляху прямування вагонів, яким здійснювалися перевезення, мали місце зупинки (затримки) вагонів тривалістю понад 96 годин, відповідачем здійснено розрахунок плати за користування вагонами, визначеної на підставі вказаних пунктів договору, сформовано та направлено позивачу акти виконаних робіт, загальною вартістю 1 529 052,00 грн., а саме: акт № 3/18-П від 31.01.2018 на суму 53 600,00 грн., коригувальний акт № 1/18-К від 28.02.2018 до акту виконаних робіт № 3/18-П від 31.01.2018 на суму 13 534,00 грн. та акт № 6/18-П від 28.02.2018 на суму 1 461 918,00 грн. Позивач в свою чергу, згідно з листами №№ 25-555, 25-565, 25-575, 25-646, з нарахуванням указаної плати не погодився, отримані акти підписувати відмовився, з огляду на відсутність його вини як експедитора у простої (затримці) вагонів. Зважаючи на неодноразові відмови позивача від підписання актів та повне заперечення свого обов`язку їх оплачувати, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вважати погодженими спірні акти в порядку п. 4.13 договору не вбачається за можливе, у зв`язку з чим обґрунтованість та правомірність нарахування відповідачем плати за користування вагонами підлягає перевірці судами в межах цього спору. Водночас як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, розрахунок плати за користування вагонами у вказаних вище актах здійснено відповідачем таким чином: - за 22 вагони по ст. Одеса-Ліски у загальному розмірі 67 134 грн. за період з 01.01.2018 по 31.01.2018; - за 12 вагонів по ст. Батьове у розмірі 68 136,00 грн. за період з 01.02.2018 по 28.02.2018; - за 47 вагонів по ст. Гречани у розмірі 91 182,00 грн. за період з 01.02.2018 по 28.02.2018; - за 69 вагонів по ст. Есень у розмірі 600 198,00 грн. за період з 01.02.2018 по 28.02.2018; - за 126 вагонів по ст. Красне у розмірі 560 118,00 грн. за період з 01.02.2018 по 28.02.2018; - за 24 вагони по ст. Ужгород у розмірі 142 284,00 грн. за період з 01.02.2018 по 28.02.2018. В ході розгляду справи судами з`ясовано, що нарахування плати за простій вказаних вагонів фактично здійснено скаржником на підставі п. 4.11 розділу 4 договору, хоч у акті виконаних робіт № 3/18-П від 31.01.2018 і міститься посилання на п. 4.7 договору. При цьому, судовою колегією прийнято до уваги доводи скаржника про те, що останнім помилково здійснено посилання на п. 4.7 договору замість п. 4.11 у акті виконаних робіт № 3/18-П від 31.01.2018, оскільки сама суть наповнення акту відповідає послугам та їх вартості, зазначеним у договорі. Більше того, у листі № 25-575 від 12.02.2018 позивач, вимагаючи анулювати акт № 3/18-П від 31.01.2018, посилався на неможливість застосування п. 4.11 через відсутність вини клієнта у простої вагонів. Отже, зазначення відповідачем у акті № 3/18-П від 31.01.2018 іншого пункту договору (п. 4.7) не виключає необхідності оцінки правомірності нарахування плати за затримку вагонів у випадку, якщо така була, за наявності відповідних доказів. Як було встановлено колегією суддів вище, у п. 4.11 договору вказано, що у випадку затримки (зупинки) вагонів на шляху прямування по причині неправильного оформлення перевізних документів, великого скупчення вагонів, митного оформлення вагонів на шляху прямування та/або інших непередбачуваних обставин, які не залежать від Експедитора, Клієнт сплачує Експедитору плату за користування рухомим складом, починаючи з 97-ї години по станції затримки (зупинки) вагона в розмірі 1002,00 грн., в тому числі ПДВ за один вагон на добу, при цьому кожна почата доба рахується як повна. Плата нараховується до дати фактичного відправлення вагона зі станції затримки включно. Проаналізувавши вищевказаний пункт договору, колегія суддів зазначає, що вказаним пунктом договору сторони погодили обов`язок здійснення позивачем плати за користування рухомим складом у зв`язку із зупинкою (затримкою) вагонів на шляху прямування через будь-які непередбачувані обставини, що не залежали від відповідача. При цьому, на здійснення нарахування передбаченої п.4.11 договору плати не впливають наявність чи відсутність вини позивача у такій затримці (зупинці) та зв`язок такої затримки (зупинки) із діяннями позивача. Визначальним у даному випадку є незалежність вказаних обставин від відповідача як експедитора, а не від позивача. Разом з цим судом першої інстанції доречно зазначено, що пункт 4.7 договору, в будь-якому випадку також встановлює плату за користування вагонами з причин, що також не