Постанова 4855 № 640/2695/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2695/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаль М.І., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 грудня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : Історія справи. 05.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління справами Апарату Верховної Ради України про зобов`язання в повному обсязі здійснити нарахування та виплату йому грошову компенсацію за невикористану ним відпустку за період 2013-2019 р.р.; нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку; стягнути з Управління справами Апарату Верховної Ради України понесені судові витрати в повному обсязі. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства при звільненні його з посади помічника-консультанта народного депутата не виплатив грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, внаслідок чого посилаючись на положення статтей 116 та 117 КЗпП України, просить задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.06.2020 замінено первісного відповідача на належного Апарат Верховної Ради України (а.с.60). Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 03.12.2020 позовні вимоги задоволено у повному обсязі: визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи 2013-2019 роки; зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період 2013-2019 роки; зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн. Приймючи у справі рішення суд першої інстанції зробив висновки, що оскільки позивач був прийнятий на посаду та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України за розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, то позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не із відповідним народним депутатом України Верховної Ради України восьмого скликання, внаслідок чого й видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України. Вказаний висновок суд першої інстанції зробив з урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України, отже відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки, а відтак, з метою належного способу захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки за період за період 2013-2019 роки. Вказаний висновок суд першої інстанції зробив з урахуванням правової позиції Верховного суду, яка викладена в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 826/8319/16. Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції вказав, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці помічників-консультантів народного депутата України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, тому підлягають застосуванню норми статті 116 та 117 Кодексів законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення, внаслідок чого ці позовні вимоги є обґрунтованими. Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги аналогічні аргументам відповідача в суді першої інстанції. Зокрема, відповідач наполягає, що Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем для помічників народних депутатів, а отже не може здійснювати їм виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, тощо. Апелянт вважає, що умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, оскільки безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України, а Апарат Верховної Ради України лише здійснює документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між ними, і здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, яких станом на час звільнення позивача було недостатньо. При цьому апелянт послався на практику Верховного Суду у справі № 803/31/16. Також апелянт вважає, що обставина неотримання позивачем відпусток не підтверджена відповідними доказами, а відповідач веде табель обліку робочого часу помічників-консультантів народних депутатів. Також апелянт зазначив, що заперечує проти задоволення вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки справа є незначної складності, тому й не потребувала обов`язкової участі адвоката у справі. Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справа № 910/4518/16 апелянт вказує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, внаслідок при подачі позову позивач мав би сплатити судовий збір. 04.03.2021 відповідачем подано клопотання про врахування при розгляді цієї справи судової практики Верховного Суду у справах №№ 480/3105/19, 640/2695/20, 711/4010/13, 821/1083/17, 825/325/16, 825/1732/17. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримує висновки суду першої інстанції, та зазначає, з огляду на положення статті 77 КАС України, саме відповідач зобов`язаний був довести перед судом перебування позивача у спірний період у відпустках. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження з 01.03.2021. 07.04.2021 відповідачем надані пояснення та клопотання про надання додаткових доказів. 15.04.2021 ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду витребувані додаткові документи, зокрема довідку про кількість календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки позивачем за період з 01.10.2014 по 10.05.2016, коли на позивача розповсюджувався дія Закону України «Про державну службу». На виконання ухвали суду від 15.04.2021 відповідач 11.05.2021 надав витребувану довідку. Справу розглянуто у порядку письмового провадження. Позиція апелянта про слухання справи за участю представника відповідача не заслуговує уваги, оскільки справу відповідно до положень КАС можливо розглядати за відсутності учасників справи, що не суперечить положенням статей 12 та 257 КАС України. