Постанова 4852 № 160/804/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 червня 2021 року м. Дніпросправа № 160/804/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Шальєвої В.А. суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 р. (суддя Олійник В.М.) в справі № 160/804/21 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.12.2020 р. за ВП № 63955997 щодо примусового виконання виконавчого напису № 50104, виданого 25.09.2020 р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 р. в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вважає неправильним висновок суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для відкриття виконавчого провадження. Судом першої інстанції не враховано, що рішенням Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 18.02.2021 р. № 1 анульоване свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане ОСОБА_2 . Висновок суду першої інстанції в цій справі не узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 31.03.2021 р. в справі № 380/7750/20. Також судом першої інстанції не враховано відомості Єдиного державного демографічного реєстру стосовно місця проживання позивача. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволення апеляційної скарги, залишивши рішення суду першої інстанції без змін. Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга має бути задоволена з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 18 грудня 2020 року до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Д.О. звернулося ТОВ «Довіра та Гарантія» із заявою про примусове виконання рішення, в якій просило відкрити за місцем проживання (перебування) боржника виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 50104 від 25.09.2020, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.Є., про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 , коштів у розмірі 13 073,01 гривень. У виконавчому написі № 50104 від 25.09.2020, виданому приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., вказано місце проживання боржника ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , тому суд першої інстанції вважав, що виконавчим документом встановлено, що місце проживання боржника ОСОБА_1 знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва. В заяві про примусове виконання рішення стягувачем також зазначена інформація, яка вказана у виконавчому написі, а саме, що фактичним місцем проживання боржника ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 . Судом першої інстанції також встановлено, що при прийнятті виконавчого документа до виконання приватним виконавцем перевірено виконавчий напис на відповідність вимогам, передбаченим ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», жодного порушення згідно з п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем не виявлено, в результаті чого виконавчий напис прийнято до виконання. Відповідно до ст. ст. 24, 26 Закону України «Про виконавче провадження» 21 грудня 2020 року відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63955997. Встановивши, що виконавчий напис № 50104 від 25.09.2020 є чинним та таким, що позивачем не оскаржується, жодними нормативно-правовими актами не встановлено обов`язку приватного виконавця вчиняти дії з перевірки інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження, пославшись на правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 25.01.2019 р. в справі № 511/1342/17, а також на те, що місце реєстрації не є підтвердженням факту проживання за адресою реєстрації, тобто фактичне місце проживання може відрізнятися від зареєстрованого місця проживання, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що відповідачем дотримано вимоги Закону України «Про виконавче провадження», що й стало підставою для відмови у задоволенні позову. Суд визнає приведений висновок необґрунтованим, з огляду на наступне. Судом встановлено, що приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Єфіменком Д.О. постановою від 21.12.2020 р. відкрите виконавче провадження № 63955997 про примусове виконання виконавчого напису № 50104, виданого 25.09.2020 р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» заборгованості в розмірі 13 073,01 грн. (а.с. 5). У постанові про відкриття виконавчого провадження зазначена адреса боржника ОСОБА_1 АДРЕСА_2 . В заяві ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про відкриття виконавчого провадження (а.с. 26зв.) стягувачем зазначено як адресу місця реєстрації боржника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ), так й адресу проживання ( АДРЕСА_2 ). У кредитному договорі (а.с. 27) зазначено тільки місце реєстрації ОСОБА_1 - АДРЕСА_3 . У виконавчому напису (а.с. 30) зазначено як адресу місця реєстрації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ), так й адресу проживання ( АДРЕСА_2 ). Спірним в цій справі є питання правомірності місця здійснення виконавчих дій. Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), який набрав чинності 05.10.2016 р. Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. До обов`язків виконавця належить здійснення заходів примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18). За приписами частини другої статті 24 Закону № 1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 р. № 1403-VIII (далі Закон № 1403-VIII). Відповідно до частин першої та другої статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Таким чином, приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах виконавчого округу, в якому такий приватний виконавець здійснює діяльність. В цьому випадку, оскільки боржником є фізична особа, місцем виконання виконавчого напису є місце проживання, перебування боржника. При цьому суд зазначає, що приписи частини другої статті 24 Закону № 1404-VIII стосовно можливості прийняття приватним виконавцем виконавчих документів за місцезнаходженням майна боржника стосуються виконавчих документів, боржником в яких є юридична особа. Як вище встановлено судом, у виконавчому документі, на підставі якого відкрите виконавче провадження, (виконавчому написі) зазначено дві адреси боржника: адреса реєстрації, яка знаходиться в межах Дніпропетровської області, та адреса проживання, яка знаходиться у м. Києві. У заяві про примусове виконання рішення стягувачем також зазначено дві адреси боржника. У доданих стягувачем до заяви про примусове виконання документах (документи щодо кредитування) зазначено місце фактичного проживання ОСОБА_1 , яке співпадає з місцем реєстрації та знаходиться в Дніпропетровській області. Зважаючи на те, що у виконавчому документі зазначено місце реєстрації фізичної особи боржника, яке знаходиться на території Дніпропетровської області, тобто не в межах виконавчого округу, в якому здійснює діяльність відповідач як приватний виконавець, приватний виконавець не мав підстав для прийняття виконавчого документу до виконання через те, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання, та відкривати виконавче провадження. В цьому випадку виконавець мав повернути стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання, як це передбачено пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII, відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Висновок суду першої інстанції, яким підтримано доводи апелянта про зазначення у виконавчому документі як місця реєстрації боржника, яке