залежать від експедитора. Колегія суддів зазначає, що встановлена договором плата за користування вагонами є додатковими витратами, які позивач погодив здійснювати на користь скаржника у випадку затримки вагонів з будь-яких непередбачуваних обставин, незалежно від вини позивача, та не є відповідальністю, понесення якої передбачає наявність вини. Отже, встановлення обставин та причин затримки (зупинки) вагонів, облік часу простою вагонів і нарахованої плати, являється ключовим при вирішенні цього спору. За твердженнями позивача, будь-яка зупинка (затримка, простій) вагонів оформлюється відповідними актами АТ "Укрзалізниця" залежно від обставин за різною формою, в яких зазначається про затримку вагонів, обставини та причини її виникнення, тому нарахування додаткової плати за користування вагонами на підставі договору може відбуватися лише у випадку фіксації затримки відповідними актами. Однак, з указаними доводами позивача погодитись не можна, з огляду на таке. Згідно з "Загальними положеннями" Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення. Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом (ст.2 Статуту). На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує Правила перевезення вантажів (ст. 5 Статуту). За приписами ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами. Пунктом 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002 передбачено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі: утрати документів, прикладених відправником до накладної; затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства; неочищення вагонів від залишків вантажу та сміття після вивантаження засобами одержувача; неочищення зовнішньої поверхні цистерн та бункерних напіввагонів після наливу і зливу; подачі залізницею неочищених вагонів під завантаження засобами відправника, порту, пристані; відсутності пломб, запірно-пломбувальних пристроїв (далі - ЗПП) на вагоні (контейнері), якщо в перевізних документах є відмітка про пломби (ЗПП), пошкодження пломб (ЗПП) або заміни їх, а також виявлення в процесі перевезення або на станції призначення пломб (ЗПП) на вагонах (контейнерах) з нечіткими відбитками; пошкодження або втрата наданих залізницею перевізних пристосувань; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); самовільного зайняття залізницею вагонів і контейнерів, що належать підприємствам, організаціям, установам або орендовані ними; затримки вагонів (контейнерів), пов`язаної з митним оформленням вантажу, а також затримки через недодання чи неналежне оформлення відправником документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил; в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта. Отже, з наведеного вбачається, що документи, про які зазначає позивач, складаються у випадку затримки вагонів з названих вище причин і виключно у випадках, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача. Однак, колегія суддів звертає увагу, що предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості у зв`язку з нарахуванням відповідачем плати за користування рухомим складом на підставі договору між клієнтом та експедитором. Водночас, судом першої інстанції правомірно відхилено посилання позивача на те, що відповідач не надав йому жодного акту про затримку при направленні спірних актів виконаних робіт, оскільки, по-перше, з вказаних вище причин, по-друге, обов`язок направлення експедитором будь-яких документів на підтвердження затримки не встановлено договором, по-третє, відсутність відповідних документів не було підставою позивача при відмові у підписанні актів та необхідність їх отримання від відповідача. При цьому, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відсутність заперечень проти факту затримки вагонів як такої у листах, направлених позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс", за наведених обставин спірних правовідносин сторін, автоматично не підтверджує факту затримки та не спростовує обов`язку скаржника довести таку затримку, а суду - перевірити доводи сторін та встановити обставини такої затримки, що являється ключовим при вирішенні цього спору. У зв`язку з цим судова колегія відхиляє посилання скаржника на те, що затримку доводить відсутність заперечень позивача у його листах проти факту затримки. