Постанова 4852 № 160/13400/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 травня 2021 року м.Дніпросправа № 160/13400/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року у справі №160/13400/20 (суддя Златін С.В.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 (далі - позивач) задоволено: - визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач) щодо нарахування та виплати судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування, встановленого Законом України № 553-IX від 13.04.2020 року в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року; - зобов`язано відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2-5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, регіонального коефіцієнту 1,1 та надбавки за вислугу років 40 % без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-IX від 13.04.2020 року, з рахуванням раніше виплачених сум, а саме в розмірі 167 023 грн. з утриманням із цієї суми при її виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів; - стягнуто з відповідача на користь судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року у розмір 167 023,42 грн. з утриманням із цієї суми при її виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів. Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції виходив з того, що під час визначення розміру суддівської винагороди позивача, застосуванню підлягають положення Конституції України та Закону України «Про судоустрій та статус суддів». При цьому суд, з посиланням на положення статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вказував на те, що в спірному випадку застосуванню підлягають норми Конституції України як норми прямої дії. З цих підстав, суд дійшов висновку, що відповідач, здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX) діяв з порушенням вимог статтей 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-III, що у свою чергу призвело до порушення прав позивача та її гарантії незалежності судді. При цьому, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає захисту у спосіб зобов`язання відповідача провести нарахування суддівської винагороди, виходячи з положень частин 2, 3,4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та стягнення з останнього недоплаченої суддівської винагороди. Із рішенням суду не погодився відповідач, ним була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що згідно з ч.2 та 3 ст.95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Згідно з ч.1 та 2 ст.23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України. Відповідно до ч.1,3 ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Вказані обмеження застосовуються також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди. Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. За змістом ст.152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення. Дія ч.1 та 3 ст.29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» втратила чинність 28.08.2020 року. Враховуючи рішення Конституційного Суду від 28.08.2020 року № 10-р/2020 починаючи з 28.08.2020 року виплата суддівської винагороди здійснюється в повному обсязі, відповідно до ст.135 Закону. Посилання суду на неконституційність Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» не можуть бути підставою для визнання дій відповідача протиправними. Позивач своїм правом на подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 є суддею Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, що підтверджується копією постанови Верховної Ради України від 05.08.2013 року № 449-VII та копією Указу Президента України від 07.04.2015 року № 203/2015 та копією наказу голови Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29.04.2015 року № 31, який містяться у матеріалах справи. Наказом Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25.11.2019 року № 61 позивачу встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу. З 18.04.2020, відповідач почав виплачувати позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зі змінами та доповненнями, внесеними Законом № 553-IX. Вказане обмеження припинене з 29.08.2020 року, у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року № 10-р/2020. У матеріалах справи міститься інформація з територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про те, що посадовий оклад позивача за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року обмежено у розмірі 167 023,42 грн. Не погоджуючись з обмеженням у виплаті суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, позивач звернулась до суду з цим позовом. За наслідками перегляду справи колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період 18.04.2020 по 28.08.2020 року із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року, з огляду на таке. Так, за змістом частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до частини третьої наведеної статті (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Встановлені обставини справи, які фактично і стали підставою для звернення позивача із цим позовом до суду, свідчать про те, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області у періоді з 18.04.2020 по 28.08.2020 здійснювалися нарахування та виплата позивачеві суддівської винагороди у розмірі меншому, ніж визначено статтею 135 Закону №1402-VIII. Така ситуація зумовлена набранням 18 квітня 2020 року чинності Законом №553-ІХ, яким Закон №294-ІХ доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша). Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга). Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя). Отже, вказаним Законом було визначено розмір заробітної плати (суддівської винагороди) на період дії карантину, при цьому такий розмір суддівської винагороди не узгоджувався із положеннями статті 135 Закону № 1402-VIII. Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону №294-ІХ. Конституційним Судом України визнано, що скасування чи зміни законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір винагороди судді встановлений Законом № 1402-VIII та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Так, у відповідності до статті 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Закон № 1402-VIII, з огляду на свою назву та сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні статті 130 Конституції України. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. При цьому, колегія суддів зауважує, що зміни до наведеного Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період (з квітня по серпень 2020 року) не вносилися. Стосовно посилань відповідача на набрання чинності Законом № 553-ІХ (яким Закон № 294-ІХ доповнено статтею 29) як на правову підставу для обмеження виплати суддівської винагороди, то колегія суддів зазначає, що цей Закон не є законом про судоустрій та ним не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди). Колегія суддів вказує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Слід зазначити, що Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Отже, за такого правового регулювання, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у спірному періоді (квітень-серпень 2020 року) відповідач мав керуватися виключно нормами статті 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до спірних правовідносин застосовуватися не можуть. Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 за якою розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII. З огляду на вищевикладене, та встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у спірному періоді відповідач був зобов`язаний здійснювати нарахування та виплату позивачеві суддівської винагороди у повному обсязі у відповідності до статті 135 Закону №1402-VIII, без застосування встановлених статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX) обмежень. Аргументи відповідача в апеляційній скарзі з приводу того, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 р. № 10-р/2020 не впливає на спірні правовідносини (що охоплюють період квітень-серпень 2020 року), на думку колегії суддів, не мають правового значення для вирішення цієї справи, оскільки у спірному випадку йдеться не про можливість ретроспективної дії даного рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які виникли та існували до часу його ухвалення, а про донарахування позивачу не виплаченої суддівської винагороди, розмір якої був обмежений внаслідок прийняття Закону, яким, в силу положень ст.130 Конституції України, Закону №1402-VIII, не може бути врегульований розмір суддівської винагороди. Тобто, у спірному випадку визначальним є те, чи правильно застосовано відповідачем законодавство України, в частині визначеного розміру суддівської винагороди, з врахуванням наявності конкуренції норм права, якими, у спірному періоді, по різному визначався розмір суддівської винагороди. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року із застосування обмеження нарахування, передбаченого статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX) та зобов`язання останнього провести нарахування та виплату недоотриманих коштів за даний період. В той же час, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції щодо визначеного такого способу захисту права як стягнення з відповідача недоплаченої суддівської винагороди у розмірі 167 023,42 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Колегія суддів зазначає, що вимоги про стягнення заборгованості з виплати суддівської винагороди та зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду (з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII) є двома різними способами захисту порушеного права (що, крім іншого, передбачає відмінний механізм їх виконання/реалізації). В даному випадку позивачем заявлено як вимогу про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суддівську винагороду, у відповідності до вимог частин 2-5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», так і вимогу про стягнення з відповідача недоплаченої суддівської винагороди. Колегія суддів погоджується з тим, що право вибору заявляти ті чи інші вимоги належить позивачу. В той же час, саме суд, який розглядає спір по суті, наділений повноваженнями щодо обрання із декілька можливих способів захисту права, одного, який відповідає сутті спірним відносинам та який найбільш ефективно відновить порушене право. Суд першої інстанції, визнавши право позивача на суддівську винагороду саме у розмірі, який визначено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», також встановив, що у спірному періоді позивачу суддівська винагорода не була нарахована відповідачем у визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмірах. Отже, за умови того, що відповідачем суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована не була, а повноваженнями щодо нарахування суддівської винагороди наділений відповідач, колегія суддів приходить до висновку про те, що належним способом захисту права у спірному випадку є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду у відповідності до вимог частин 2-5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». На підставі вище викладеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року у розмір 167 023,42 грн. з утриманням із цієї суми при її виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів та прийняти нове, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст.311, п.2 ч.1 ст.315, 317, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області - задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року у справі №160/13400/20 - скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року у розмір 167 023,42 грн. з утриманням із цієї суми при її виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів. В цій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити. В решті рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року у справі №160/13400/20 - залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш суддя А.А. Щербак