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Обставини справи, установлені судом. Судом встановлено, що Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 4927 від 22 квітня 2013 року позивача на підставі подання народного депутата ОСОБА_2 зараховано з 01 квітня 2013 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 ,. на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу», що підтверджено відповідним розпорядженням, поданням та копією трудової книжки (а.с.81, 21). Вказане розпорядження вчинено з урахуванням заяви ОСОБА_1 від 01.04.2013, в якому позивач просив зарахувати його на вказану посаду без поширення дії Закону України «Про державну службу» (а.с.80). 17.03.2014 позивач склав на ім`я народного депутата ОСОБА_3 заяву про зарахування його на посаду помічника-консультанта народного депутата України увільнивши від виконання обов`язків помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 , без поширення дії Закону України «Про державну службу» (а.с.85). Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 1159 від 24 березня 2014 року позивача переведено з 17 березня 2014 року за його згодою на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень, увільнивши від виконання обов`язків помічника - консультанта народного депутата України ОСОБА_2 без поширення дії Закону України «Про державну службу» (а.с.88). Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 6529 від 22 жовтня 2014 року позивача переведено за його згодою з 01 жовтня 2014 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» (а.с.91). Позивач подавав відповідну заяву (а.с.89). Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 7780 від 09 грудня 2014 року позивача зараховано з 28 листопада 2014 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 , на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» (а.с.94). Вказане розпорядження складено з урахуванням заяви позивача від 28.11.2014 (а.с.93). 11.05.2016 позивач подав на ім`я народного депутата України ОСОБА_4 заяву про переведення його з 11.05.2016 на посаду помічника-консультанта за строковим трудовим договором на строк дії його як депутата без поширення дії Закону України «Про державну службу» (а.с.95). Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1577-к від 11 травня 2016 року позивача переведено з 11 травня 2016 року за його згодою на посаду помічника-консультанта народно депутата України ОСОБА_4 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу» (а.с.97). Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1305-к від 27 серпня 2019 року помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено з займаних посад 29 серпня 2019 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (п.2 ст.36 КЗпП України) та зобов`язано провести виплату компенсацій за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки згідно статті 19 Закону України «Про відпустки» у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» згідно з додатком (а.с.98). Згідно вищевказаного, позивач лише у період з 01.10.2014 по 10.05.2016 займав посаду помічника-консультанта народного депутата України і лише у цей час дія Закону України «Про державну службу» розповсюджувалась на позивача. Листом відповідача від 27.09.2019 позивачу відмовлено у виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку. Вищенаведені обставини підтверджені належними, достатніми та допустимим доказами і не є спірними. Нормативно-правове обґрунтування. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною 1 статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України. Відповідно до частини 3 статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк. Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів. Згідно з положеннями частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Статтею 23 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 06 листопада 1992 року роз`яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи. Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду. Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР (далі - Положення), помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Частина восьма статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням. Відповідно до частини другої Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України. Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень. Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України. Відповідно до статті 4.1. Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Частинами 1 та 3 статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше. За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України "Про відпустки". Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем`єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) (3723-12) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки". Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР). Згідно з частиною 3 статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону. Відповідно до частин 1, 4 статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Положення частин 1, 4 статті 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин 1 ,4 статті 83 Кодексу законів про працю України. Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. З системного аналізу викладеного вбачається, що підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади. При цьому, виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці. Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Висновки суду апеляційної інстанції. Матеріалами справи підтверджено, що позивач у період з 2013-2019 роки приймався на посаду та звільнявся із посади помічника-консультанта народного депутата України відповідно до розпоряджень Апарату Верховної Ради України, тобто перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, Проте, матеріалами справи підтверджено, що позивач займав посаду помічника-консультанта народного депутата України на якого розповсюджувалась дія Закону України «Про державну службу» лише з 01.10.2014 по 10.05.2016, що підтверджено копією трудової книжки позивача. Як наслідок колегія суддів вбачає, що спір щодо невиплати відповідачем грошової компенсації за невикористану відпустку у період з 01.04.2013 по 30.09.2014 та з 11.05.2016 по 27.08.2019 не підлягає розгляду у порядку норм КАС, оскільки у цей період дія Закону України «Про державну службу» на позивача не розповсюджувалась. Такий спір підлягає розгляду у порядку норм ЦПК України, про що відповідно є судова практика Верховного Суду № 757/57336/16. Довід апелянта на правову позицію Верховного Суду висловлену у справі № 803/31/16 не заслуговує уваги, оскільки спір у даній справі стосується оскарження наказу Генерального прокурора України, яким звільнено працівника прокуратури внаслідок реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур. Отже, з урахуванням положень п.1 ч.1 ст. 238 КАС України та ч.1 ст.319 КАС України провадження у справі щодо позовних вимог за період з 01.04.2013 по 30.09.2014 та з 11.05.2016 по 27.08.2019 підлягає закриттю, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, оскільки ці позовні вимоги за цей період не підлягають розгляду у порядку норм КАС, тому що дія Закону України «Про державну службу» на позивача у цей час не розповсюджувалась. Суд першої інстанції на вказану обставину не звернув уваги. Щодо решти позовних вимог за період з 01.10.2014 по 10.05.2016, то вже як було зазначено, що трудовою книжкою позивача та відповідними розпорядженнями відповідача підтверджено, що лише у цей період на позивача розповсюджувалась дія Закону України «Про державну службу», з чим погоджувався позивач при оформлені заяви щодо прийняття на посаду. Щодо визначення кількості невикористаних днів щорічної основної відпустки за період з 01.10.2014 по 10.05.2016, колегія суддів зазначає, що відповідно до додатку до Розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1305-к від 27.08.2019 позивача звільнено 29.08.2019 з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 у зв`язку з закінченням строку трудового договору, і як зазначено невикористана щорічна основна відпустка складала 127.5 днів (а.с.98). Проте ця довідка не підлягає прийняттю до уваги, оскільки вона має загальну інформації невикористаних днів за весь період роботи позивача з 2013 по 2019 роки. При цьому і суд першої інстанції прийняв до уваги довідку Апарату Верховної Ради України від 13 вересня 2019 року №20-26/2591 (а.с.24), згідно якої кількість днів невикористаної щорічної основної відпустки позивача становить 177,5 календарних днів. Ця довідка також не підлягає прийняттю до уваги, оскільки вона також має загальну інформації невикористаних днів за весь період роботи позивача з 2013 по 2019 роки. Відповідно до довідки відповідача від 26.04.2021 № 20-17/384 кількість невикористаних позивачем днів щорічної основної відпустки у період з 01.10.2014 по 10.05.2016 становить 48 днів. Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції. Таким чином доводи апелянта заслуговують частковій увазі. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія судді вважає, що відповідачем не доведено правомірність дій щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період з 01.10.2014 по 10.05.2016, що становить 48 днів. Отже, враховуючи заявлені позовні вимоги, які позивач не змінював протягом розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що належним чином буде відновлення порушеного права позивача це зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивача грошову компенсацію за невикористану ним відпустку за період 01.10.2014 по 10.05.2016 та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Колегія судді наголошує, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці помічників-консультантів народного депутата України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексів законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, проте лише щодо частини позовних вимог, оскільки позовні вимоги за період з 01.04.2013 по 30.09.2014 та з 11.05.2016 по 27.08.2019 не підлягають розгляду у порядку норм КАС України, що є порушенням процесуальних норм. Як вже зазначалось позовні вимоги за цей період підлягають закриттю, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню. Позовні вимоги за вказаний період підлягають розгляду у порядку норм ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Судові витрати не підлягають відшкодуванню. Повне судове рішення складено 07.06.2021. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 грудня 2020 р. - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 грудня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання вчинити певні дії, скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання здійснити певні дії задовольнити частково. Зобов`язати Апарат Верховної Ради України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану ним відпустку за період 01.10.2014 по 10.05.2016 року. Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Провадження щодо позовних вимог ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання вчинити певні дії за період з 01.04.2013 по 30.09.2014 та з 11.05.2016 по 27.08.2019 скасувати і в цій частині закрити провадження. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263, п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Колегія суддів: О.В. Карпушова О.В. Епель М.І. Кобаль