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. На підтвердження позовних вимог позивачем долучено до позову документи та листи, надані АТ "Українська залізниця" у відповідь на його запити про факти простою вагонів, а саме, листи № НЗТ-08/77 від 17.01.2020, № НЗТ-02/29 від 23.01.2020, № ДН-5-ДНЮ-5-12/20 від 22.01.2020, № 376 від 17.03.2020, № ННГ-08/393 від 24.02.2020, акти загальної форми ГУ-23, повідомлення форми ВУ-36М, ВУ-23М, листи № 21666/2018/О410 від 24.01.2018, № 84 від 19.02.2018, № 75/01 від 13.02.2018, № 04-05/42 від 05.03.2020, пам`ятки про подавання та забирання вагонів, комерційний акт, акт про надлишок вантажу. Відповідач в свою чергу надав до матеріалів справи лише акти загальної форми ГУ-23 № 487, № 483, № 486, № 541, однак, не спростував дійсності наданої залізницею інформації. Дослідивши указані документи на предмет фактів затримки вагонів саме протягом указаних скаржником у спірних актах періодів, причин їх затримки та правильності нарахування плати за користування рухомим складом, судова колегія встановила, що правомірно здійснено розрахунок плати у актах № 3/18-П від 31.01.2018 на суму 53 600,00 грн., № 1/18-К від 28.02.2018 на суму 13 534,00 грн. та № 6/18-П від 28.02.2018 на суму 668 334,00 грн., оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, обставини затримки у цьому випадку підтверджуються відповідними доказами. При цьому, здійснені у акті № 6/18-П від 28.02.2018 розрахунки плати за користування вагонами по станції Гречани на суму 91 182,00 грн., по станції Красне на суму 560 118,00 грн. та по станції Ужгород на суму 142 284,00 грн. судом першої інстанції правомірно не прийнято як обґрунтовані, оскільки відсутні докази відповідно до статей 76, 77 ГПК України, які б достеменно підтверджували затримку вагонів на вказаних станціях та у вказані проміжки часу. Отже, оскільки серед наявних у справі документів відсутні такі, які б належним чином підтверджували затримку вагонів в порядку п.п. 4.11, 4.13 договору у зазначені в акті № 6/18-П від 28.02.2018 періоди по станції Гречани, Красне та Ужгород на загальну суму 793 584,00 грн., колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо безпідставності та необґрунтованості зарахування скаржником цієї суми в рахунок оплати за користування вагонами експедитора. Як визначено у п. 4.6 договору визначено, якщо перерахована Клієнтом сума передплати перевищує суму витрат, реально понесених Експедитором, з урахуванням винагороди Експедитора, сума перевищення залишається в розпорядженні Експедитора для виконання наступних заявок клієнта або може бути зарахована в рахунок оплати плати за користування вагонами Експедитора або на підставі письмового звернення Клієнта підлягає поверненню на його поточний рахунок протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання письмового звернення Клієнта, направленого по факсу, електронною поштою чи у інший спосіб. Як вбачається із матеріалів справи, 28.01.2020 позивач направив відповідачу вимогу № 000419 від 27.01.2020 про повернення коштів в сумі 1 529 052,00 грн., яку останній отримав 31.01.2020. (опис вкладення у цінний лист, накладна, фіскальний чек та відомості з веб-сайту Укрпошти наявні в матеріалах справи). Отже, скаржник мав повернути позивачу суму передплати, неправомірно зарахованої у рахунок плати за користування вагонами, у розмірі 793 584,00 грн. до 10.02.2020, однак жодних платежів не здійснив. Зважаючи на вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги слід задовольнити частково на суму 793 584,00 грн. Поряд з сумою основного боргу позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 5,00 грн. та інфляційні у розмірі 5,00 грн. за період прострочки відповідача протягом березня 2020 року. Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013). Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань"). З огляду на наведені положення законодавства та період прострочення відповідача, суд зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних підлягають задоволенню у повному обсязі. Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 у справі №910/7935/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції. Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 у справі №910/7935/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладається на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 у справі №910/7935/20 - залишити без змін. Матеріали справи №910/7935/20 повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Повний текст постанови складено 02.06.2021. Головуючий суддя В.В. Куксов Судді А.І. Тищенко Є.Ю. Шаптала