знаходиться в Дніпропетровській області, так й місця фактичного проживання м. Київ, тобто місце проживання боржника знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва, суд визнає необґрунтованими. Відповідно до частини першої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, визначає Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. № 1382-IV (далі Закон № 1382-IV), відповідно до статті 3 якого місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист. Статтею 6 Закону № 1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування. Тобто, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи повинно вважатися місцем проживання для цілей визначення місця виконання рішення. Посилання відповідача, з яким погодився суд першої інстанції, на те, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення, а законодавство не покладає на виконавця обов`язку здійснювати перевірку місця проживання боржника до відкриття виконавчого провадження, в контексті спірних правовідносин є незмістовними з тих підстав, що виконавцем у будь-якому разі порушено вимоги Закону № 1404-VIII в частині відкриття виконавчого провадження не за місцем виконання. З цього питання суд вважає за необхідне звернути увагу на положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5 (в редакції наказу Мін`юсту від 29.09.2016 р. № 2832/5), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 р. за № 489/20802, (далі Інструкція № 512/5) як нормативно-правового акту, який розроблений відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню. Так, абзацами 10-11 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо). У разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцем проживання чи перебування боржника - фізичної особи, місцезнаходженням боржника - юридичної особи, адреса якого відрізняється від адреси, зазначеної у виконавчому документі, до заяви про примусове виконання рішення стягувач має додати документ / копію документа, який підтверджує, що місцезнаходженням боржника - юридичної особи або адресою проживання чи перебування боржника - фізичної особи є територія, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або територія виконавчого округу приватного виконавця. В цьому випадку виконавчий напис як виконавчий документ містив дві адреси боржника, а стягувачем пред`явлено виконавчий документ за нібито місцем проживання/перебування фізичної особи боржника, яке відрізняється від зазначеної у виконавчому написі адреси зареєстрованого місця проживання такої фізичної особи. Відповідно, стягувач на виконання приведених вимог Інструкції № 512/5 мав додати до заяви про примусове виконання рішення документ/копію документа, який підтверджує, що адресою проживання чи перебування боржника - фізичної особи є територія виконавчого округу приватного виконавця. Враховуючи не надання таких документів, виконавець мав повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, як це передбачено пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII. За приписами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд констатує, що існує декілька рішень Верховного Суду, в яких судом касаційної інстанції сформульовані різні правові позиції у питанні застосування норм Закону № 1404- VIII стосовно прийняття приватним виконавцем до виконання виконавчих документів за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Так, за правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 09.12.2020 р. в справі № 460/3537/20, на етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа у приватного виконавця відсутній обов`язок, а отже і будь-який механізм, спрямований на перевірку законності виконавчого документа та правильності визначення в ньому адреси місця проживання/перебування боржника, а відповідальність за вчинення виконавчого напису відповідно до вимог Глави 16 розділу II Порядку № 296/5 несе нотаріус, як особа, яка вчиняє виконавчий напис. Разом з тим, за правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 30.04.2020 р. в справі № 580/3311/19, в постанові від 31.03.2021 р. в справі № 380/7750/20, від 05.05.2021 р. в справі № 160/15005/20 приватним виконавцем порушено правила територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки, знаючи місце проживання позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу. При цьому в справах № 580/3311/19, № 380/7750/20, № 160/15005/20 Верховним Судом переглядались правовідносини, що є аналогічними правовідносинам в справі, що розглядається зараз, адже виконавчий документ прийнято приватним виконавцем за адресою, зазначеною у виконавчому написі нотаріуса як фактичне місце проживання, яке не співпадає із зареєстрованою адресою місця проживання фізичної особи боржника. Враховуючи, що в справі, що розглядається зараз, приватному виконавцю стягувачем разом з заявою про примусове виконання рішення подано документи, які підтверджують, що місце проживання та місце реєстрації боржника не належить до виконавчого округу міста Києва, доказів наявності будь-якого майна у позивача (боржника) у м. Києві (в межах виконавчого округу відповідача) не встановлено, а Інструкція № 512/5 зобов`язує стягувача додати до заяви про примусове виконання документ / копію документа, який підтверджує, що місцезнаходженням боржника - юридичної особи або адресою проживання чи перебування боржника - фізичної особи є територія, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або територія виконавчого округу приватного виконавця, у разі, якщо адреса боржника відрізняється від адреси, зазначеної у виконавчому документі, суд на виконання частини п`ятої статті 242 КАС України застосовує до цих правовідносин правову позицію Верховного Суду, викладену в справах № 580/3311/19, № 380/7750/20, № 160/15005/20. Враховуючи приведені обставини, суд визнає помилковим висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, визнає позовні вимоги обґрунтованими, визнає протиправним та скасовує постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Д.О. про відкриття виконавчого провадження № 63955997 від 21.12.2020 р. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що не доведеними є обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України на користь позивача мають бути стягнуті судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 2 270 грн., з яких судовий збір за подання позову 908 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги 1 362 грн. Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 р. в справі № 160/804/21 задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 р. в справі № 160/804/21 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», про визнання протиправною та скасування постанови скасувати. Ухвалити в справі № 160/804/21 нове рішення. Позов ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича про відкриття виконавчого провадження №63955997 від 21.1.2020 р. про примусове виконання виконавчого напису № 50104, виданого 25.09.2020 р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем. Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового забору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття 07.06.2021 р. та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення повного судового рішення) Повне судове рішення складено 07.06.2021 р. Суддя-доповідач В.А. Шальєва суддя С.В. Білак суддя Н.А. Олефіренко